Відмежування трудового права від суміжних галузей права

 

 

2.1. Конституційні права – нормативні передумови для розвивитку приписів трудового права.

З конституційним правом трудове зв'язане тим, що Конституція України визначає основні трудові права і обов'язки громадян, які знаходять подальший розвиток в нормах трудового права і сприймаються як принципи. Зокрема Конституція України закріплює право кожного громадянина на підприємницьку діяльність; право на працю, включаючи можливість заробляти собі на життя працею; на справедливу і задовільну винагороду; право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни праці; право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової непрацездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника і безробіття тощо.

Ці основні конституційні  права, як зазначає Ю.Дмитренко, є нормативними передумовами, на підставі яких розвиваються приписи трудового права. Найбільш важливим є конституційний принцип, що тільки праця є основою суспільного і матеріального становища громадян України.⁶ Саме тому для удосконалення права на працю повинна удосконалюватись система працевлаштування громадян. Не випадково, одним з перших законів України став саме Закон про зайнятість населення, прийнятий Верховною Радою України 1 березня 1991 року.

Відповідно до цього  Закону держава взяла на себе обов'язок забезпечити рівні можливості всім громадянам в реалізації їх права на вільний вибір виду діяльності за здібностями та професійною підготовкою з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприяти забезпеченню ефективної зайнятості, запобігати безробіттю, створювати нові робочі місця та умови для розвитку підприємництва; координувати діяльність у сфері зайнятості з іншими напрямками економічної та соціальної політики; співробітничати з професійними спілками, асоціаціями підприємців тощо.

 

2.2. Розмежування трудового права від права цивільного

 

Тісний зв'язок трудове право має з цивільним. Цей зв'язок склався історично, оскільки на перших порах відносини по найму робочої сили регулювались нормами цивільного права. Поступово трудовий договір виділяється з цивільно-правових договорів найму послуг у самостійний вид договору, який регулюється відокремленими нормами права, що створили нову галузь права – трудове.

 

2.2.1. Відмінність  трудового права від цивільного  права за предметом права.

 

Трудове право дійсно увібрало в себе деякі важливі  принципи цивільного права, що має своїм предметом регулювання майнових та особистих немайнових відносин. Трудове право займається безпосередньо і виключно діяльністю працівників при самій праці, організацією процесу праці, живою працею, питаннями регулювання трудових відносин, які вирішуються з метою здійснення саме процесу живої праці. До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як майнові, так і немайнові відносини незалежно від пов'язаності останніх відносин з майновими⁷. Предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини.

Згідно з трудовими відносинами працівник зобов'язується виконувати роботу певного роду – за конкретною спеціальністю, посадою, кваліфікацією тощо (ст. 21 КЗпПУ)⁸, а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується індивідуально-конкретне завдання. У трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства (установи, організації) і внаслідок цього зобов'язаний виконувати певну міру праці, підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку. У цивільно-правових відносинах всі ці моменти відсутні, людина виконує завдання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінарної відповідальності на суб'єктів цивільно-правових відносин не поширюються. Такі працівники не можуть вимагати надання щорічної відпустки, виплати допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оплати надурочної роботи та інших гарантій, передбачених законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. За шкоду, заподіяну роботодавцю при виконанні трудових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивільно-правових відносинах – на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність).

Виходячи з наведеного, предметом трудових відносин є процес праці, жива праця, а предметом цивільно-правових відносин, зокрема тих, що пов'язані  із працею і випливають з договору підряду, доручення, авторського договору, є матеріалізований результат праці.

 

2.2.2. Відмінність  трудового права від цивільного  права за методом правового регулювання.

 

Трудове право відрізняється  від цивільного і за методом правового  регулювання. Характерними рисами методу цивільного права є: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встановленні правовідносин; диспозитивність правового регулювання; можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству⁹.

Важливою ознакою трудових відносин є й те, що власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за своїх працівників повинен виплачувати страхові внески на соціальне страхування до Пенсійного фонду України.

Якщо у відносинах по застосуванню праці між власником  і громадянином указані вище ознаки відсутні, працівник виконує роботу на свій розсуд і внутрішньому трудовому розпорядку не підкоряється, оплачується не жива праця, а результат цієї праці, то ці відносини повинні регулюватись не трудовим, а цивільним правом.

У цивільному праві з працею пов'язані договори підряду, доручення, комісії; розмежування його від трудового права здійснюється за предметом договору; підляганням правилам внутрішнього трудового розпорядку, а також за тим, хто зобов'язаний організувати працю і охорону праці.

 

2.3. Розмежування  трудового права та адміністративного права.

 

Схожість трудового  й адміністративного права виявляється в наявності спільних рис предмета і методу правового регулювання. Але саме за предметом і методом вони й відрізняються. До предмета трудового права входять індивідуальні та колективні трудові відносини, яким притаманний організаційно-управлінський елемент, а предмет адміністративного права утворюють відносини в сфері державного управління, однак трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управління (висловлюючись мовою адміністративного права) пов'язані договірними відносинами. Працівники самі, як члени трудового колективу, беруть участь в управлінні підприємством.

 

2.3.1. Відмінність трудового права від адміністративного права за предметом права.

 

У трудовому праві управлінські форми організації не виходять за межі спільного процесу праці  в організації. Відносини працівників  мають характер виробничих, а не адміністративних відносин. Предметом трудового права є відносини щодо здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів. З адміністративним правом трудове право суміжно пов'язано, наприклад, наявністю працівників, які навчаються без відриву од виробництва. Відносини ці регулюються нормами адміністративного права, а надання пільг у зв'язку з навчанням – трудовим законодавством.

Зв'язок трудового права з адміністративним (управлінським) правом розпочинається з відносин по працевлаштуванню, оскільки вся система органів по працевлаштуванню є адміністративною. Відповідно й відносини, що виникають між громадянами та цими органами з приводу працевлаштування, є адміністративними. Якщо до цього ще додати, що відповідні державні органи можуть бронювати на підприємствах, в установах, організаціях до 5 відсотків загальної кількості робочих місць для працевлаштування деяких категорій осіб, то це також створює адміністративні відносини, які з реалізацією права на працевлаштування перетворюються в трудові. Адміністративні відносини виникають внаслідок одностороннього волевиявлення органу влади або державного управління. Це волевиявлення є обов'язковим для іншої сторони і носить характер адміністративного акту. Обов'язковим суб'єктом адміністративних відносин виступає орган влади, державного управління або якась інша державна організація, що наділена владними повноваженнями.

Проявляється зв'язок трудового права з адміністративним також у підготовці кадрів. Уся система підготовки робочих кадрів та спеціалістів, за винятком підготовки робітників і перепідготовки спеціалістів безпосередньо на виробництві, коли може укладатись учнівський договір як різновид трудового договору, є предметом регулювання адміністративного права.

Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації кадрів завжди має за мету підготовку висококваліфікованих працівників. Під час навчання особи, які навчаються, перебувають із закладами, в яких вони навчаються, в адміністративно-правових відносинах, на які ще у період навчання впливають норми трудового права. Крім того, на учнів під час виробничого навчання та практики поширюються норми трудового права, зокрема норми з техніки безпеки і виробничої санітарії.

Із закінченням підготовки чи перепідготовки працівник розпочинає безпосереднє виконання обов'язків по набутій професії, внаслідок чого відносини по навчанню перетворюються у відносини по виконанню праці.

 

2.3.2. Відмінність трудового права від адміністративного права за методом адміністративного права.

 

Розмежування трудового права  та адміністративного права полягає у способах, що входять у метод адміністративного права – вони носять імперативний характер, оскільки обовязки щодо проходження служби визначаються, як правило, не в договірному порядку, а шляхом приписів повноважних органів і посадових осіб. Працівник підпорядковується законним розпорядженням роботодавця протягом робочого часу. Часом відпочинку він розпоряджається на власний розсуд. Способи прояву владних повноважень при проходженні служби набагато ширше. Зокрема, що проходить службу за наказом повноважного особи може бути залучений до виконання службових обовязків та поза межами нормальної тривалості робочого часу, тобто в період, коли він має відпочивати. Таким чином, адміністративна влада поширюється на осіб, які проходять службу, і за рамками службової діяльності. Однак і її прояви не повинні вступати в протиріччя з законодавством.

Суб'єкти трудових відносин, втому числі і ті, що належать державі, владними повноваженнями по відношенню до своїх працівників не наділені. Застосування праці громадян здійснюється на підставі принципу свободи трудового договору, по якому працівник бере на себе обов'язок підкорятись правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Таким чином, якщо відносини виникають в силу акта державного органу, з яким працівник не перебуває в договірних відносинах по праці, то ці відносини підпадають під сферу впливу адміністративного права. Якщо ж відносини виникають із трудового договору, то ці відносини між сторонами регулюються трудовим правом.

Наприклад: працівник порушив правила по техніці безпеки, додержання яких відноситься до його трудових обов'язків. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган вправі притягнути цього працівника до відповідальності: дисциплінарної, а при наявності певних умов – і до матеріальної. Така відповідальність регулюється нормами трудового права. За ці ж дії працівник може бути притягнутий до відповідальності органом, що здійснює нагляд або контроль за додержанням правил по охороні праці. З цим органом працівник не перебуває в договірних відносинах, тому відповідальність у цьому випадку для працівника буде адміністративною і регулюватись саме цією галуззю права.

Відповідні правові  норми, що відносяться до організації і порядку роботи органів по нагляду за додержанням законодавства по охороні праці, відносяться до предмету адміністративного, а не трудового права. Тому якщо норми трудового права безпосередньо пов'язані з характеристикою правового становища тієї чи іншої сторони як учасника трудового процесу, то нормативні акти адміністративного права регулюють ті елементи цих відносин, що пов'язані з необхідністю в офіційно-владному (державному) порядку повноважень по нагляду за здійсненням цього процесу.

 

 

 

2.4. Відмежування трудового права від права соціального забезпечення.

 

Між трудовим правом та правом соціального забезпечення існує  зв’язок та взаємодія. Їм властива наявність ряду спільних понять: страховий  стаж, трудове каліцтво, професійне захворювання. Наявність трудових відносин у минулому чи сьогодні, як правило, є підставою для отримання певного виду забезпечення і для встановлення диференційованих розмірів забезпечення.

 

2.4.1. Відмінність трудового права від права соціального забезпечення за предметом права.

 

Різниця між правом соціального забезпечення і трудовим правом полягає в тому, що:

1) предметом регулювання  права соціального забезпечення  є суспільні відносини, які  виникають внаслідок реалізації  громадянами права на матеріальне  забезпечення, а не права на працю, проголошеного Конституцією України;

2) право соціального  забезпечення передбачає виплату  грошових сум громадянам у  вигляді пенсії та допомоги  зі спеціальних фондів; трудове  ж право регулює оплату праці  з фондів конкретної організації.

 

Основна відмінність  відносин, які регулюються трудовим правом, від відносин, що складають  предмет права соціального забезпечення, полягає в тому, що перші пов’язані  з трудовою діяльністю людини, а  другі – із соціальним захистом непрацездатних. У трудових відносинах учасниками є працівник і роботодавець, а в соціальному забезпеченні – непрацездатний громадянин та орган соціального захисту населення. Відносини соціального забезпечення виникають під час реалізації громадянином свого конституційного права на соціальний захист у разі втрати працездатності. В межах трудових відносин громадянин реалізує конституційне право на працю.