Правове забезпечення охорони праці

       Юридичний зміст правовідносин - це зафіксовані в нормах права суб’ективні права та юридичні обов’язки iхнiх учасників.

Під суб’ективним правом розуміеться міра можливоi поведінки, що  належить  уповноваженій  особі  для  задоволення ii  iнтересів та

потреб і яка забезпечуеться відповiдними юридичними обов’язками  інших (зобов’язаних) осіб.

Юридичний обов’язок - це покладена на зобов’язану особу і забезпечена можливістю застосування засобiв державного примусу міра необхідноi поведінки, яку вона зобов’язана здійснювати в інтересах уповноваженоi особи.                                                                                                        

Фактичний зміст  правовідносин - це реально здійснювані учасниками правовідносин діi, спрямовані на реалізацію iхніх суб’ективних прав та юридичних обов’язків.

Існуючі у суспільстві правовідносини можна подiлити на кілька видів, зокрема:

1) за галузевою ознакою  - конституційні, цивільні, кримінальні та інші, відповідно до галузей права;                                                                                                                                  

2) за кількістю суб’ектів  правовідношення - простi ( мiж двома   суб’ектами ) ; складні ( між трьома  і більше суб’ектами).

3) за рівнем визначеності  кількості суб’ектiв - загальні ( кількість уповноважених або зобов’язаних суб’ектiв невизначена ) ; конкретні ( кількість суб’ектів правовiдносин точно визначена ) ;                                                     

4) за функціональною  спрямованістю норм права, на  основi яких вони виникають -  регулятивні ( поведінка суб’екта повністю відповідае приписам норм права, тобто е правомiрною ), охоронні (реакція держави на неправомірну поведінку суб’ектів);

5) залежно від розподілу  прав і обов’язків - одностороннi (кожна зі сторін мае або  права, або обов’язки); двосторонні  (кожна зі сторін мае і права, і обов’язки);

6) за характером діi зобов’язаного суб’екта - активні  (зобов’язаний суб’ект повинен вчинити певні дii); пасивні (зобов’язаний суб’ект повинен утриматися від певних дій).

       Суб’ект правовідносин — це правоздатний суб’ект суспільного життя, який е носіем юридичних прав і обов’язків. Для того щоб  юридична  чи  фізична  особа  була  суб’ектом  правовідносин , вона повинна володіти правосуб’ектністю, яка включае в себе правоздатність і діездатність.

      Правоздатність - це закріплена в законодавстві і забезпечувана державою можливість суб’екта мати  юридичні  права  і  нести                                                                                                                  

юридичні обов’язки. У фізичноi особи правоздатність виникае з моменту народження і припиняеться зі смертю.

       Діездатність - це закріплена в законодавстві і забезпечувана державою можливість суб’екта своiми діями набувати і здійснювати юридичні права і юридичні обов’язки. Діездатність фізичноi особи, згідно з чинним законодавством України, наступае з 18 років.                                                                                                                 Елементом правосуб’ектності е і деліктоздатність, тобто здатність суб’екта правовідносин нести юридичну відповiдальність за вчинене правопорушення. Деліктоздатність фізичних осіб, згідно з чинним законодавством, наступае з 16 років (за окремі види правопорушень може наступати раніше або пізніше). Право-, діе- та делікто-здатність юридичноi особи , як правило , наступають  одночасно , тобто  з  моменту  реестраціi  чи затвердження iі статуту (поло-ження) і припиняються з ліквідаціею юридичноi особи.

        Види суб’ектів правовідносин:

- фізичні особи (люди, індивіди): громадяни даноi держави;  іноземці (громадяни інших держав); апатриди (особи без громадянства); біпатриди (особи, що мають громадянство двох держав);

- юридичні особи: державні  організаціi (держава, ii органи, установи, підприемства); недержавні підприемства, установи, організаціi; іноземні та  міжнародні організаціi, підприемства  та установи.

- соціальні спільноти:  народ (нація); населення певноi адмiністративно-територіальноi одиниці (міста, села, області, будинку, мікрорайону); трудові колективи.

Об’ект  правовідносин — це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб’екти правовідносин вступають між собою  у певні правові відносини. Тобто, об’ект правовідносин — це те, з  приводу чого виникають правовідносини.                                                                                                                    

       Об’екти правовідносин поділяються  на:          

    - матеріальні, до яких включаються як природні, так і штучні, тобто створені людиною, предмети і цінності, а також життя і здоров’я людини;                                      

    - нематеріальні,  тобто духовні цінності, честь  і гідність людини, право на ім’я тощо.                                                                                                                      

       Юридичний факт  - це передбачена правовою нормою певна конкретна об’ективна обставина, з настанням якоi пов’язані виникнення, зміна або припинення правових відносин.

      Юридичні факти поділяються на такі види:

1) за правовими наслідками: правостворюючі, правозмінюючі та  правоприпиняючі;

2) за вольовою ознакою:  діi, тобто юридичні фати, які виникають залежно від волі людини, та подіi, виникнення яких не пов’язане з волею людини.

3) за характером тривання  у часі: одноактні та триваючі, тобто так звані юридичні стани,  наприклад громадянство.

       Дii, в свою чергу, поділяються,  залежно від відповідності чи невідповідності правовим приписам, на правомірні і неправомірні.

Правомірні діi поділяються  на юридичні факти та юридичнi вчинки.

      

                   Глава 5. Стадii правового регулювання .

     

        Перша стадiя механiзму правового регулювання е регулювання суспiльних вiдносин на нормативно-правовому рiвнi, тобто регулювання всiх вiдносин даного виду, якi виникають й iснують, за допомогою встановлення певноi правовоi норми.

       Друга стадiя передбачае iндивiдуалiзацiю певноi правовоi норми щодо вимог певного конкретного випадку.  На  цiй  стадii право-                                                                                                           

застосувальнi акти закрiплюють за суб’ектом правовiдносин певнi суб’ективнi права чи  юридичнi обов’язки.

       Третя стадiя механiзму правового регулювання - це реалiзацiя правовоi норми у правомiрнiй поведiнцi суб’ектiв правовiдносин. На цiй стадii вiдбуваеться реалiзацiя норм права, тобто досягаеться безпосереднiй результат дii механiзму правового регулювання.

 

Роздiл IV. Ефективнiсть правового регулювання.

 

        Цілями правового регулювання е:

     1) закріплення за допомогою юридичних засобів існуючих суспiльних вiдносин;

     2) стимулювання розвитку та поширення суспільних відносин, які відповідають загальнодержавним та загальносуспільним потребам та інтересам;

      3) створення умов для виникнення і розвитку нових необхідних типів і форм суспільних відносин;

      4) усунення суспільно небезпечних та суспільно шкідливих вiдносин.

       Виходячи  з того, наскільки вдаеться досягнути  у процесі правового регулювання даних цілей, і визначаеться ефективність правового регулювання. Тобто, для визначення ефективності діi певноi правовоi норми беруться до уваги дві обставини: 1) цілі, що ставилися при виданні даноi правовоi норми; 2) реально досягнуті в процесі функціонування ціеi норми результати.

       До  основних факторів, що забезпечують  ефективність правового регулювання, належать:

    1) Відповідність  вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства.

    2) Рівень досконалості  законодавства.

    3) Рівень правовоi культури  громадян.

 

 

 

         Роздiл V. Юридична техніка.

 

       Юридична техніка — це система засобів, правил та прийомiв підготовки компетентними органами юридичних актів. Розрізняють юридичну техніку у правотворчості і юридичну техніку у правозастосувальній діяльності. Юридична техніка у правотворчості включае в себе методи роботи над текстами нормативно-правових акгів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб’ектів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільноi структури кожного з     них, термінологіi та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об’еднання нормативно-правових актів тощо. Юридична техніка, при цьому, повинна забезпечувати юридичну досконалість нормативно-правових актів. Загальні вимоги такоi досконалості полягають в логічній послідовності викладу матеріалу, відсутності суперечностей всередині нормативного акту, стислості викладу, належному понятійному апаратi закону.

       Найбільш  загальними прийомами і правилами  юридичноi техніки е:

1) юридична термінологія; 2) юридичні конструкціi; 3) прийоми  і правила викладу змісту нормативних юридичних актів.

       Юридична термінологія - це система юридичних та інших термінів, які використовуються при викладі змісту нормативно-правових актів.

       Розрізняють  три види термінів, які застосовуються  у текстах нормативно-правових актів: 1) загальновживані; 2) спеціально-наукові: 3) спеціально-юридичні.   

Юридична термінологія встановлюе наступні вимоги: однозначність використовуваного  терміну, загальновизначеність, стабільність і доступність. Однозначність означае  вживання терміну у даному нормативно-правовому акті в одному і тому ж смислі.

Загальновизначеність  означае вживання термінів вiдомих, а не придуманих законодавцем для  даного закону. Стабільність означае  стійкість термінологіi, а не зміну ii з кожним новим законом. Доступність  означае простоту і адекватність терміну змісту норми права.

       Юридичнi конструкцii - це стiйкi побудови нормативного матерiалу за особливими типами зв’язкiв його елементiв. Тобто юридичнi конструкцii - це чiткi, вiдпрацьованi наукою i законодавчою практикою, типовi схеми правовiдносин.

       Прийоми i правила викладу юридичних норм у текстi нормативно-правового акту стосуються : 1) способiв викладу ; 2) юридичного стилю ; 3) юридичноi мови.

       Iснують  два основних способи викладу  юридичних норм у текстi закону:

    1) абстрактний - характеризуеться тим, що ознаки явищ, iхня рiзноманiтнiсть даються в узагальненому виглядi, тобто у виглядi абстрактного поняття;

    2) казуiстичний - характеризуеться тим, що явища, iхнi рiзновиди, факти мають iндивiдуальнi ознаки i перераховуються тi чи iншi випадки - казуси.

       Заключення.

 

       Сфера правового регулювання е щось первинне по вiдношенню до правотворчоi дiяльностi держави ( В.В. Лазарев ) , вона представляе собою сукупнiсть невпорядкованих вiдносин i фактiв, впорядкування яких об’ективно неможливо без використання правових засобiв. Сфера правового регулювання являе собою область потенцiйних правових вiдносин. З вищесказаного виходить, що межi правового впливу не можуть визначитися лише завданням держави в той чи iнший перiод часу, а отже, залежить вiд його розсуду, суб’ективно обмежуватися приписами закону.

Сфера правового регулювання i сфера дii закону, таким чином , можуть не спiвпадати. Iнший висновок виходив  би в протирiччя з характером цiвiлiзованих форм спiлкування, якi  характернi сучасному суспiльству, а на практицi призводив би до обмеження правовоi волi громадян , iх iнiцiативи, обсягу конструктивних дiй. Принципово важливо мати на увазi слiдуюче : правильне з’ясування особливостей сфери правового регулювання ( обсягу , меж ) знаходиться в безпосередньому зв’язку з проблемою праворозумiння . Очевидно, що якщо зводити право тiльки до норм закону, тодi сфера  його ( права ) дii обмежуеться  виключно законодавчими приписами. Межi правового регулювання - це наче якась “ демаркацiйна лiнiя ” , яка вiдокремлюе область правового i неправового його впливу на свiдомiсть людини та ii дii. Межi правового регулювання обумовленi неюридичними факторами . Вони знаходяться в природi людськоi дiяльностi, визначенi iх загальною культурою i цiвiлiзованiстю, детермiнованi iснуючою системою вiдносин, економiчними, iсторичними, релiгiйними, нацiональними та iншими обставинами.

                                        

ВИНОСКИ:

 

       1. Нерсиянц В.С. Фiлософiя  права. Пiдр. для вузiв. М.,1997 р.

          с. 7-28.

       2. Загальна теорiя держави i права.  Академiчний курс в 2-х т.

          Т2.Теорiя права. М. 1998. с. 1-11; Байтиiн  М.М. Поняття пра-

          ва та сучаснiсть// Питання теорii держави i права,1998 р. № 1   

       3. Тихомиров Ю.А.,Котелевський I.В.  Правовi акти.М.1999 р.