Правове регулювання часу відпочинку в Україні

Коли  в законодавстві про працю  говориться про вихідні дні, то маються  на увазі насамперед вихідні дні  працівника. Вихідні дні ж за календарем далеко не завжди є вихідними днями працівників, хоча відповідно до ч. 2 ст. 67 КЗпП України неділя визнається загальним вихідним днем.

Вихідні дня підприємства також можуть не збігатися з вихідними днями  працівника. Досить звернути увагу  на те, що в період, коли підприємство не працює, є працівники, які здійснюють охорону підприємства та виконують  інші невідкладні роботи.

Щотижневий  безперервний відпочинок (вихідні дні) — його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП України). При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд — в суботу і неділю, що не виключає можливості використання в якості вихідного дня і понеділка чи п’ятниці. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

Разом з  тим, норма статті 70 КЗпП України не поширюється на випадки роботи за режимом підсумованого обліку робочого часу.

За загальним  правилом, кількість (один чи два) вихідних днів встановлюється в розрахунку на календарний тиждень. Тільки при  режимі підсумованого обліку робочого часу за рахунок продовження тривалості роботи протягом дня (зміни) вихідні  дні можуть чергуватися з робочими днями (через один, два і більше робочих днів).

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний  вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення, вихідні  дні встановлюються місцевими радами (ст. 68 КЗпП України) відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”. Разом з тим, нормами вказаного закону не передбачається участь місцевих рад у визначенні вихідних днів театрів, музеїв та інших подібних установ. Отже, це питання цілком покладається на трудові колективи вказаних установ. Таким чином, норма ст. 68 КЗпП не узгоджується зі ст. 30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, оскільки кодекс передбачає, що відповідні місцеві ради мають встановлювати перелік вихідних днів і закладів культури (музеїв, театрів тощо), що Законом не передбачено.

Вихідні дні підприємств сфери обслуговування, незалежно від форм власності, встановлюються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад депутатів за погодженням  з власником. Вихідні дні підприємств  комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, що є в  комунальній власності територіальних громад, виконавчі органи місцевих рад встановлюють самостійно.

Відповідно  до ст. 69 КЗпП України на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв’язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на навантажувально-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

Таким чином  ст. 69 КЗпП України передбачає порядок надання працівникам вихідних днів на підприємствах, які працюють без вихідних днів. Цей порядок поширюється на такі категорії підприємств:

1. Підприємства, на яких зупинення роботи неможливе з виробничо-технічних умов, тобто підприємства, які працюють з безперервним процесом виробництва.
2. Підприємства комунального обслуговування населення (водопостачання, газопостачання, теплопостачання тощо).
3. Магазини, підприємства побутового обслуговування населення, театри, музеї тощо (відповідно до ст. 68 КЗпП України), якщо у встановленому порядку прийняте рішення про їх роботу без вихідних.
4. Підприємства (дільниці), що виконують вантажно-розвантажувальні роботи, пов’язані з роботою транспорту.

На перелічених  вище підприємствах вихідні дні  працівникам надаються згідно з  графіками роботи (змінності) таким  чином, щоб працівники могли щотижня  використовувати , як правило, два вихідних дні. При цьому не обов’язково  щоб один з них припадав на загальний  вихідний день – неділю.

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється  режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість  днів відпочинку, не використаних за час  відрядження, інші дні відпочинку після  повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений  для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження  у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому  порядку надається інший день відпочинку.

Відповідно  до ст. 71 КЗпП України робота у вихідні дні забороняється. Слід підкреслити, що заборона залучати до роботи у вихідний день стосується не загального вихідного дня – неділі, а вихідного дня працівника, як він визначений у правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства. При цьому правило про заборону залучати працівників до роботи у вихідні дні поширюється і на ті вихідні, які надані працівникам за графіком при режимі підсумованого обліку робочого часу. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:

1) для  відвернення громадського або  стихійного лиха, виробничої аварії  і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна. Окремі вчені зазначають, що в даному випадку слід говорити не про державне або громадське майно, а скоріше про майно підприємства³;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

У таких  ситуаціях залучення до роботи у  вихідний день провадиться за письмовим  наказом (розпорядженням) власника або  уповноваженого ним органу. При цьому  варто врахувати, що при зверненні  власника до профкому підприємства про  необхідність залучення працівників  до роботи у вихідний день перелік  таких працівників обов’язково  має бути перелічений, а не просто зазначена їх загальна кількість.

При додержанні роботодавцем правил залучення працівників  до роботи у вихідний день, працівник  зобов’язаний виконати відповідний  наказ власника. Його невиконання  є порушенням трудової дисципліни. Водночас працівник не може бути залучений  до роботи у вихідний день, якщо така робота не відповідає трудовому договору, незалежно від наявності підстав  для залучення працівників до роботи у вихідний день і додержання встановленого порядку, якщо він  не згоден на це, а тому і не може бути притягнутий у такому випадку  до дисциплінарної відповідальності.

Важливо також враховувати, що залучення  працівників до роботи у вихідні  дні регламентується імперативними  нормами, які виключають можливість такого залучення при відсутності  підстав або з порушенням встановленого  порядку, хоча б і була згода працівника на роботу у вихідний день.

Не вважається роботою у вихідний день робота, яка і хоча б виконувалася у  вихідний день працівника, але виконувана в порядку відпрацювання днів відпочинку, наданих працівникам відповідно до ст. 73 КЗпП України (відпрацювання за святкові і неробочі дні). Так, наприклад, Розпорядження Кабінету Міністрів України рекомендувалося вважати вихідними днями дні з першого до десятого січня 2006 року, з відпрацюванням вказаних днів у наступному по суботах. В даному випадку таке відпрацювання не потребує згоди профкому, а також згоди працівника і наказ власника (роботодавця) про залучення працівників до роботи у вихідний день не видається.

Дещо  інший порядок залучення до роботи у вихідні, святкові і неробочі дні  встановлено для державних службовців. Згідно зі ст. 20 Закону України „Про державну службу” для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов’язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з’явитися на службу у вихідні, святкові і неробочі дні, робота в яких компенсується відповідно до чинного трудового законодавства. Отже, згоди профспілкового органу на їх роботу в зазначені дні не потрібно.

Робота  у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП України). Спосіб компенсації за роботу вихідного дня визначається за згодою сторін. Якщо такої згоди досягти не вдається. Спосіб компенсації повинен бути визначений органом, який вирішує трудовий спір. Для цього органу прийняття рішення також не буде простим у зв’язку з відсутністю визначеного нормативного положення. однак він не може залишити спір невирішеним.

При визначенні за згодою сторін або органом по вирішенню трудових спорів конкретного  дня відпочинку, який повинен бути наданий у порядку компенсації  за роботу у вихідний день, варто  враховувати, що законодавчо це питання  не вирішене. За логікою речей, оскільки мова йде про відступ від правил про мінімальну тривалість щотижневого  безперервного дня відпочинку (ст. 70 КЗпП України), день відпочинку в порядку компенсації за роботу у вихідний день повинен надаватися по можливості через найкоротший проміжок часу після залучення працівника до роботи у вихідний день. Однак сторони не позбавлені права домовитися про надання іншого дня відпочинку, приурочивши його, наприклад, до початку або закінчення відпустки.

Інший день відпочинку для кожного працівника доцільно було б визначити вже  в наказі про залучення окремих  працівників до роботи у вихідний день. Однак якщо це не зроблено, працівник  не має права самовільно визначати  інший день відпочинку. Відповідно до Постанови Пленуму Верхового  Суду України самовільне використання відгулу надає право власникові на звільнення працівника за вчинення прогулу⁴.

До робіт  у вихідні дні забороняється  залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП України), вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП України).

Правило про неприпустимість залучення  до роботи в дні щотижневого відпочинку не застосовується до працівників безперервно  діючих підприємств, а також тих  підприємств, установ, які повинні  обов’язково працювати саме в  загально встановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри і т. ін.) На таких підприємствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не співпадає  із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.

Законодавством  України про працю передбачені  наступні святкові дні, робота в які  не проводиться. Це, зокрема такі дні, як: 1 січня — Новий рік; 7 січня  — Різдво Христове; 8 березня —  Міжнародний жіночий День; 1 і2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України.

Робота  також не провадиться і в дні  релігійних свят; такі дні згідно із ст. 73 КЗпП України називаються „неробочими”, чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі. До таких днів належать 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові та неробочі дні провадиться звичайна робота відповідно до графіку роботи підприємства, установи або організації, або ж графіку змінності (виходу на роботу), якщо припинення робот неможливе  з причин виробничо-технічних умов (безперервно діючі підприємства, установи, організації), специфіки роботи (наприклад, охорона підприємства, установи, організації), необхідності обслуговування населення. Крім того, можливе залучення  до роботи у святкові та неробочі дні  для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних  робіт. Закон не встановлює будь-яких вимог до порядку залучення до роботи у святкові і неробочі дні як це робиться при залученні до роботи у вихідні дні.

Залучення до роботи у вихідні та неробочі дні повинне оформлятися наказом  роботодавця лише втому випадку, коли вихід працівників на роботу не передбачений графіком змінності (графіком виходу на роботу).

Не слід, однак, вважати, що у святкові і вихідні  дні взагалі неможливе виконання  робіт, пов’язаних, наприклад, із стихійним  лихом, виробничими аваріями тощо. Це неможливо в силу суб’єктивного  права, яке належить власникові. Але, разом з тим власник може домовитися з працівниками про укладення  на ці дні для виконання зазначених термінових робіт цивільно-правового  договору⁵.

Згідно  із ст. 67 КЗпП України, у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота  у вихідні дні сплачується  в підвищеному розмірі згідно зі ст. 107 КЗпП України. Так. робота у святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі: