Система книгорозповсюдження

     У азійському регіоні найактивнішими партнерами при експорті є Ізраїль, в імпорті видань найбільша їхня частка припадає на Республіку Корея. На Латиноамериканському контингенті найактивнішим партнером у зовнішній торгівлі є США [23].

     За  асортиментними групами лідерами у  торговельній взаємодії є книжкова продукція, календарі й дитячі книжечки-розмальовки.

     За  типологічними сегментами Україна утримує за собою сектор підручників для середньої та вищої школи українською мовою, у більшій частині ринок юридичної літератури (що пов’язано з питаннями саме українського законодавства) і частково ринок української літературної класики та допоміжної літератури довідково-господарського характеру. А такі сегменти, як енциклопедична, серйозна довідкова література та дитяча суттєво наповнені російським книговиданням, як і ринок масової літератури. Така сама ситуація і з книжкою з мистецтва, ілюстративними альбомами тощо [8, 21].

     Як  ми бачимо, зовнішньоекономічний ринок  книжкової продукції існує, він охоплює досить розгалужену географічну мережу своєї діяльності, але, на жаль, у процесах зовнішньої книготоргівлі поки що імпорт переважає над експортом. 

      Висновки  до першого розділу 

     Найгірші  часи для ринку книжкової продукції лишилися позаду, сьогодні це розмаїта за своєю структурою книговидавнича система, яка стає самодостатнім учасником ринкових перетворень у державі. Виживши у складних умовах, вона поступово набирає сили і на такому важливому напрямку, яким є створювана власними силами і з участю зацікавлених партнерів мережа продажу друкованих видань.

      На  книжковому ринку існують видавці  друкованої продукції, її виготівники  – поліграфічні підприємства, торговельні посередники та споживачі книжкової продукції, і від цієї структури книжкового ринку залежить формування попиту та пропозиції на книги, а також варіювання частки друкованої продукції у товарній структурі національного ринку.

     Зовнішньоекономічний ринок книжкової продукції охоплює досить розгалужену географічну мережу своєї діяльності, але зовнішньоекономічному товарообігу України домінують, на жаль, операції імпорту друкованих видань. Частка ж експорту знижується, що є несприятливою для України тенденцією.  

 

РОЗДІЛ ІІ

СКЛАДОВІ  СИСТЕМИ КНИГОРОЗПОВСЮДЖЕННЯ 

      2.1. Прямий продаж видавництв 

     Видавництво може займатись розповсюдженням  своєї продукції без участі посередників. Для цього йому треба мати або відділи маркетингу, що просуватимуть видання на ринку, або власні книжкові магазини, в яких пропонуватимуться лише їхні книги, брати активну участь у книжкових ярмарках, або ж залучати до такої діяльності фізичних осіб-книгонош. Кожен видавець обирає найоптимальніший для його підприємства варіант і, можливо, не один. Розглянемо їх детальніше.

     Відділи маркетингу видавництв

     Це  цілковито новий підрозділ у  структурі видавництва будь-якого  типу, сформованій за нових ринкових умов діяльності видавничо-поліграфічної галузі. Він замінив відділ реалізації друкованої продукції, у штатах якого донедавна передбачалося мати всього лише одного-двох працівників. Нині ставлення до відділу маркетингу – чи не найшанобливіше, оскільки від результатів його діяльності значною мірою залежить передусім фінансовий стан видавництва.

     Останнім  часом до претендентів працювати  тут висуваються особливо високі вимоги. Найважливіші серед них – досконале знання ринку друкованої продукції; вільна орієнтація в тенденціях сучасного літературного, наукового, навчального процесу як важливих сегментів тематичної палітри ринку друкованих видань; вивчення поведінки масового і специфічного (фахового) читача; досвід проведення маркетингових досліджень; уміння здобувати інформацію про плани і найближчі акції конкурентів. А ще – перелік особистих якостей: комунікабельність, доброзичливість, висока культура спілкування, знання бодай однієї західної іноземної мови.

     Залежно від обсягу продукції, що випускає видавництво, кількість працівників цього  відділу може становити від трьох  до десяти й більше. Практика показує, що на “маркетологах” не слід економити, адже саме від їхніх зусиль і спроможності залежатиме повнота налагодження безперервних і результативних зв’язків із представниками розповсюджувальної та торговельної мережі [21, 384].

     Деякі видавництва, які мають достатньо функціональний відділ маркетингу, розширюють межі діяльності цього підрозділу й запроваджують нові посади, що контролюватимуть таку діяльність. Так, наприклад, зробили керівники видавництва “Пресцентр” (видавець “Газети по-київські” та “Газет по-…”), які внаслідок централізації та глобалізації видавництва і кожного з його підрозділів ввели у бізнес-структуру свого підприємства посаду директора з маркетингу. Вже кілька років має свого окремого керівника й відділ маркетингу Видавничого дому “Галицькі контракти” [25].

     Та  кожному видавцеві слід пам’ятати, що розширювати будь-який елемент  своєї бізнес-структури слід лише за наявності відповідних умов функціонування та можливостей видавництва.

     Книжкові  магазини видавництв

     Відносно  нові торговельні підрозділи, які видавництва вимушено утворювали після руйнації централізованої системи книгорозповсюдження. Це змішані форми управління: або у складі видавництв, або як самостійні юридичні особи.

     Такі  магазини існують у кількох варіантах:

• як підрозділи відділів маркетингу в самих видавництвах, де поряд із оптовою налагоджена й роздрібна торгівля випущеною власною продукцією;
• як окремі торговельні точки поза власними стінами.

     Останнє під силу лише тим видавництвам, які стабільно випускають протягом року певний асортимент друкованої продукції. Чи не першою на це пішла “Веселка”, отримавши право торгувати своїми книгами у власних кіосках. Численні покупці вже звикли й до власного магазину видавництва “Преса України”.

     Прагнення вижити в нестабільних умовах ринку спонукало видавництва до взаємної підтримки один одного. В ситуації, коли оновлення власної продукції відбувається не так активно, як хотілося б, із метою розширення асортименту й залучення до таких магазинів додаткових покупців видавці почали брати у колег літературу під реалізацію. Як засвідчує практика, така форма взаємної підтримки себе виправдала.

      Книжкові  ярмарки

     Загальновідомою є теза про книжкові ярмарки як явище світового рівня, як чинник, який спонукає до кращого порозуміння, зближує народи й нації, сприяє подальшому піднесенню духовної культури.

     За  підрахунками учених, нині в світі  проводиться щороку до півтисячі  різноманітних книжкових ярмарків, 120 з яких мають ранг міжнародних  і національних універсальних. Найпрестижнішими з них є щорічні Франкфуртський (жовтень), Лондонський (березень), Монреальський (листопад), Паризький (кінець березня), Єрусалимський (квітень), Женевський (травень) [23].

     Зі  здобуттям Україною незалежності саме до цих книжкових столиць світу  почали прибувати зі своїми спільними стендами вітчизняні видавці. Натомість у себе вдома за останній час ми спостерігаємо справжній ярмарковий книжковий бум. Столиця кілька років поспіль оголошувала аж про два щорічні міжнародні книжкові ярмарки – “Книжковий сад” у травні та “Книжковий світ” у серпні (листопаді). Статус міжнародних щоразу відстоюють організатори книжкових ярмарків у Харкові (“Світ книги”, квітень), Сімферополі (“Книжкова весна”, травень), Одесі (“Зелена хвиля”, серпень) [21, 391].

     Звичайно, можна посперечатися про “міжнародність” таких книговидавничих заходів. Але безперечним є факт, що кожен такий ярмарок живить інтерес до книги, до читання, сприяє налагодженню контактів видавців, поліграфістів і книгорозповсюджувачів, заповнює наявні ніші й прогалини у цій справі. Саме під час ярмарків укладаються контракти між видавцями та реалізаторами друкованого продукту, а між авторами і читачами встановлюються так давно очікувані теплі стосунки.

     Окремим феноменом ярмаркового дива стає уже протягом кількох років поспіль Львівський форум видавців. Варто звернути увагу на кілька особливостей цього форуму.

     По-перше, за роки існування (від 1994-го) Форум  видавців у Львові не лише ствердив себе як найголовніша подія в річному  календарі українських книжників, а й підняв авторитет старовинного галицького міста до рівня “українського Франкфурта”.

     По-друге, форум створив не лише у Львові, а й у цілому в Західній Україні  особливу атмосферу читацького духу довкола саме української книги. Це своєрідне свято її пошанування  спонукає не лише професіоналів, а й кожного до збереження й примноження славних видавничих традицій цього краю.

     По-третє, з кожним роком до Львова приїздить  усе ширше коло учасників, які  не мають прямого відношення до видавничого  процесу, але які природно сприяють підвищенню його авторитету, пожвавленню й удосконаленню різноманітних заходів, що проходять у його рамках. Зазвичай це представники української інтелектуальної еліти – письменники, журналісти, вчені, молоді політологи.

     По-четверте, одне з безперечних досягнень форуму – привернення уваги до нього з боку засобів масової інформації. І не лише регіональних, а й із центру [21, 391].

      Прямий  продаж без посередників

     Окрім випадків роздрібної торгівлі книгами  у видавництві посередництвом маркетингових  відділів, про що йшлося вище, добре зарекомендували себе й такі форми продаж без посередників:

• під час публічних презентацій;
• за адресними списками;
• за телефонними номерами.

     Головною  перевагою цих форм є безпосереднє спілкування видавця iз покупцем, нижча вартість видання для покупця. Щодо останньої форми, то вона потребує особливо ретельної підготовки до таких розмов менеджера з продаж.

     Аби уникнути зниження ефективності заходу, варто подбати про процедуру  самотренінгу, попереднє формулювання ключових питань для розмов [21, 393].

      Фізичні особи-книгоноші

     Ця  давня форма торгівлі, якy видавництва змушені були відновлювати в умовах кризи початку 90-х років минулого століття. Нерідко такими особами ставали самі видавничі працівники. В окремих видавництвах тоді доводили навіть план продажу випущених книг для кожного працівника методом човникових походів у школи, вищі навчальні заклади, а то й електрички метро чи поїздів. До цієї роботи залучалися студенти, пенсіонери.

      Книжкові  базари

     Це  – пострадянський винахід, властивий  переважно для суспільств із перехідною економікою. Стихійно утворившись в умовах розриву єдиного ланцюга (видавництво – поліграфія – книгорозповсюдження), така форма торгівлі друкованою продукцією довела свою життєздатність і в нинішній час.

     Найтиповішим  проявом великого, але добре організованого книжкового базару стала київська “Петрівка”. Це саме те місце, де покупець, при бажанні, може знайти практично все, що видавали і видають сьогодні в Росії, але далеко не все, що виходить друком в Україні. Якось кілька київських видавництв на чолі зі “Смолоскипом” спробували зробити, до того ж не без успіху, свою присутність на базарі постійною, відвоювавши в конкурентів кілька лотків. Однак цей досвід не поширили їхні колеги як з Києва, так і з провінції [22].

     Дещо  у видозміненому варіанті, з більшими елементами цивілізованості створюється ще один столичний книжковий базар у центральній частині Києва – просторому підземеллі на площі Слави. Існують книжкові базари і в провінції. У Львові, скажімо, ним став майдан біля пам’ятника Івану Федорову, а в Харкові – Класичний провулок, де торгують переважно букіністичною літературою.

     Позитивною  стороною такої торгівлі є дещо нижчі  під магазинних ціни, ширший асортимент, можливість покупцеві не лише придбати книгу, а й поспілкуватися з продавцем. Недолік – певна безсистемність книжкових розвалів, відсутність єдиного джерела інформації про наявність потрібного видання [21, 390].

      Як  бачимо, розповсюдження книжкової продукції безпосередньо її виготівниками може бути досить успішним та має зручні варіанти для такої діяльності. 

      2.2. Розповсюдження через посередників