Охрана труда на предприятии

— проходити  обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

— виконувати розпорядження  та вказівки посадових осіб державної  санітарно-епідеміологічної служби при  здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного  нагляду;

— виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя. 

Стаття 6. Права  підприємств, установ і організацій. Підприємства, установи та організації  мають право на:

— одержання  від органів виконавчої влади, місцевого  та регіонального самоврядування, а  також відповідних органів і  закладів охорони здоров'я інформацію про стан здоров'я населення, санітарну  та епідемічну ситуацію, законодавчі, нормативні акти з питань забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення та санітарні норми;

— відшкодування  збитків, завданих їм унаслідок порушень санітарного законодавства підприємствами, установами, організаціями та громадянами. 

Стаття 7. Обов'язки підприємств, установ і організацій.

Підприємства, установи та організації зобов'язані:

— за пропозиціями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби розробляти і здійснювати  санітарні та протиепідемічні заходи;

— у випадках, передбачених санітарними нормами, забезпечувати лабораторний контроль за виконанням вимог цих норм щодо безпеки використання (зберігання, транспортування тощо) шкідливих  для здоров'я речовин та матеріалів, утворюваних унаслідок їх діяльності викидів, скидів, відходів та чинників, а також готової продукції;

— на вимогу посадових  осіб державної санітарно-епідеміологічної служби надавати безоплатно зразки використовуваних сировини і матеріалів, а також  продукції, що випускається чи реалізується, для проведення державної санітарно-гігієнічної  експертизи;

— виконувати розпорядження  і вказівки посадових осіб державної  санітарно-епідеміологічної служби при  здійсненні ними санітарно-епідеміологічного  нагляду;

— усувати за поданням відповідних посадових  осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осів, які є  носіями збудників інфекційних  захворювань, хворих на небезпечні для  навколишніх інфекційні хвороби  або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у  встановленому порядку допомоги із соціального страхування, а також  осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти  інфекцій, перелік яких встановлюється Міністерством охорони здоров'я  України;

— негайно інформувати  органи, установи та заклади державної  санітарно-епідеміологічної служби про  надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров'ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю;

— відшкодовувати у встановленому порядку працівникам  і громадянам збитки, завдані їхньому  здоров'ю внаслідок порушення  санітарного законодавства. 

Власники підприємств, установ і організацій та уповноважені ними органи зобов'язані забезпечувати  їх необхідними для розроблення  та здійснення санітарних і протиепідемічних заходів санітарними нормами.

Стаття 8. Захист прав громадян, підприємств, установ  і організацій.

Рішення і дії  посадових осіб органів державної  виконавчої влади, місцевого та регіонального  самоврядування, а також громадян, якими порушено права підприємств, установ, організацій чи громадян з  питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, можуть бути оскаржені в місячний термін відповідному головному державному санітарному  лікарю або в суд.

Стаття 10. Державна санітарно-гігієнічна експертиза. Полягає  у комплексному вивченні документів (проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм тощо), а  також діючих об'єктів та пов'язаних з ними небезпечних факторів на відповідність  вимогам санітарних норм.

Державна санітарно-гігієнічна експертиза передбачає:

— визначення безпеки  господарської та іншої діяльності, умов праці, навчання, виховання, побуту, що прямо чи побічно негативно  впливають або можуть вплинути на здоров'я населення;

— встановлення відповідності об'єктів експертизи до вимог санітарних норм;

— оцінку повноти  та обґрунтованості санітарних та протиепідемічних заходів;

— оцінку можливого  негативного впливу небезпечних  чинників, пов'язаних з діяльністю об'єктів  експертизи, визначення ступеня створюваного ними ризику для здоров'я населення.

2.5. Закон України "Про охорону навколишнього середовища"

Завданням законодавства  з охорони навколишнього природного середовища є запровадження відносин у сфері охорони, використання та відновлення природних ресурсів, гарантування екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного  впливу господарської діяльності на довкілля.

Закон наголошує  на підвищенні екологічної культури населення, а також передбачає підготовку кваліфікованих спеціалістів через  обов'язкову освіту і виховання у  сфері охорони навколишнього  природного середовища в навчально-виховних закладах.

Кожен громадянин України має право на:

— безпечне для  його життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

— отримання  екологічної освіти;

— участь у роботі громадських екологічних формувань.

Державний контроль у сфері охорони довкілля здійснюють Ради депутатів, Міністерство охорони  навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Громадський  контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища. Наглядає за дотриманням  вимог законодавства Генеральний  прокурор України.

Закон регулює  також використання природних ресурсів. Для фінансування заходів з охорони  довкілля створено державний і регіональний фонди охорони навколишнього  природного середовища за рахунок:

— штрафів за забруднення довкілля;

— штрафів за порушення норм і правил охорони  навколишнього природного середовища;

— добровільних внесків підприємств та громадян.

У Законі визначено  заходи щодо гарантування екологічної  безпеки, а також природні території  та об'єкти, які підлягають особливій  охороні (природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі зони тощо).

Порушення законодавства  України про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, кримінальну відповідальність.

Законодавство України з охорони навколишнього  природного середовища складається  з цього Закону, а також із земельного, водного, лісового кодексів, законодавства  про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного і тваринного світу.

2.6.Правила внутрішнього трудового розпорядку

Основним нормативним  актом, що регулює питання дисципліни праці та організації внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, є типові правила внутрішнього трудового  розпорядку для працівників і  службовців підприємств, установ і  організацій. На підставі типових правил розробляються правила внутрішнього трудового розпорядку з урахуванням  умов праці конкретного підприємства.

У правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретизуються  обов'язки адміністрації, робітників і  службовців, питання прийому на роботу і звільнення, використання робочого часу, порядок застосування заходів  заохочення за сумлінну працю та заходів  впливу на порушників трудової дисципліни. Ці правила нагадують про обов'язки власника поліпшувати умови праці, дотримуватись вимог нормативних  актів з охорони праці. 
 

3. Колективний договір,  його укладення  і виконання

Колективний договір (угода) укладається на основі чинного  законодавства, прийнятих сторонами  зобов'язань з метою регулювання  виробничих, трудових і соціально-економічних  відносин та узгодження інтересів працівників, робітників або уповноважених ними сторін.

Вимогами Законів  України "Про охорону праці" та "Про колективні договори і  угоди" передбачено, що здійснення комплексних  заходів щодо організації безпечних  і нешкідливих умов праці, визначення обов'язків сторін, а також реалізація працівниками своїх прав і соціальних гарантій на охорону праці забезпечуються, насамперед, за допомогою колективного договору (угоди).

Гарантії, пільги та компенсації, передбачені для  працюючих чинним законодавством, повинні  вважатись мінімальними, обов'язковими для виконання. При наявності  на підприємстві економічних можливостей  встановлені пільги і компенсації  можуть збільшуватись і застосовуватись  у більш значних розмірах на підставі додаткових зобов'язань згідно з  колективним договором (угодою).

Наприклад, відповідно до Закону України "Про охорону  праці", може бути передбачено: надання  працівникам додаткової відпустки  за несприятливі умови праці (понад  розміри, визначені чинними нормативними актами), додаткового комплекту спецодягу (понад встановлені норми), обладнання додаткових санітарно-побутових приміщень (саун, душових, ванн тощо) на тих виробництвах, де нормами це не передбачено, встановлення, залежно від конкретних умов праці, додаткових оплачуваних перерв санітарно-оздоровчого  призначення або скорочення тривалості робочого часу.

Колективним договором  повинен визначатись розмір зазначеної допомоги, включаючи й осіб, які  одержали легкі травми з тимчасовою непрацездатністю. Законом забезпечується особливий захист інтересів важко-травмованих  працівників, а також інтересів  утриманців та членів сімей загиблих.

Перевірку виконання  колективного договору здійснюють не менш як двічі на рік. Підсумки перевірки  розглядають на зборах або конференції  працюючих. За невиконання зобов'язань  за колективним договором службових  осіб притягають до адміністративної, дисциплінарної відповідальності.

3.1. Трудовий договір і охорона праці

Згідно зі ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути:

— безстроковим, що укладається на невизначений термін;

— строковий, встановлений на термін за погодженням сторін;

—таким, що укладається на час виконання певної роботи;

— у формі  контракту з визначеними обов'язками. 

Трудовий договір  укладається, як правило, у письмовій  формі (ст. 24 КЗпП України). Дотримання письмової форми є обов'язковою  умовою, якщо:

— проводиться  організований набір працівників;

— трудовий договір  укладається в районах Крайньої Півночі або місцевостях, прирівняних  до них;

— укладається  контракт;

— працівник  наполягає на укладенні трудового  договору в письмовій формі;

— в інших  випадках, передбачених законодавством України. 

Трудовий договір  вважається укладеним, коли сторони  домовилися, щодо всіх обов'язкових  умов (ст. 24 КЗпП України).

Прийняття на роботу оформлюється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним  органу. Зміст наказу (розпорядження) повідомляється працівникові під розписку.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про охорону  праці", власник зобов'язаний поінформувати  громадянина під розписку про  умови праці на робочому місці, про  наявність небезпечних та шкідливих  виробничих чинників, можливі наслідки їхнього впливу на здоров'я та про  права працівника на пільги й компенсації  за роботу в таких умовах (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Схема правових зв'язків трудового договору

Громадянин може приступити до роботи і на підставі усного розпорядження власника. Адже фактичним допущенням працівника до роботи вважається укладення трудового  договору. Це не означає, що наказ, (розпорядження) про прийняття на роботу — звичайна формальність. Він є основним документом, який визначає правовий статус громадянина  в структурі трудового колективу, і юридичною підставою для  проведення розрахунків щодо заробітної плати, надання відпустки, зарахування  трудового стажу тощо.