Репортаж у ефірі телеканалу АЛЕКС

По суті, вся історія  журналістики - історія становлення  та вдосконалення репортажу, що характеризується максимальною наближеністю до природного життя, здатного представляти явища  реальної дійсності в їх природному розвитку. 
Предметом репортажного відображення є не якась закінчена подія, а певний процес чи дія. Тому журналістові важливо не просто описати ті чи інші факти, а показати динаміку розвитку події, висловивши до нього своє ставлення. «Наочність» в репортажі досягається завдяки використанню різних деталей, штрихів і подробиць, а також через авторське співпереживання діям, що розгортаються у нього на очах. На Думку О.О. Нерух «не кожна подія гідна репортажу» [7; 52].

Мета репортажу - дати побачити, почути, відчути, пережити, прожити. Зробити так, ніби читач був поруч.

Репортаж - це монтаж подій, які журналіст сам бачив, чув, відчув, випробував на собі, переживши. Це послідовність життєвих сцен. У  газеті і на радіо репортер повинен  словами «намалювати» подію, тому описова функція - головна в творчій роботі газетного та радіорепортерів. Зовсім інакше йде справа на телебаченні: телекамери спостерігають саме життя; репортер дивиться на подію очима телеглядача (точніше, телеглядачі бачать події очима оператора та репортера). А оскільки описова функція здійснюється камерами, репортерові залишаються закадрові пояснення, розповідь неочевидних обставин того, що відбувається. Тому і немає ніякого протиріччя в тому, що, з одного боку, телерепортаж відображає життя у формах самого життя, тобто максимально наближений до реальної дійсності, об'єктивний по суті своїй, а з іншого боку, сутнісною властивістю жанру стає те, що суб'єктивне сприйняття події репортером виходить на перший план, журналіст у більшості випадків виступає свідком, а іноді й учасником дії. Виключення трапляються, коли репортер веде розповідь, сидячи в студії і спостерігаючи за дією на екрані монітора.

Варто відзначити і той  факт, що телевізійний сюжет створює  ціла команда. Якщо газетяр може один побувати на місці події і підготувати матеріал, то створення телерепортажу вимагає залучення значних сил служби новин: оператора, режисера, монтажерів.

За своєю природою репортаж має синтетичний характер. Саме тому його не можна однозначно віднести до групи інформаційних матеріалів, тому що в ньому можуть проявитися видові риси і властивості інших жанрів. Наприклад, у структурі репортажу присутні елементи і замальовки, і інтерв'ю, і звіту, і кореспонденції, і т.п. Відмінною ж рисою репортажу є дія, що динамічно розвивається. Для репортера, на відміну від хронікера або оглядача, важливіше показати те, як розгортається на його очах подія, а не її підсумок.

 

3. . Різновиди репортажу

 

Особливості звукового  супроводу дозволяють говорити про  два різновиди телерепортажу: синхронний і німий.

Термін «синхронний телерепортаж»  виник під час появи на телебаченні  синхронних камер, що дозволяють одночасно  фіксувати зображення і звук, а  отже, забезпечити на екрані збіг вимовлених слів і артикуляції людини, що говорить. Це репортаж, що містить природні шуми і мову учасників.

Німий телерепортаж. Так говорять практики, маючи на увазі відсутність  звукового супроводу з місця  подій, закадровий текст читає теледиктор. Слід сказати, що даний різновид репортажу  все рідше вживається в практиці великих телестудій. Не можна, втім, заперечувати, що і у цього різновиду телерепортажу є своя сфера застосування, скажімо, офіційність повідомлення.

Борецький Р.А. та Цвік В.Л. мають дещо іншу позицію на звуковий супровід [2; 192].

Першу, початкову форму використання репортажу вони називають некоментованим показом, чи трансляцією події (в прямому ефірі або в записі). 
Некоментований репортаж (або трансляція) використовується в прямому ефірі під час показу найважливіших суспільно-політичних чи культурних подій, де інтерес для глядачів представляє все, що відбувається, без яких би то не було винятків. Сюди відносяться засідання вищих законодавчих органів країни, прес-конференції вітчизняних і зарубіжних державних діячів, що представляють загальний інтерес, спортивні змагання, в яких коментар зведений до мінімуму. Нарешті, трансляція деяких концертів, спектаклів в якійсь мірі відповідає жанру некоментованого телевізійного репортажу.

У коментованому репортажі  активно діючою фігурою поряд  з операторами, режисером, звуковиками стає репортер. І хоча, як правило, протягом всієї передачі він залишається за кадром, а сама подія нерідко постає перед ним на екрані монітора як результат режисерсько-операторського відбору, для глядача саме репортер як очевидець події найбільш обізнаний у тому, що відбувається по той бік екрану. Репортер - це «гід» телеглядача, своїм живим, образним словом, всебічним знанням матеріалу, своїм емоційним ставленням до події допомагає зрозуміти суть екранної дії.

А. А. Шерель виділяє три види репортажу, базуючись на подієвості та меті репортажу. Він виділяє подієвий репортаж, проблемний (тематичний) та пізнавальний (постановочний). Класичним є репортаж, що йде в ефір прямо з місця події. Але нерідко пропонуються і репортажі, попередньо записані на плівку. У подієвому репортажі мова йде про показ реальної події, що протікає незалежно від репортера, завдання якого - по можливості точно і досить докладно проінформувати про це. Проблемний репортаж зазвичай починається з місця якої-небудь дії. Проблема в такому репортажі ставиться і розглядається на конкретних фактах. Сам жанр не дає можливості заглибитися в корені проблеми. Мета такого репортажу - дати уявлення про проблему з допомогою документальних записів. Пізнавальний репортаж може містити не тільки інформацію, але може й зачіпати проблему. Журналіст відверто виступає організатором події. Подібна організація може бути цікавою і корисною, а може - шкідливої ​​і непрофесійною. «Головна його мета - познайомити з тим новим, цікавим, що відбувається в науці, медицині, виробництві» [8; 185]. Адреси таких репортажів - лабораторія, кафедра вузу, цех, аеродром, виставка ...

У подієвому репортажі, слово  репортера не організовує, не веде дію, але крокує за ним. Робота репортера, того, хто веде закадровий коментар, складна і відповідальна. Він не має можливості, подібно газетяреві, роздумувати над кожним словом, кожною фразою, потім перечитати свій матеріал, відредагувати, «виправити» його. Ведучи передачу «по живому», він часто стикається з несподіваними ситуаціями, перебуваючи нерідко в тому ж положенні, що і глядач: так само дивуючись, так само вболіваючи. Підготовка до репортажу зводиться до збору попередніх відомостей про майбутню подію, до написання «заготівок», де були б і яскравий, що запам'ятовується образ, і дотепна фраза.

Подія недоторканна і тому на неї можна дивитися, в неї можна вдивлятися, але змінити, адресуючи її глядачеві, не можна. Підкорюючись лише своїй логіці, в реальному часі і просторі, подія тече перед об'єктивами і мікрофонами телевізійної техніки. Але за кадром йде напружена, чітко злагоджена робота, мало що залежить від того, чи йдуть кадри в ефір безпосередньо або фіксуються на магнітну плівку. Оператор перед камерою, режисер, ведучий монтаж, виділяють якісь деталі, прибирають «зайве» - з тим, щоб глядач, в кінцевому рахунку, побачив своєрідну видовищно-звукову інтерпретацію події.

Тематичний (його називають  також «проблемний») репортаж пов'язаний найчастіше з показом цікавої  для глядачів регулярної дії. Це може бути репортаж з міських вулиць про стан дорожнього руху або торгівлі, репортаж з майстерні художника, з цеху автомобільного заводу або з треку, де автомобілі випробовуються, з балетного класу і т. п. Подією в цих випадках можна вважати сам приїзд телегрупи на об'єкт, сам факт показу буденного життя широкому глядачеві. Такий репортаж вимагає ґрунтовної сценарної підготовки, визначення ключових моментів дії і послідовності показу. Слово репортера тут веде за собою режисуру (у разі прямого ефіру); репортер стає учасником дії. Він є одночасно допитливим екскурсантом (на об'єкті) і частково екскурсоводом (для глядачів), не підміняючи, однак, тих, хто працює тут постійно і може дати більш глибокі та цікаві відомості. Роль репортера - наділити всю інформацію в популярну, захоплюючу форму. Репортаж не повинен бути казенним. Гарного репортера відрізняє нестандартний погляд на події, вміння помітити в ньому цікаві для всіх подробиці.

Нарешті, тележурналіст  може сам змоделювати подію. Цей  метод отримав назву «спровокована  ситуація». Точніше було б говорити про ситуацію, «спроектовану» журналістом, адже провокація - виклик до дій, які можуть спричинити тяжкі наслідки для провокованого, а в репортажі подібне неприпустимо. Передбачається лише природна реакція людей на ті чи інші запропоновані обставини. Часто метод поєднується з використанням прихованої камери. На жаль, телевізійна практика знає постановочні репортажі, коли репортер, який не встиг зафіксувати реальну подію, намагається її відновити. Такі прийоми підривають довіру до телебачення.

Оскільки подієвий репортаж виконує інформаційну функцію, а тематичний (проблемний) - частіше  за все культурно-просвітницьку  та соціально-педагогічну, досліджуючи  життя в різних її проявах, жанр репортажу є перехідним і може вирішувати завдання, властиві аналітичній публіцистиці [2; 193].

Іншу систему градації різних типів репортажу виділяє  Жан-Домінік Буше. [9;19-21] Ця система підтверджує різноманітність цього жанру журналістики і невичерпність джерела можливих тем. Він  виділяє гарячий, теплий та холодний репортаж.

Гарячий репортаж:

- це репортаж про  несподівану подію (раптовій страйк, тощо);

- про передбачувану  подію, яку треба негайно висвітлювати  і яка матиме несподіваній  фінал (спортивний матч уночі, оголошена демонстрація протесту).

 

Теплий репортаж:

- на тему, про яку агентства повідомили під рубрикою «терміново», але яку варто подавати в жанрі репортажу Приклад: нове забруднення нафтою морського узбережжя;

- про подію, яку ми починаємо висвітлювати в процесі її розвитку. Наприклад, репортер приїздить на місце повені, але аж на другий день катастрофи. Кут висвітлення: організація допомоги або пошук причин стихійного лиха;

- про подію, яка триває в часі (конфлікт, злочин) і яка може повторитися знову. Треба оживляти такі теми щоденно. Застосовується класична техніка теплого репортажу. Маємо трохи більше вільного часу на підготовку та вибір кута подачі. Або, точніше, на підбір кутів, оскільки писати на цю тему треба щодня, уникаючи повторів.

Холодний репортаж:

- про події, відомі заздалегідь: слухання в суді, вихід книги, візит президента, вибори, загальнонаціональний страйк;

- репортаж, що виходить як анонс телевізійної регулярної передачі

За способом фіксації репортажі називаються відео-, кіно-і фоторепортажами. Найдавніший спосіб фіксації зображення - малювання. Але хіба не можна в принципі уявити собі жанр ізорепортажа на телебаченні, - особливо при нинішньому поширення комп'ютерної графіки та спецефектів? Втім, у Сполучених Штатах, де здавна законом заборонена зйомка в залі суду, тележурналісти завжди користувалися замальовками художників, тобто жанром ізорепортажа.

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИРОБНИЦТВА  РЕПОРТАЖУ

 

           2.1 Структурно-композиційна схема репортажу

 

У журналістській практиці вироблена стійка, але досить проста схема репортажного опису. Спочатку журналіст подає зарисовчу заставку, вступ (як правило, це яскравий життєвий епізод), за допомогою якого він вводить читача в курс події. Роль такого вступу - залучення уваги споживачів до матеріалу. Далі слідує власне репортажний опис. Тут присутні різні відступи, діалоги з героями, власні авторські враження і т.п. Зі змістовної точки зору саме ці елементи здатні створити в репортажі, так званий, ефект присутності. Безпосередньо звертаючись до своїх телеглядачів, автору потрібно апелювати не тільки до їхнього розуму, але і до почуттів. В основній частині важливі і вдало підібрані деталі, і подробиці, за допомогою яких відтворюється відображувана дійсність. Для додання репортажному опису особливої ​​динамічності необхідно, щоб у кожному епізоді «проглядалася» дія, щоб учасники події постійно перебували в тісній взаємодії, щоб саме авторське ставлення до об'єкта носило активний характер.

У кінцівці автор повинен  підсумувати або узагальнити свої враження, оцінки й думки.

Варто відмітити на нашу думку аналогію, що її приводить                     В.М.Керролл у книзі «Новости на TV» [10]. Вона порівнює структуру репортажу з кухнею гарного ресторану. Для неї вступ – це закуска, яка пробуджує апетит перед головною стравою. Як і закуска, вступ пробуджує апетит глядача до репортажу. У вступі є цікава для глядача інформація, яка відповідає на його питання, але подана так, що за ним повинен слідувати репортаж, як і головна страва за закускою.

Репортаж – це головна  страва. Так само як і головна  страва, він повинен мати різні  збалансовані компоненти та насичувати одночасно. І тому репортаж є «закінчена, збалансована розповідь з набором  різних сценарних елементів» [10;181]. Репортаж – це повідомлення, подане у відеозаписі, де є фонограма з голосом репортера і яка-небудь комбінація елементів: закадровий коментар з природнім шумом, з німою звуковою доріжкою, з повним природнім шумом, графікою на повний екран та синхронами.

Кінцівка – це десерт. Солодка страва, що завершує обід. Приносить відчуття задоволення, насичення. Подібно до цього, кінцівка – венець телесюжету. У ньому є додаткова інформація. Вона задовольняє інтерес глядача.

Так виглядає структурно-композиційна схема репортажу, яка при бажанні може бути видозмінена. Наприклад, репортаж можна побудувати на асоціативних зв'язках або на історичних паралелях. Але найчастіше репортаж будується на фабульній основі. При цьому колоритність репортажного опису залежить від вдало помічених деталей, пейзажних і портретних замальовок, діалогів і т.п.

 

2.2 Структура репортажу

 

Телевізійний репортаж має наявність декількох основних елементів: стендап, закадровий текст, відеоряд, звуковий фрагмент або синхрон, шуми. Іноді журналісти використовують репераунд. Журналістська практика показує відсутність обов'язковості використання всіх названих елементів, частини, або якогось одного, структуроване розташування названих елементів у сюжеті відносно один одного. Іноді це регламентується внутрішньо встановленими правилами тієї чи іншої програми або телекомпанії.

Стендап - це кореспондент у кадрі. Цей прийом використовується, насамперед, для підтвердження того, що репортер працював на місці події. Доказ присутності кореспондента на місці події необхідний, оскільки є найбільш ефективним засобом змусити глядача повірити у достовірність цієї інформації. Куди менш переконливий диктор, який оприлюднив інформацію про подію з посиланням на абстрактне для глядача інформаційне агентство.