Журналистика как творчество

 

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ  СКОРОЧЕНЬ 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТВОРЧІСТЬ – ОСНОВНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ 5

1.1. Аналітичний огляд  літератури 5

1.2. Розуміння та тлумачення терміну «Творчість» 5

1.3. Обов’язки журналіста  в справі виготовлення інформації. Умови спеціалізації журналіста  9

Висновки до першого  розділу 13

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ  МАСОВО – КОМУНІКАТИВНОЇ ТВОРЧОСТІ 14

2.1. Творчий процес у журналістиці та його стадії 14

2.2. Психологічний аспект людської творчості  18

Висновки до другого  розділу  24

РОЗДІЛ 3. ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ЖУРНАЛІСТА  25

3.1. Якості творчої  особистості 24

3.2. Творча особистість Леоніда Парфьонова  31

Висновки до третього розділу  37

ВИСНОВКИ  38

ДОДАТКИ  41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  44

 

 

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

СНД – Співдружність Незалежних Держав

ТБ – телебачення

 

ВСТУП

Журналістика неодмінно  асоціюється з творчими, креативними  та швидко мислячими людьми – елітою сучасного суспільства. На жаль, є  і такі журналісти, які  не в змозі  довести ці слова, а скоріш навпаки. Тож, в даній роботі ми намагалися розкрити поняття творчості, творчості журналіста та творчої особистості журналіста, як неодмінної умови для вдалого творчого процесу.

Актуальність  теми. Існує багато думок стосовно особистісних та творчих якостей представників настільки відповідальної професії, як працівник ЗМІ. Існують різні підходи до журналістики. На сьогодні найбільш поширеними є західна модель, де метою журналістики є лише інформування без оцінок, і навпаки, модель, яка вбачає в журналістові людину спроможну дати свою оцінку реальній конкретній ситуації, масштабній проблемі, яка б допомогла аудиторії орієнтуватися у дійсності.

Всі люди різні за своїми фізичними та психічними показниками, але в професійній діяльності певні кола спеціальностей мають характерні особливості своєї особистості. У математиків, фізиків, інженерів, наприклад, це чітке математичне мислення, прагматизм; у людей, які пов’язані з соціальною сферою – розвинута комунікація, розуміння інших; у митців (літератори, художники, актори, драматурги, та ін.) – розвинуте образне бачення світу, оригінальність у сприйнятті прекрасного. З цього боку журналістика є настільки полісемічною, адже вона має справу з усіма процесами в суспільстві. Журналіст у своїй практиці стикається з ситуаціями і коли потрібна чітка математична логіка, і коли потрібно проявити свої комунікативні здібності, а коли й образне мислення.

Ступінь дослідження  проблеми. Методологічна та теоретична основа дослідження складається з праць В. Здоровеги, Г. Лазутіної,  
О. Нерух, В. Моїсеєва, В. Олешка, а також психологів таких як Р. Солсо, В. А. Роменець, Я. Пономарьов, А. Лук та інших.

Мета курсової роботи - дослідити журналістику як творчість.

Мета роботи передбачає розв’язання таких основних завдань:

• проаналізувати літературу з досліджуваної теми;
• розглянути розуміння та тлумачення терміну «Творчість»
• визначити обов’язки журналіста в справі виготовлення інформації та умови спеціалізації журналіста;
• проаналізувати творчий процес у журналістиці та його стадії;
• розглянути психологічний аспект людської творчості;
• розкрити якості творчої особистості;
• дослідити практику відомого російського журналіста Леоніда Парфьонова.

Об’єкт дослідження – журналістика .

Предмет дослідження – журналістка як творчість.

У процесі дослідження  були використані такі методи: аналізу та синтезу у формулюванні теоретичного матеріалу, також метод аналізу застосовувався і під час роботи над практичною частиною й елементи компаративного (порівняльного) методу у ході всієї роботи та опитування.

Практична значущість роботи полягає у тому, що вона може послугувати базою для подальшого дослідження цієї теми у наукових роботах.

Ключові терміни, що використовуються у роботі: журналістика, творчість, масово-комунікативна творчість, творчий процес, психологія творчості.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, які розкривають тему даної роботи, висновків до кожного розділу, загальних висновків, а також додатків і списку використаних джерел, що доповнюють основний зміст роботи.

РОЗДІЛ 1.

ТВОРЧІСТЬ – ОСНОВНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ

 

1.1. Аналітичний  огляд літератури

В. Здоровега зазначає, що в вузькому професійному колі літератори й журналісти поділяють людей на тих, хто вміє добре писати, і тих, хто не вміє добре писати, навіть, якщо у кишені два дипломи. Здатність ця може бути більшою або меншою – продовжує дослідник. Вона може усвідомлюватись самим особою або не усвідомлюватись, ця здатність може бути розкритою змолоду, а нерідко так і залишитися нерозкритою [3, с. 120].

Але ми вважаємо, що вміння писати не є основною задачею творчого журналіста. В. Ученова у своїй книзі «Бесіди з журналістики» подає думку практикуючої журналістки Т. Чугай яка висловилася на цей рахунок на сторінках журналу «Журналіст»: «Звичайно, уміти писати – обов'язково, причому це уміння удосконалюється за життя. Але воно не мета, а засіб, не результат журналістської справи, а тільки умова для того, щоб займатися цією справою. Ви не скажете, наприклад, що зір – суть роботи шофера. Проте сліпого шофера бути не може, зір – обов'язкова умова для водіння автомобіля. Так і тут» [18, с. 56].

Методологічна та теоретична основа дослідження складається з праць В. Здоровеги, Г. Лазутіної, О. Нерух, В. Моїсеєв, В. Олешка та інших журналістикознавців, а також психологів таких як Р. Солсо,  
В. А. Роменець, Я. Пономарьов, А. Лук та інших.

 

1.2. Розуміння та тлумачення терміну «Творчість»

Поняття «творчість» знайоме нам всім, воно є активною складовою лексикону людини, але перед тим як розкривати питання творчої особистості ми мусимо як найглибше й найповніше розкрити поняття «творчість», користуючись компетентними джерелами різних галузей пізнання.

Історико-філософська  та соціологічна традиція розгляду творчості має давню історію. Вона виникає з народженням філософської рефлексії взагалі. Так в античній свідомості творчість виступає в двох формах: як божественне – акт народження (творіння) космосу, та як людське – мистецтво, ремесло. У Середньовіччі творчість вже бачиться як викликання буття з небуття за допомогою вольового акту божественної особи. Тим самим створюється передумова розуміння творчості як створення чогось небувалого, унікального й неповторного. У епоху Відродження посилюється його антропологічне звучання: космічним по масштабах був сам крок від культу релігійного початку – до культу генія як носія творчого початку. Завершена концепція творчості створюється в XVIII столітті Еммануїлом Кантом. Творчою діяльністю називається продуктивна здатність уяви. Посилюється наочно-практичне, діяльне бачення творчості. Структура творчого процесу визнається найважливішим моментом структури свідомості. Фрідріх Шеллінґ акцентував увагу на тому, що творча здатність уяви – це єдність свідомої і несвідомої діяльності [9].

В. Роменець, доктор психологічних наук, професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, вважає, що у своїх найзагальніших та найістотніших рисах творчість слід визначати як виробництво певного оригінального продукту для комунікаційної мети. Ці два моменти – оригінальність і комунікація – стосуються будь якого виду творчості – додає вчений [15, с. 87].

Електронна вільна всесвітня  енциклопедія «Вікіпедія» подає  наступне визначення: творчість (креативність) — ментальний феномен, сутність якого полягає у здатності людини створювати нове, до того невідоме (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у  створенні образу кінцевого продукту (результату творчості) [20].

У енциклопедичному словнику Брокґауза та Єфрона знаходимо таке визначення: «Творчість – в прямому сенсі – є створення нового. У такому значенні це слово могло бути застосоване до всіх процесів органічного і неорганічного життя, бо життя – ряд безперервних змін і що все оновлюється і все зароджується в природі є продукт творчих сил. Але поняття творчості припускає особистий початок відповідне йому слово уживається по перевазі в застосуванні діяльності людини. У цьому загальноприйнятому сенсі творчість – умовний термін  для позначення психічного акту, що виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості». Звідси виходить, що значення слова значно ширше, ніж ми це собі уявляли. Якщо зробити морфологічний розбір слова «творчість», то стане наявним корінь «твор», який є характерним для слов’янських мов і означає «дію, яка спрямована на виникнення чогось нового», це доводить, що значення творчості охоплює великий пласт людської діяльності, а не тільки інтелектуальну або мистецьку. Я. Пономарьов у книзі «Психологія творчості» зазначає, що творчість є характерною як живій так і не живій природі – до виникнення людини, і людині, і суспільству. Творчість – є необхідною умовою розвитку матерії, виникнення у неї нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості, творчість людини – також одна з таких форм. Я. Пономарьов висуває гіпотезу, згідно з якою творчість в самому широкому значенні виступає як механізм розвитку, як взаємодія, яке веде до розвитку.

В. Ф. Олешко у книзі  «Журналістика, як творчість» каже, що під творчістю слід розуміти процес творення, в якому особа пізнає в світі нове для себе і свідомо створює в навколишньому середовищі нове, тобто те, чого раніше не було. Індивідуальний процес відкриття і перетворення духовного і матеріального світу складає зміст процесу становлення особи. Як базисна форма творчості виступає наочна перетворююча діяльність, яка є джерелом як наочного «світу багатств», так і внутрішнього «багатства здібностей» індивіда. Творчість як «натхненну дію» піднімає особа на якісно новий рівень, обумовлений не логікою «зовнішнього багатства», а логікою виявлення творчих можливостей людини, розвитку всіх його сил як таких, відкриття нових наочно-соціально-смислових відносин. Сучасне розуміння творчості як сутнісної характеристики людини достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються в соціальному світі. Отже, творчість можна визначити як форму самодіяльності і саморозвитку індивіда, розгортання його сутнісних сил по мірках свободи, як залучення до вищих сенсів буття. Більшість сучасних зарубіжних вчених, що займаються питаннями творчості, одностайно вважають, що в області проблеми критеріїв творчості виконана велика робота, але до сьогодні ще не отримано бажаних результатів [13, с. 201].

Г. Лазутіна, дослідниця журналістики та журналістської творчості каже, що творчість як феноменальна властивість людини полягає в здатності створювати і об'єктивно нове – те, що не існувало раніше в світі взагалі, і суб'єктивно нове – що вже є в реальності, але для даної людини нове, створюється ним вперше, без жорсткої орієнтації на існуючі аналоги. У цьому сенсі «винайти велосипед» – теж акт творчості, прояв здатності творити (якщо, звичайно, мова саме про винахід, а не про копіювання або «збірку за зразком»). Можна з упевненістю стверджувати, що творчістю пронизано все наше життя – гру, учення, працю. Але у різних людей – різна міра здібності до творчості (креативності, кажучи мовою науки). Проте, ця здатність піддається розвитку, може і зростати за сприятливих умов [6, с. 187].

Американський психолог Р. Солсо у визначенні творчості не відходить від вищезазначеного, кажучи, що творчість є когнітивна діяльність, яка веде до нового або незвичайного бачення проблеми або ситуації, додаючи, що  таке визначення не обмежує творчі процеси утилітарними діями, хоча в якості прикладу творчих людей майже завжди приводять творців якого-небудь корисного винаходу, рукопису або теорії [17, с. 480].

Тож, бачимо, що в більшості  визначення слова «творчість» різними дослідниками збігаються. До цього переліку визначень ми додамо  ще одне, більш конкретне і дотичне саме до журналістики, зроблене доцентом кафедри журналістської творчості Запорізького національного університету В. Костюком: «журналістська творчість – це здатність і бажання побачити дійсність, донести її до аудиторії так як вона не може бути побачена  і донесена при звичайному сприйнятті, побачити те, що не всі можуть побачити».

 

1.3. Обов’язки журналіста в справі виготовлення інформації. Умови спеціалізації журналіста

Сучасна газета і журнал, радіопрограма чи телепередача продукт колективної творчості, але це не знімає проблему таланту, творчої індивідуальності в журналістській праці. Яскрава особистість, що має глибокі знання, уміння викладати інформацію просто й зрозуміло, гарну мову, загальнолюдську привабливість, потрібна в будь-якій галузі журналістики.

Професійні обов'язки журналіста в справі виготовлення інформації можуть бути зведені до такого:

1. Участь у плануванні, поточному й перспективному, що включає висунення своїх оригінальних ідей, пошук інформації, жанрового розв'язання матеріалу, проведення інформаційних кампаній, відкриття нових рубрик, оновлення оформлення видання.

2. Організаторська робота передбачає налагодження контактів з усіма, хто може поставляти новини, інформувати про майбутні події, брати участь у виявленні проблем та пошуку шляхів їхнього розв'язання. Іншими словами, до цього виду обов'язків журналіста відноситься створення ним міцної джерельної бази для своєї масово-інформаційної діяльності та постійне її поповнення й вдосконалення. Сюди ж належить робота з авторами, та утворення каналів зворотного зв'язку (тобто від читачів до газети).