Правове регулювання часу відпочинку в Україні

1) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата  у зазначеному розмірі провадиться  за години, фактично відпрацьовані  у святковий і неробочий день.

На бажання  працівника, який працював у святковий  і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                Висновок

 

Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку Наукою трудового права  традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого  працівник є вільним від виконання  трудових обов’язків і вправі використовувати  його на власний розсуд.

Законодавством  встановлені такі види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни), щоденний відпочинок (міжзмінна перерва), вихідні дні (щотижневий відпочинок), святкові і неробочі дні, відпустки.

Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено  статтею 24 Загальної декларації прав людини⁶ та витікає з вимог статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права⁷. В свою чергу, у чинному законодавстві воно знайшло закріплення в ст. 2 Кодексу законів про працю України поряд із закріпленням права на працю.

Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця  роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених законодавством.

Правове регулювання часу відпочинку здійснюється на основі великої кількості законодавчих та підзаконних нормативних актів. Показовим при цьому є той  факт, що до сьогодні в Україні діє  велика кількість нормативних актів  СРСР. Незважаючи на те, що сьогодні в  нашій державі існує кодифікований  нормативний акт, який повинен був  би належним чином регулювати питання  робочого часу та часу відпочинку, їх вирішення  залишає бажати кращого. Це свідчить про нагальну необхідність розробки та прийняття нового трудового кодексу, в якому б ці питання були врегульовані на належному рівні та не допускали  двоякого тлумачення та розуміння.

.