Політкоректна лексика у мас медіа

    У сучасній українській мові існує  тенденція проявляти чуйність по відношенню до людей, яких дотепер називали інвалідами: зараз їх частіше за все називають людьми з обмеженими фізичними можливостями. Цей вираз  цілком обґрунтовано можна вважати  вдалим перекладом англійського словосполучення  disabled people.

    Окрім людей з обмеженими фізичними  можливостями в сучасній українській  мові іноді вживаються й такі словосполучення  як люди з обмеженими можливостями слуху чи зору (замість політ некоректних  лексем глухий чи сліпий).  

    Навантаженість  лексичних одиниць оціночними конотаціями

    Коли  сама мова відчуває необхідність появи  нових лексем, політ коректна лексика  перестає бути безеквівалентною. Тоді проблем з перекладом стає значно менше. Характерним прикладом такого роду є термін повія, який вважається образливим як в англійській, так і в українській мовах. Ще за часів перебудови у радянському, о потім і в українському  суспільстві з’явилась тенденція романтизації заняття проституцією як такого і пошуку евфемізмів, покликаних згладжувати, пом’якшувати різке звучання звичного слова. Так, у мові з’явились різноманітні путани, жриці кохання, нічна молодичка і т.п. за спостереженнями вітчизняних лінгвістів, «завантаженість слова оціночними конотаціями іноді змушує шукати нові засоби вираження тієї ж ідеї, але з іншим оціночним значенням»¹. Частіше за все імпульсом для такого активного пошуку є зміна ідеологічних ціннісних пріоритетів, при якій деякі слова з чітко закріпленими за ними негативними конотаціями починають замінятися на синонімічні їм запозичення, які замість негативних конотацій «приступності» мають скоріше позитивні конотації «закордонного шику».

    Політично коректна англійська мова пропонує наступні альтернативні варіанти найменування представників (причому безвідносно  до їхньої статі) давнішої професії: sex workers, sex care providers, persons presenting themselves as commodity allotments within a business doctrine. І українською мовою всі ці словосполучення можна перекласти досить легко: сексуальні робітники; особи, які надають сексуальні послуги; особи, які виставляють себе в якості товарних лотів у межах однієї з доктрин бізнесу.

    Така  готовність мови-реципієнта до прийняття  нових лексем пояснюється тим, що і в самій мові відбувається пошук  адекватних еквівалентів старому політ некоректному способу вираження.

    Міркуючи  про політичну коректність і  проблему міжмовного перекладу, можна  дійти висновку, що сьогодні вже  цілком доречно казати про політкоректність і на матеріалі української мови. Частково, під впливом англійської мови, частково з інших причин, в нашій рідній мові також з’явилися терміни, які цілком обґрунтовано можна назвати політично коректними. Вже було сказано про прагнення уникати вживання терміну проститутка і про його можливі заміни цілим рядом альтернативних: секс-робітниця або сексуальний робітник, особа, зайнята у сфері секс-бізнесу або особа, яка займається надаванням сексуальних послуг. Останнім часом з’явилася тенденція називати наркоманів наркозалежними або хімічно залежними людьми, а ВІЛ-інфікованих ВІЛ-позитивними або просто позитивними. Якщо порівняти дві лексеми: наркоман і хімічно залежний, то одразу стане очевидним, що остання не має того негативного забарвлення, який має перша. У цьому випадку йдеться не лише про переклад англійського терміна chemically inconvenienced українською мовою, але й про спробу здійснити внутрішньо семіотичний переклад в межах лексичної системи української мови.

    Евфемістичні  заміни, якими по суті і є терміни  політичної коректності, - дійовий прийом створення позитивного образу або  нейтралізації негативних асоціацій, які виникають у носіїв мови при  згадуванні певних лексем.  

Евфемізми та дисфемізми в англомовному просторі

        Все частіше в  засобах масової інформації спостерігається  тенденція знаходити нові способи  мовного висловлення замість  тих лексичних одиниць, які ображають  відчуття й гідність індивідуума, утискають  його людські права звичною мовною нетактовністю або прямолінійністю  щодо расової або статевої належності, віку, стану, здоров’я, соціального  статусу, зовнішнього вигляду тощо.

        Якщо в англійській  і в американській літературі та публіцистиці 19-20 століття уживалося  слово «negro» або «nigger» (негр), то в кінці 20 – на початку 21 століття унаслідок деякої трансформації (negro - coloured – black, негр – кольоровий - чорний) почали використовувати термін «Afro-American» (афро-американець).

        Таке лінгвістичне явище називається «евфемізацією». На сьогодні детально досліджені причини  появи евфемізмів, сфера їх функціонування, цілі, мотиви та способи евфемізації  мови. Проте доводиться констатувати, що загальноприйнятої дефініції  самого терміна «евфемізм» не існує. В основі всіх визначень лежить «заміна  грубих або різких слів і висловів більш м’якими».

        Л. Крисін визначає евфемізм як «спосіб непрямого, перифрастичного  й при цьому пом’якшувального позначення предметів, властивостей чи дій».

        Лінгвістичний словник  трактує евфемізм як «емоційно нейтральні слова та словосполучення, що вживаються замість синонімічного слова  чи виразу, які видаються мовцеві  непристойними, грубими чи нетактовними.»

        Евфемізми як частина  картини світу екстралінгвістичні за своєю природою і є складним, багатогранним мовним явищем, яке  можна розглядати в трьох взаємопов’язаних аспектах:

1. соціокультурний (тобто в основі евфемії – моральні й релігійні мотиви, під впливом яких прямі найменування сакралізованих денотатів викликають негативну реакцію);
2. психологічний (прагматичний): тобто ефект пом’якшення, через який непряме вторинне найменування нейтралізує негативні емоції (страх, сором, огиду тощо);
3. власне лінгвістичний.

        Поняття евфемії  невід’ємно пов’язане з явищем табу. Забобонний жах первісної людини, яка сприймала явища в єдності  їх прояву, сутності та найменування, перед  прямими назвами (справжніми іменами  явищ) створила заборону (табу) на певні  слова, замість яких створюються  нові найменування. Вони були пов’язані  з вірою в можливість безпосередньої дії на навколишній світ за допомогою  мови. У первісних народів табу накладалися на такі слова: імена  богів і духів, імена людей, найменування тварин, рослин, явищ природи, найменування хвороб і смерті, назви частин тіла.

        У давнину в англійській  мові саме слово «лисиця» було типовим  татуйованим утворенням. Лисиця в  англійській культурі символізувала  злу силу, вона часто уявлялась  перевертнем, який міг заволодіти душею  людини. У середній англійській мові слово «lissan» означало «підкорити, підпорядкувати (чарами).»

        У давнину емоційну основу табу становило відчуття марновірного страху перед покаранням за порушення  заборони – це релігійні мотиви евфемії, а також відчуття сорому й огиди до деяких фізіологічних  актів – це етичні мотиви евфемії. У сучасному суспільстві уникають вживання слів-табу в мові не через  відчуття накликати на себе смерть або фізичний збиток, а через усвідомлення, що ці вирази вважаються неприйнятними  в даному соціумі, оскільки можуть образити відчуття певної аудиторії.

        Отже, заборона, неприйнятність або нетактовність залежить від  таких чинників:

1. існування на даному етапі розвитку суспільства певних мовних табу: по суті, це соціальні, моральні, етичні й релігійні аспекти евфемії;

2. конкретна ситуація спілкування – це комунікативний аспект.

     Детальніше  соціальні мотиви можна поділити на такі види:

1. необхідність висловити соціальну пошану до різних суспільних груп:

• назви, що відносяться до сфери расових, вікових, статевих та інших особливостей (to be mature, a golden ager – про літніх людей; «…I am a little run to seed»(C. Dickens. Oliver twist) – «…Я трішки відцвів (старий)»;
• найменування понять, пов’язаних з бідністю (residentally challenged - бездомні, the neediest - бідні);
• найменування розумових і фізичних недоліків людини (verbally deficient – словесно недосконалий, безграмотний, aurally challenged – глухий, physically different - інвалід);

2. бажання підвищити значущість деяких реалій соціальної сфери: найменування деяких професій, установ (sanitation engineer - прибиральник сміття, extermination engineer - людина, що встановлює пастки для щурів; assembly centre - збірний центр замість в’язниця).

     Сучасний  учений Л.П. Крисін вважає, що існує дві сфери евфімізації – особисте життя й соціальне. При цьому він підкреслює, що «в сучасних умовах найбільшого розвитку набувають якраз способи й засоби евфемізації, що стосуються соціально значущих тем, сфери діяльності людини, її відносин з іншими людьми, з суспільством, з владою.»

     Інший учений В.П. Московін вважає, що евфемізми  виконують шість функцій:

1. заміна назв об’єктів що лякають;
2. заміна імен різних неприємних об’єктів, викликають огиду;
3. позначення того, що вважається непристойним (побутові евфемізми);
4. заміна прямих назв з небажанням епатувати оточуючих (етикетні евфемізми);
5. маскування справжньої суті того, що позначається;
6. позначення організацій і професій, які є непрестижними.

     І хоча наведені класифікації розрізняються  в деталях, всі вони відкривають  загальну причину евфемізації мови – прагнення уникати конфліктності  спілкування.

     З іншого боку, у мові завжди присутня й протилежна тенденція – до дисфемізації виразу. Сучасні дослідники комунікації навіть вважають, що показниками «мовної культури людини є вміння як не вживати заборонену лексику, так і її вживати.»

     Дисфемізми – це більш грубі, непристойні найменування, які заміщують емоційно та стилістично нейтральні слова. Дисфемізації підлягають зовнішні і внутрішні властивості та якості людини, її інтелектуальні здібності, позначення статевих відносин і фізіологічних процесів. Наприклад: to put smb into the ground (зарити в землю), slob (тупий), moron (кретин), a bag of  bones, (худий), to stop the mouth (заткнути глотку, тобто убити), pigheaded (упертий), cow-son (негідник), chump (дурень), lip (базікання), knee-jerk (псих).

     Важливою  умовою дієвості дисфемізмів є багато соціокультурних і психолінгвістичних чинників, а також слідування своєрідній «мові». Деякі вчені вважають, що дисфемізми являють собою ширший шар у лексиці, ніж евфемізми. Це пов’язано з тим, що непристойно експресивні слова зазвичай виконують функцію вивільнення підсвідомого фрейдівського «Id», глибинних психічних процесів, що протистоять регламентації.

     Отже, якщо дисфемізми мають на меті створення  комунікативного конфлікту, то мета евфемізмів – розрядка комунікативного  дискомфорту.

     Частота використання в мові дисфемізмів  коливається залежно від культури, і навіть у межах однієї й тієї самої культури може суттєво відрізнятися залежно від соціальної групи. Так, наприклад, якщо для британської  прози 19 століття була характерна манірність, то американській літературі це було не властиво. Порівнюючи два романи «Пригоди Олівера Твіста» та «Пригоди Гекльберрі Фінна» одного часового періоду – 19 століття, але різних представників культур – британської та американської, можна помітити, що, з погляду частотності вживання евфемізмів, то на кожний евфемізм у романі М. Твена припадає три евфемізми в романі Ч. Діккенса.

     Комунікативними категоріями в англомовному світі  є: understatement (недомовленість), small talk, privacy, tolerance.

     Для української комунікативної свідомості ці категорії менш актуальні. Наша комунікативна  дистанція є коротшою, ніж дистанція  між співрозмовниками в США чи Великобританії.

     Українці (росіяни) при спілкуванні демонструють відкритість, простоту манер. Ця схильність до неформального спілкування не сприяє відтворенню значної кількості  евфемізмів в українській (російській) мовах.