Обсяги та механізми лізингового інвестування в аграрний сектор України

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Індивідуальне науково-дослідне завдання

     на  тему:

     «Обсяги та механізми лізингового  інвестування в аграрний сектор України» 
 
 
 
 
 
 

     Харків  – 2010 
 
 
 
 
 

     Зміст

     Вступ

     1.Теоретичні  основи лізингу

     2.Обсяги  лізингового інвестування в аграрний  сектор України

     3.Механізм  лізингового інвестування в аграрний  сектор України

     4.Стан  та майбутній розвиток лізингового  інвестування в аграрному секторі  України

     Висновок

     Список  використаних джерел

 

     

     Вступ

     За  економічної кризи більшість  підприємств України неспроможна  власними коштами здійснювати технічне оновлення виробництва. Відтак виникає  об'єктивна необхідність розвитку лізингового  бізнесу, що уможливлює залучення приватних  інвестицій для фінансової підтримки  підприємств, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.

     Термін  «лізинг» походить від англійського дієслова «to lease», що означає «брати в оренду».

     Будь-яка  лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна (лізингодавець) надає користувачу (лізинго-одержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі.

     В економічному розумінні лізинг - це кредит, який надасться в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора - лізингодавець, позичальника - лізингоодержувач.

     Однією  з актуальних проблем аграрного  сектору вітчизняної економіки  є забезпечення сільськогосподарських  товаровиробників технічними засобами. З часу набуття України незалежності стан забезпеченості сільськогосподарських  підприємств технікою з року в  рік погіршувався.

     Темпи зростання технічного забезпечення не відповідають сучасним організаційно-технологічним  вимогам сільськогосподарського виробництва. Для вирішення цієї проблеми потрібне кількісне і якісне оновлення  матеріально-технічної бази, запровадження  нової техніки, технологій та організації  виробництва. В даних умовах, що склалися, найпривабливішим інструментом залучення  інвестиційних ресурсів може стати  лізинг. Саме він зможе певною мірою  забезпечити сільськогосподарських  товаровиробників технічними засобами в найкоротші строки.

     Формування  розвитку лізингових відносин в аграрному  секторі сприятиме забезпеченню нових конкурентних позицій підприємств  АПК у трансформаційному періоді  становлення ринкових відносин. Важливість проблеми впровадження лізингових відносин у вітчизняному сільському господарстві, недостатній рівень її вивчення та розробки в умовах переходу України  до ринкових відносин, необхідність дослідження  теоретико-методичних основ лізингу, формування організаційно-економічного механізму лізингових операцій для активізації інвестиційного процесу в аграрній сфері України, визначення шляхів удосконалення його організації i механізмів функціонування зумовила актуальність вибору теми дослідження.

 

     

     1.Теоретичні  основи лізингу

     Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених  фінансових коштів, яка полягає в  наданні за договором лізингу  однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

     Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо[1].

     Види  лізингу:

     1.Залежно  від особливостей здійснення  лізингових операцій:

• фінансовий лізинг.-. це лізинг, що передбачає набуття лізингодавцем у власність речі (устаткуванн, обладнання) у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передання її у користування лізингоодержувачеві на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі);
• оперативний лізинг – це такий вид лізингу, що передбачає передання лізингодавцем належного йому індивідуально визначеного майна, що використовується як виробничі (основні) фонди, у користування лізингоодержувачеві на визначений строк, але не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) з умовою технічного обслуговування та ремонту майна його виробником (продавцем) та без права на викуп предмета лізингу[4].

     2.За  критерієм участі лізингоодержувача у визначенні продавця (виробника) та специфікації предмета лізингу розрізняється:

• прямий лізинг – передбачає передання на умовах лізингу майна, що належить лізингодавцеві на праві власності і було набуте ним без попередньої домовденості із лізингоодержувачем4
• непрямий лізинг – на підставі договору лізингу передається майно, що було спеціально придбане лізингодацем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.

     3.За  формою здійснення розрізняється:

• зворотний лізинг – передбачає набуття лізингодавцем майна виробника і передачу цього майна (виробникові) у лізинг;
• пайовий лізинг – це здійснення лізингу за участю субєктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійснення лізингу, інвестуючи свої кошти.

     Сутність  лізингу проявляється у його функціях: фінансовій, виробничій, збутовій.

     Фінансова функція полягає:

     •у  звільненні підприємства від одномоментної повної оплати придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довгострокового кредиту;

     • у використанні підприємством податкових та амортизаційних пільг.

     Оскільки  орендну плату зараховують до складу валових витрат, то відповідним  чином зменшується оподатковуваний  прибуток підприємства.

     Застосування  механізму прискореної амортизації  сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.

     Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

     Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно.

     Об'єктом  лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

     Не  можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також  цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів[1].

     До  об'єктів лізингу належать: машини та обладнання, засоби обчислювальної техніки, транспортні засоби, виробничі  будівлі та споруди та інші основні  фонди.

     У складі суб’єктів договору лізингу, які приймають участь у лізинговому  процесі виділяють прямих та непрямих учасників. До прямих учасників відносяться  лізингодавці, лізингоодержувачі, та виробники об’єкта лізингу, до непрямих – комерційні та інвестиційні банки, які кредитують лізингодавця і виступають гарантами угод, страхові компанії, пенсійні фонди, брокерські та інші посередницькі фірми.

     Суб'єктами лізингу можуть бути:

• лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
• лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
• продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
• інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу[3].

     Лізингодавцями можуть бути: лізингові компанії, комерційні банки, філії, підрозділи підприємств—виробників обладнання, державні й місцеві органи (комітети з управління майном; відділи постачання).

     Лізингоодержувачі — це: юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції; фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю. До категорії продавців майна належать: виробники машин та обладнання, оптово-збутові організації, торгові фірми, власники майна та інші учасники угоди.

     Крім  основних учасників, у лізинговому  бізнесі беруть участь посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу. До таких належать:

     • страхові компанії;

     • брокерсько-дилерські фірми;

     • сервісні центри з обслуговування машин  та устаткування;

     • інші посередники.

     Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить  до скорочення терміну оборотності  капіталу, унаслідок чого підвищується дохідність виробництва.

     Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:

• предмет лізингу;
• строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
• розмір лізингових платежів;
• інші умови,  щодо  яких за заявою хоча б однієї із сторін має  
  бути досягнуто згоди[3].

     За  договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно,  що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий  лізинг),  або майно,  спеціально придбане лізингодавцем у продавця    (постачальника)     відповідно     до     встановлених лізингоодержувачем  специфікацій  та  умов  (непрямий лізинг),  на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

     Предметом  договору  лізингу може бути неспоживна  річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

     Не можуть бути предметом  договору лізингу земельні ділянки  та інші природні об'єкти, а також  інші речі, встановлені законом[2].

    Сплата  лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

     Лізингові платежі  можуть включати:

     а) суму, яка відшкодовує  частину вартості предмета лізингу;

     б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

     в) компенсацію відсотків  за кредитом;

     г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

     Спори,  що виникають  при укладанні та виконанні лізингових договорів, вирішуються відповідно до закону. Спори, що виникають із договорів міжнародного лізингу, вирішуються з урахуванням визначених такими договорами умов розгляду та вирішення спорів[3].

     Лізингова форма інвестування аграрного сектора  України регламентується такими нормативно-правовими актами: