ІНВЕСТИЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ПІДПРИЄМСТВА І РИЗИК

Прихильники пасивного управління також стверджують, що очікувана  прибутковість в рамках активного  управління в дійсності нижче, ніж  виходить при пасивному управлінні. Комісійні, що стягуються активними менеджерами, як правило, набагато вищі за ті, які встановлюють пасивні менеджери (різниця в середньому коливається від 0,30 до 1,00% вартості активів, що перебувають в управлінні). Крім того, пасивне управління портфелем зазвичай вимагає невеликих транзакційних витрат, у той час як в залежності від обсягу операцій транзакційні витрати при активному управлінні можуть бути досить високими. Саме через різницю у рівні витрат і стверджується, що пасивні менеджери отримують кращі результати в порівнянні в активними або, іншими словами, що пасивне управління дає більш високі, в порівнянні з середніми, результати [21].

Суперечка між прихильниками активного і пасивного управління ніколи не буде вирішено остаточно. Випадковий «шум», властивий поведінки цінних паперів, не дозволяє побачити майстерність активних менеджерів. У результаті в суперечці домінують суб'єктивні моменти, і тому жодна зі сторін не може переконати іншу у вірності її точки зору.

Незважаючи на швидке зростання  активів, які управляються пасивними  менеджерами, при управлінні більшою  частиною національних і міжнародних  портфелів акцій і облігацій використовуються методи активного управління. Багато великі інституційні інвестори, такі, як пенсійні фонди, вибрали середину, користуючись послугами як пасивних, так і активних менеджерів. У цілому така стратегія може бути розглянута як раціональна відповідь на недозволений суперечка про активний і пасивному управлінні. Очевидно, що всі активи не можуть управлятися, пасивно - хто ж у цьому випадку буде підтримувати курси паперів на рівні їх «дійсної» вартості? При цьому інвестори, що володіють кваліфікацією і здібностями вище середнього рівня, перебувають поки в явній меншості серед осіб, які пропонують свої послуги інвесторам.

У таблиці 2.1 розглядаються стратегії розміщення капіталу відповідно до цілей інвесторів.

 

Таблиця 2.1 -  Стратегії формування інвестиційних портфелів [31]

Інвестиційна стратегія	Припустимий рівень ризику	Переваги інвесторів
Активна	Вище середнього	Головна увага приділяється оцінці майбутньої ціни. Перевага надається  довгостроковому інвестуванню. Готовність прийняти нетривале коливання вартості портфелю. Портфель містить акції, облігації великих корпорацій та урядів.
Помірно активна	Середній	Головна увага приділяється оцінці майбутньої ціни та збільшенню дохідності порівняно з поточною дохідністю.  Готовність прийняти нетривале коливання вартості портфелю.  Портфель містить акції, облігації великих корпорацій та урядів
Помірно пасивна	Нижче середнього	Увага приділяється як поточному доходу,  так і майбутній ціні та зростанню дохідності.  Портфель містить акції,  облігації великих корпорацій та урядів
Пасивна	Низький	Головним є підтримка поточної прибутковості. Майбутня ціна та доходи є менш важливою. Портфель містить акції та урядові  облігації.

 

Вибір активної чи пасивної стратегії  не обов’язково розподіляється за принципом  “все або нічого”.  Існує змішаний підхід,  який отримав назву стратегії пасивного ядра.  У цьому випадку певна частина портфеля індексується  (так зване пасивне ядро),  активно управляючи іншою її частиною.

За умов нестабільності на ринках,  контроль за ризиком та його регулювання отримають досить вагоме значення.  Інвестори намагаються захистити свої вклади від втрат,  зберігаючи достатній рівень їх дохідності. Для досягнення цієї мети основним методом стало нейтральне інвестування. Воно спрямоване на нейтралізацію певних ринкових ризиків шляхом заняття одночасно врівноважуючих один одне довгострокових та короткострокових позицій й використання інструментів, між якими існує певний взаємозв’язок. Така стратегія спрямована на обмеження різких економічних коливань або впливу ринкових умов на інвестиційний портфель [30]. 

Отже,  ключовими характеристиками інвестицій є дохідність і ризик.  Виходячи з цього,  інвестиційну стратегію поділяють на ефективну та неефективну.  Неефективні стратегії містять ризик,  який не відшкодовується вищою нормою прибутку. Ефективні стратегії забезпечують можливість отримання вищої норми прибутку за існуючий рівень ризику.  Головне завдання інвесторів –  уникнути неефективної стратегії, що вимагає оцінки ризиків, очікуваних доходів та їх взаємозв’язку.

Методи визначення ефективної стратегії, що базується на оцінці показників ризику,  дохідності та їх співвідношення, а також прогнозування результатів втілення обраної стратегії пояснюється теорією інвестиційного портфеля. Але способи отримання оцінки даних показників та їх характеристика пояснюється теорією ринку капіталу. Ця теорія розглядає шляхи визначення вартості активів та наслідки взаємозв’язку ризику й дохідності.

Ефективним вважається ринок,  на якому ціни відображають найкращу з прогнозованих тенденцій щодо можливих альтернативних майбутніх доходів.  Інвестори,  які вважають ринок ефективним,  проводять пасивну інвестиційну політику.  Інвестори,  які впевнені,  що зможуть успішно прогнозувати майбутні ринкові ціни,  віддають перевагу активній стратегії, яка вимагає реагування на зміни прогнозів.

Ґрунтовний аналіз показників ризику та дохідності становить передумову прийняття розумних рішень щодо реалізації того чи іншого проекту.  Аналіз доходу дає можливість порівняти розміри дійсного і прогнозованого потоку надходжень. 

 

 

2.3 Імітаційний аналіз оптимізації інвестиційних стратегій

 

 

В аналізі інвестицій важливо знати  тривалість проекту, яка звичайно пов'язана з життєвим циклом. За період життєвого циклу об'єкт повинен не тільки окупити себе, а й принести прибуток. Однак тривалість циклу в окремо взятій організації в умовах ринкової невизначеності розрахувати надзвичайно важко [25].

Для того щоб істотно знизити  ризик, підвищити гарантії стійкості роботи фірми можна в результаті вкладення її коштів у різні види діяльності, що називається диверсифікацією.

Інвестування одночасно по декількох  об'єктів оптимального інвестиційного портфеля дозволяє виробити таку стратегію, при якій завершення циклу по одному з виробництв або технологій, що приводять їх до закриття, або втрати, що виникли з інших причин, компенсуються  іншими паралельними сценаріями інвестування, що знаходяться на інших стадіях  життєвих циклів і забезпечують прибуток. Такий підхід гарантує, що в разі втрат по одному-двох проектах фірма збереже свої позиції в інших видах інвестування. Важливо щоб прибуток від інших видів покривала можливі втрати від невдалих проектів.

При використанні декількох напрямків  вкладення коштів формується так  званий інвестиційний портфель, тобто певна сукупність напрямків інвестування [18].

Слід зазначити, що причиною вибору портфельного інвестування можуть бути не тільки цілі мінімізації ризику, але також наявні обмеження по кожному з проектів та ін.

Вибір оптимального інвестиційного портфеля здійснюється на основі імітаційної моделі з використанням дводольних графа. Перевага представленої моделі полягає в тому, що вона дозволяє врахувати і найбільш наочно відобразити безліч факторів в стратегічному інвестуванні в умовах невизначеності і ризику. У розрахунку визначаються та враховуються:

• можливі максимальні втрати з урахуванням їх ймовірності по кожному з оцінюваних інвестиційних проектів;
• економічний ефект від ризику по кожному проекту з урахуванням очікуваного прибутку і максимально можливих втрат у ймовірнісної оцінки;
• значимість проекту за рівнем економічного ефекту від ризику проекту;
• ефективність ризику за рівнем прибутковості і максимально можливим втратам з урахуванням їх ймовірності для кожного проекту і за питомою вагою рівня ефективності в сумі рівнів;
• число проектів, що покривають втрати від проекту з невдалим ризиком;
• число проектів, суму втрат від яких може покрити розглянутий проект, якщо результат за ризиком цього проекту принесе ефект;
• рейтинг взаємного покриття невдалого ризику (рейтинг надійності);
• рейтинг значимості проекту й ефективність ризику [25].

На основі перерахованих показників здійснюється вибір по одному з трьох критеріїв або за сукупністю цих критеріїв, включаючи вибір:

• за критерієм гарантованої беззбитковості;
• по найбільш гарантованого запасу міцності;
• по найбільш високій віддачі ризику.

Вибір належить зробити з проектів, що мають різну очікувану ефективність і різні можливі втрати.

Для проведення аналізу інвестиційних  прогнозів керівництву потрібно знати очікувані доходи (прибуток) по аналізованих проектів на основі попереднього вибору пропонованих (найбільш ймовірних) сум вкладень в розглянуті проекти [6].

Можливі втрати від невдалого ризику можуть бути пов'язані, наприклад, з імовірністю падіння курсу рубля на валютному ринку. Судити про можливу зміну курсу можна на основі оцінки фінансово-економічної ситуації і намічених тенденцій в економіці держави. Така оцінка дозволить оцінити максимально можливі втрати і завчасно виробити образ дій на випадок найгіршого результату.

Тут може бути використаний принцип  сценарного підходу для кожного з можливих напрямків інвестування. При сценарному підході отримують три оцінки. Перша - для базового варіанту вихідних даних і передумов, сформульованих для найбільш імовірного поєднання умов функціонування організації. Далі перебувають аналогічні оцінки для песимістичного й оптимістичного варіантів умов. Подання про можливе найгіршому результаті дозволить заздалегідь розробити способи визначення, зменшення і запобігання ризику, вибору найменш уразливих проектів.

Песимістичний сценарій - максимально  можливі втрати від проекту. Оптимістичний сценарій відповідає очікуваному розміром прибутку при сприятливому результаті.

 

3 Інформаційні  системи як інструмент підвищення  ефективності управління реальними  інвестиціями

 

 

3.1 Інформаційні системи  в процесі управління реальними  інвестиціями

 

 

Широка інформатизація всіх сфер діяльності нашого суспільства  принципово зміцнює роль інформації та інформаційних технологій. Особливо актуальні ці питання для економічних  об'єктів: виробничих підприємств, інвестиційних  організацій, фірм, компаній, фінансових, банківських, податкових, торгівлі, маркетингу, державних та інформаційних органів  управління.

Управління названими  об'єктами – постійний процес переробки  значних обсягів різнобічної  інформації, для якого характерно:

• зростаюча потреба в інформації, яка являється основою для прийняття рішень в управлінні;
• значний обсяг інформації та складні інформаційні зв'язки між показниками, динамізм даних, які використовуються в управлінні;
• велика кількість обчислювальних та логічних операцій, які виконує управлінський персонал;
• можливість формалізації переважної більшості задач як в типових ситуаціях, так і при рішенні проблем в слабо структурованих або неструктурованих проблемах;
• якість управління та прийняття рішень в економіці тісно пов'язана з використанням сучасних засобів комп'ютерної техніки та інформаційних технологій. Основним підходом до їх використання являється створення та застосування інформаційних систем (ІС) у менеджменті.

За змістом автоматизовані системи (АС) – це система, яка складається з персоналу і комплексу засобів автоматизації його діяльності та реалізує інформаційну технологію виконання установлених функцій [10].

Призначення автоматизованих  систем (АС) в економіці – це автоматизація розрахунків, під якою розуміють людино-машинне АСУ являє собою систему управління, яка орієнтована на широке й комплексне використання технічних засобів і економіко-математичних методів для розв'язування інформаційних завдань управління.

Інформаційні системи  можуть значно різнитися за типами об'єктів управління, характером та обсягом розв'язуваних завдань і  рядом інших ознак.

Загальноприйнятої класифікації АС у даний час не існує. Пропонується класифікація АС наступними ознаками :

1. За рівнем або сферою діяльності – державні, територіальні (регіональні), галузеві, об'єднань, підприємств, технологічних процесів.
2. За рівнем автоматизації процесів управління – інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові, інформаційно-керівні, системи підтримки прийняття рішень, інтелектуальні АС
3. За ступенем централізації обробки інформації – централізовані АС, децентралізовані АС, інформаційні системи колективного використання.
4. За ступенем інтеграції функцій – багаторівневі АС з інтеграцією за рівнями управління (підприємство – об'єднання, об'єднання – галузь і т. ін.), багаторівневі АС з інтеграцією за рівнями планування і т. ін. [10].