Британський парламент

Британський парламент  — один з найстарших парламентів  світу (часто його називають “праматір'ю” — точніше було б говорити “прабатьком” — парламентів). Він виник наприкінці XIII століття і з тих пір продовжує функціонувати без перерв протягом усієї політичної історії країни. 

Тривалий еволюційний  шлях обумовив характерну для вищого представницького органа країни наступність. Британський парламент — дивний приклад сполучення старих і нових  форм, їхніх нашарувань, співіснування. Ця особливість знаходить висвітлення  в багатьох сторонах його організації  і діяльності. 

Саме поняття “парламент”  уживається тут у різних змістах. Коли говорять про парламент як верховному законодавчому органі, мають на увазі не тільки обидві палати парламенту — палату громад і палату лордів, але і монарха, тому що тільки єдність усіх названих елементів утворить у правовому змісті те, що називають парламентом. Іноді термін “парламент” уживають для позначення обох палат парламенту, але найчастіше під парламентом мають на увазі його основну частину — палату громад. Члени палати громад іменуються “членами парламенту”. Уряд несе відповідальність тільки перед палатою громад, і ця відповідальність іменується “парламентської”. Саме палата громад здійснює те, що називають “парламентським контролем над фінансами”. 

Своєрідність британського парламенту — дуже сучасного по самій своїй суті установи —виявляється й у тій ролі, що в організації його діяльності грають різного роду церемонії. Пишно й урочисто, з дотриманням стародавніх ритуалів проходить щорічне відкриття парламентських сесій. Спеціальна посадова особа палати лордів — герольдмейстер запрошує членів палати громад у палату лордів, щоб заслухати тронну мову королеви. Посадові особи палат проводять засідання, одягнені в суддівські перуки і мантії. Обидві палати мають свої символи — чорний жезл і булаву. З глибокими історичними традиціями зв'язане і саме місце, де палати проводять свої засідання. Вестмінстерський палац, зведений ще до норманнського завоювання, протягом тривалого часу служив головною резиденцією королів. У 1941 р. приміщення, де засідала палата громад, було зруйновано німецькою бомбою. Пізніше його відновили в колишніх розмірах, хоча місць на депутатських лавах не вистачало для всіх членів палати. 

Особливістю британського парламенту є те, що він функціонує в унікальних умовах відсутності  в країні писаної конституції. Деякого правила, що відносяться до його організації і діяльності, містяться в звичайних законах країни (їхній дуже мало), інші — у неписаних нормах конституції, конституційних угодах. Положення парламенту в конституційній системі визначається двома фундаментальними принципами — парламентського верховенства і парламентарного (відповідального) правління. Реальне ж функціонування всього парламентського механізму засновано на існуванні в країні двопартійної системи. Під її впливом знаходиться вся організація виборчого процесу — починаючи від висування кандидатів, розподілу країни на виборчі округи і кінчаючи способом підрахунку голосів виборців. Вона впливає на внутрішню організацію і діяльність парламенту. Під її впливом склалися найбільш істотні конституційні угоди, що обумовлюють весь комплекс відносин між парламентом і урядом. 

При двопартійній системі  обидві партії поперемінно змінюються у влади. У таких умовах уряд, як правило, має у своєму розпорядженні  підтримку більшості в палаті громад, і це дає йому дуже сильні позиції в парламенті. Фактором посилення ролі уряду стало також надзвичайне зростання значення в державному керуванні постійного, професійного чиновництва. Обоє названих фактора сприяли витисненню класичної моделі парламентарного правління, названої “вестмінстерської” (по місцеві розташування парламенту), нової — “моделлю Уайтхолла”, названої так по місцеві розташування уряду. 

Процес переміщення  центра влади від парламенту до уряду  дуже гостро порушив питання про  саме призначення представницького органа, його реальному положенні  в конституційній системі. В останні  два десятиліття в Англії були проведені серйозні реформи, загальний зміст яких зводився до того, щоб підвищити ефективність діяльності парламенту, забезпечити парламентаріям більш широкі можливості для участі в здійсненні основних функцій представницького органа. Була реорганізована система парламентських комітетів, створена посада омбудсмена, прийняті заходи для підвищення професіоналізму депутатів і ін. При цьому “праотець” парламентів вивчав і освоював новий досвід інших країн і часто запозичав ту практику, що вважав для себе вигідної і корисний (американська система комітетів з розслідування діяльності міністерств, інститут уповноваженого по контролі за недозволеними діями державних органів і посадових осіб і ін.). 

Британський парламент  — надзвичайно активна представницька установа. Він має тривалі політичні традиції і нагромадив багатий досвід ведення публічних дебатів і дискусій. Його дійсна роль визначається не стільки формально приналежними йому повноваженнями, скільки реальним положенням як форум, на якому привселюдно і гласно обговорюються питання внутрішньої і зовнішньої політики, важливі суспільні і політичні справи, що хвилюють населення країни. Ця роль парламенту з всією очевидністю виявляється в моменти гострих політичних і соціальних криз, коли він стає центром політичних дискусій, фокусом усього політичного життя. Парламент здатний впливати на хід подій, суспільну думку, політику уряду. 

ПАЛАТА ГРОМАД. 

ФОРМУВАННЯ І СКЛАД  ЧЛЕНІВ 

Порядок формування 

Одна з найважливіших  особливостей парламенту (власне, його основної частини — палати громад) — виборність. Це єдиний виборний центральний  орган державної влади в країні. 

Правила, що визначають проведення виборів, мають надзвичайно  велике значення для політичного  життя країни. Зрештою саме в процесі  парламентських виборів зважується питання про те, яка з двох головних партій, що складають двохпартійну систему, буде правити країною. Звичайно основні правила, що відносяться  до виборчої системи, містяться в  конституції. У Великобританії порядок  проведення виборів визначається парламентським законодавством. 

Парламентські вибори тут мають глибокі історичні  корені і традиції, і норми виборчого  права складалися в ході тривалої еволюції. Інша особливість виборчого  права і виборчої системи полягає  в їхньому тісному зв'язку з  політичними партіями, що складають  двохпартійну систему. 

Активне виборче  право. Палата громад у складі 650 членів обирається терміном на п'ять років. 

Право участі в голосуванні  належить усім британським громадянам, що досягли 18-літнього віку. Закон надає також право брати участь у парламентських виборах громадянам Ірландської республіки і всіх громадян Співдружності, що проживає у Великобританії. Однак одному цього недостатньо, щоб брати участь у голосуванні. Для цього необхідно проживати у виборчому окрузі на момент визначеної дати, установленої для складання реєстраційного списку (10 жовтня), і бути внесеним у реєстраційний список. 

Реєстрація —  необхідна умова для здійснення права голосу. Список складається  щорічно чиновником місцевої ради по реєстрації на підставі даних, що повідомляються домовласниками. Він заповнюється щороку до 10 жовтня. ДО 29 листопада тимчасовий список вивішується для загального огляду в публічній чи бібліотеці на якому-небудь публічному будинку. Громадянин може заперечити проти чи включення виключення його імені зі списку до 16 грудня. Реєстраційний чиновник зобов'язаний вислухати заперечення і винести рішення. Відповідно він може виправити список. На його рішення може бути принесена скарга в суд графства з наступним оскарженням в Апеляційний суд. Список набирає сили 16 лютого. Він є дійсним для будь-яких виборів, що проводяться протягом наступних 12 місяців. 

Військовослужбовці, посадові особи держави і посадові особи Британської ради, що знаходяться  за кордоном, їхні чоловіки, що проживають за кордоном разом з ними, і моряки торгового флоту розглядаються  як обличчя, що проживають у виборчому  окрузі оскільки вони були б такими, якби не їхня служба в іншім місці. 

З 1985 р. право брати участь у парламентських виборах надано британським громадянам, що проживають за кордоном на дату, установлену для складання реєстраційного списку, і що подали відповідне заяву. Вони мають право голосувати в тім виборчому окрузі, де були колись зареєстровані. Це право продовжує діяти протягом п'яти років після того, як британський громадянин перестав проживати у Великобританії. 

Існує голосування  поштою і за дорученням. Це право  надається хворим; тим, хто проживає за кордоном чи знаходиться там у відпустці; а також громадянам, місце роботи яких знаходиться далеко від їхнього будинку. 

Не можуть приймати участі у виборах: 1) іноземці (aliens); 2) обличчя, що не досягли 18-літнього віку до моменту виборів; 3) душевнохворі; 4) пери і пересси (за винятком перів  Ірландії); 5) обличчя, засуджені за тяжкі  карні злочини (протягом терміну  утримання під вартою); 6) обличчя, засуджені за здійснення правопорушень, що входять у категорію “безчесних і незаконних прийомів на виборах”. 

Організація парламентських виборів. Загальні вибори в країні проводяться  після дострокового розпуску чи парламенту витікання максимального терміну його повноважень. Практично, однак, термін повноважень жодного з парламенті післявоєнних скликань не досягав п'яти років. Середня тривалість повноважень парламенту одного скликання дорівнювала трьом-чотирьом рокам. Відповідно і середній проміжок між двома виборами обчислювався цим терміном. Справа в тім, що питання про розпуск парламенту зважується прем'єр-міністром. Цілком природно, що він вибирає для цей момент, найбільш сприятливий для керованої їм партії з погляду її шансів на виборах.

Крім загальних  виборів у палату громад, що проводяться  одночасно на території всієї  країни, можливі так називані “проміжні” (чи додаткові) вибори, що проводяться  в окремих виборчих округах у  зв'язку з вакансією, що відкрилася в результаті чи смерті відставки  депутата від даного округу. 

На відміну від  інших держав Західної Європи, в  Англії не існує яких-небудь спеціальних центральних органів по проведенню виборів. Немає їх і у виборчих округах. Загальне керівництво організацією виборів у масштабі всієї країни здійснює міністерство внутрішніх справ, а у виборчих округах — чиновник по виборам (у цій якості виступають шерифи графств і голови місцевих рад). Після одержання розпорядження про проведення виборів і повідомлення виборців про їхній час чиновник по виборам передає свої повноваження чиновнику по реєстрації. У якості останнього виступає клерк місцевої ради. 

Виборча кампанія починається врученням наказу про вибори чиновникам по виборам. Виданню наказу передує складна правова процедура. Про майбутній черговому чи позачерговому розпуску парламенту і нових виборів з'являється за 10 днів до дати розпуску, про що видається королівська прокламація, у якій зазначена дата скликання нового парламенту. Відповідно до парламентських правил про вибори, скликання нового парламенту повинний бути зроблений після закінчення 20 днів після розпуску старого. Це значить, що вибори, як правило, повинні відбутися приблизно через 30 днів після оголошення прем'єр-міністром про майбутній розпуску парламенту. 

Висування кандидатів. У Великобританії не існує якого-небудь обмеження числа кандидатів, що можуть бути виставлені у виборчому окрузі. Стадія висування (номінації) кандидатів надзвичайно проста. Кандидат повинний представити чиновнику по виборам так називаний “документ про номінацію”. Цей документ заповнюється кандидатом і підписується десятьма громадянами. Потрібно також вручити чиновнику по виборам заява про згоду на номінацію і внести виборча застава. Документ вручається протягом визначеного терміну: з 10 ч ранку до 15 ч дня, що випливає за опублікуванням повідомлення про вибори, але не пізніше, ніж через вісьмох днів після видання прокламації про скликання нового парламенту.  

Кандидат повинний сплатити виборча застава, сума якого  в 1985 р. була збільшена з 150 фунтів стерлінгів до 500. У випадку, якщо кандидат збере менш 5% голосів виборців, внесений їм застава пропадає. 

До 1969 р. кандидати  висувалися без якого б то ні було вказівки на їхню партійну приналежність. Закон про народне представництво 1969 р. увів положення про те, що в  заяві про номінацію може повідомлятися, за бажанням кандидата, опис його політичної приналежності, що не перевищує шести  слів. 

Практично кандидати  висуваються політичними партіями. Добір кандидатів здійснюється партійними організаціями у виборчих округах, звичайно в співробітництві з центральними органами партій. Кандидат підбирається з претендентів, попередньо схвалених центральним керівництвом із внесених у відповідний список. 

На парламентських виборах висувається в середньому 2300— 2500 кандидатів. З 2325 кандидатів, висунутих на парламентських виборах 1987 р., 82% представляли чотири партії (консервативну, лейбористську, партію Альянсу, Шотландську національну партію). 

Кандидат, висунутий  у встановленому порядку, вправі призначити так називаного агента по виборам (він сам може виступати  в цій якості). 

Партійний склад  палати 

По своєму соціальному складі більшість парламентаріїв — обличчя, що належать до так називаного “середньому класу” (у парламенті скликання 1983 р. їх було серед консерваторів — 95%, лейбористів — 60%). В основному це представники таких професій, як юристи, викладачі вищих навчальних закладів, учителя. Серед депутатів-консерваторів досить великий відсоток бізнесменів (37—46 % у парламентах скликань 1945—1974 р.). У 80-х рр. їхнє число скоротилося. Що стосується вихідців з робітничій клас, то в консервативній партії їхнє число не перевищує 1%, у лейбористській партії їх 12—18%. Більшість парламентаріїв (близько 80%) мають вище утворення. По своєму віковому складі більшість парламентаріїв знаходиться у віковій групі 30—60-літніх (не більш 2% — обличчя 21— 30 років, близько 14% — понад 60 років). У палаті громад 42 депутата — жінки.