Контрольная работа по «Трудовому праву»

Тлумачення закону, що здійснюється Пленумом Верховного Суду України, адресовано не тільки судовим органам. Власники підприємств, установ, організацій і уповноважені ними органи, професійні спілки, робітники і службовці при вирішенні спірних питань, що випливають із трудових відносин, також змушені звертатись до цих роз'яснень, з тим щоб усвідомити, як з точки зору Верховного Суду України буде розцінено їх дії судом, що розглядає конкретну трудову справу. Вирішуючи, наприклад, питання про розірвання трудового договору з працівником за систематичне порушення ним трудової дисципліни, власник або уповноважений ним орган, профспілковий комітет змушені звернутися до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у якому роз'яснено, що за цією підставою працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до працівника дисциплінарного або громадського стягнення, за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку. В таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили законної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності До положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

При розгляді конкретних справ  суд здійснює індивідуалізацію, тобто  підводить одиничне під загальне, наслідки якої об'єктивізуються в рішенні суду. На відміну від загальних правозастосовних положень висновки суду адресовані конкретним особам і по конкретній справі, їх обов'язковість обмежена рамками даного випадку, що визначає їх місце і роль в процесі правового регулювання. Усі ці індивідуальні правозастосовні положення є «крупинками» досвіду і створюють один з елементів змісту судової практики. З багатьох «крупинок» формується практика застосування певних норм права до конкретних фактичних обставин.

 8. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за категоріями осіб

Нормативно-правовий акт, є  джерелом трудового права, діє в  часі, в просторі і по коло осіб.

Дія джерел трудового права  в часі означає тимчасові рамки  дії якого-небудь нормативно-правового  акту. Починається з моменту вступу його в силу і триває до моменту, коли він припиняє свою дію. Нормативно-правові акти вступають в законну силу з моменту ухвалення; з моменту публікації; по закінченню певного терміну після офіційної публікації; по закінченню певного терміну після офіційної публікації; з дати, встановленої в них самих.

Прийняті нормативні акти про працю, як правило, позбавлені зворотної  сили, тобто не застосовуються до правовідносин, що виникли до введення нового акту в дію, якщо інше не встановлене в самому акті.

Нормативно-правовий акт  про працю припиняє свою дію унаслідок прямого його скасування уповноваженим на те органом; закінчення терміну дії, на який він був прийнятий; ухвалення нового закону, направленого на регулювання тих же відносин.

Дія джерел трудового права  в просторі означає територію, на яку розповсюджується дія якого-небудь нормативно-правового акту. Це в основному залежить від того, яким органом акт прийнятий. Локальні нормативно-правові акти про працю поширюються тільки на трудові колективи і підприємства, в яких вони прийняті.

Згідно постанови Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. На території України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Кажучи про дію джерел трудового права в просторі, необхідно  також звернути увагу на зміст статті 8 КЗпП України, яка містить такий загальний принцип: трудові відносини громадян України, що працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, що працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій відбулося працевлаштування працівника, і міжнародними договорами України.

Таким чином, рішення питання про вживання законодавства України або законодавства якої-небудь іншої держави залежить від того, на території якої держави відбулося працевлаштування.

Дія джерел трудового права  по коло осіб означає на які категорії  осіб поширює свою дію певний нормативно-правовий акт.

За загальним правилом нормативно-правові акти поширюється  на всіх осіб, що знаходяться на території юрисдикції правотворчого органу. Це відноситься і до громадян України, і до іноземців, і до осіб без громадянства, і до осіб з подвійним громадянством, а також до юридичних осіб, що не користуються правом екстериторіальності.

Національне трудове законодавство  поширюється на громадян України, що перебувають у трудових відносинах з українськими підприємствами, установами, організаціями, яких відкомандировують для роботи за кордон.

Слід зазначити, що деякі  нормативно-правові акти направлені на регулювання трудових відносин тільки окремих категорій працівників. Так, Положенням про походження служби рядовим і начальницьким складом  органів внутрішніх справ України  від 29 липня 1991 р. Регулюються трудові  відносини працівників органів  внутрішніх справ.