Процес інвестування капіталу та його стадії

Реферат

На тему:

Процес інвестування капіталу  та його стадії

У роботах, пов’язаних з фінансуванням інвестицій, основну увагу приділено оцінці інвестиційного вибору за умови існування припущення, що використання теоретично коректних методів прямо призводить до оптимального інвестиційного вибору і, отже, збільшує багатство акціонерів. Особа, що приймає рішення, розглядається як пасивний глядач, який діє більше як технік, ніж як підприємець. Якимось чином ідеї відносно інвестування з’являються в полі зору, розраховуються грошові потоки й розробляються припущення. Ризик ураховано у формулі дисконтування, за якою розраховується значення чистої теперішньої вартості проекту. Якщо значення чистої теперішньої вартості позитивне, пропозиція стає частиною переліку прийнятних інвестиційних можливостей. Цей перелік у подальшому рафінується через оцінку взаємовиключних проектів за наявних обмежень у фінансовому капіталі, де це необхідно.

Такому підходу до бюджетування капіталу властиві такі припущення:

1.                   Інвестиційні ідеї просто з’являються.

2.                   Проект може розглядатися ізольовано, тобто проекти не є взаємозалежними.

3.                   Ризик може бути повністю врахований у межах чистої теперішньої вартості.

4.                   Некількісні зауваження відносно інвестування до уваги не беруться.

5.                   Оцінка грошових потоків є неупередженою.

У разі акцентування на інвестиційних оцінках, а не в цілому на процесі інвестування може виникнути ситуація, коли неможливо виробити найбільш бажану інвестиційну програму. Розв’язком цієї ситуації може бути відповідь на таке питання: яким чином організація може розробити концептуальну основу, спираючись на яку можуть здійснюватися солідні й успішні інвестиційні проекти? Це не обов’яз­ково потребує використання надскладних методів або процедур.

Менеджеру необхідно переоцінити процедури інвестування в організації не для того, щоб визначити, чи є вони теоретично правильними, а для того, щоб виявити, чи дасть змогу менеджеру їхнє використання приймати справді кращі рішення. Процес інвестування можна розділити на чотири основні етапи:

1. Генерація проекту:

а) пошук інвестиційних можливостей у межах стратегії компанії;

б) відсівання пропозицій, які не варті детальніших досліджень;

в) визначення (конкретизація) проектів;

г) визначення інших доступних альтернативних інвестицій;

ґ) збирання інформації й розроблення припущень.

2. Оцінка проекту:

а) розрахунок загальних дискретних потоків надходжень;

б) визначення чистих надходжень;

в) оцінка впливу різних припущень на одержані за проектом результати;

г) аналіз ризиків проекту;

ґ) співвідношення вигод і стратегічної цілі проекту з ризиком і обмеженнями для організації.

3. Затвердження проекту:

а) підготовка та затвердження загальних капітальних витрат, що плануються за річними бюджетами;

б) звернення із запитом на затвердження коштів за кожною пропозицією (з наданням усіх необхідних матеріалів на кожний додатковий рівень затвердження у структурі організації);

в) прийняття рішення відносно інвестування (прийняти, відхилити, змінити).

4. Реалізація проекту:

а) відслідковування й контроль фаз реалізації;

б) оцінка реалізації й очікуваного результату інвестиційного рішення.

Цей процес також проілюстровано на рис. 1.8 і розглянуто далі в підрозділі.

Економічна теорія розглядає інвестування як взаємодію пропозиції капіталу й потоку інвестиційних можливостей. Був би помилковим висновок, що безперервний потік інвестиційних можливостей подає для оцінки сам себе. Тільки інвестиційні проблеми «проявляють» себе у вигляді поломки обладнання (яке вже неможливо відремонтувати) саме тоді, коли виконується замовлення найшанованішого клієнта. Взагалі, чим раніше можна визначити інвестиційну можливість, тим більшим буде масштаб винагороди.

Для будь-якої організації існує потенціальний набір інвестиційних можливостей, які за своєю суттю збігаються з виробленими цілями та стратегією компанії. Саме завдання керівництва полягає в тому, щоб здійснювати творчий пошук з визначення такого набору. Багато середніх і великих компаній розуміють такий стан речей і саме тому роблять серйозний наголос на інноваціях і розвитку, віддаючи їм пріоритет на рівні організації, заохочуючи ранню ідентифікацію інвестиційних можливостей. Важко визначитися відносно того, як багато часу необхідно приділяти генерації проектів. Вартість проігнорованих можливостей не показується прямо у звіті з доходів, на відміну від витрат на пошук і дослідження.

Рис. 1.8. Процес інвестування капіталу

Більшість фірм готує річний бюджет капіталу, у якому перераховуються інвестиційні проекти, що плануються для кожного підрозділу (пропозиції «знизу — угору») разом зі стратегічними проектами, запланованими керівниками вищого рівня. Зарубіжний досвід[1] свідчить, що більше ніж 65 процентів досліджуваних фірм готують капітальний бюджет більше як на два роки наперед. Багатьом компаніям необхідно зробити оцінні підрахунки капітальних витрат на період понад п’ять років або навіть на десятиліття. Капітальний бюджет, коли його підготовлено, переглядається та перевіряється вищим керівництвом і фінансовими підрозділами компанії. Після цього він затверджується як базис для планування на наступний рік. Зазвичай немає потреби затверджувати витрати на окремі проекти в межах капітального бюджету. Це має бути зроблено завчасно через процедуру затвердження вимог на фінансування і на практиці вимагає значно глибшого аналізу, ніж той, що наводиться в бюджеті капіталу. Керівництво вирішує, до якої міри має бути децентралізовано інвестиційний процес. Проводиться перевірка й детальний аналіз (включаючи розроблення окремого капітального бюджету) інвестиційних проектів, які повинні бути передані керівникам підпорядкованих підрозділів. Одним таким простим методом є делегування всіх інвестиційних пропозицій, вартість яких не перевищує певну, наперед визначену суму. Інші методи делегування пов’язані з природою проекту, наприклад, «стратегічні» міркування, «високоризиковані» проекти або проекти, що не включені в бюджет капіталу й потребують затвердження на вищому рівні. Більшість великих компаній (74 % з досліджених) мають спеціальні посібники з бюджетування капіталу, що включають інструкції й контрольні листи, за якими здійснюються важливі процедури у процесі інвестування.

Система бюджетування капіталу не повинна розглядати інвестиційні проекти ізольовано — приймати лише ті, які пропонують позитивне значення чистої теперішньої вартості, і відкидати всі інші. Вона є цілісною частиною процесу корпоративного планування фірми й тому має бути узгодженою з цілями та стратегіями підприємницької діяльності. Процес інвестування, або процес пере­розподілу ресурсів, до якого він інколи зводиться, є саме тим основним методом, за допомогою якого втілюється стратегія. Хол наводить висловлювання одного з провідних фахівців із планування: «Розміщення ресурсів по різних інвестиційних проектах без солідної концепції як на рівні окремих підрозділів, так і корпорації загалом, дуже нагадує гру в дартс у темній кімнаті»[2]. Привабливість інвестиційних пропозицій, що приходять з різних секторів ділового портфеля фірми, залежить не тільки від норми дохідності, що пропонується, але також від стратегічної важливості сектору. Як приклад можна розглянути підхід Бостонської консалтингової групи (Boston Consulting Group), який характеризує підприємницький портфель за такими параметрами, як відносна частка ринку й рівень зростання (рис. 1.9).

Рис. 1.9. Нормальний прогрес продукту в часі

Ця матриця «два-на-два» визначає чотири види товарного ринку, на яких має змогу діяти фірма, «зірки» (висока частка ринку, високі темпи росту ринку), «грошові корови» (висока частка ринку, низький ринковий ріст), «знаки питання» (низька частка ринку, високий ринковий ріст) та «собаки» (низька частка ринку та низький ринковий ріст). Нормальний розвиток продукту в часі починається з потенційно успішного продукту й рухається проти годинникової стрілки, щоб у кінці бути відторгнутим (знятим). Спираючись на цей стратегічний аналіз бізнесового портфеля фірми, пропонується модель розподілу ресурсів, яку наведено на рис. 1.10.

Рис. 1.10. Інвестиційна стратегія

На ньому показано, як такий аналіз допомагає розробити стратегію розміщення ресурсів. Діяльність, яка пропонує високі темпи зростання й можливість досягнення домінування на ринку, є основним напрямом інвестування («зірки» та «знаки питання»).

Коли такого домінування досягнуто, темпи зростання починають зменшуватися й інвестиції спрямовуються лише на підтримання частки ринку. «Грошові корови» стають генераторами для інших ділянок росту. Напрями діяльності, на яких не вдалося досягти якої-небудь значущої частки ринку протягом фази їхнього зростання («собаки»), стають кандидатами на відторгнення й мають оцінюватися відповідним чином. Будь-які генеровані кошти повинні вкладатися в сектори з високим рівнем зростання.

Наведений вище метод є одним з багатьох, якими можуть скористатися фірми у визначенні впливу стратегії на розподіл ресурсів. Розробивши інвестиційну стратегію, фірма може потім оцінювати окремі проекти на предмет того, чи збігаються вони з довгостроковим стратегічним планом фірми. З цього стає зрозумілим, що оцінка проектів за нестачі капіталу або ранжирування проектів відбувається не тільки відповідно до їхньої норми дохідності. Багато компаній відкидають проекти з високою нормою дохідності, тому що вони знаходяться поза сферою стратегічних інтересів фірми.

Бюджет капіталу має бути тісно пов’язаним з корпоративною стратегією. Отже, кожний проект вносить свій вклад у реалізацію певних елементів цієї стратегії.

Пропозиції з відсівання. Неможливо й небажано здійснювати повномасштабну оцінку інвестиційних можливостей, поки вони чітко невизначені. Процес відсівання є важливим інструментом відбраковування проектів, які з тих або інших причин не варті подальших інвестиційних досліджень. На фазі відсівання звер- тають увагу на таке:

1.                   Чи збігається інвестиційна можливість з інвестиційною стратегією? Чи потрапляє вона в сектор діяльності, призначеної для зростання, підтримки, відторгнення?

2.                   Чи достатньо ресурсів (досвіду, коштів та ін.) для реалізації проекту?

3.                   Чи можливе технічне виконання цієї ідеї?

4.                   Чи є якісь свідчення на користь того, що цей проект може забезпечити очікувану дохідність?

5.                   Чи прийнятний рівень ризику проекту?

З огляду на те, що якість інформації, яка використовується за відсівання є, загалом, низькою, немає сенсу використовувати на цьому етапі складний фінансовий аналіз. І, відповідно, простий метод розрахунку окупності часто використовується на цій стадії, тому що він дає змогу зробити наближену оцінку прибутковості й рівня ризику проекту.

Конкретизація. Інвестиційна пропозиція є невизначеною й без­формною, допоки її чітко не визначено. На стадії конкретизації в процесі інвестиційного аналізу детальна специфікація інвестиційної пропозиції виконується з використанням підбірки інфор­маційних матеріалів, які описують її технічні й економічні характеристики. Для кожної пропозиції розробляється певна кількість альтернативних варіантів, які мають бути деталізовані й оцінені, щоб створити проект, який має найпривабливіші фінансові показники. Навіть на цій ранній стадії виникає потреба розподілу відповідальності. Збирання інформації вже саме по собі потребує спілкування з керівництвом, яке може або підтримати проект, або ж докласти певних зусиль для недопущення його реалізації. Було визначено, що обов’язки й відповідальність відносно реалізації проекту розподіляються й перерозподіляються, допоки не виникне ситуація, яка призводить до неминучої реалізації проекту[3]. Обсяг інформації, яка збирається для оцінки інвестиційної пропозиції, значною мірою визначається інформацією, потрібною для отримання бажаного рішення, легкістю її опрацювання, а також тим, до якої міри особа, що висунула цей проект, буде нести відповідальність за подальшу діяльність, яка ґрунтуватиметься саме на цій інформації .

Класифікація інвестицій. Потрібна інформація та метод аналізу змінюються залежно від природи проекту. Існує така усталена класифікація інвестиційних пропозицій:

1.                   Заміщення.

2.                   Скорочення витрат.

3.                   Розширення або покращання.

4.                   Нові продукти.

5.                   Стратегія.

6.                   Статутна діяльність та благодійність.