Обсяги та механізми лізингового інвестування в аграрний сектор України

• Господарський кодекс України 16.01.2003 р. (стаття 292)
• Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. (статті 806-809 глави 58);
• Про фінансовий лізинг: Закон України від 16.12.1997 р. (в ред. від 11.12.2003 p.)
• Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28.12.1994 р. (в ред. Закону від 22.05.1997р.): (пункт 1.18 стаття 1, пункт 7.9.6 статті 7)
• Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 р.
• та ін.

     2.Обсяги  лізингового інвестування  в аграрний сектор  України

     За  останні декілька років інтерес  до лізингу значно виріс. На сьогоднішній день ринок лізингових послуг перебуває на стадії становлення, і очевидним є необхідність збільшення обсягів лізингових операцій, оскільки багато вітчизняних підприємств характеризуються несприятливим станом матеріально-технічної бази (значна питома вага морально застарілої техніки та обладнання, низька ефективність їх використання, незабезпеченість запасними частинами тощо). Проте, темп росту лізингового ринку в Україні не відповідає потребам економіки в цілому: потреба в лізингу для оновлення основних засобів підприємств країни в 70 разів перевищує реальний обсяг ринку лізингу.

     Оцінка  обсягів ринку лізингу може базуватися на кількох показниках:

• загальній вартості активів, що були надані в лізинг упродовж року;
• загальній вартості лізингових угод, укладених упродовж року;
• обсязі портфеля лізингових угод станом на певну дату (як правило, на, кінець року), тобто на сумі зобов'язань за лізинговими угодами, які ще не завершені станом на певну дату. Упродовж останніх років усі перелічені показники ринку лізингу в Україні демонстрували позитивну динаміку.

     Ринок лізингу в Україні тільки-но утверджується, на ньому немає загальновизнаних лідерів, його розвиткові приділяється недостатня увага з боку держави. В уряді досі не визначено орган, який би відповідав за проведення політики щодо розвитку лізингу в Україні.

     Більшість експертів вважають, що проблема розвитку лізингу в Україні лежить у  трьох площинах: удосконалення законодавчої бази, зменшення податкового тиску  на підприємства, здешевлення та покращення умов користування кредитними ресурсами.

     Для України, яка гостро відчуває потребу в оновленні основних засобів в усіх галузях економіки, необхідність розвитку ринку лізингових послуг є особливо актуальною. Адже рівень зносу основних засобів в сільському господарстві в Україні нині становить у середньому 60%.

     Головна відмінність українського лізингу  для села від західного полягає  в тому, що основним інвестором виступає держава, надаючи НАК "Украгролізинг" бюджетні кошти на певний термін. Компанія ж, придбаваючи й передаючи сільськогосподарські машини у фінансовий лізинг, повертає кошти до бюджету, регулярно збираючи лізингові платежі з лізингоодержувачів. Сільськогосподарська техніка й обладнання передаються терміном на п'ять-сім років. При цьому плата за користування коштами дорівнює 7% від невідшкодованої суми, що у перерахунку на 5 років становить лише 2,8% річних від первісної вартості. Більш дешевих коштів для лізингоодержувачів не існує. До того ж 2,8% річних значно менші від рівнів річної інфляції, які фіксуються впродовж останніх років, і, таким чином, відсоткові платежі лізингоодержувачів компенсуються з лишком.

     Фінансовий  лізинг до цього часу ще не зайняв у  нас належного місця. Хвиля усвідомлення переваг лізингу ніяк не докотиться до України. Навіть у кращі часи лізингові  інвестиції в технічне переозброєння  сільськогосподарського виробництва  не перевищували 12% до обсягу фактичних  витрат на придбання техніки і  двох відсотків до обсягів, необхідних для простого відтворення наявного парку машин. Вони не йдуть ні в  які порівняння з показниками  найбільш розвинутих країн. В Україні, щоб вийти на їх рівень, бюджетні видатки повинні становити 750 - 800 млн. грн., а стосовно потреб для простого відтворення наявного парку машин - не менше 3-4 млрд. грн.[5].

     Крім  НАК "Украгролізинг" в Україні станом на 01 січня 2009 року кількість лізингових компаній становила 25, а юридичних осіб, що згідно законодавства мають право займатись лізинговою діяльністю І все ж обсяг лізингових інвестицій у всі галузі виробничої діяльності дорівнює лише 1,2%. При цьому для промислового сектору економіки цей показник наближається до нуля. Послугами лізингу переважно користуються (до 80%) транспортники. Більшість із лізингових компаній працюють з великими підприємствами (50%).

     На думку багатьох фахівців, гостру потребу в інвестиціях в аграрний сектор економіки України значною мірою можна задовольнити саме завдяки кращому використанню потенціалу ринку лізингових послуг. Лізинг у різних своїх формах (фінансовий, оперативний тощо) міг би стати непоганою альтернативою кредитуванню.

     Він дозволяє суттєво зменшити стартові капіталовкладення, а отже, відкриває широкі можливості для розвиткусільського господарства. Про це свідчить досвід багатьох країн світу.

     Серед основних напрямків використання лізингових операцій - сільськогосподарська техніка та переробка займає 15,7% (операції з лізингу сільгосптехніки є досить ризиковими, адже майже всі господарства аграрного сектору є постійними боржниками), сільськогосподарська переробка - 3,1%  (найбільш надійна з точки зору повернення вкладених коштів, позаяк попит на харчі досить стійкий.

     Разом з тим, сучасний рівень розвитку лізингової діяльності в Україні не дозволяє задовольнити потреби навіть одного сектору економіки - АПК (станом на кінець 2006 року сюди поставлено понад 2 тис. одиниць різноманітної техніки на суму 15 млн. грн., що складає лише 5% від необхідних обсягів). Проте, за існуючими оцінками, потенційна ємкість ринку лізингових послуг в Україні вважається надзвичайно великою і за умов нормального розвитку цей ринок вже в найближчі 1-2 роки міг би "принести" мільярди інвестицій в аграрний сектор.

     Головними причинами обмеженого використання лізингу є недосконалість законодавства про лізинг, а також механізмів оподаткування, кредитування, амортизації та страхування, монопольне становище лізингодавців на ринку лізингових послуг, слабкий фінансово-економічний стан багатьох аграрних підприємств, їх неспроможність своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, висока вартість лізингових угод, яка пропонується рядом лізингових компаній та інші.

     З метою активізації розвитку лізингу в аграрний сектор Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме: створення сприятливої законодавчої бази для суб'єктів лізингової діяльності, розвиток механізму сублізингу, удосконалення системи оподаткування, кредитування, амортизації; розширення структур лізингу, урізноманітнення джерел фінансування лізингу (приватний капітал); зниження вартості кредитних ресурсів, для забезпечення ефективності лізингових операцій; розвиток системи гарантій, щоб уникнути будь-якої застави при лізингу; зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди; надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування; створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні підприємств; організацію при обласних лізингових центрах відділів з формування бази даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування; розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг та ін.

     Активне застосування лізингу може стати  потужним імпульсом технічного розвитку, сприяти структурній перебудові економіки, а саме переобладнанню виробництва, відновленню основних засобів, розвитку підприємств аграрного сектору.

     Останніми роками комерційні банки зрозуміли  переваги лізингових операцій перед  звичайним кредитуванням і починають  активно долучатись до такої діяльності. На жаль, лізингові послуги ще не стали популярними серед українських  підприємців. Так, загальний обсяг  лізингових угод в Україні становив лише 0,2% від ВВП, у той час, як у  країнах ЄС він на порядок вищий - 2%. Фінансовий лізинг в АПК є  вигідною формою діяльності для всіх учасників цього виду інвестицій - і селянам, і машинобудівникам. Необтяжливий він і для державного бюджету.

     Cитуацію в сільському господарстві й машинобудуванні можна окреслити так:

• потреба сільського господарства у придбанні технічних засобів механізації праці - 15-20 млрд. грн., а купівельна спроможність - 2,5 млрд. грн.;
• виробничі потужності сільськогосподарського машинобудування - 9-10 млрд. грн., а фактичне завантаження виробничих потужностей, обумовлене купівельною спроможністю селян, - 2,5 млрд. грн.

     Тобто, у селян немає можливостей  збільшити купівельну спроможність, а у машинобудівників - завантажити  свої потужності.

     Сьогодні  всі сільськогосподарські підприємства мають для збирання зернових близько 50 тис. зернозбиральних комбайнів. Таким  чином, на кожний з наявних комбайнів  припадає 250 га. Фізичний знос, а відтак і технічний стан переважної більшості  комбайнів призводить до частих поломок, а відсутність розгалуженої мережі сервісних підприємств - до непомірних простоїв задля усунення несправностей. У таких комбайнів середньодобовий  наробіток протягом сезону не перевищує 7 га. А це означає, що термін збирання зернових розтягується на 30 і більше днів[6].

     3.Механізм  лізингового інвестування  в аграрний сектор  України

     Для кожного із учасників лізингової діяльності цей вид підприємницької  діяльності має певні переваги.

     Для продавця майна лізинг є зручним  засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем. Більше того, підприємство-постачальник позбавлене необхідності використовувати комерційний  кредит.

     Підприємство—лізингоодержувач також здобуває дуже суттєві переваги:

• лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60—70% їхньої вартості;
• підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позику на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцю;
• лізинг дає підприємству більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;
• зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: відтак розширюються можливості оперативного оновлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування;
• лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб'єкта господарювання та його можливість отримати банківський кредит;
• лізингові платежі включають до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;
• зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об'єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю;
• досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит. Поряд з перевагами лізинг має певні недоліки:
• вартість лізингу для лізингоодержувача вища на суму лізингової маржі, ніж вартість звичайної позики;
• складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складнішої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позику;
• лізингодавець бере на себе ризик можливого морального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів.

     Підприємство, що прагне отримати основні фонди  на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається  з таких етапів:

     • підготовка та обгрунтування лізингового проекту;