Матеріальна відповідальність в трудовому праві України

• за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні;

• за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих  підприємством, установою, організацією працівникові для користування.

    Важливо врахувати, що п. 1 ст. 133 КЗпП та п. 5 ст. 134 КЗпП передбачають матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості одних і тих самих видів майна. Відмінність полягає лише у формі вини.

Так, п. 1 ст. 133 КЗпП передбачає матеріальну  відповідальність працівників через  недбалість, а п. 5 ст. 134 КЗпП — у  разі умисного знищення або умисного зіпсуття майна та інших матеріальних цінностей.

    Матеріальна відповідальність для окремих категорій  працівників та ті підстави встановлені п. 2 ст. 133 КЗпП.

    Так, обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники підприємств, установ, організацій та їхні заступники, а  також керівники структурних  підрозділів на підприємствах, в  установах, організаціях та їхні заступники, якщо шкоду заподіяно:

• зайвими  грошовими виплатами;

• неправильною постановкою обліку та зберігання матеріальних або грошових цінностей;

• невжиттям  необхідних заходів, щоб запобігти  простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню та пошкодженню матеріальних або грошових цінностей.

    Середня заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат протягом останніх двох календарних місяців роботи, що передують вирішенню судом  справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а коли працівник останні два місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення — виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві.

    Повна матеріальна відповідальність. Цей  вид матеріальної відповідальності полягає в обов’язку працівника відшкодувати заподіяну з його вини роботодавцеві пряму дійсну шкоду  у повному розмірі, без обмеження  певною величиною.

Випадки повної матеріальної відповідальності працівників установлені ст. 134 КЗпП.

    Матеріальна відповідальність за п. 1 ст. 134 КЗпП настає за наявності таких умов:

• досягнення працівником вісімнадцятирічного  віку;

• зайняття посади або виконання роботи, безпосередньо  пов'язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва, які зазначені у Переліку таких посад і робіт;

• передача працівникові для зберігання чи з  іншою метою майна та цінностей;

• наявність (відповідно до ст. 135-1 КЗпП) письмового договору між працівником і роботодавцем про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей.

Договори  про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не досягли 18-річного віку, не мають юридичного значення.

Працівника  не можна притягати до повної матеріальної відповідальності на підставі укладеного договору про повну матеріальну  відповідальність, якщо його посада не зазначена у Переліку посад і  робіт.

    Договори про повну матеріальну відповідальність з прибиральницями, сторожами, бухгалтерами складів, а також іншими працівниками, яким матеріальні цінності безпосередньо не передаються, правового значення не мають.

    Матеріальна відповідальність за п. 2 ст. 134 КЗпП настає, якщо майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Майно та інші цінності за разовими документами  можуть отримувати працівники тільки за їхньої згоди, а також ті працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не є основною трудовою функцією і їхні посади не зазначені в Переліку. У таких випадках власник повинен ознайомити працівника, якому видано разову довіреність, з порядком приймання, транспортування, збереження майна та інших цінностей. Разове доручення на отримання майна та інших цінностей не може видаватися головному бухгалтеру організації, особам, яким за вироком суду заборонено займати матеріально відповідальні посади протягом певного часу, особам, що мають судимість за розкрадання, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята й не погашена. Під "іншими разовими" документами слід розуміти накладні та інші документи. Матеріальна відповідальність за п. З ст. 134 КЗпП настає за умови, що вчинення працівником такого діяння встановлено судом у порядку кримінального судочинства. До позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі, заподіяну діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, повинні додаватися докази, що підтверджують здійснення працівником таких діянь, встановлені у порядку кримінального судочинства.

Якщо  працівника звільнено від кримінальної відповідальності, то це не виключає застосування до працівника матеріальної відповідальності.

Уразі оголошення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи через  відсутність складу або події  скоєння злочину працівник не притягується до матеріальної відповідальності за п. З ст. 134 КЗпП, але може бути притягнутий  до матеріальної відповідальності за іншими випадками ст. 134 КЗпП.

    Матеріальна відповідальність за п. 4 ст. 134 КЗпП настає, якщо шкоду заподіяно працівником, який був у нетверезому стані  й незалежно від того, умисно чи з необережності заподіяна ця шкода. Доказами нетверезого стану працівника може бути медичний висновок, акти, свідчення свідків, пояснення працівника й третіх осіб тощо. При вирішенні питання про притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності ці докази оцінюються судом.

    Зменшення розміру відшкодування за шкоду, заподіяну в нетверезому стані, як правило, не допускається. Матеріальна відповідальність за п. 5 ст. 134 КЗпП настає за шкоду, заподіяну недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі й під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові для користування підприємством, установою, організацією.

    Зазначений  перелік збігається з переліком, передбаченим п. 1 ст. 133 КЗпП, що передбачає відповідальність у межах середнього місячного заробітку, а відмінність  полягає у формі вини працівника.

    Повна матеріальна відповідальність настає за умисне заподіяння такої шкоди. Якщо недостача, псування або знищення зазначеного майна сталися з необережності (недбалості), настає матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

    Матеріальна відповідальність за п. 6 ст. 134 КЗпП настає відповідно до спеціальних нормативно-правових актів. Така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну: перевитратою пального на автомобільному транспорті; отриманням посадовою особою премій внаслідок допущених з його вини викривлень даних про виконання робіт; розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей1.

Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну  не під час виконання трудових обов'язків (п. 7 ст. 134 КЗпП). Наголосимо, що в такому разі шкоду підприємству заподіює не будь-яка особа, а саме працівник, який перебуває з таким підприємством у трудових відносинах на підставі трудового договору. Шкода не при виконанні трудових обов'язків може бути заподіяна як у робочий час, так і після його закінчення або до початку роботи. Типовим прикладом спричинення такої шкоди є використання майна роботодавця для особистих цілей, при виконанні на обладнанні (приладах, автотранспорті) організації роботи, що не належить до трудової функції працівника. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП), несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди. Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП, потрібно мати на увазі, що цим пунктом покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому або переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи винними посадовими особами, за наказом (розпорядженням) яких звільнення або переведення здійснено з порушенням закону або які затримали виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність у таких випадках покладається на службову особу незалежно від форми вини.

    Підвищена матеріальна відповідальність регулюється  ст. 135 КЗпП. Підвищена матеріальна відповідальність працівників — це обов'язок працівників покрити заподіяну майну роботодавця шкоду у встановленому законом розмірі й у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

    До  суб'єктів підвищеної матеріальної відповідальності належать:

• працівники, які виконують операції, пов'язані  із закупівлею, продажем, обміном, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, а також валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних їх втратах (крім втрат у зв'язку з непередбаченими порушеннями технологічного процесу);

• особи, безпосередньо не пов'язані з  виконанням операцій, зазначених у  ст. 1 згаданого Закону, але визнані  винними в розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або втраті дорогоцінних металів, дорогоцінного  каміння, валютних цінностей.

    До  цінностей належать:

• дорогоцінні  метали та дорогоцінне каміння, ювелірні, побутові й промислові вироби та матеріали, виготовлені з використанням  дорогоцінних металів і дорогоцінного  каміння, відходів та брухту, що містять  дорогоцінні метали й дорогоцінне каміння;

• валютні  цінності.

    До  випадків, у яких настає підвищена  матеріальна відповідальність, належать:

• недбалості у роботі, порушення спеціальних  правил, інструкцій;

• визнання винними в розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або втраті дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, валютних цінностей.

Розмір  заподіяної шкоди залежить від виду майна та цінностей.

    У науковій літературі щодо різновидів матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин спостерігаються розбіжності думок вчених. Наприклад, В.В. Жернаков пише: «Чинне законодавство про працю передбачає два різновиди матеріальної відповідальності працівників: обмежену й повну. Основним видом є обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає у тому, що на працівника може бути покладений обов'язок відшкодувати шкоду в межах, але не більше місячного заробітку. Повна матеріальна відповідальність означає, що шкода підлягає відшкодуванню у повному обсягу. Залежно від форми організації праці трудове законодавство встановлює індивідуальну матеріальну відповідальність і колективну (бригадну) матеріальну відповідальність» [15,237]. Б.А.Шеломов зазначає: «Законодавство передбачає два різновиди матеріальної відповідальності: 1) матеріальну відповідальність працівника перед роботодавцем; 2) матеріальну відповідальність роботодавця перед працівником» Далі за текстом вчений, також вказує й на інші «основні види матеріальної відповідальності працівника: обмежену і повну» [16,328-333]. В.Н. Скобелкін робить висновок: «Нині можна говорити про три різновиди.матеріальної відповідальності: обмеженої, повної та підвищеної» [11,116]. О.Є. Пашков та О.В. Смирнов раніше доводили: «Залежно від розмірів відшкодованої шкоди трудове законодавство розрізняє обмежену і повну матеріальну відповідальність. У тих особливих випадках, коли фактичний розмір збитків перевищує їх номінальний розмір, застосовується матеріальна відповідальність у кратному перерахунку» [12,321]. «Трудове законодавство, - наголошує П.Д. Пилипеяко, - передбачає два різновиди матеріальної відповідальності: обмежену і повну» [14,127].

    Розмаїтість поглядів науковців стосовно кількості  різновидів матеріальної відповідальності сторін трудового договору чи контракту зумовлюється багатогранністю, багатоаспектністю даного соціально-юридичного явища. Саме його складна природа, змістовна наповненість найрізноманітнішими за характером і якістю елементами, суб'єктивне сприйняття останніх дослідниками перешкоджають науково обґрунтованої та практично виваженої класифікації видів матеріальної відповідальності, потрібність у якій на сучасному етапі розвитку трудового права гостро відчувається суб'єктами відповідного правозастосування. Відсутність цієї класифікації у Кодексі законів про працю України значно погіршує ефективність застосування правових норм у сфері матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин, створює умови для довільного трактування змісту тих чи інших її різновидів, перешкоджає подальшому удосконаленню нормативних приписів інституту матеріальної відповідальності галузі трудового права, безперечно, ця прогалина у законодавстві про працю має бути заповненою найближчим часом.

    Дійсно, Кодекс, законів про працю України  визначає лише чотири види матеріальної відповідальності: матеріальну відповідальність в межах середнього місячного заробітку (ст.132), повну матеріальну відповідальність (ст.134), матеріальну відповідальність у випадках, коли фактичний розмір збитків перевищує їх номінальний розмір (ст.135), колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.[4,86] У даному кодифікованому нормативно-правовому акті не визначено, що таке індивідуальна матеріальна відповідальність, матеріальна відповідальність працівника перед роботодавцем, матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником, і це незважаючи на те, що усі зазначені види матеріальної відповідальності сторін трудового договору мають місце на практиці і стосуються одного з найважливіших конституційних трудових прав працівників - «можливості заробляти на життя працею, яку вони вільно обирають або на яку вільно погоджуються» (ст. 43 Конституції України). Прикметно, що у цій же статті прямо вказано: «кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом» (ч.4 ст.43); «право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається  законом» (ч.7ст.43) [5,6]  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

6. Особливості матеріальної відповідальності при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності та при укладенні контракту