Площа кварталів на схилах може бути меншою, ніж на рівнині, - 5 - 6 гектарів і навіть 3 - 4 гектари, в залежності від рельєфу.

     Тераси, споруджені на схилах ерозійних форм рельєфу (видолинків, ярів, долин рік), за формою полотна поділяють на східчасті  і гребеневі. Укоси терас бувають  похилі і вертикальні. Останні необхідно закріплювати підпірними стінками.

     Поздовжній  профіль полотна терас може бути горизонтальним або з незначним  рівномірним поздовжнім похилом  в одному з напрямків для відведення зливових і надлишкових талих  снігових вод.

     Поперечний  профіль терас споруджують горизонтальним або похилим уздовж схилу чи в бік, протилежний до його основного напрямку, в залежності від кількості опадів, їх інтенсивності та воднофізичних властивостей ґрунту.

     Ширина  полотна терас буває різною. Але  найбільш раціональне використання площі під насадженнями і сприятливі умови для роботи машин будуть забезпечені при оптимальній ширині полотна 4,0-4,2 метра при однорядному розміщенні дерев і 5,4-6,0 метрів - при дворядному. Щоб міжряддя двометрової ширини, вільні від дерев, використовувалися продуктивно, на них висівають злакові і бобові багаторічні трави.

     Площу схилів під тераси розмічають у такій  послідовності: ближче до середини ділянки - один контурний ряд. Від цього  ряду вгору й униз розмічальним шнуром відкладають ширину міжрядь, позначаючи камінцями місця проходження рядів [14].

     Паралельно  розміщені ряди звичайно відхиляються від горизонталей, тому вздовж напрямку рядів утворюється нахил. У міжряддях  він не повинен перевищувати 2-3°, тоді наступний контурний ряд  розміщують за допомогою геодезичних інструментів чи трасувальника. На схилах з кутом нахилу 10° і більше лісоплодові чи плодові насадження розміщують після терасування. Ці роботи слід проводити під керівництвом інженера-геодезиста, землеміра і агролісомеліоратора.

     У дворядних лісоплодових і плодових насадженнях один ряд дерев розміщують на відстані 0,7 метра від вийнятого, другий - на 0,7 метра від насипного укосів тераси. Кількість дерев на одиницю площі в цих насадженнях на 40-50% більша, ніж в однорядних. Ширина полотна тераси повинна бути не менше 5,4 метра.

     На  думку П. Д. Поповича, недоліком терас  з широким полотном є те, що під  час їх створення виймається велика кількість родючого ґрунту, внаслідок  чого на поверхню виклинюються малородючі його шари чи ґрунтоутворююча порода. Крім того, встановлено, що чим ширше полотно тераси, тим менша кількість гумусу в ґрунті у вийнятій її частині і тим більш нерівномірний його розподіл по ширині полотна. Тому створювати широкі тераси на схилах під плодові насадження необхідно тільки у виняткових випадках на відносно крутих схилах з родючими, слабозмитими і незмитими ґрунтами.

     Ширина  полотна тераси не повинна бути довільною. На дуже широкому полотні знижується коефіцієнт раціонального використання площі. В той же час довільне вузьке полотно тераси виключає можливість механізації виробничих процесів і використання транспортних засобів. При визначенні оптимальної ширини терас на схилах П. Д. Попович радить брати до уваги насамперед робочий захват і габарити машин, спосіб формування крон дерев, ширину захисної смуги біля штамбів [14].

     При розміщенні дерев на вийнятій частині  тераси необхідно враховувати, що зовнішня смуга її полога (біля насипного  укосу) завширшки 40 - 50 сантиметрів обробітку  не підлягає. її слід відвести під задернування.

     Тераси, що мають змінну ширину полотна (з  постійною шириною берми), доцільно використовувати під лісові насадження.

     2.2 Заходи боротьби  з вітровою ерозією

 

     На  основі групування ґрунтів та усереднених  показників їх властивостей проведено  оцінку агровиробничих груп ґрунтів, що дозволило концентрувати ґрунтозахисні заходи.

     Під час ерозійно небезпечного зимово-весняного  періоду грудочкуватість (вміст  агрегатів розміром понад 1 мм) всіх ґрунтів республіки нижча порога вітростійкості. Тому абсолютно стійких  проти ерозії ґрунтів не існує. Сформувати ерозійно стійку поверхню можливо тільки за допомогою заходу, створеного самою природою, - суцільного покриву живою або відмерлою рослинністю.

     Деякою  мірою таким захистом можуть бути посіви багаторічних трав та озимих культур. За існуючих сівозмін і технологій обробітку сільськогосподарських культур проективне покриття поверхні ґрунтів у ерозійно небезпечні періоди становить 20 - 35 % і лише в липні - серпні воно досягає задовільного рівня (70-80 %).

     Щоб системи землеробства на Україні були ґрунтозахисними, вони повинні задовольняти таким вимогам:

     забезпечувати замкнутий цикл біологічного кругообігу речовин і насамперед позитивний баланс гумусу, а також активного  кальцію;

     формувати оптимальні рівні агрофізичних, агрохімічних та інших властивостей ґрунтів, що зумовлюють продуктивний розвиток рослин, особливо в екстремальних умовах (посухи, суховії, перезволоження тощо);

     створювати  цілорічне проективне покриття, не менше 70-80 %, ґрунтів живою рослинністю  чи рештками, що в поєднанні з іншими заходами забезпечить зниження ерозійних процесів до допустимого рівня [14].

     Нині  для боротьби з вітровою ерозією  застосовують такі методи:

     збільшують  на поверхні ґрунту вміст вітростійких агрегатів, а також формують різні  нерівності з самого ґрунту (гребені, канави), які зменшують швидкість потоку та уловлюють частинки, що переносяться вітром (короткостроковий захід);

     створюють захисний екран з живої рослинності  чи її решток;

     застосовують  смугове розміщення ерозійно небезпечних  фонів з культурами, які здатні захистити грунт;

     створюють бар'єри (полезахисні лісові і буферні  смуги, куліси).

     Ці  ж заходи у поєднанні з лісомеліоративними та гідротехнічними застосовують для  боротьби з водною ерозією ґрунтів.

     Ефективність  кожного з перерахованих методів захисту ґрунтів або їх поєднання залежить від кліматичної зумовленості ерозійних процесів та характеру землекористування.

     На  Поліссі та в західному Лісостепу (райони достатнього та надмірного зволоження) структура посівних площ і технології вирощування культур такі, що під час ранньовесняного періоду тільки 30 % площ захищено рослинністю. Тому в цих районах особливо важливе значення мають післяукісні та післяжнивні посіви, а також проміжні посіви багаторічних трав.

     У Лісостепу в районах з переважанням водної ерозії на схилах крутістю 2° дуже ефективна оранка впоперек основного стоку. На крутіших схилах необхідні такі додаткові заходи, як щілювання, нарізування валів-канав тощо.

     За  останні роки у районах недостатнього  зволоження (особливо в лівобережному Лісостепу) з успіхом застосовують технології вирощування сільськогосподарських культур з використанням плоскорізних знарядь і залишенням післяжнивних решток (стерні) на поверхні ґрунту. Часто ці технології поєднують переваги як полицевого, так і безполицевого обробітку.

     Захисні властивості сільськогосподарських  культур залежать від способу  їх обробітку та розвитку, що визначають процентом проективного покриття і  задерніння поверхні ґрунту. У зимово-весняний період найбільш стійкі фони багаторічних трав та озимих культур у фазі 5 - 7 листків (проективне покриття понад 80 %), посіяних упоперек напрямку основного стоку. На цих фонах, якщо і відбувається стік води, то відчуження часток ґрунту не перевищує допустимих меж. Менш стійка поверхня ґрунту під озимими після непарових попередників. Як правило, вони припиняють розвиток перед виходом у зиму в фазі 2-4 листків (проективне покриття 40- 60 %). Протиерозійну стійкість таких фонів підвищують за допомогою допосівного щілювання [21].

     Просапні  культури за ґрунтозахисною ефективністю у 2-3 рази поступаються культурам суцільного посіву. Щоб утворити ерозійностійку поверхню, їх вирощують по стерньових фонах (соняшник) або в смугах між культурами суцільного посіву (озима пшениця, багаторічні трави). Не рекомендується розміщувати просапні на схилах понад 3°.

     Ґрунтозахисна здатність післяжнивних решток залежить від їх кількості та положення. Для  захисту ґрунтів від зливової ерозії необхідно 600-700 шт./м² післяжнивних решток колосових культур довжиною 18 - 22 см. Найбільш ефективна стерня, розміщена у рядках впоперек схилу. Стерня заввишки 7-8 см знижує еродованість лише у 3 - 4 рази. При такій висоті зрізу на полі залишається тільки 200 -300 шт./м² післяжнивних решток, що практично нижче кількості, необхідної для формування вітрозахисної поверхні (250 - 300 шт./м²). За осінньо-зимовий період стерня сильно мінералізується (30 - 50 % вихідної кількості). Збирання зернових колосових культур на низькому зрізі призводить до того, що в ерозійно небезпечний період на поверхні ґрунту міститься лише 100 - 150 шт./м² післяжнивних решток.

     Навесні на схилах можливий частковий або  повний змив напіврозкладеної стерні талими і дощовими водами, що призводить до значного розвитку ерозійних процесів. Тому на стерньових фонах потрібні заходи, які запобігають розвитку стоку.

     Відкриті  парові та зяблеві фони після просапних  культур не вдається захистити від  ерозії без додаткових прийомів, а  саме: сівба куліс, буферних смуг, а  також смугове розміщення відкритих  фонів між смугами багаторічних трав, озимих або стерні.

     У районах, де поряд з вітровою проявляється ще й водна ерозія, ширину смуг визначають за нормативами для захисту ґрунтів  від водної ерозії. Смуги розміщують упоперек стоку, тобто близько до горизонталей, водотоки залужують.

     Для захисту ґрунтів від вітрової ерозії захисна зона дії буферних смуг і куліс на рівних ділянках без лісових смуг повинна становити десять висот бар'єра. На вітроударних схилах дальність захисної дії бар'єрів зменшується. Так, на схилах до 5° вона знижується на 20-30 %, а на крутіших - на 50-60%. Оптимальну орієнтацію бар'єрів визначають з врахуванням напрямку ерозійно небезпечних вітрів.

     Велике  значення має правильне розміщення та формування вітрозахисних бар'єрів, а також полів, зайнятих озимими  культурами і багаторічними травами. Їх розміщують рівномірно по території землекористування, не зосереджуючи на одній ділянці.

 

      РОЗДІЛ 3

     КОМПЛЕКСНИЙ ЗАХИСТ ҐРУНТІВ ВІД  ЕРОЗІЇ

 

     Сільськогосподарською наукою і практикою нагромаджений  значний досвід запобігання вітровій ерозії, поверхневому стоку води, змиву ґрунту, збільшення урожайності сільськогосподарських культур окремими або поєднанням двох-трьох протиерозійних заходів.

     Але виробництву вже тепер необхідні  рекомендації побудови протиерозійного  комплексу, окремих прийомів, при розробці яких слід керуватися такими основними положеннями:

     у районах розвитку вітрової і водно-вітрової ерозії комплекс протиерозійних заходів  повинен бути спрямований на запобігання  ерозійним процесам й підвищення родючості ґрунтів шляхом зменшення  швидкості вітру у приземному шарі, максимального затримання поверхневого стоку і переведення його у внутрішньогрунтовий;

     для забезпечення високої ефективності захисту ґрунтового покриву від  ерозії необхідно застосовувати  найбільш перспективні організаційно-господарські, агротехнічні, луко-, лісомеліоративні й гідротехнічні протиерозійні заходи;комплекси слід розробляти відповідно до окремих грунтово-ерозійних районів або адміністративних одиниць;

     за  основу складання комплексів протиерозійних заходів беруться такі показники:

     площі ґрунтів за основними генетичними  типами і підтипами; площі ґрунтів  за крутістю схилів; площі ґрунтів  за ступенем змитості; перспективна структура  посівних площ; роза вітрів і швидкість  вітру; величина стоку талих і  зливових вод.

     Пропонована методика побудови комплексу протиерозійних заходів розроблена розрахунковим методом. Це значить, що на основі наявних даних визначається поверхневий стік талих і дощових вод з кожної ділянки конкретного виду використання. З врахуванням ерозійних вітрів і об'єму стоку на цих ділянках виконується комплекс агротехнічних протиерозійних заходів. Потім необхідно розрахувати затриманий і остаточний стік. Залежно від величини останнього проектують водорегулювальні лісові смуги. Якщо і після цього стік не припиняється, надлишок необхідно безпечно скинути або повністю затримати за допомогою гідротехнічних протиерозійних заходів [6].

     Розробка  комплексу протиерозійних заходів  починається з польового обстеження території й обробки його результатів. При польовому грунтово-ерозійному картуванні проводять такі роботи: