Державні гарантії в сфері оплати праці

На підприємстві системи  оплати праці встановлюються в колективному договорі. Переведення працівників  на іншу систему оплати праці є  зміною істотних умов праці й вимагає  попередження працівників за 2 місяці.

Практика виробила дві  основні системи, які застосовуються як в "чистому" вигляді, так і з різними модифікаціями, - почасову і відрядну системи оплати праці.

При почасовій системі розмір заробітної плати визначається залежно від тривалості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника. Відрядна система передбачає визначення заробітку залежно від фактичного виробітку продукції належної якості.

Почасова система може мати три підвиди: погодинна, поденна, помісячна. Праця оплачується за фактично відпрацьований час: години, дні, місяць. При щомісячній оплаті розмір окладу не залежить від кількості робочих днів у місяці.

Відрядна  система також має декілька різновидів. Пряма відрядна - заробіток підраховується шляхом множення відрядної розцінки на кількість придатної продукції. Непряма відрядна застосовується для допоміжних робітників (наприклад, ремонтників), розмір зарплати залежить від результатів праці працівників основного виробництва, яке обслуговують допоміжні працівники. Відрядно-прогресивна - оплата за продукцію у межах норми проводиться за незмінними розцінками, а за продукцію понад норму - за прогресивно зростаючими розцінками.

Відрядна система може бути індивідуальною або колективною, залежно від способу організації праці. Індивідуальна відрядна система застосовується на виробничій дільниці, де забезпечений чіткий облік праці окремих працівників. Колективна відрядна встановлюється за загальними результатами праці бригади. При цьому розподіл заробітку провадиться із застосуванням коефіцієнта трудової участі (КТУ). На підприємствах приймаються локальні положення про КТУ, встановлюються конкретні показники, порядок обчислення заробітку. Враховується також і кваліфікація працівника. Розмір заробітної плати не може бути нижчим встановленого розміру мінімальної зарплати[ 13, ст.173].

Застосовується також і така система як акордна оплата праці - винагорода за виконання комплексу робіт (об'єкт будівництва). Остаточний розрахунок провадиться за акордним нарядом після прийняття всього обсягу робіт, про що складається акт. Зарубіжний досвід свідчить про переважне застосування почасової оплати праці в різних її модифікаціях: погодинна (чиста), погодинна з колективним преміюванням, погодинна з індивідуальним преміюванням. Головною умовою виплати зарплати є виконання повного обсягу робіт, розрахованого на основі прогресивних нормативів витрат праці.

3.4. Преміювання працівників та  надбавки

 

Під преміюванням розуміється  виплата працівникам грошових сум  понад основний заробіток з метою  стимулювання результатів праці  та їх заохочення.

Преміювання здійснюється в двох формах:

- преміювання,  передбачене системою оплати  праці;

- преміювання  як вид заохочення (поза системою  оплати праці).

У випадках, коли для працівників  передбачена виплата премії за досягнення заздалегідь встановлених виробничих показників, що входять до системи оплати праці, має місце почасово-преміальна або відрядно-преміальна система.

Зниження (позбавлення) премії проводиться  за спеціальними підставами, а саме:

- за порушення виробничої, технологічної дисципліни;

- повернення продукції внаслідок незадовільної якості;

- прогул;

- появу на роботі  в нетверезому стані; 

- розкрадання на роботі.

При преміальній системі оплати праці працівник має суб'єктивне  право вимагати виплати премії при  досягненні запланованих показників, а власник зобов'язаний виплатити суму премії.

Одноразове заохочення здійснюється без встановлення показників. Воно повністю залежить від суб'єктивного  волевиявлення власника або уповноваженого ним органу. У працівника немає  суб'єктивного права на таке заохочення.

Винагорода за підсумками роботи за рік - особливий вид преміювання, встановлений з 1965 р. з метою поліпшити матеріальну зацікавленість працівників у підвищенні ефективності виробництва і поліпшенні якості продукції, а також закріпити кадри на виробництві [12].

Умови і розміри винагороди встановлюються в спеціальному положенні. У розмірі премії враховується стаж роботи на даному підприємстві. У повному  розмірі така премія виплачується працівникам, котрі працювали весь календарний  рік. Винагорода виплачується після підведення підсумків господарської діяльності підприємства за рік на зборах трудового колективу. Позбавлення премії проводиться за конкретні упущення в роботі, перелік яких встановлюється в локальному положенні.

На Заході преміювання  широко застосовується, причому показники включають не виконання норми праці (це забезпечується самою організацією праці), а впровадження нововведень. Застосовується система "відкладених премій", які можуть виплачуватися і через 5 років залежно від "поведінки" продукції на ринку збуту.  

Призначення надбавок з  основної оплати праці полягає в  тому, щоб стимулювати працівників:

1) до підвищення  ділової кваліфікації і росту  майстерності;

2) до тривалого  виконання трудових обов'язків  у певній сфері трудової діяльності.

За допомогою доплат, як правило, компенсується підвищена інтенсивність праці.

У Додатку до Генеральної  угоди між Кабінетом Міністрів  України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями  України на 1999-2000 роки міститься  перелік доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників об'єднань, підприємств і організацій, що мають міжгалузевий характер [27]. Конкретні доплати і надбавки на підприємстві встановлюються в колективному договорі.

Законодавством передбачені  наступні надбавки:

- за високу професійну  майстерність - робітникам III розряду - 12%; IV розряду - 16%; V розряду - 20%; VI розряду - 24% (Генеральна Угода на 1999-2000 р.);

- за класність водіям  легкових і вантажних автомобілів,  автобусів - 2-го класу - до 10%, 1-го класу - до 25%;

- за високі досягнення  у праці - службовцям до 50% посадового окладу;

- за виконання особливо  важливої роботи на певний  термін - до 50% посадового окладу;

- в деяких галузях  економіки - працівникам, що мають почесне звання "Майстер за професією", "Майстер високого класу", "Майстер 1-го класу" - в твердій сумі або у відсотках до окладу (10, 20, 25%);

- надбавка за стаж  за спеціальністю або винагорода  за вислугу років (в окремих галузях промисловості);

- на підприємстві надбавки  за вислугу років або одноразові винагороди (на підставі ст. 19 Закону України "Про підприємства в Україні");

- надбавка за вислугу  років державним службовцям:

понад 3 роки - 10%, понад 25 років - 40% посадового окладу з урахуванням доплат за ранг і  залежно від стану державної служби (ст. 33 Закону України "Про державну службу");

- надбавка за вислугу  років і класні чини прокурорським  працівникам (ст. 49 Закону України "Про прокуратуру", Указ Президента України "Про розміри надбавок до посадових окладів працівників органів прокуратури за класні чини" від 16 квітня 1999 р.);

- надбавки за вислугу  років і доплати за кваліфікаційні  чини суддям (ст. 44 Закону України "Про статус суддів", Указ Президента України "Про розміри надбавок до посадових окладів за кваліфікаційні класи" від 21 серпня 1999 р.);

- надбавки за вислугу  років працівникам органів контрольно-ревізійної  служби, які здійснюють державний  контроль за витрачанням бюджетних  коштів: понад 3 роки - 10%; понад 25 років - 40% посадового окладу з урахуванням доплат за ранг;

- надбавки за стаж  роботи у науковій сфері науковим  працівникам державних наукових  установ, організацій та державних  вищих навчальних закладів III-IV рівнів  акредитації: понад 3 роки - 10%, понад 10 років - 20%, понад 20 років - 30% посадового окладу (ст. 23 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", Положення про порядок виплат надбавок за стаж робот у науковій сфері, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999р. №1110).

Передбачено також й  інші надбавки.

Нормативно-правовими актами передбачені наступні доплати:

- за суміщення професій (посад) - максимальними розмірами не обмежуються, розмір визначається власником з урахуванням економії зарплати по посаді, що суміщується;

- за розширення зони  обслуговування або збільшення обсягу робіт - розмір не обмежується;

- за виконання роботи  тимчасово відсутнього працівника - до 100% окладу відсутнього працівника, в бюджетних організаціях на період погашення заборгованості не більше за 30% окладу;

- за роботу у важких  і шкідливих умовах - до 12%;

- за роботу в особливо  важких і особливо шкідливих  умовах - до 24% тарифної ставки (посадового окладу) (переліки робіт передбачені в галузях);

- за інтенсивність  роботи - до 12% тарифної ставки;

- за роботу в нічний час - до 40% годинної тарифної ставки за кожну годину такої роботи;

- на період освоєння  нових норм трудових витрат  підвищуються відрядні розцінки до 20% і тарифні ставки до 10%;

- за керівництво бригадою (бригадиру, не звільненому від основної роботи) доплата залежно від кількості працівників у бригаді, розміру тарифної ставки і розряду, присвоєного бригадиру.

3.5. Гарантійні виплати і доплати

 

Гарантійні  виплати - це суми, що зберігають працівнику заробітну плату (повністю або частково) за час, коли він з поважних причин, передбачених законом, звільняється від виконання трудових обов'язків і за ним зберігається місце роботи.

Гарантійні  доплати - це суми, які виплачуються понад заробітну плату працівникові при скороченні робочого часу або переведенні на іншу роботу у встановлених законом випадках. Ці виплати не є заробітною платою, але тісно з нею пов'язані: 1) здійснюються з фонду оплати праці; 2) розмір їх, як правило, порівнюється з тими самими показниками, що і заробітна плата.

До основних гарантійних виплат належать:

1) виплати працівникам  за час виконання державних  або громадських обов'язків (ст. 119 КЗпП);

2) виплати при переїзді  на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП);

3) виплати при службових  відрядженнях (ст. 121 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон");

4) виплати за час  підвищення кваліфікації з відривом  від виробництва (ст. 122 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. №695 "Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва");

5) виплати за час  перебування в медичному закладі  на обстеженні (ст. 123 КЗпП);

6) виплати донорам (ст. 124 КЗпП, ст. 9 Закону України від 23 червня 1995 р. "Про донорство крові та її компонентів");

7) виплати працівникам  - авторам винаходів, корисних  моделей, промислових зразків  і раціоналізаторських пропозицій (ст. 126 КЗпП);

8) виплати за участь  в колективних переговорах і  підготовці проекту колективного  договору або угоди (ст. 12 Закону України "Про колективні договори і угоди");

9) виплати незалежним  посередникам, членам примирних  комісій і трудових арбітражів  під час роботи в примирних органах, тобто за участь у вирішенні колективного трудового спору (ст. 14 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)").

Гарантійні доплати  виплачуються працівникові у разі зниження заробітку. До основних видів гарантійних доплат належать:

1) доплати неповнолітнім  працівникам (ст. 194 КЗпП);

2) доплати при переведенні працівника  на іншу роботу і переміщенні (при переведенні на іншу нижчеоплачувану роботу і переміщенні - ст. 114 КЗпП, при переведенні на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, - ст. 178 КЗпП) та в інших випадках.

Компенсаційні виплати - це суми, які виплачуються працівникам понад оплати за працю для компенсації витрат, пов'язаних з виконанням ними своїх трудових обов'язків, а також витрат у зв'язку з переїздом при прийнятті на роботу в іншу місцевість. До основних видів компенсаційних виплат потрібно віднести:

1) виплати при переїзді  на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. №255 "Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість");

2) витрати на відрядження  при направленні в службове  відрядження (ст. 121 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон");