Державні гарантії в сфері оплати праці

2. Стимулююча  функція заробітної плати полягає у встановленні залежності її розміру від кількості її якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність повинна бути такою, щоб заохочувати до постійного покращення результатів праці.

Фахівці стверджують, що середній рівень доходів з розрахунку середньої  заробітної плати не дає можливості навіть нормально харчуватися, не говорячи вже про розширене відтворювання  робочої сили. Погане харчування негативно впливає на фізіологію організму людини та призводить до незворотних змін у стані здоров'я [31, с.57]. Тому необхідним чинником забезпечення економічного прогресу, прискорення економічних реформ є підвищення номінальної зарплати, її платоспроможності, що призведе до реального відтворювання робочої сили - людини - не тільки головної рушійної сили всякої реформи, але, головним чином, цілі будь-якої реформи.

3. Регулююча,  або ресурсно-розміщувальна функція  заробітної плати полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, галузями господарства, підприємствами з урахуванням ринкової кон’юнктури. Формування ефективно функціонуючого ринку праці передбачає свободу кожного найманого працівника вільно обирати місце прикладання своєї праці, а його прагнення до підвищення життєвого рівня обумовлює професійні переміщення у пошуках такої роботи, яка максимально б задовольняла зростаючі потреби. Іншими словами, в ринкових умовах вища заробітна плата на ефективніших робочих місцях стимулює перехід сюди працівників з ефективних робочих місць.

4. Соціальна функція заробітної плати. Правильна організація оплати праці, дотримання справедливих пропорцій, співвідношень, обліку розмірів заробітної плати з умовами і результатами праці служать могутнім чинником стимулювання продуктивності праці, зацікавленості працівника в підвищенні результативності та якості роботи. Так, дослідження, проведені на предмет виявлення пріоритетів у мотивації трудової діяльності працівників на підприємствах різних форм власності, показали, що головним пріоритетом у праці в сучасних умовах є оплата праці, зокрема висока заробітна плата [20, с.19]. Соціальне значення цієї функції заробітної плати полягає у забезпеченні соціальної справедливості, по-перше, при розподілі доходу між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, і по-друге, при розподілі між найманими працівниками у відповідності з результатами їхнього трудового внеску.

Нині політика щодо грошових доходів населення, у структурі  яких найбільшу питому вагу становить оплата праці, є одним із найважливіших напрямків соціально-економічної політики держави і має охоплювати всі верстви населення, сприяти зростанню реальних доходів працюючого та непрацюючого населення. У Основних напрямах політики щодо грошових доходів населення України, схвалених Указом Президента України від 7 серпня 1999 р. [11] визначається нагальна потреба реформування системи оплати праці, спрямованого на істотне підвищення заробітної плати. Проведений аналіз дозволяє сформулювати ще одну функцію заробітної плати - соціальну. Вплив зарплати на якість робочої сили здійснюється не тільки безпосередньо, зарплата має великий і опосередкований вплив на розвиток соціальних процесів. Адже саме від заробітної плати здійснюються відрахування - страхові внески до різних соціальних фондів, формуються податки. Таким чином, зарплата багато в чому зумовлює рівень охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, підготовки кадрів.

Потрібно визнати, що заробітна плата є провідним  інструментом соціальної політики. Вона зумовлює рівень соціальності суспільства, здатності держави підтримувати рівень якості життя соціуму загалом і кожної людини окремо.

5. Функція  формування платоспроможного попиту  населення. Її призначення – узгодження платоспроможного попиту, під яким розуміємо форму виявлення потреб, забезпечення грошовими коштами покупців, з одного боку, і виробництва споживчих товарів – з іншого. Оскільки платоспроможний попит формується під дією двох основних факторів – потреб та доходів населення, то за допомогою заробітної плати в ринкових умовах встановлюються пропорції між товарною пропозицією та попитом.

Впродовж багатьох років  заробітна плата в Україні  підтримувалася на соціально низькому рівні. Нині для більшості працівників  вона перетворилася на невелику соціальну виплату.

Штучне стримування  заробітної плати призвело до того, що нині витрати на заробітну плату  в Україні в розрахунку на одиницю  валового національного продукту майже  вдвоє нижчі, ніж у країнах  з розвиненою ринковою економікою. Разам же з тим трудомісткість виготовлення продукції перевищує досягнуту в зазначених країнах нерідко в 3 – 4 рази.

Низький рівень заробітної плати не сприяє зацікавленості працівників  у досягненні високих кінцевих результатів  праці. Разом з тим, використовуючи дешеву робочу силу, підприємці не зацікавлені підвищувати продуктивність праці, вкладаючи кошти в оновлення виробничих фондів та розвиток персоналу. Дешева робоча сила зумовлює не лише низький рівень продуктивності праці, але і низьку якість продукції, і в зв`язку з цим її не конкурентоздатність. Низький рівень заробітної плати є основною причиною небаченого розростання прихованого безробіття і значного падіння платоспроможного попиту населення. Отже, низький рівень заробітної плати є не лише наслідком, а однією з найголовніших причин тривалого перебування економіки України у кризовому стані.

 

Отже, можна зробити  висновок, що на сьогоднішній день надзвичайно  актуальним завданням, в правовому  полі, є перебудова організації заробітної плати, проведення відповідної реформи з метою забезпечення поетапного підвищення заробітної плати, і створення ефективного мотиваційного механізму, який ґрунтується на поєднанні економічних стимулів і соціальних гарантій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Розділ ІІ. СФЕРИ РЕГУЛЮВАННЯ  ОПЛАТИ ПРАЦІ

 

Законом України "Про  оплату праці" передбачаються дві  сфери регулювання заробітної плати: на державному і договірному рівнях.

 

2.1. Державне  регулювання оплати праці

 

Державний рівень заробітної плати полягає у законодавчому  регулюванні оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, а також інших державних норм і гарантій; встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, а також шляхом встановлення податків на доходи працівників.

Мінімальна заробітна плата - один з важливих соціальних стандартів, який застосовується в усіх державах світу. Згідно зі ст.3 Закону "Про оплату праці" мінімальна зарплата - це законодавча встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт) (ст.3, Закон України "Про оплату праці" Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, № 17, ст.121. {Частина перша статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1574-VI ( 1574-17 ) від 25.06.2009}) [4].

До  мінімальної  заробітної  плати  не  включаються  доплати,  
надбавки,  заохочувальні та компенсаційні виплати (ст.3, Закон України "Про оплату праці" Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, № 17, ст.121. {Частина друга статті 3 в редакції Законів N 1766-III (1766-14) від 01.06.2000, № 2190-IV (2190-15) від 18.11.2004 }) [4].

Мінімальна  заробітна плата є державною  соціальною гарантією,  
обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм  
власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують  
працю найманих працівників (ст.3, Закон України "Про оплату праці" Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, № 17, ст.121. {Частина четверта  статті  3  із  змінами, внесеними згідно із Законом № 1574-VI (1574) від 25.06.2009.}) [4].

Розмір мінімальної  зарплати визначається з урахуванням:

- вартісної  величини мінімального споживчого  бюджету з поступовим зближенням  рівнів цих показників у міру  стабілізації та розвитку економіки країни;

- загального  рівня середньої зарплати;

- продуктивності  праці; 

- рівня зайнятості  та інших економічних умов.

Мінімальна  зарплата встановлюється в розмірі  не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості з розрахунку на працездатну особу (ст. 9 Закону України "Про оплату праці"{Стаття 9 в редакції Закону № 466-V             (466-16) від 14.12.2006}) [4], ця норма введена в дію з 1 квітня 1997 р. Так, Законом України "Про встановлення прожиткового мінімуму  
та мінімальної заробітної плати" від 20 жовтня 2009 року був встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на  місяць  у  розмірі  з  1  листопада 2009 року - 701 гривні,  з  1  січня  2010  року  - 825 гривень,  з 1 квітня - 839 гривень, з 1 липня - 843 гривень, з 1 жовтня - 861 гривні, з  
1 грудня - 875 гривень та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення. З метою поетапного наближення з величиною вартості межі малозабезпеченості, як зазначалося в Законі, встановлюється розмір мінімальної зарплати з 1 листопада 2009 року - 744 гривні,  з 1 січня 2010 року - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень, з  
1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні [6, с.19].

Що ж до співвідношення мінімальної  заробітної плати з таким соціальним стандартом, як величина мінімального споживчого бюджету, то      3 липня 1991 р. прийнятий Закон України "Про мінімальний споживчий бюджет" [7]. Однак розмір вартісної його величини на законодавчому рівні жодного разу не встановлювався. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України (ст. 10 Закону України "Про оплату праці"). Разом з тим Законом України від 24 грудня 1997 р. було передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати переглядається щоквартально разом з уточненням показників Державного бюджету України.

При визначенні розміру мінімальної  заробітної плати враховуються пропозиції, вироблені шляхом переговорів між представниками профспілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди.

Закон передбачає також необхідність перегляду мінімальної зарплати залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів. Таким чином, розмір мінімальної заробітної плати може бути підвищений на договірному рівні. Так, п. 2.1.4 Генеральної угоди на 1999-2000 роки передбачено положення про визначення в галузевих (регіональних) угодах мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати як мінімальних гарантій в оплаті праці, а також умов зростання фондів оплати праці. У такий спосіб соціальні партнери на національному рівні не встановили жодних мінімальних гарантій в оплаті праці, переклавши відповідальність на галузевий та регіональний рівні, чим засвідчили нездатність вирішити питання оплати праці у договірній сфері.

Мінімальна зарплата відіграє важливу роль у тарифній системі оплати праці, оскільки виступає розрахунковою величиною для визначення розміру тарифної ставки робітника І розряду. Так, постановою Кабінету Міністрів України №74 від 2 лютого 1993 р. "Про єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями і посадами" встановлено, що розмір тарифної ставки (окладу) І тарифного розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру зарплати. Ч. 3 ст. 6 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що тарифна ставка І розряду встановлюється в розмірі, який перевищує законодавче встановлений розмір мінімальної зарплати. Залежно від тарифної ставки І розряду в рамках тарифної сітки здійснюється перерахунок тарифних ставок більш високих розрядів.

Однак роль мінімальної  зарплати не вичерпується сферою оплати праці. У багатьох законах, регулюючих відносини в сфері соціального  забезпечення, адміністративної, кримінальної відповідальності, мінімальна зарплата встановлена як еталон для визначення розміру соціальних виплат і штрафів як заходу адміністративної і кримінальної відповідальності. Незважаючи на це, розмір мінімальної заробітної плати не застосовується відносно соціальних виплат. У Законі України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік" спеціально обумовлено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, крім Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Кабінету Міністрів України здійснювати перегляд цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 1999 р. Таке положення негативно відбивається на непрацездатних громадянах - суб'єктах соціально-забезпечувальних правовідносин.

Отже, на цьому прикладі ми наочно можемо побачити наскільки є гострою  проблема встановлення на законодавчому  рівні соціальних стандартів як мінімальних  державних гарантій і наскільки  важливе співвідношення і узгодженість між такими стандартами.

Потрібно зазначити, що всі названі  проблеми пов'язані з невизначеністю економіко-правової моделі мінімальної  зарплати в Україні. Світова практика виробила принаймні три варіанти соціального механізму мінімальної  зарплати:

Перший - мінімальна заробітна плата виконує роль інструмента макроекономічної політики регулювання загальної заробітної плати, коли цей норматив використовується як основа мінімальних тарифних ставок як робітників, так і інших категорій працівників.

Другий - концепція базового рівня, коли мінімальна заробітна плата служить єдиним нижчим рівнем в оплаті праці всіх працівників, але вона не пов'язується з тарифними ставками і посадовими окладами та із загальною системою заробітної плати (використовують більшість країн з ринковою економікою - Франція, Іспанія, Японія, Бразилія та ін.).

Третій - так звана еталонна мінімальна заробітна плата, коли вона виконує роль базового рівня, а також використовується як еталон для соціального забезпечення громадян [29, c.8-9].

Україна, як бачимо, обрала своєрідний змішаний варіант першого і третього типів. Відсутність точної наукової концепції приводить до низької ефективності цього інституту. Залишається невирішеним питання про те, як погодинну чи щомісячну мінімальну заробітну плату встановлювати як норматив, чи потрібно включати в мінімальну заробітну плату інші додаткові виплати; її співвідношення із середньою заробітною платою; нарешті, потрібно визначитися з використанням мінімальної заробітної плати стосовно соціальних виплат. Держава також здійснює регулювання інших норм і гарантій в оплаті праці. До таких норм належать оплата праці за роботу в понадурочний час; в святкові, неробочі й вихідні дні; в нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком, не з вини працівника; працівників, молодших 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи та ін.

До гарантій для працівників  належать:

- оплата щорічних відпусток; 

- за час виконання  державних обов'язків; 

- для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, на медичне обстеження в медичний заклад;

- для переведених працівників  за станом здоров'я на легшу  нижчеоплачувану роботу;

- переведених тимчасово  на іншу роботу в зв'язку  з виробничою необхідністю;

- за час переведення  на легшу роботу вагітних жінок  і жінок, які мають дітей  віком до 3 років;