Граматична структура і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками

зв’язок синтаксичних одиниць (речень) з когнітивними, естетичними  і прагматичними завданнями, що йдуть  від автора – творця конкретного  висловлення.

Однак питання про предмет синтаксису було й залишається проблемним. Історії цього питання у свій час присвятив окрему працю професор І.І. Слинько [29, с. 31]. Питання про синтаксичні одиниці як про об’єкти синтаксичного вивчення – одвічне питання синтаксису – ще з античних часів уявлялося дилемою: речення чи словосполучення.

І.К. Кучеренко  у статті “Об’єкт і предмет  синтаксису” розрізняє поняття  “предмет” і “об’єкт” синтаксису. Під предметом вивчення він розуміє  “особливий аспект пізнання об’єкта”. Об’єктом синтаксису, на його думку, є речення, а предметом – сполучення слів у реченні. Синтаксис учений визначає як “розділ граматики, що вивчає правила сполучення слів між собою при утворенні комунікативних одиниць, типових для даної мови” [22, с. 28]. Підкреслюючи важливість вивчення сполучення слів, І.К. Кучеренко не згідний з тим, що словосполучення є самостійною синтаксичною одиницею.

Оригінальний  погляд на предмет синтаксису викладено  О.С. Мельничуком , який вважає, що речення  є основною одиницею мовлення, і  тому “не становить прямого об’єкта синтаксису як розділу граматики. Воно є об’єктом загального вчення про речення – розділу мовознавства, який ще тільки починає створюватися”. Синтаксис повинен вивчати, на думку О.С. Мельничука, лише синтаксичну сторону речення, а отже “безпосереднім об’єктом синтаксису є лише синтаксична сторона загальної структури речення” [20, с. 14]. Словосполучення як компонент внутрішньої граматичної структури речення може вивчатися в окремому розділі граматичного вчення про речення.

У більшості сучасних граматичних праць названо дві синтаксичні одиниці, що є об’єктом синтаксису, – словосполучення і речення. Проте все більшого поширення набуває погляд на розширену ієрархію синтаксичних одиниць, що охоплює, крім словосполучення і речення, також словоформу (елементарну синтаксичну одиницю, наділену семантико-синтаксичним та функціональним потенціалом, – синтаксему) та надфразну єдність, або складне синтаксичне ціле.

Ще в “Курсі сучасної української літературної мови” за редакцією Л.А. Булаховського  йшла мова про те, що синтаксис є той розділ граматики, який вивчає зв’язки між словами і “типи об’єднання їх у речення та вищі єдності тією мірою, якою вони мають суто мовні ознаки”[5, с. 4]. Ученому належить і термін “надфразна єдність”. Предмет синтаксису, на його думку, становить “вивчення ознак, за якими пізнається закономірна для кожної мови сполучуваність одного з одним відповідно оформлених слів (так званих словосполучень); словосполучень, з яких створюються далі відносно закінчені відрізки думки, – речення; речень, що сполучаються одне з одним у складні речення; та ще більших смислових цілостей – надфразних єдностей, про наявність яких свідчать ті або інші спеціальні прикмети” [5, с. 8].

У найновіших працях із синтаксису все частіше  звертається увага на систему синтаксичних одиниць. Відповідно виділяють три взаємопов’язані підрозділи:

1) синтаксис  словоформ, синтаксичних зв’язків  і словосполучень (малий синтаксис);

2) синтаксис  простого та складного речень;

3) синтаксис  тексту (актуальний синтаксис), основною цілісною одиницею якого є надфразна єдність.

Синтаксичні одиниці виділяються на основі синтаксичних зв’язків та синтаксичних відношень: 1) мінімальні (словоформи, синтаксеми, члени речення, словосполучення); 2) синтаксичні конструкції – речення, звороти (частини речень); 3)текстові поєднання речень (надфразна єдність, абзаци, текст).

Синтаксема  – це мінімальна (неподільна на синтаксичні  одиниці нижчого рангу) синтаксична  одиниця, компонент синтаксичної структури  речення. Синтаксема виступає одночасно носієм певного елементарного смислу (значення) і конструктивним компонентом більш складних побудов, наділена певним набором синтаксичних функцій. На відміну від членів речення, що визначаються на основі синтаксичних зв’язків (а отже, стосуються формально-синтаксичної структури речення), синтаксема виділяється на рівні семантико-синтаксичних відношень і позначає певні явища дійсності.

Питання про  словосполучення і речення як одиниці синтаксису останнім часом  доповнені відомостями про типи синтаксичних зв’язків, поняттям синтаксичної валентності, вченням про семантичну “елементарність / неелементарність” простих і складних речень. Що ж до надфразної єдності як синтаксичної одиниці, то це питання продовжує залишатися дискусійним, хоч і вдалося узагальнити деякі її граматичні та семантичні ознаки (структурної цілісності, скріпів речень, типів зв’язку тощо).

Отже, враховуючи, що синтаксичний лад української  мови – це ієрархічно організована сукупність одиниць різних рангів, синтаксис як науку можемо визначити  так: це частина граматики, яка вивчає систему одиниць різних рангів – синтаксем, словосполучень, простих і складних речень, надфразних єдностей, що створюють структуру мови для її функціонування.

У свою чергу  складні речення (які складаються  з двох і більше предикативних частин, що утворюють змістову, структурну та інтонаційну єдність) утворюють три моделі: складносурядні, складнопідрядні і безсполучникові речення.

РОЗДІЛ ІІ ГРАМАТИЧНА СТРУКТУРА І ФУНКЦІОНУВАННЯ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ З ЄДНАЛЬНИМИ СПОЛУЧНИКАМИ (на матеріалах прози і поезії)

2.1. Особливості  функціонування складносурядного  речення

Розглядаючи особливості граматичної структури  і функціонування складносурядних  речень з єднальними сполучниками, необхідно з`ясувати основні ознаки складносурядного речення. Отже, як зазначає О.Пономарів, складне речення, предикативні частини якого синтаксично рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності, називається складносурядним [27, с. 305].

При цьому  структурна та змістова самостійність  сурядних речень, на думку фахівців, має відносний характер. Наприклад: «Красна пташка своїм пір`ям, а людина-знанням» (прислів`я); «Козацький вітер вишмагає душу, і я у ніжність ледве добреду» (Л.Костенко).

Як бачимо, у першому прикладі в другому  сурядному реченні опущений присудок, що надає цій частині характеру неповного речення. У другому прикладі сурядні речення формально незалежні, але в складносурядному реченні виразно відчутні причинно-наслідкові відношення.

У той же час прості речення, що входять до складу складносурядного, можуть бути однотипними (двоскладними, односкладними) або різнотипними (одна частина складного речення-двоскладне речення, інша-односкладне). Наприклад: «Він так сказав, і той його облишив» (Л.Костенко); «Приходив дощ, а потім було зимно» (Л.Костенко).

Як відмічають науковці, характерною ознакою складносурядних  речень є те, що предикативні одиниці  поєднуються в них сполучниками сурядності, які завжди містяться  тільки між предикативними одиницями  і не належать жодній з них, а всьому реченню: «Довкола сніг, мороз або завірюха така, що й світа не видно, а під кущем суха руда осока, пропахчена осіннім сонцем» (Г.Тютюнник)- «Під кущем суха руда осока, пропахчена осіннім сонцем, а довкола сніг, мороз або завірюха така, що й світа не видно» (Г.Тютюнник).

Важливу роль в організації складносурядних  речень відіграє така синтаксична ознака, як структурна відкритість та закритість. Складносурядні речення відкритої  структури мають вільний порядок  предикативних одиниць, які однотипно  побудовані й мають порядок одночасності. Частини цих речень мають відповідність видо-часових форм дієслів-присудків [27, с. 306].

Такі складносурядні речення можуть мати будь-яку кількість  частин, обмеження виникають лише з точки зору лексичної достатності. До даного розряду складносурядних речень належать речення з відношеннями єднальними та розділовими. Наприклад: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а гегекання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою, ось і розбіглися всі по степу, і Оверко переміг» (Ю.Яновський).

У реченнях закритої структури предикативні одиниці  мають сталий, незмінний порядок, це завжди дві взаємозумовлені частини, пов`язані між собою граматичною  будовою і семантикою. До цього розряду складносурядних речень належать речення з протиставно-зіставними і приєднувальними відношеннями.

Однак іноді  до закритої структури потрапляють  і речення з єднальними сполучниками- у тих випадках, коли складносурядне речення об`єднує у собі частини контрастні чи результативні, наприклад:“Гетьманові фотель поставлено проти бандуристів, гості посідали й поставали кругом, і бандуристи вдарили у струни” (Б.Лепкий).

Це свідчить про те, що властивість відкритості  чи закритості структури пов`язана  не стільки з характером самого сполучника (хоч це дуже важлива умова), скільки із семантико-структурним взаємозв`язком частин.

Так, речення  “Танула сиза мла, й у первісній  величі сходило сонце” (В.Підмогильний) можна вважати відкритою структурою, бо вона передбачає продовження ряду через те, що предикативні основи кожної частини мають паралельну будову (видо-часові категорії дієслів-присудків збігаються).

Проте якщо змінити форму присудка у першій частині, причиново-наслідкова залежність компонентів речення може проявитися чіткіше і ряд замкнеться: “Розтанула сиза мла, й у первісній величі сходило сонце.”

Таким чином, речення, що входять до складу складносурядного, поєднуються сурядним зв`язком. Варто  зазначити, що деякі мовознавці, зокрема, Є. С. Регушевський, І. А. Регушевська виділяють випадки сурядного поєднання неоднорідних та різноіменних членів речення навіть у складі простого речення.

Вперше це явище помітив О. М. Пєшковський, а на певну поширеність його в  російській мові вказав Є. В. Кротевич. Але, на жаль, це питання фактично залишилось поза увагою синтаксистів, хоча в мовній практиці сполучники "і", "та", а також інтонація переліку (як показник однорідності) нерідко пов`язують члени речення, які не тільки не однорідні (хоч і одноіменні), але навіть і різноіменні.

Прикметним  є те, що найчастіше спостерігаються  у мовному вжитку випадки, коли сурядним зв`язком поєднуються члени речення, які виражені займенниками та займенниковими прислівниками, але можуть виступати і як іменники та прикметники, числівники. Наприклад: "Справжній патріот ніколи і нікому не дозволить ображати достоїнство рідного народу" (О.Гончар); "Скільки вона живе - ніхто і ніколи не розповідав їй про цю страшну подію" (А.Шиян); "Дівчинка мимоволі змилувалась бездонним і голубим небом, ніби бачила його вперше" (Л.Козаченко).

У першому  та другому реченні єднальним  сполучником "і" поєднуються різноіменні  члени речення (обставина і додаток - 1 речення, підмет і обставина - 2 речення), а в третьому та четвертому реченні одноіменні члени речення - обставина місця та часу, неоднорідні означення).

Коли поєднуються  таким чином другорядні члени  речення (як різноіменні - 1 речення, так і одноіменні - 3 і 4 речення), то вони обов`язково синтаксично пов`язані з тим самим членом речення (у 1 та 3 реченні - з присудком, у 4 реченні - з додатком).

У другому  із наведених вище речень асоціюються  підмет і обставина. Маючи різний синтаксичний статус, вони мають і різну синтаксичну залежність.

Аналіз численних  фактів сурядного поєднання різноіменних та неоднорідних членів речення, засвідчений  фахівцями практично в усіх стилях мовлення, показує, що найчастіше такі асоційовані між собою члени  пов`язуються з присудком. Серед одноіменних неоднорідних членів речення, пов`язаних сурядним зв`язком, можуть бути лише другорядні члени речення.

Найчисленнішими тут є обставини, друге місце  займають означення і третє - додатки. Приклади обставин та означень наведені відповідно у третьому та четвертому реченнях. Приклад додатків наводимо: "Іванов намалював для своєї картини більше п`ятисот фрагментів і лише маслом" (Журнал).

Переважають у мові сурядні поєднання двох неоднорідних чи двох різноіменних членів речення, але зрідка зустрічаються (особливо, коли передається стиль усного мовлення) і тричленні поєднання. Наприклад:  
"Сіренко завжди і скрізь і дуже емоційно повторював, що у нього немає ніяких підстав заперечувати висновки компетентної комісії" (Л.Смілянський); "Я пишу лише вранці і на окремих листах і олівцем, а тому праця моя просувається повільно" (І.Франко).

У реченнях із сурядним поєднанням неоднорідних та різноіменних членів можуть передаватися такі смислові та логічні відтінки, які не передаються структурно ідентичними реченнями без такого поєднання. Порівняємо два речення:

1. Вияснити  істину було важко, бо хлопчик  завжди вперто мовчав.

2. Вияснити  істину було важко, бо хлопчик  мовчав завжди і вперто.

У першому  реченні логічний наголос може падати у підрядній частині лише на підмет або на присудок, а в другому - лише на асоційовані неоднорідні обставини, які вимовляються із перелічувальною інтонацією.