Особливість трудового права і методу правових відношень

Міністерство освіти і науки України

Харківський Державний Університет Економіки

                                        Курсова робота

З трудового права на тему: Особливість трудового права і методу правових відношень.

Виконав: ст. групи А-01

Бердиченко Д.В.

                                                     Перевірив:

Харків 2001

                                                   ПЛАН:

   Предмет трудового права  -- Трудові відносини:

1.      Організаційно-управлінські відносини  в сфері праці;

2.      Відносини по працевлаштуванню;

3.      Відносини по професійній підготовці і  підвищенню  кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві;

4.      Відносини по нагляду за охороною праці  і дотриманням трудового законодавства;

5.      Відносини по розгляду трудових суперечок.

    Метод трудового права:

1.      Сполучення централізованого і локального  регулювання        суспільних відносин у  сфері праці;

2.      Сполучення договірного, рекомендаційного й  імперативного способів регулювання;

3.      Участь у регулюванні суспільних відносин  трудових колективів і профспілкових органів;

4.      Своєрідність способів захисту трудових прав і   забезпечення обов'язків.

                              Предмет трудового права.

Трудове право займає одне з ведучих місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві. Кожній людині, що реалізує закріплене в ст. 43 Конституції України право на працю, доводитися зіштовхуватися з нормами трудового права.

Предмет трудового права відповідає на запитання, які суспільні відносини регулюються цією галуззю права. Визначення предмета трудового права має особливе значення, адже тільки визначивши коло суспільних  відносин, що у даний час складають предмет, можна установити сферу застосування трудового законодавства.

     Трудове право як галузь права має свою специфічну сферу регулювання – сферу суспільної праці. Будучи джерелом суспільного багатства, праця визначає прогрес суспільства. От чому серед галузей сучасного права трудове право займає одне з ведучих місць. Воно регулює суспільні відносини, що складаються в процесі функціонування ринку праці, організації і застосування найманої праці. У своїй сукупності ці відносини і складають основні елементи  предмета трудового права.

У систему суспільних відносин, що складають предмет трудового права, входять індивідуальні відносини по застосуванню найманої праці і колективні трудові відносини. Основу (ядро) предмета трудового права складають індивідуальні відносини трудового наймання.

При становленні ринкових відносин трудові відносини стали значно різноманітніше. З'явилися три відносно самостійні категорії працюючих: наймані робітники ( залежна праця), що працюють власники (незалежна, самостійна праця) – члени кооперативів, колективних підприємств, господарчих товариств, фермерських господарств; працівники, подібні найманим ( залежна праця з виконанням особливих функцій) – державні що служать, судді, прокурорсько-слідчі працівники, атестовані співробітники органів внутрішніх справ, служби безпеки, військовослужбовці.

Трудове право по своїй сутності є правом захисту інтересів людини праці, захисту працівника від експлуатації з боку роботодавця. Метою норм трудового права є регламентація триваючих трудових відносин у процесі праці (а не разових завдань), установлення мінімальних гарантій (мінімальної  відпустки, мінімальної зарплати), захисних процедур (підстави і порядок звільнення з ініціативи власника). Основним принципом трудового права є положення про те, що правове положення працівника не може бути погіршене стосовно до встановленого законодавством рівню, однак може бути поліпшене шляхом установлення додаткових соціально-трудових пільг роботодавцем.

Відповідно до статті 3 Кодексу Законів про Працю (далі КЗОТ) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників  усіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності, а також осіб, що працюють за трудовим договором з фізичними особами. У даній статті не вживається термін « найманий робітник », однак відсилання до трудового договору як підставі виникнення таких відносин, підтверджує цей висновок. Сторонами трудового договору виступають, з одного боку, власник або уповноважений їм орган або фізична особа, з інший, - і працівник (ст. 21 КЗОТ).

     Термін «наймана праця», «наймані робітники» Є одним з базисних понять, використовуваних у таких важливих законодавчих актах про працю як закони України «Про колективні договори й угоди», « Про порядок дозволу трудових суперечок (конфліктів)». Інші закони, використовуючи термін «працівники», розуміють його як найманих робітників, оскільки  посилаються на трудовий договір як підстава виникнення трудових правовідносин (Закон України «Про оплату праці»).

                                       Трудові відносини.

        Як економічна категорія трудові відносини являють собою невід'ємну частину виробничих відносин. Вони відображають положення різних соціальних груп, їхні взаємини у виробництві і взаємний обмін діяльністю. Будучи елементом виробничих відносин, трудові відносини знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності з відносинами власності на знаряддя і засоби виробництва і з відносинами розподілу продуктів виробництва. Трудовим відносинам як ланці виробничих відносин властиві всі особливості останніх: вони носять об'єктивний характер (тобто не залежать від свідомості людей), змінюються відповідно до змін продуктивних сил суспільства, завжди піддаються активному впливу з боку надбудови (у т.ч. з боку трудового права як елемента надбудови).

        Учасниками (суб'єктами) трудових відносин виступають працівник і роботодавець (організація, власник-підприємець), що свої взаємини будують, як правило, на договірній (контрактної) основі і на відплатних початках. За свою працю працівники одержують або заробітну плату по заздалегідь установлених нормах (тарифам), або частину доходу організації.

     Говорячи про трудові відносини як предметові трудового права, варто мати на увазі, що мова в даному випадку йде лише про ті з них, що базуються на найманій праці. Трудові відносини, засновані на самостійній праці (праці власників), відповідно до чинного законодавства не включаються в предмет трудового права. Це відноситься, зокрема, до індивідуально-трудової діяльності, діяльності підприємців-власників, трудовим корпораціям і товариствам, що не застосовують працю найманих робітників. Наприклад, праця письменника, ученого, винахідника, якщо він відбувається поза суспільною кооперацією праці, не відноситься до сфери трудового права. Однак якщо та ж праця письменника чи вченого протікає в трудовому колективі редакції або журналу наукової установи за завданням адміністрації в рамках трудового договору (контракту), те в наявності звичайні трудові відносини, регульовані трудовим правом, тому що вони засновані на найманій праці. У силу найманого характеру госслужби трудові відносини госслужащіх також варто відносити до предмета трудового права, однак служба в Збройних Силах, в органах внутрішніх справ, прикордонних військах, контррозвідці і зовнішній розвідці до предмета трудового права не відноситься, а складає предмет адміністративного права. Служба в зазначених органах виходить за рамки трудових відносин і звичайної роботи. Вона зв'язана з виконанням оборонної функції держави.

        Індивідуальні трудові відносини як предмет трудового права характеризуються наступними специфічними рисами: ці відносини протікають в умовах внутрішнього трудового розпорядку з підпорядкуванням працівника регламентованим умовам спільної діяльності; працівник включається в трудовий колектив конкретної організації; включення працівника в трудовий колектив опосредованно особливим юридичним фактом (трудовим договором (контрактом), актом обрання на посаду і т.п.); зміст трудових відносин зводиться до виконання працівником визначеного роду роботи відповідно до його спеціальності, кваліфікацією, посадою. До сказаного варто додати, що працівник виконує визначену міру праці і за свою працю одержує або заробітну плату по заздалегідь установлених нормах (тарифам), або частину доходу організації.

Індивідуальні трудові відносини характеризуються безпосереднім зв'язком між працівником і роботодавцем. Головна їх ціль – виконання працівником визначеної трудової функції.

Розглядаючи трудовий договір у вузькому значенні, варто обмежитися відносинами по його висновку, зміні і припиненню. Це ядро всіх індивідуальних трудових відносин.

До індивідуальних трудових відносин відносяться:

      по професійній орієнтації і профотбору, здійснюваному роботодавцем;

      по висновку, зміні і припиненню трудового договору;

      по навчанню працівників безпосередньо на виробництві і підвищенню їхньої кваліфікації;

      по відстороненню працівників від роботи;

      по оцінці й атестації працівників;

      по заробітній платі і нормуванню праці;

      за робочим часом і часу відпочинку;

      по дисципліні праці;

      по охороні праці;

      по дисциплінарній відповідальності працівника;

      по матеріальній відповідальності сторін трудового договору.

У науці трудового права прийнято включати  в систему суспільних відносин, що складають предмет трудового права, крім власне трудових відносин (індивідуальні трудові відносини), також велику групу відносин, тісно зв'язаних із трудовими, котрі передують, супроводжують чи випливають з останніх. До них відносять: організаційно-управлінські  відносини в сфері праці; відносини по забезпеченню зайнятості, профорієнтації і працевлаштуванню; відносини по професійному добору, професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві; соціально-партнерські відносини; відносини по нагляду і контролю за охороною праці і дотриманням трудового законодавства; відносини по розгляду трудових суперечок.

Колективні трудові відносини характеризуються наявністю колективних суб'єктів, що, будучи визнані правом, одержали свій реальний правовий статус.

З розвитком соціального партнерства колективні відносини вийшли за рамки підприємств і створили нову соціально-трудову вертикаль, що пронизує тканину трудових відносин  від рівня конкретного підприємства до загальнонаціонального рівня.

Колективні трудові відносини – це середовище обирання індивідуальних трудових відносин. Вони зайняли рівноправне положення  з  індивідуальними трудовими відносинами.

           Так, підводячи підсумок сказаному, можна зробити висновок, що трудові відносини як предмет трудового права являють собою ланку виробничих відносин, що складаються в процесі застосування праці в суспільній кооперації праці, коли громадянин включається в колектив організації для виконання визначеного роду роботи (трудової функції) з підпорядкуванням установленому трудовому розпорядку.

       Організаційно-управлінські відносини в сфері праці.

       Як правило, ці відносини складаються в процесі організації і керування працею між роботодавцем, з одного боку, і трудовим колективом або профкомом – з іншої. Вони стосуються головним чином встановлення і застосування умов праці в конкретній організації, поліпшення матеріально-побутових і культурних форм обслуговування трудящих, раціонального використання фондів організації, нормування й оплати праці й інших питань, що торкаються колективні й індивідуальні інтереси працівників. Стосовно до головного предмета трудового права і трудовим відносинам - організаційно-управлінські відносини відіграють службову роль: вони покликані організовувати трудові відносини і керувати ними в рамках конкретної суспільної кооперації праці. Протягом усього періоду функціонування трудових відносин організаційно-управлінські відносини виступають у якості їхнього супутника

і організатора.

       Типовим різновидом організаційно-управлінських відносин у сфері праці виступають у даний час відносини, зв'язані з розробкою, прийняттям і виконанням колективних договорів і угод (генеральних, галузевих (тарифних) і спеціальних). Вони діють в організаціях незалежно від форм власності, відомчій приналежності і чисельності працівників.

                                  Відносини по працевлаштуванню.

         Вони виникають у зв'язку зі звертанням громадян до органів, що відають працевлаштуванням (органам державної служби зайнятості на місцях), із проханням підшукати їм придатну роботу. Існування в Україні системи державних органів працевлаштування покликано сприяти реалізації громадянами конституційного права на працю, особливо в тих випадках, коли вони виявляються безробітними і випробують утруднення в подісканії роботи або одержанні професійної підготовки по новій для них спеціальності. Як показує практика, у сприянні подісканію роботи бідують, в основному, жінки, молодь після закінчення загальноосвітніх шкіл, особи, що вивільняються з організацій у зв'язку з науково-технічним прогресом, банкрутством, удосконалюванням організації праці і системи керування.