Матеріальна відповідальність в трудовому праві України

Наступну  позицію займають Г.І. Чанишева і  Н.Б. Болотіна: "Підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове  майнове правопорушення, тобто винне  порушення однією з сторін трудового  поговору своїх трудових обов'язків, внаслідок якого було заподіяно майнову шкоду іншій стороні. Власник або уповноважений ним орган відповідно до ст.ст.131, 153 Кодексу законів про працю України зобов'язаний створювати умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження наданого працівнику майна, створювати безпечні умови праці. Працівники повинні дбайливо відноситись до майна підприємства, установи, організації і здійснювати заходи по відверненню шкоди. Невиконання сторонами трудового договору цих обов'язків може призвести до виникнення шкоди й притягнення до матеріальної відповідальності" .

    Отож, розбіжність точок зору вчених щодо з'ясування підстав і умов матеріальної відповідальності торкається двох аспектів:

а)   підставою   матеріальної   відповідальності   є пряма дійсна шкода чи майнове правопорушення;

б) хто є суб'єктом матеріальної відповідальності - лише працівники чи ще й власник або уповноважений ним орган. Стосовно другого аспекту доказовий матеріал має просту схему: працівники відповідають перед власником чи уповноваженим ним органом у особі певного підприємства, установи, організації за свої винні протиправні дії, внаслідок яких було заподіяно майнову шкоду іншій стороні трудового договору, так само і власник (уповноважений ним орган) у особі певного підприємства, установи, організації відповідає перед працівниками, за заподіяну їм внаслідок винних протиправних дій майнову шкоду. Звідси: суб'єктами трудового майнового правопорушення за загальним правилом є сторони трудового договору чи контракту - працівники і власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи.

Обґрунтування спочатку прийнятої позиції, що підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією з сторін трудового договору чи контракту своїх обов'язків, внаслідок якого було заподіяно майнову шкоду іншій стороні, має складніший характер і потребує більш розгорнутої доказової схеми. Як категорія матеріальної діалектики "підстава" відноситься до числа багатозначних і важко пояснюваних понять. Зміст категорії "підстава" найбільш чітко викладено у філософському енциклопедичному словнику. Під підставою розуміється "достатня умова для чого-небудь: буття, пізнання, думки, діяльності" [17,512]. Головна ознака даної категорії - це об'єктивність. У пізнішому виданні філософського словника позначено: "Підстава - це судження чи ідея, з дійсності якої необхідно випливає дійсність іншого судження чи ідеї (наслідку): логічна підстава чи підстава пізнання" [17,323]. Водночас, під підставою розуміється причина, достатній привід, який виправдовує що-небудь.

    У праві "підстава відповідальності" є фундаментальною категорією, на якій ґрунтується законність і справедливість. Це та сама юридична точка зору, що може стати основою законності або беззаконня. Як вказує О.Ф. Скакун, підставою юридичної відповідальності є сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою, а відсутність сукупності таких обставин її виключає. Розгляд категорії "підстава" у філософському та загальнотеоретичному аспектах дозволяє зробити висновок: для настання матеріальної відповідальності потрібна не одна умова, а декілька. і якщо пряма дійсна шкода є лише однією умовою з багатьох інших, то юридичний термін "правопорушення" є "достатньою підставою" для застосування до винної у заподіянні майнової шкоди сторони трудового договору чи контракту досліджуваного різновиду юридичної відповідальності.

    Таким чином, підставою матеріальної відповідальності є майнове правопорушення, скоєне однією з сторін трудового договору чи контракту, внаслідок якого заподіяно шкоду майнового характеру іншій стороні. Відповідно до умов виникнення матеріальної відповідальності слід віднести: вину, пряму дійсну шкоду, протиправну поведінку однієї з сторін трудового договору, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і результатом такої у формі прямої дійсної шкоди. Три умови мають об'єктивну якість, адже водночас вони є ознаками об'єктивної сторони правопорушення. Вина ж має суб'єктивну якість, бо є складовою суб'єктивної сторони правопорушення. Висновок, який має теоретично-практичне значення для подальшого дослідження матиме наступну логіку.

-  будь-яке правопорушення має певний склад, тобто сукупність його головних, визначальних елементів, виділених законодавцем як типових, необхідних і в той же час достатніх для притягнення до юридичної відповідальності;

-  майнове правопорушення, скоєне однією з сторін трудового договору (контракту), має суб'єкт і суб'єктивну сторону, об'єкт і об'єктивну сторону;

- у сукупності цих ознак достатньо для настання матеріальної юридичної відповідальності за трудовим правом;

-  умови матеріальної відповідальності є найважливішими   ознаками   об'єктивної   та   суб'єктивної сторони елементного складу майнового правопорушення, це: вина, протиправна поведінка, пряма дійсна шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і прямою дійсною шкодою.

Отож підстава і умови матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин тісно поєднані і знаходяться у діалектичному розвитку й взаємодії. Не може бути майнового правопорушення без умов матеріальної відповідальності, а настання умов матеріальної відповідальності без скоєння майнового правопорушення. Водночас, ст.130 Кодексу законів про працю України, яка має назву "Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників", не відбиває даного наукового висновку з трьох причин:

1)  у назві статті зазначена лише одна сторона трудового договору, поза полем зору законодавця лишилась інша сторона - власник або уповноважений ним орган;

2) у тій же назві зазначена не підстава, а підстави матеріальної відповідальності, що безпідставно помножує останні, адже підстава матеріальної відповідальності може бути лише одна - це майнове правопорушення;

3) зміст наведеної статі не містить складу майнового правопорушення, зазначені лише основні ознаки об'єктивної сторони: вина, пряма .дійсна шкода, противоправна поведінка. Означене обумовлює наступні заходи щодо удосконалення назви і змісту досліджуваної статі  Кодексу  законів  про  працю України. По-перше, назва статті має бути зміненою на "Підстава і загальні умови матеріальної відповідальності сторін трудового договору". По-друге, зміст статті повинен відбивати не лише загальні умови даного різновиду юридичної відповідальності, але й елементарний склад майнового правопорушення:   суб'єкт,   суб'єктивну   сторону   та об'єкт, об'єктивну сторону.

4. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність

    Як  випливає зі змісту ст. 130 КЗпП та ч, 2 ст. 391 проекту ТК, підставою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є наявність прямої дійсної шкоди. її визначення надано у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29.12.1992 р., відповідно до якого під прямою дійсною шкодою слід, зокрема, розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для роботодавця провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві (тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків) грошові виплати. Таким чином, до прямої дійсної шкоди належать і нестача чи псування матеріальних цінностей, і витрати на ремонт пошкодженого майна, і суми стягнутих штрафів, і виграш на оплату вимушеного прогулу іншого працівника тощо.

    А от за прибутки, які роботодавець міг би отримати, але не отримав внаслідок неправильних дій (бездіяльності) працівника, останнього не можна притягнути до матеріальної відповідальності — про це прямо зазначено у ч.4 ст. 130 КЗпП. Таким чином, наприклад, неможливо стягнути з робітника заводу, який вчинив прогул, суму збитків, що викликані простоєм станка, — такого працівника можна притягнути до дисциплінарної, але не до матеріальної відповідальності.

    Не  будь-яка пряма дійсна шкода є  підставою для покладення на працівника матеріальної відповідальності — згідно з ч. 4 ст. 130 КЗпП працівників не може бути притягнуто до відповідальності за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику. На жаль, чинне законодавство не містить критеріїв, які б дозволяли з упевненістю віднести певну шкоду саме до зазначеної категорії ризику та відмежувати її від випадків прийняття необґрунтованих рішень заради виконання господарських зобов'язань будь-якою ціною. Але оскільки ризик — це поняття, що характеризує діяльність (вчинки) працівника, а отже, він може бути властивий як правомірній поведінці працівника, так і свідчити про порушення працівником трудових обов'язків можна припустити, що ризик  буде виправданим за наявності наступних обставин:

• вчинені працівником дії відповідають сучасним знанням та досвіду;

• певна господарська мета не могла бути досягнута іншими діями;

• працівник, який пішов на ризик, прийняв усі можливі заходи  запобігання  виникненню збитків.

    Крім  того,  видається доцільним визнавати право на ризик лише за працівником, який володіє відповідним рівнем професійної підготовки.

    Беззаперечно  виключається притягнення працівника до матеріальної відповідальності й за шкоду, заподіяну у стані крайньої необхідності з метою відвернути виникнення ще більшої шкоди.

    Після того, як роботодавцем буде встановлено, що наслідком дій (бездіяльності) працівника є наявність прямої дійсної шкоди, і вона не належить до нормального виробничо-господарського ризику та не заподіяна у стані крайньої необхідності (тобто є підстави для притягнення працівника до матеріальної відповідальності), слід визначити, чи присутні у вчинках працівника умови, за яких відповідно до трудового законодавства застосування матеріальної відповідальності буде правомірним. Перелік таких умов міститься у ст. 130 КЗпП, і відсутність хоча б однієї з них виключає можливість покладення на працівника матеріальної відповідальності. До цих умов належать наступні юридичні факти:

• порушення працівником трудових обов'язків;

•  причинний зв'язок між порушенням та завданою шкодою;

• вина працівника.

    Отже, насамперед для притягнення працівника до матеріальної відповідальності необхідно встановити факт порушення, ним трудових обов'язків, визначених законодавством, колективним чи трудовим договором, посадовими інструкціями, правилами внутрішнього трудового розпорядку, наказами та розпорядженнями роботодавця тощо. Таке порушення трудових обов'язків може виявлятися як у формі дії (наприклад, водій самовільно використав для перевезення вантажу непридатний для цього автомобіль роботодавця, внаслідок чого його було пошкоджено), так і бездіяльності (скажімо, продавець забув покласти м'ясо до морозильної камери і воно зіпсувалося). Невиконання ж незаконно покладених на працівника трудових обов'язків не може бути підставою для його притягнення до матеріальної відповідальності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Характеристика видів матеріальної відповідальності працівників за суб’єктивним складом, розмірами відшкодування

    Трудове законодавство залежно від форми  вини розрізняє два види матеріальної відповідальності: обмежену й повну.

    У зв’язку з тим, що в процесі  виконання трудових обов’язків працівник, використовуючи засоби й предмети праці, ризикує заподіяти майну роботодавця шкоду з необережності, основним видом матеріальної відповідальності працівників є обмежена матеріальна відповідальність, яка застосовується, якщо інше не передбачено законодавством (ст. 132 КЗпП).

    Повна матеріальна відповідальність залежно  від характеру трудової функції, видів робіт, що виконуються працівниками, поділяється на індивідуальну та колективну (бригадну) матеріальну  відповідальність (ст. 135-2 КЗпП).

    З метою охорони окремих видів майна (дорогоцінних металів, алмазів, золота, корунду, платини та інших цінностей), а також коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, спеціальними нормативними актами встановлено підвищену, кратну матеріальну відповідальність працівників.

    Кожен з видів матеріальної відповідальності працівників (обмежена, повна, підвищена, індивідуальна чи колективна) застосовується у випадках, визначених законодавством України про працю.

    Обмежена  матеріальна відповідальність у  трудових відносинах застосовується як загальне правило.

    Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, визначених законодавством (ст. 132 КЗпП). Цей вид матеріальної відповідальності полягає в обов'язку працівника, з вини якого при виконанні трудових обов'язків було заподіяно шкоду, покрити (відшкодувати) її роботодавцеві у встановлених законом межах — у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

При обмеженій  матеріальній відповідальності заподіяна шкода, що перевищує встановлену законом межу, не може бути покладена на працівника. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток працівника допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (ч. 2 ст. 132 КЗпП).

    Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників визначені у ст. 133 КЗпП України.

    Відповідно  до п. 1 ст. 133 КЗпП, обмежену матеріальну  відповідальність несуть працівники: