Матеріальна відповідальність в трудовому праві України

МВС УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Сумська філія 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

з дисципліни: «Трудове право України» 

на  тему: 

«Матеріальна  відповідальність в 

трудовому праві України» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав студент

ІV курсу СФдер-05-01

     денної  форми навчання

     Вечірка Роман Сергійович 
 
 
 
 
 
 
 

Суми  – 2009

План

1. Вступ…………………………………………………………………….3
2. Поняття, ознаки, функції, задачі і правове

значення  інституту матеріальної відповідальності…………………..6

3. Підстава і умови матеріальної відповідальності працівників,

за  шкоду, заподіяну роботодавцю…………………………………….9

4. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність…………14
5. Характеристика видів матеріальної відповідальності працівників

 за  суб’єктивним складом, розмірами відшкодування………………17

6. Особливості матеріальної відповідальності при колективній

(бригадній)  матеріальній відповідальності  та при укладенні 

контракту………………………………………………………………..27

7. Визначення розміру школи та порядок її відшкодування………….29
8. Висновок………………………………………………………………..31
9. Список використаних джерел……………………………………….35

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Вступ

    Актуальність  даної роботи зумовлена її спрямованістю на інститут матеріальної відповідальності, де увага звертається на відповідальність сторін та їх гарантії у трудових правовідносинах, що у свою чергу, є предметом дослідження багатьох вчених. Це питання є актуальним у плані подальших розвідок у галузі трудового права, так як інститут матеріальної відповідальності відіграє значну роль в житті суспільства.

      Об`єктом  дослідження в цій роботі є трудове право, де максимально розкривається зміст саме матеріальної відповідальності, яка тісно переплітається з адміністративною та кримінальною відповідальністю.

    Предметом дослідження є втілення у життя норм трудового права, що стосується саме матеріальної відповідальності та звернення уваги на протиріччя, що виникають в законодавстві.

    Мета  роботи полягає у визначенні поняття матеріальної відповідальності і дослідженні головних норм і принципів завдяки яким відбувається її реалізація.

    У зв'язку з цим виникає проблема дослідження матеріальної відповідальності в трудовому праві з метою виявлення в ній наявності не лише негативного, а й позитивного аспекту. У чинному Кодексі законів про працю України детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівників, окремі ж випадки матеріальної відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в окремій главі; у діючому законодавстві не знайшли свого закріплення питання матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У КЗпП України не досягнуто балансу однакового захисту прав як працівника, так і роботодавця (в індивідуальному трудовому правовідношенні), як роботодавця, так і колективу працівників (у колективному трудовому правовідношенні). Ті чи інші питання матеріальної відповідальності регулюються із зміщенням гарантій на користь однієї із сторін без врахування інтересів іншої сторони трудового право відношення. В новому Трудовому кодексі України при врегулюванні питань матеріальної відповідальності слід враховувати вплив закону вартості на трудові відносини, а також при формулюванні норм щодо розміру та порядку відшкодування заподіяної шкоди, які виконують захисну функцію в трудовому праві, виходити з принципу рівного захисту матеріальних прав сторін трудового договору, який вимагає в ринкових умовах не тільки захисту трудових прав та інтересів працівника, а й роботодавця. У зв'язку з цим чекають свого нового вирішення питання щодо розмірів і порядку відшкодування сторонами заподіяної шкоди, врегулювання строків позовної давності з питань матеріальної відповідальності та ін. Актуальним залишається на сьогодні і дослідження підстави матеріальної відповідальності в трудовому праві, якою традиційно вважається майнове трудове правопорушення, оскільки виникає питання, наскільки ця точка зору є аксіомною і непорушною в зв'язку з появою матеріальної відповідальності за заподіяння немайнової або так званої «моральної» шкоди сторонам трудових правовідносин, подальшого дослідження вимагають і такі елементи підстави — трудового правопорушення, як вина, яка має свої особливості в трудовому праві; пряма дійсна шкода, оскільки це поняття чітко не визначено ні в теорії трудового права, ні в законодавстві, ні в роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України. Впровадження ринкових відносин не відбувалося безболісно і викликало, крім позитивних, появу таких негативних факторів, як масові звільнення, а звідси й безробіття, незабезпечення належних без певних умов праці та заходів з її охорони і, як результат, підвищення аварій і травматизму на виробництві, невиплати і заборгованість по заробітній платі та ін., які особливо в 1996-2000 роках призвели до численних колективних трудових спорів, що нерідко закінчувалися крайнім засобом впливу на роботодавця — страйком працівників. Під час страйку сторонами заподіювалася матеріальна шкода, яка не відшкодовувалася. Однією з причин цього є те, що ні в теорії, ні в законодавстві практично не визначено сторін матеріальної відповідальності за заподіяння шкоди, що виникає при порушенні законодавства про колективні трудові спори, а також її розмірів та порядку відшкодування. Ці питання ще належить вирішити науці трудового права та врегулювати в чинному законодавстві. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Поняття, ознаки, функції, задачі і правове значення інституту матеріальної відповідальності

    Вчений  П.Р. Стависький досліджуючи проблему матеріальної відповідальності дійшов висновку, що матеріальна відповідальність є родовим поняттям (щодо галузей права) і видом юридичної  відповідальності поряд із дисциплінарною та кримінальною. [13,33]

    Корінна відмінність матеріальної відповідальності від адміністративної та кримінальної полягає в тому, що матеріальна відповідальність в  трудових відносинах являється «внутрішньо двосторонньою відповідальністю суб’єктів вже існуючих правовідносин і заснована на спеціальних нормах, що регулюють  тільки даний вид суспільних відносин (трудові). [1,51]

    Матеріальна відповідальність  - це добровільне чи примусове відшкодування робітників і службовців в установленому порядку та розмірі шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, з якими вони перебувають в трудових відносинах. [9,210]

    Також особливу увагу слід приділити розмежуванню матеріальної відповідальності за правилами трудового законодавства та майнової відповідальності працівників, які виконують певну роботу на підставі цивільних договорів, оскільки і правове регулювання, і наслідки застосування цих видів відповідальності значно різняться між собою. Так, матеріальна відповідальність завжди має особистий характер – працівник, у тому числі й неповнолітній, відповідає за заподіяну шкоду винятково сам, тоді як за положеннями цивільного права обов'язок відшкодування шкоди, завданої неповнолітнім, покладається і на його батьків (усиновлювачів) чи піклувальника. У трудовому праві підлягає відшкодуванню лише пряма дійсна шкода, до того ж, у переважній більшості випадків, в обмеженому розмірі (не більше середнього місячного заробітку працівника, який завдав шкоди), у той час як у цивільному праві діє принцип повного відшкодування заподіяної шкоди з урахуванням і неодержаних доходів. Крім того, тягар доведення наявності підстав для застосування матеріальної  відповідальності працівника лежить на роботодавцеві (тобто діє презумпція невинності працівника), натомість у цивільному праві встановлено презумпцію вини того, хто завдав шкоди. Щодо строків позовної давності, то для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, трудовим законодавством встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, У цивільному ж праві строк позовної давності для стягнення завданої майнової шкоди становить три роки. [3,14]

    Судова  практика містить досить багато прикладів, коли рішення судів скасовуються саме внаслідок неправильного визначення характеру відносин між сторонами у справі Так, районний суд, задовольняючи позов підприємства С. до громадянина Б. про стягнення суми завданої шкоди лише частково, врахував матеріальне становище відповідача, посилаючись на ч. 2 ст. 137 КЗпП, відповідно до якої суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником залежно від його майнового стану. Проте обласний суд не погодився з такими мотивами зменшення розміру шкоди, що підлягала відшкодуванню, наголосивши, що районний суд не звернув уваги на один з пунктів укладеної між сторонами угоди, в якому було зазначено, що відповідач не є працівником підприємства С, а перебуває з ним у цивільно-правових відносинах.

    Враховуючи  викладене, обласний суд зауважив, що підстав для застосування будь-яких норм трудового законодавства немає, тому зменшення з урахуванням матеріального становища відповідача розміру заподіяної ним шкоди є неправомірним. Зважаючи на наведені обставини, рішення районного суду було скасовано, а справу надіслано на новий розгляд. [2,12]

    Важливим  є також визначення сторін матеріальної відповідальності (працівник і роботодавець). Деякі науковці зазначають, що в законодавстві необхідно більш детально визначити, хто є сторонами правовідносин з матеріальної відповідальності: чи тільки сторони трудового договору (працівник і роботодавець), чи й суб'єкти колективних трудових відносин (профспілка, трудовий колектив).

    Загальновизнано, що суб'єктом матеріальної відповідальності за заподіяння шкоди роботодавцю є працівник, який перебуває з ним у трудових правовідносинах.

Визначення  поняття «найманий працівник» було дано у статті 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р.

    Поняття «працівник» знайшло своє закріплення у ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня

1999 р., де зазначено, що «працівник - фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, установі, організації чи фізичної особи, яка використовує найману працю».

    А визначення терміну «роботодавець» в трудовому законодавстві немає.

Також чітко не визначено, перед ким  несе матеріальну відповідальність працівник: перед роботодавцем, власником або уповноваженим ним органом, підприємством, установою, організацією. Наявність таких прогалин у законодавстві призводить до активних дискусій на правотворчому рівні.

      Отже, вирішення саме цих питань, на мій  погляд, сприятиме подальшому вдосконаленню правового регулювання матеріальної відповідальності – важливого інституту трудового права. 
 
 
 
 
 
 
 

3. Підстава  і умови матеріальної відповідальності працівників,

за  шкоду, заподіяну  роботодавцю

    Підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією з сторін трудового договору чи контракту своїх обов'язків, внаслідок якого було заподіяно шкоду іншій стороні. Однак, у сучасній науковій літературі цей висновок сприймають не усі автори. "Підставою матеріальної відповідальності є наявність шкоди, завданої підприємству. Умовами настання матеріальної відповідальності виступають: протиправність поведінки працівника; причинний зв'язок між вказаною поведінкою і заподіяною шкодою; вина працівника у заподіяній шкоді", - зазначає П.Д. Пилипенко [14,126]. Підставою матеріальної відповідальності, вважають ОС. Пашков та О.В. Смирнов, слід вважати дійсну шкоду, а умови - такі елементи правопорушення, пов'язаного із заподіянням шкоди підприємству, установі, організації, як вина, протиправність діяння і причинний зв'язок між протиправною поведінкою та її наслідками [12,323]. "Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання чи неналежне виконання покладених на працівника обов'язків, внаслідок чого і була заподіяна матеріальна шкода", - підкреслюють Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков і С.Н. Прилипко [10,232]. І.А. Тищенков доводить: "Для покладення на працівника матеріальної відповідальності необхідною є наявність:

а) дійсної (позитивної) шкоди;

б)  шкоди, заподіяної протиправною поведінкою працівника;

в)  причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою працівника;

г)  вини працівника у заподіяній майнові шкоді".

Л.А. Сироватська  робить висновок: "Підставою виникнення матеріальної відповідальності працівників є майнове правопорушення, що відрізняється від інших дисциплінарних проступків насамперед своїм об'єктом" [19,99]. Тобто, "...за трудовим правом відшкодуванню підлягає лише пряма дійсна шкода, під якою, зокрема, необхідно розуміти: витрату, погіршення або знищення цінності майна, необхідність Для роботодавця здійснити витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Наявність такої шкоди є підставою для постановки питання про матеріальну відповідальність працівника" [17,331]. В.І. Прокопенко позначає: "На відміну від цивільного права, що також визначає умови майнової відповідальності, трудове право виділяє з цих умов підставу матеріальної відповідальності - пряму дійсну шкоду. Лише тільки за наявності цієї підстави - шкоди - можна ставити питання про те, чи може працівник бути притягнутий до відповідальності, чи є умови цієї відповідальності" [9,422].