Закон про зайнятість не містить норм про переважне право безробітних на участь в оплачуваних суспільних роботах. Таке право надане безробітним згідно п. 4 Положення.  Оскільки  оплачувані суспільні роботи розширюють можливість соціальної підтримки безробітних, доцільно встановити переважне право безробітних на участь в цих роботах на законодавчому рівні.

     В даний час  Закон про зайнятість РФ визначає, що переважним правом на участь в суспільних роботах користуються безробітні громадяни, не одержуючі посібника з безробіття, безробітні громадяни, що перебувають на обліку в органах служби зайнятості понад шість місяців. Аналогічний закон Азербайджанської Республіки закріплює, що цим правом користуються безробітні громадяни, не одержуючі посібники з безробіття (стипендії), а законом Республіки Казахстан встановлено, що право в пріоритетному порядку брати участь в суспільних роботах мають безробітні, що входять в цільові групи.

     На  підставі п. 2 ст. 13 Закону про зайнятість з безробітними, направленими на оплачувані суспільні роботи, наймач укладає трудові договори на термін не більше двох місяців.

     У подібних законах Киргизськой Республіки і Російської Федерації передбачено  укладення трудового договору строком  до шести місяців. У Азербайджанській Республіці, згідно законодавству, з особами, охочими брати участь в суспільних роботах, полягає терміновий трудовий договір, а в законодавстві Республіки Казахстан відбито, що суспільні роботи  носять тимчасовий характер.

     На  наш погляд, укладення трудового  договору у разі виконання оплачуваних суспільних робіт на термін не більше ніж два місяці не зовсім виправдане, оскільки деякі види цих робіт (наприклад, будівництво шосейних доріг або їх комунікацій) через свої масштаби можуть мати і триваліший період – до року і більш. Вважаємо, що доцільніше укладення термінового трудового договору, а не тимчасового, оскільки це сприяє додатковій соціальній підтримці і тимчасовій зайнятості безробітних.

     Оплачувані  суспільні роботи існують у всіх промислово розвинених країнах, їх роль у великій мірі залежить від домінуючої моделі економічного розвитку, традиційного розподілу соціальних обов'язків між державою і приватним бізнесом. У Японії, де значна частка соціальної відповідальності лежить на крупних корпораціях, витрати держави на організацію суспільних робіт незначні. Не набула широкого поширення практика створення додаткових робочих місць за рахунок суспільних робіт за допомогою державних витрат в США, Австралії, Новій Зеландії. В той же час західноєвропейські країни широко експериментують з програмами суспільних робіт. Особливі багато додаткових робочих місць для безробітних створюється в країнах з соціалдемократичною моделлю ринкового господарства – Швеції, Фінляндії, Норвегії, Бельгії і Нідерландах, де частка витрат на організацію суспільних робіт в державних витратах складає 16–23 %. Подібна структура витрат дозволяє надавати спеціальні робочі місця 20–25 % всіх безробітних в порівнянні з 4–10 % у решті країн Організації економічного співробітництва і розвитку.

Висновки

     Таким чином, оплачувані суспільні роботи є заходами активної політики держави у сфері забезпечення зайнятості населення, але на практиці вони застосовуються  не повною мірою.

     У нашій країні оплачувані суспільні роботи не завжди користуються підтримкою як серед наймачів, що рахують їх організацію дуже трудомісткою, так і серед самих безробітних, значну частину яких складають високоосвічені люди, для яких участь в малопрестижних роботах непривабливо. І проте оплачувані суспільні роботи дозволяють таким, що шукає роботу встановити контакти з новими наймачами, підтримувати відповідний рівень доходів і тому подібне

     Завдяки громадським роботам вирішуються  такі основні завдання:

     - надання тимчасової роботи громадянам, які втратили роботу і заробіток  (трудовий доход), зареєстровані як безробітні, у першу чергу тим, у яких закінчився встановлений строк виплати допомоги по безробіттю, випускникам загальноосвітніх шкіл до направлення їх центром зайнятості на професійну підготовку, юнакам у період до призову у Збройні Сили, учнівській молоді у вільний від навчання час;

     - забезпечення роботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну й територіальну мобільність, необхідну для повноцінної трудової діяльності в умовах ринкової економіки;

     - трудову реабілітацію осіб, які мали значну перерву (більше року) в професійній діяльності у зв'язку з тривалою хворобою, вихованням дітей, доглядом за непрацездатними членами сім'ї, позбавленням волі чи з інших причин;

     - надання тимчасової роботи громадянам, які проходять перенавчання за направленням державної служби зайнятості, у вільний від навчання час.

Список  літератури

1. Арво  Куддо. Общественные работы: зарубежный  опыт / Московский центр Карнеги.  М., 2000.

2. Вишневская  Н.Т. Программы общественных работ  // Мировая экономика и междунар. отношения. 2004. № 4. 

3. Голубев   С.Г. Общественные работы // Укр. часопiс. 2007. № 32.

4. Гончаров  В.И., Букин В.П. Общественные работы: зарубежный опыт // Социалист. труд. 2001. № 2.

5. Горбаток  Н.А. Правовое регулирование распределения  трудовых ресурсов / Науч. ред. В.И.  Семенков. Мн.: Наука и техника,  2001.

6. Иванова Т. Общественные работы на рынке труда// ИАА "Урал паблисити монитор", 2008. № 4

7. Зарплата на общественных работах //«Дело и сервис», 2007. №6