Правове забезпечення охорони праці

                                                                                                                   8

конституцiйному правi, зустрiчаеться i в iнших галузях права. Юридичним фактом для виникнення правовiдносин в даному випадку е державно-владний припис ( наказ про переведення на iншу роботу, рiшення суду, тощо ) .

       Диспозитивний  метод заснований на iнiциативi, самостiйностi  у виборi тiеi чи iншоi поведiнки  учасниками вiдносин, якi регулюються. Вiн дае можливiсть сторонам регулювати власнi дii на свiй розсуд. Законом лише визначаються межi такого розсуду, або установлюються  певнi процедури. Даний метод специфiчний для цивiльного, сiмейного права. В його основi лежать вiльнi положення учасникiв  правовiдносин  i  договiр  як  джерело  виникнення. Якщо iмперактивний метод неначе примушуе учасникiв вiдносин вступати в юричдиний зв’язок, то диспозитивний  пов’язаний  з тим, що фактичнi дii громадян, iх органiзацiй мають прiоритет перед юридичними настановами. В залежностi вiд поеднань, заборон i дозволiв розрiзняють два основних типа регулювання :  а ) загальнодозволене, тобто таке, в основi якого знаходиться загальний дозвiл i яке, тому, будуеться за принципом “дозволено все, крiм того, що  прямо заборонено законом”; б ) забороняюче, тобто таке, в основi якого лежить загальна заборона i яке, тому, будуеться за принципом “ заборонено все, крiм того, що прямо дозволяеться законом “. На перевагу загальнодозволеного або забороняючого регулювання впливають рiзноманiтнi фактори - iсторичнi традицii, рiвень культури, характер правовоi системи, особливостi регулювання вiдносин ( так, для майнових вiдносин характерна перевага дозволеного регулювання, а для охоронних - забороняючого ), тощо.

       Таким   чином ,  зробимо висновок.  Правове  регулювання  -  це  державно - владний  вплив   на  суспiльнi  вiдносини  за  допомогою

правових засобiв, з  метою iхнього впорядкування, затвердження, охорони i розвитку.

       Як  приклад, прослiдкуемо як норми адмiнiстративного права регулюють рiзнi сфери життедiяльностi. Немае такоi сфери  держав-                                                                                                                 

ного або суспiльного життя, якоi б не зачiпали питання адмiнiстративно-правового регулювання. Його норми регулюють дiяльнiсть структур виконавчоi влади, мiсцевого самоврятування, державних i недержавних пiдприемств, установ, органiзацiй. Iх вплив постiйно вiдчувають на собi конкретнi особи. Нас оточуе велика кiлькiсть правил, якими визначаеться наша поведiнка в громадських мiсцях, закладах, транспортi тощо. Службовi вiдносини мiж громадянином i органом держави, органом мiсцевого самоврятування, громадською органiзацiею також будуються в рамках адмiнiстративно-правових приписiв. Правила внутрiшнього розпорядку, дорожнього руху, водокористання, санiтарно-гiгiеничноi, пожежноi i радiацiйноi безпеки, а також багато iнших е сферою впливу адмiнiстративних установлень. Норми адмiнiстративного права зберiгають вiдносини, що склалися пiд впливом цивiльного, трудового, сiмейного та iнших галузей права. Вже ст. 41  Особливоi частини КпАП передбачае адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про працю. Ст. 6 ЦК прямо вказуе, що захист громадянських прав у передбачених законом випадках здiйснюеться в адмiнiстративному порядку. А угода, укладена представником, повноваження якого грунтуються  на  адмiнiстративному актi, безпосередньо створюе, змiнюе i припиняе громадськi права того, кого представляють ( ст. 62 ЦК Украiни ).

       Правове  регулювання зумовлене рядом  факторiв, зокрема :

а)  рiвнем  економiчного  розвитку суспiльства; б ) соцiальною структурою  суспiльства;  в )  рiвнем  зрiлостi , стiйкостi  суспiльних  вiдносин; г ) рiвнем правовоi культури громадян i посадових осiб; д ) рiвнем визначеностi предмету, засобiв i методiв правового регулювання.

       Право  у суспiльному життi мае не тiльки  юридичний (регулятивний), але й  iншi види впливу, такi як виховний, iдеологiчний тощо. Тому роздiляють правовий вплив i правове регулювання. Цi два поняття розрiзняються, по-перше, за сферою дii i, по-друге, за механзмом дii.Сферою правового впливу е економiчнi, полiтичнi, соцiальнi та iншi вiдносини. Сферою правового регулювання е тiльки вiдносини, якi врегульованi правовими нормами. Механiзм дiй правового впливу полягае у впливовi права на свiдомiсть суб’ектiв правовiдносин, у той час як правове регулювання впливае на iхнi дii. Правовий вплив - це вплив права на свiдомiсть суб’ектiв суспiльних вiдносин в рiзних сферах суспiльного життя.                                                                                                                                

 

 

 

 

Роздiл II. Способи та типи правового регулювання.

 

       Правове  регулювання конкретних суспільних відносин здійснюеться за допомогою певних способів, зокрема:

1. Дозвіл - це такий спосіб правового регулювання, при якому суб’ектові конкретних суспільних відносин надасться право на здійснення певних дій або на утримання від них.

Суб’ект мае право на отримання... або особа не зобов’язана доказувати свою непричетність до злочину.

2.Зобов’язання - це закріплена у правових нормах обов’язковість поведінки суб’екта за певних обставин.

3. Заборона -  це закріплена у правових нормах обов’язковість утримання від вчинення певних дій.                

Тип правового  регулювання - це загальний порядок суспiльних відносин, який полягае в особливостях поеднання його способів.

Розрізняють два базові типи правового регулювання:

Загальнодозвільний - це такий тип правового регулювання, який передбачае можливість вчиняти будь-які діi, за винятком тих, вчинення яких прямо заборонено законом. Цей тип правового регулювання виражаеться формулою: “дозволено все, що прямо не заборонено законом”.

Спеціальнодозвільний - це такий тип правового регулювання, який забороняе будь-яку діяльність, але, при цьому, правовими нормами формулюються конкретні випадки звільнення від ціеi заборони. Цей тип правового регулювання виражаеться формулою: “дозволено тільки те, що прямо передбачено законом”.

 

 

 

                                                                                                                  12 

       Роздiл  III. Механізм правового регулювання  та його       

                         елементи.

 

       Механізм правового регулювання - це система правових засобів (способів і форм) за допомогою яких забезпечуеться впорядкування суспільних відносин, iхня відповідність вимогам правових норм.

       Механізм правового регулювання утворюють:

    1. Норми права і принципи права, об’ективовані в законах та підзаконних нормативно-правових актах.

    2. Акти тлумачення  права (інтерпритаційні акти).

    3. Акти застосування  норм права (правозастосувальні  акти).

    4. Правовідносини, суб’ективні права та юридичні обов’язки суб’ектів правовідносин. Правове регулювання являе собою процес послідовного використання правових засобів для розвитку суспільних відносин, шляхом врегулювання поведінки iхніх  учасників, тобто механізм правового регулювання складаеться з ряду стадій.

 

                   Глава 1. Норми i принципи права.

 

       Норми права - це загальнообов’яковi, формально визначенi правила поведiнки, якi встановлюються (санкцiонуються) державою в особi його вповноважених на те органiв, проходячи певну процедуру iх пiдготовки i приняття, з метою врегулювання рiзних суспiльних вiдносин, та виконання яких забезспечуеться як  свiдомiстю членiв товариства, так i заходами державного впливу.

       Правовi норми, якi захищають iнтереси  суспiльства в цiлому, представляють собою необхiдний регулятор рiзних вiдносин, виникаючих в процесi повсякденноi дiяльностi державних органiв i орга-

                                                                                                                

нiв недержавних органiзацiй, iх посадових осiб, а також окремих громадян в рiшеннi найбiльш важливих економiчних, соцiальних i                                 

полiтичних завдань, якi стоять перед суспiльством. За допомогою норм права здiйснюеться керiвництво економiчними процесами i розвиток соцiальноi сфери, досягаеться створення необхiдних умов для гарантування i реалiзацii проголошених Конституцiею Украiни прав i свобод людини i громадянина, забезпечення виконання членами суспiльства покладених на них обов’язкiв.

Саме норми права представляють собою необхiдну основу дiяльностi органiв державноi законодавчоi, виконавчоi i судовоi влади, закликаних практично виконувати функцii по захисту iнтересiв держави i суспiльства, прав  кожноi конкретноi особи вiд противоправних зазiхань.

       Регулюючий вплив  правових норм  знаходить свое  вираження в надiленнi участникiв суспiльних вiдносин вiдповiдними суб’ективними правами i юридичними обов’язками в рiзних сферах суспiльного життя. При цьому, кожна окрема норма права дiе не сама по собi, не iзольовано, а в тiсному взаемозв’язку з iншими  правовими нормами. Це проявляеться передусiм в тому, що, як правило, порушення вимог якоi-небудь одноi  норми тягне за собою вступ в дiю iнших. Наприклад, вчинення злочину, тобто порушенння однiеi з норм кримiнального права, приводить в дiю другi норми кримiнального права (призначення кримiнального покарання, його пом’якшення порiвняно з передбаченим вiдповiдною статтею кримiнального кодексу, застосування у визначених випадках заходiв суспiльного впливу чи адмiнiстративного стягнення або взагалi звiльнення вiд вiдповiдальностi), кримiнально-процесуального права (проведення дiзнання, попереднього  (позасудового) слiдства, розгляд справи в судi, касацiйне оскарження рiшення суду и т.д.), трудового права (звiльнення з роботи особи, притягнутоi до кримiнальноi вiдповiдальностi у виглядi позбавлення волi ), цивiльного права (зобов’язанiсть вiдшкодувати заподiяну злочином матерiальну чи моральну шкоди), виправно-трудового права (практичне виконання покарання) i  норми  iнших галузей  права. Вступ в дiю iнших норм викликаеться  не  тiльки  правопорушенням,а й здiйсненням правомiрних     вчинкiв.  Так, укладення грома- дянином трудового договору е основою для реалiзацii норм, передбачаючих виплату заробiтноi плати, надання  часу вiдпочинку, охорону  працi та багатьох iнших.

       Всi норми права, в залежностi вiд  того, якi вiдношення вони регулюють,  тобто чи встановлюють  вiдповiднi права та обов’язки чи захищають  права та законнi iнтереси осiб  вiд протиправних посягань, подiляються на регулятивнi та правоохороннi.

       Регулятивнi норми безпосредньо регулюють численi cуспiльнi вiдношення   шляхом   встановлення     рiзноманiтних   прав  та  обов’язкiв iх учасникiв. До регулятивних вiдноситься переважна бiльшiсть правових норм. Розрахованi вони на правомiрну поведiнку людей i мiстяться в Конституцii Украiни, законодавчих та пiдзаконних актах, котрi визначають правовий статус державних органiв, органiв недержавних органiзацiй, громадян Украiни, iноземцiв, представникiв нацiональних меншинств, бiженцiв, представ-ництв Украiни за кордоном i т.д. В якості прикладу регулятивних можна навести переважну бiльшисть норм Конституцii Украiни. Цi норми встановлюють порядок утворення та компетенцiю органiв державноi влади, правовi основи функцiонування об’еднань громадян, закреплiюють права та свободи людини i громадянина, i т.i. До регулятивних вiдносяться  норми  цивiльного права ( регулюванняпорядку здiйснення цивiльно-правових угод ), трудового права (визначеня умов трудового  договору та  пiдстав його розторгнення), земельного права ( закрiплення прав та обов’язкiв землекористувачiв), норми бiльшостi  iнших галузей права Украiни.

     На вiдмiну  вiд регулятивних, правоохороннi норми вказують на негативну оцiнку державою визначених дiянь, та направленi вони на охорону вiд протиправних зазiхань регулятивних норм. Правоохороннi норми вступають в дiю лише в зв’язку з протиправною поведiнкою суб’ектiв тих чи iнших правовiдносин, тобто внаслiдок порушення регулятивних норм. Вони завжди передбачають можливiсть застосування  до правопорушникiв мiр примусового характеру  у виглядi правових (кримiнально-правових, адмiнiстративно-правових, цивiльно-правових, дисциплiнарних, матерiальних) санкцiй або суспiльного впливу. Так, стаття 13 Конституцii Украiни мае норму, вiдповiдно до якоi “кожний громадянин мае право користуватися природними об’ектами права власностi народу згiдно з законом”. Порушення ж вiдповiдних законiв природокористувачами може спричинити введення в дiю багатьох правоохоронних норм, зокрема, норм адмiнiстративного права (стаття 53 КпАП Украiни - “Порушення правил використання земель”), кримiнального права (стаття 199 КК Украiни - “Самовiльний захват земельноi дiльницi та самовiльне будiвництво”), в яких мiстяться вiдповiднi юридичнi санкцii.

       Принципи  права - це його основнi засади, вихiднi iдеi, що характеризуються унiверсальнiстю, загальною значимiстю, вищою iмперативнiстю i вiдбивають суттевi положення об’ективного юридичного права. Принципи права за своею суттю е узагальними вiдображеннями закономiрностей його зародження, розвитку та функцiонування. Правовi принципи вiдiграють особливу роль у структурi правовоi                                                                                                              

системи, механiзмi правового регулювання, правосвiдомостi, що зумовлено iхньою  унiверсальнiстю та абстрактнiстю.                                                                            

    Правовi  принципи е  синтезуючими засадами, об’еднуючими з’язками, ідеологiчною основою виникнення, становлення і розвитку багатьох правових явищ. Вони визначають нормотворчу і правозастосовну діяльність, координують функцiонування механізму правового регулювання, виступають критеріями оцінки відповідності праву рішень державних органів та дій громадян, сприяють формуванню правовоi культури та правосвідомості. Принципи права е втiленням результату раціонального наукового осмислення

закономiрностей розвитку права. Форми ісування правових принципів  різноманiтнi: вони можуть існувати у  вигляді вихідних положень правових теорiй та концепцiй, правових орiентацiй  суб’ектiв права, змiсту правових норм, правових цiнностей тощо.