Медична термінологія та її використання в українській мові

    У ньому перекладено 30000 медичних термінів, що широко використовуються сучасною наукою.

    До  одного російського терміну наведено один український еквівалент. Якщо в українській мові зустрічаються  синоніми, вони подаються у послідовності  від нормативного, еквівалентного і  найбільш уживаного в мові до його варіантів.

    У всіх словах поставлено наголос, а у  словах дефісального написання наголос поставлено над обома частинами, що допомагає правильній вимові.

    За  наявності довгої історії існування  української медичної лексики та видання сучасних термінологічних  словників логічно було б прийти до висновку, що українська медична  термінологія мусить широко використовуватися  на практиці. Але, на превеликий жаль, це не так. Далі роздивимось причини.

2. Проблема  функціонування української  мови у сфері медичної діяльності

    Проблема  функціонування української мови у  сфері медичної діяльності включає  три аспекти:

• професійно-прикладний;
• національно-культурний ;
• морально-патріотичний.

    Професійно-прикладний аспект реалізується головним чином у галузі практичної діяльності лікаря, в процесі спілкування з пацієнтом. Незалежно від успіхів технізації та роботизації в медицині живе слово лікаря ніколи не втратить свого значення. Це слово має бути зрозумілим, проникливим, переконливим, повинно викликати довіру.

    Думка про можливість розмежування мови практичної та наукової медицини є помилковою. Функціонування національної мови в  науковій медицині, забезпечуючи повноту мовно-професійного спілкування лікаря-практика, несе національно-культурницьке навантаження. Розвиток медичної мови сприяє лексичному та семантичному збагаченню національної мови, її формуванню на рівні мов цивілізованих націй.

    Щодо  морально-патріотичного аспекту функціонування української мови, то, обминаючи результати глибоких мовно-психологічних та педагогічних досліджень про значення рідної мови в становленні й розвитку людської психіки, формуванні особистості, досить наголосити на тому, що любов і повага до рідної мови є ознакою моральності, вихованості, інтелігентності. Це – аксіома. Рідна мова в устах лікаря, під пером науковця значною мірою сприяє вихованню громадських почуттів, поєднанню в одній особі лікаря-професіонала і лікаря-громадянина.

    Радикальна  переміна соціально-політичного статусу  України підвищила актуальність впровадження державної мови у сферу  медичної діяльності, дерусифікацію  останньої. Адже у всіх поважаючих себе незалежних націй основною мовою  спілкування та науковою мовою є  національна, державна, рідна мова.

    Головна причина майже повного витіснення української мови зі сфери практичної медицини і відсутності її у сфері  науково-медичної діяльності нашої  країни – у цілеспрямованій державній  політиці минулих років, спрямованій  під різними ідеологічними масками, за допомогою різних засобів і  способів направлених на де українізацію та русифікацію державно-суспільного життя. Протягом багатьох поколінь у лікарському середовищі було виховано зневажливе ставлення до використання української фахової лексики. Крім того, викладання медичної справи та видання медичної літератури протягом 70 років велося російською мовою. Саме тому, більшість лікарів, викладачів і науковців у наш час не бажають користуватися українською мовою.

    Перехід на українську мову у сфері медичної науки вимагає від значної  частини медиків більших або  менших зусиль (термінологія, стереотип  наукової думки в її словесному виразі, потреби літературного викладу думки). І тому, незважаючи на можливості виступати, публікуватися українською мовою, користуються нею дуже мало. Журнал “Лікарська справа. Врачебное дело “ впродовж 3-х років друкував статті мовою оригіналу. І ось на третій, 1992 рік таких можливостей із 414 публікацій ( 49 було з поза меж України) україномовних виявилося 15,7 % . Із 65 україномовних публікацій із східного регіону надійшло 69,2 % ( із загальної кількості 358), із західного – 30,8% ( із загальної кількості –56). Якщо із східних областей статті українською мовою подали 12,5% авторів, то із західних – 35,7% . Отже, навіть із західного регіону, де майже всі користуються українською мовою, україномовних публікацій надходить третина.

    До 1990 року видавництво “Вища школа” літератури з медицини та охорони здоров’я українською мовою не друкувало. У 1990 році в таких серійних виданнях видавництва “Здоров’я” , як “Бібліотека практичного лікаря”, “Бібліотека середнього медичного працівника” не числилося жодної україномовної книжки. З 28 науково-популярних видань україномовних було 15. В плані видавництва “Вища школа” на 1993 рік в галузі медицини із 22 видань україномовних було 17. Видавництво “Здоров’я” запланувало україномовних видань одну третину від загальної кількості. Із 26 запланованих підручників 22 було видано українською мовою. Видавництво приймає рукописи, не диктуючи умов.

    Вища  атестаційна комісія України  видала розпорядження публікувати  автореферати та дисертації лише українською  мовою. Скоро дисертанти будуть зобов’язані  державною мовою захищати дисертації. Справедливо. Але біда в тому, що українська мова авторефератів та дисертацій дуже часто жахлива. Автор реферату чи дисертації та вчена рада, яка  несе відповідальність за видання, мають  відповідати і за мовно-граматичну сторону праці.

    Противники  української мови, ділячись додатково  своїми думками, висловлюють протест  проти насильницької українізації, мотивують безперспективність дерусифікації браком української термінології, вважають, що є проблеми важливіші.

    Так, міра важливості соціально-державних  заходів змінюється в часі, але  ставлення до розвитку духовної культури, а, отже, й до становища мови, продиктоване почуттям патріотизму, неминуче. Якщо б ми не втрачали цього почуття, то, може б, жили сьогодні по іншому.

    Дуже  важливою причиною байдужого негативного  ставлення лікарів до української  мови є відсутність патріотизму, національної самосвідомості, навіть інтелігентності, незнання історії  та культури свого народу. Додам, що ці чинники, помножені на соціально-професійне самоусвідомлення, повинні зробити  лікаря не лише прихильником, але й  пропагандистом української мови. І  навіть, якщо цей лікар не українець, але лікар – громадянин , він  має збагнути свій обов’язок перед  народом, серед якого і для  якого він працює, обов’язок перед  державною мовою.

3. Українська  медична термінологія на сучасному етапі. Проблеми впорядкування

    Відомо,  що  функціональне  призначення  будь-якого терміна – стисло, точно й однозначно виражати наукове поняття, служити засобом його  тотожності  й  відмінності  в  спеціальній  мові.  Для  успішної  реалізації  цієї  функції  термін,  як єдність  форми  та  змісту,  повинен  відповідати  таким вимогам:

• Точність;
• Відповідность;
• Моносемія;
• Одно оформлення - термін-слово  необхідно виражати однією  звуковою  формою;
• Відсутність емоційно-експресивного  забарвлення  тощо.

    Однак ці вимоги залишаються більше задекларованими,  аніж  практично  реалізованими, швидше  ідеальними,  аніж  реально  виконуваними в межах такої складної мікротерміносистеми, як медична. Вони не можуть бути повністю дотриманими через низку вагомих причин. Так,  об’єктивною  причиною  труднощів  у реалізації  термінологічних  вимог  є  проблема багатозначності (полісемії) термінів. За словами І.Борисюка, „ідеальним для будь-якої  терміносистеми  є той стан,  коли  одному окремому  поняттю відповідає  один  термін,  бо саме така чітка, регламентована співвіднесеність назви й реалії дає можливість уникати можливих різночитань,  а подекуди  й плутанини в царині термінів” [1].

    Незважаючи  на це, у медичній термінології, як і в літературній мові зокрема, неможливо зберегти моносемічність, оскільки людські знання  завжди  поповнюються,  і саме  в процесі пізнання  виникають нові  поняття,  які вимагають словесного вираження. Новоутворені поняття віддзеркалюються в мові, зокрема в полісемії слова, яка є однією з форм економії мовних засобів. Тобто наявність різних мікротерміносистем зумовлює використання однакових звукових комплексів для вираження різних  понять (напр.:  анастомоз – в анатомії, біології, хірургії; анестезія – в неврології, хірургії, стоматології; корінь – в анатомії, ботаніці, стоматології). Такі моделі зазнали семантичної еволюції, тобто виникли через процес детермінологізації.

    Наприклад, початкове значення лексеми імунізувати оформлене як «робити кого-небудь чи  що-небудь  імунним,  несприятливим  до  будь-чого” (мед.).

    Нині  слово розширило свої змістові можливості та ввійшло до юридичної терміносистеми  зі  значенням „робити  вільним кого-небудь від дії деяких норм права”. Зазначена семантична зміна відбулася за  рахунок актуалізації  теми „звільняти від будь-чого”; теми „імунний, несприятливий  до  ч будь-чого ”  змінились  на  інші – „норми права”,  що  є свідченням  заміни  спеціалізаторів – уточнювачів та конкретизаторів значення слова.

    У  процесі  детермінологізації  виникла  така модель, як аспіратор, що в технічній термінології  використовується  із  семантикою „прилад  для всмоктування газів, повітря тощо з метою визначення  їх  хімічного  складу,  вмісту  вологи  та  ін.”. Згодом цей мовний знак розширює свою семантичну структуру через його вживання у двох інших термінологіях – у сфері медицини й техніки – відповідно  зі  значеннями „прилад  для проведення аспірації” (мед.),  де  аспірація – „відсмоктування різних рідин (гною,  мокротиння,  слини),  дрібних часточок  чого-небудь  або повітря з порожнин, дихальних шляхів й ін. за допомогою спеціального приладу” та „прилад для відсмоктування пороху з повітря у виробничих приміщеннях” (техн.). Отже, сема „прилад” є спільною для обох термінологічних  понять,  а  відмінними  є  диференційні семи,  що  вказують  на  сферу призначення приладів: „дихальні  шляхи” (мед.)  та „порох”, „виробниче приміщення” (техн.).

    Розглянуті  вище зміни в науковій мові, що є  результатом  формування  семантичних  неологізмів, постають як наслідок дії зовнішніх чинників – інтенсифікації науково-технічного прогресу. Ще одна причина багатозначності полягає у „відставанні” терміна від еволюції змісту поняття,  яке  воно  виражає.  В  умовах  науково-технічного прогресу те чи інше поняття ділиться на два і більше самостійних значення, а для їх вираження в межах однієї мікросистеми чи близькоспоріднених мікросистем продовжує використовуватися один звуковий комплекс. Внутрішньо предметна полісемія завжди викликає труднощі в медичному терміновикористанні, її потрібно позбавлятися шляхом введення нових термінів при одночасному  обмеженні  значення  твірного  терміна (гіпертонія і гіпертензія). Можлива й так звана категорійна багатозначність, яка виникає за умови, коли один звуковий комплекс  завдяки  своїй  словотворчій  структурі виражає  категорійно  різні значення (предмет і процес, явище й ознаку, стан і дію, дію та її ре-зультат тощо). Напр.: патологія – наука і відхилення від норми; стерилізатор – апарат для стерилізації і виконавець (спеціаліст зі стерилізації). Зауважимо, що медичні терміни, які містять у  своєму  складі  будь-який  багатозначний  терміноелемент,  не  обов’язково  є  багатозначними, однак таке звукове оформлення терміна не дозволяє чітко орієнтуватися в його семантиці, порівн.: логопед,  логотерапія  і термінолог,  графолог; автоліз, гемоліз і аналіз, діаліз.  Однією  із  проблем упорядкування медичної термінології є проблема синонімії.  Ця обставина, на думку Л.Ковальчук, зумовлена опором мовного матеріалу, що підпорядковується вимогам загальномовної парадигматики [3]. Як частина загальнолітературної лексики, термінологія не може відокремлюватися від законів і процесів її розвитку та функціонування.  Очевидно,  автор  мала  рацію, коли писала, що термін не може бути точним і в той  же  час  коротким,  не  викликаючи  асоціацій  і маючи прозору, орієнтовану на зміст поняття внутрішню форму та, крім того, бути продуктивним у словотвірному  відношенні [3]. У  науковій  мові активно  формуються  і  паралельно  функціонують різні  назви  для  позначення  тотожних  понять,  що мають неоднакову цінність і можуть взаємодоповнюватись одне одним. Це стосується і мови медичної  науки.  Терміни-синоніми  використовуються майже в усіх галузях клінічної медицини, особливо  на  позначення  назв  хвороб,  їх  симптомів  та (частково) у фармацевтичній сфері.  На  лексико-семантичному  рівні синонімічні терміни залежно від тотожності  або відмінності ознак у мотивації поділяються на еквівалентні й інтерпретаційні. До першого типу належать синоніми,  у  звукових  комплексах  яких  відтворена одна  мотивувальна  ознака,  зафіксована  різними кореневими  або  словотворчими  елементами  з однаковим  чи  близьким  значенням.  Синоніми другого типу в звуковому оформленні відображають різні ознаки мотивації.  Серед медичних термінів-синонімів еквівалентного  типу  переважають  міжмовні  терміни-дублети – слова (словосполучення) різномовного характеру,  кореневі  або  словотворчі  елементи  яких володіють  ідентичним  значенням.  Такі  дублетні пари  представлені  переважно  словами  греко-латинського походження та українськими відповідниками. Власне український (питомий) відповідник (еквівалент) є словотвірною калькою, порівн.: алопеція – облисіння, бронхіальна астма – ядуха (дихавиця), вісцеральний – нутрощевий, геморагія – крововилив, лейкома – більмо, неоплазма – новоутворення, торакальний – грудний, церебральний – мозковий. Український еквівалент у серії дублетів часто представлений не словом, а словосполученням, порівн.: гематоскопія – аналіз крові, гіпоксія – кисневе голодування, ішіас – невралгія сідничного нерва, круп – гостре запалення гортані й трахеї та ін. Значно рідше трапляються дублетні пари, до яких входять терміни,  запозичені з різних мов, порівн.: гайморит  (англ.) – синусит  (латин.),  пародонтоз (грецьк.) – альвеолярна піорея  (латин.),  сифіліс (італ.) – люес (латин.) й ін. З-поміж еквівалентних синонімів трапляються й українські одномовні назви. Спільна мотиваційна ознака представлена в їх звукових комплексах різнокореневими словами або різними словотворчими формантами із тотожним або дуже близьким значенням у загальновживаній лексиці (зів матки – отвір матки, черевна порожнина – порожнина живота). Особливий різновид синонімії еквівалентного типу утворюють повні й короткі варіанти єдиного звукового комплексу з тотожним значенням.

1. Скорочене використання терміну

    Скорочені  варіанти  терміна  творяться  різними способами, зокрема:

    1) шляхом переходу складеного  терміна (терміна-композита)  в  складноскорочену назву, напр.: гостра ревматична лихоманка – хвороба  Сокольського-Буйо – ревматизм, вегетативний  невроз – вегетоневроз;

    2) способом абревіації – від початкових літер слів, напр.: дитячий церебральний параліч – ДЦП, нейроциркуляторна дистонія – НЦД;

    3) способом пропуску  одного  з  компонентів  складного  терміна,  напр.: іонтофорез – іонофорез, лейкоцитоліз – лейколіз та ін.

    Загалом  синоніми  еквівалентного  типу  не викликають  особливих  труднощів  щодо  упорядкування медичної термінології, оскільки вони не мають таких семантичних відмінностей, які давали б підстави сумніватися в тотожності вираженого ними поняття. Однак обмеження їх у використанні, зокрема намагання уникнути невиправданої дублетності, залишається проблемою і термінологів, і авторів різноманітних словників, довідників, підручників, іншої наукової та навчально-методичної літератури.

2. Синоніми  інтерпретаційного типу

    Значна  кількість синонімів інтерпретаційного  типу в медичній термінології зумовлена переважно позамовними чинниками – особливостями розвитку медичної науки і практики.

      По-перше, існує принциповий критерій  виділення в одному об’єкті  декількох розрізнювальних ознак, що виявляються в термінологізації слів за різними мотивувальними  ознаками.  Так,  для позначення  певного захворювання  можуть  використовуватися і застарілі, й сучасні назви, напр.: вітряна віспа – оперізувальний  герпес;  свинка – епідемічний паротит; сухоти – туберкульоз.

    По-друге, у зв’язку з поглибленим і всебічним вивченням об’єкта називання збагачується (доповнюється) наукове поняття про нього. На цій основі виникає необхідність висловити розширене поняття новим звуковим комплексом,  у  якому  чіткіше  виражена  мотивувальна ознака, напр.: ангіогемофілія – геморагічна капіляропатія – конституційна тромбоцитопатія.

    По третє,  інтерпретаційні  терміни-синоніми  можуть виникати  внаслідок  появи  нової  класифікаційної групи  понять,  напр.:  дифузний  токсичний  зоб тиреотоксикоз – базедова хвороба – щитоподібна  гіпертрофія;  анкілозуючий  спондилоартрит (спондиліт) – хронічне  запальне  захворювання хребта – хвороба Бехтерева.