ІНВЕСТИЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ПІДПРИЄМСТВА І РИЗИК

Для дослідження залежності між  ризиком конкретного інвестиційного проекту і загальним ризиком  на інвестиційному ринку капіталів  або ринку інвестиційних проектів спираються на рівняння лінії ринку  капіталів (Рисунок 1.4) [29].

 

 

 

 

Рисунок 1.4 – Лінія ринку капіталів

 

Кожен портфель можна подати графічно у двомірному просторі, де на осі  Х відкладаємо значення коефіцієнту  β портфелів, а на осі ординат  – їхні сподівані норми прибутку.

На малюнку портфель F складається  лише з вкладень, необтяжених ризиком. Для нього β=0, а норма доходу mF відповідає безризиковій ставці.

Портфель М – це ринковий портфель, який складається з типових для  ринку акцій обтяжених ризиком. Його сподівана норма доходу mм  називається середньоринковою нормою доходу ринку капіталів.

Таким чином пересуваючись від  точки F до М разом із збільшенням норми доходу відбувається зростання ступеня ризику.

Знаючи координати двох точок, ми можемо побудувати рівняння лінії ринку  капіталів:

 

m = mF + β (mм – mF)                                (1.4)

 

Це рівняння дозволяє визначити  норму доходності будь-яких цінних паперів задаючись його коефіцієнтом систематичного ризику, який встановлюється ринком. Різниця (mм – mF) представляє собою середньоринкову плату за ризик. Лінія ринку капіталів характеризує цей ринок в стані рівноваги, який змінюється, тому параметри рівняння постійно корегуються. Оцінка інвестиційного проекту в рамках даної методики дозволяє визначити його вплив на доходність підприємства (інвестора) і на його загальний рівень ризику.

Приклад [29]:

Лінія ринку цінних паперів подана рівнянням m=6,2+5,8β. Необхідно обґрунтувати спад норми прибутку для чотирьох цінних паперів, для яких β відповідно дорівнює 0; 1; 0,6; 1,5.

Розв'язок:

m1 = 6,2 + 5,8∙0 = 6,2% – безризиковий цінний  папір, який зменшить ризик  портфелю;

m2 = 6,2 + 5,8∙1 = 12% – середньоринкова  акція, яка не змінить ризик  портфелю;

m3 = 9,68% – консервативна акція,  яка зменшить ризик портфелю;

m4 = 14,9% – акція є агресивною  і збільшить ризик портфелю.

Інвестиційний портфель являє собою  цілеспрямовану множину об'єктів  реального і фінансового інвестування призначений здійснювати інвестиційну діяльність у відповідності з  розробленою інвестиційною стратегією.

Головною метою формування інвестиційного портфелю є забезпечення реалізації розробленої інвестиційної стратегії  шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів і фінансових операцій.

Система цілей формування інвестиційного проекту включає:

1. Забезпечення високих темпів зростання капіталу.
2. Забезпечення високого темпу зростання поточної доходності.
3. Забезпечення раціонального ступеня ризику.
4. Забезпечення достатнього ступеня ліквідності інвестиційного портфелю.

Враховуючи деяку конфліктність  поставлених цілей кожне підприємство повинно саме визначити їх пріоритетність.

 

2 Інвестиційний портфель

 

 

2.1 Поняття і типи інвестиційних  портфелів 

 

 

Портфель цінних паперів підприємства являє собою сукупність цінних паперів, що належать фізичній або юридичній  особі, яка виступає як цілісний об'єкт  управління. Він може складатися як з цінних паперів одного типу (наприклад: акцій або облігацій), так і декількох типів (наприклад: акцій, облігацій, депозитних сертифікатів, векселів, заставних свідоцтв та ін.). Мета формування портфеля - поліпшити умови інвестування вільних грошових коштів [17].

У процесі формування портфеля досягається  нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість доходу при мінімальному ризику. Доходи по портфельним інвестиціям є валовий прибуток за всієї сукупності паперів, включених у той чи інший портфель з урахуванням ризику.

З урахуванням інвестиційних якостей цінних паперів можна сформувати різні портфелі, у кожному з яких буде власний баланс між існуючим ризиком, прийнятним для власника портфеля, й очікуваної їм віддачею (доходом) і певний період часу. Співвідношення цих факторів дозволяє визначити тип портфеля цінних паперів [13].

Основною перевагою портфельного інвестування є можливість вибору портфеля на вирішення специфічних інвестиційних завдань.

Тип портфеля - це її інвестиційна характеристика, заснована на співвідношенні прибутку і ризику. При цьому важливим ознакою при класифікації типу портфеля і те, яким способом і за рахунок якого джерела даний дохід отримано: за рахунок зростання курсової вартості або за рахунок поточних виплат - дивідендів, відсотків [7].

Виділяють два основних типи портфеля: портфель, орієнтований на переважне  одержання доходу за рахунок відсотків  і дивідендів (портфель доходу); портфель, спрямований на переважний приріст курсової вартості вхідних у нього інвестиційних цінностей (портфель зростання). Було б спрощеним розуміння портфеля як певної однорідної сукупності, незважаючи на те, що портфель зростання, наприклад, орієнтований на акції, інвестиційної характеристикою якого є зростання курсової вартості. У його склад можуть входити й цінні папери з іншими інвестиційними властивостями. Таким чином, розглядають ще й портфель зростання і доходу. Класифікація портфелів залежно від джерела доходу:

1. Зростання курсової  вартості 
а) портфель зростання:

• портфель консервативного зростання
• портфель агресивного зростання
• портфель середнього зросту

б) портфель зростання і  доходу:

• збалансований портфель
• подвійний портфель

2. Поточні виплати 
а) портфель доходу:

• портфель регулярного доходу
• портфель дохідних паперів

Портфель зростання формується з акцій компаній, курсова вартість яких зростає.  Мета даного типу портфеля - зростання капітальної вартості портфеля разом з отриманням дивідендів. Проте дивідендні виплати виробляються у невеликому розмірі, тому саме темпи зростання курсової вартості сукупності акцій, що входить у портфель, і визначають види портфелів, що входять до цієї групи.

Портфель агресивного зростання  націлений на максимальний приріст капіталу. До складу даного типу портфеля входять акції молодих, швидкозростаючих компаній. Інвестиції у цей тип портфеля є досить ризикованими, але разом з тим вони можуть приносити найвищий дохід.

Портфель консервативного зростання є найменш ризикованим серед портфелів цієї групи. Складається, в основному, з акцій великих, добре відомих компаній, що характеризуються, хоча і невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості. Склад портфеля залишається стабільним протягом тривалого періоду часу, націлений на збереження капіталу.

Портфель середній на зріст є поєднанням інвестиційних властивостей портфелів агресивного і консервативного зростання. У цей тип портфеля включаються поряд з надійними цінними паперами, що придбані на тривалий термін, ризиковані фондові інструменти, склад яких періодично оновлюється. При цьому забезпечується середній приріст капіталу і помірна рівень ризику вкладень. Надійність забезпечується цінними паперами консервативного зростання, а дохідність - цінними паперами агресивного зростання. Цей тип портфеля є найбільш поширеною моделлю портфеля і користується великою популярністю в інвесторів, не схильних до високого ризику.

Портфель доходу орієнтований на отримання  високого поточного доходу - відсоткових  і дивідендних виплат. Портфель доходу складається переважно з акцій доходу, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості і високими дивідендами, облігацій та інших цінних паперів, інвестиційним властивістю яких є високі поточні виплати. Особливістю цього портфеля і те, що мета його створення - одержання відповідного рівня доходу, величина якого відповідала б мінімальний ступінь ризику, прийнятного для консервативного інвестора. Тому об'єктами портфельного інвестування є високонадійні інструменти фондового ринку з високим співвідношенням стабільно виплачуваного відсотка та курсової вартості.

Портфель регулярного доходу формується з високонадійних цінних паперів  і приносить середній дохід при  мінімальному рівні ризику.

Портфель дохідних паперів складається  з високодохідних облігацій корпорацій, цінних паперів, приносять високий дохід при середньому рівні ризику.

Формування портфеля розвитку і  доходу здійснюється щоб уникнути можливих втрат на фондовому ринку, як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних чи відсоткових виплат. Одна частина фінансових активів, що входять до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша - дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої. Охарактеризуємо види даного типу портфеля.

Портфель подвійного призначення. До складу даного портфеля включаються папери, що приносять його власнику високий дохід при зростанні вкладеного капіталу. У даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення. Вони випускають власні акції двох типів, перші приносять високий дохід, другі - приріст капіталу. Інвестиційні характеристики портфеля визначаються значним змістом даних паперів у портфелі.

Збалансований портфель передбачає збалансованість  не тільки доходів, а й ризику, який супроводжує операції з цінними паперами, і тому в певній пропорції складається з цінних паперів з швидко зростаючою курсової вартістю і з високодохідних цінних паперів. До складу портфеля можна включати і високо ризиковані цінні папери. Як правило, до складу даного портфеля включаються звичайні і привілейовані акції, а також облігації. Залежно від кон'юнктури ринку на ті чи інші фондові інструменти, включені у цей портфель, вкладається більшість засобів.

 

 

2.2 Активне та пасивне управління  портфелем цінних паперів

 

 

Існують дві тактики управління портфелем цінних паперів: пасивна та активна.

Суперечка між прихильниками активного  і пасивного управління триває вже  більше двох десятиліть без будь-яких видимих ​​результатів. На карту поставлені мільярди доларів комісійних, стягнутих за управління, професійна репутація і навіть, як стверджують деякі, ефективне функціонування ринків капіталів.

Пасивне управління полягає в придбанні  паперів на тривалий термін. Інвестор обирає в якості мети якийсь показник і формує портфель, зміна прибутковості якого відповідає динаміці даного показника. Після придбання портфеля цінних паперів додаткові угоди з ними (за винятком реінвестування доходів і деякого коректування портфеля для досягнення точної відповідності обраному показнику) відбуваються рідко. Оскільки обраний в якості мети показник (хоча і не завжди) являє собою широко диверсифікований ринковий індекс, пасивне управління іноді називають індексуванням, а самі пасивні портфелі називають індексними фондами [21].

Активне управління включає систематичні зусилля для отримання результатів, що перевищують обраний в якості мети показник. Існує велика різноманітність у підходах до активного управління. Будь-яке активне управління включає пошук невірно оцінених цінних паперів або груп паперів. Точне виявлення і вдала покупка або продаж таких невірно оцінених паперів відкриває для активного інвестора потенційну можливість отримати кращі результати в порівнянні з пасивним інвестором.

Пасивне управління - це відносно новий  напрямок в інвестиційному бізнесі. До середини 1960-х рр. аксіомою було правило про те, що інвестори повинні прагнути знайти невірно оцінені акції. Деякі інвестиційні стратегії мали певні риси пасивної стратегії, такі як покупка на тривалий період паперів надійних «блакитних фішок». Проте навіть подібні стратегії грунтувалися на прагненні отримати кращий результат у порівнянні з деякою, нерідко не мають достатньої чіткості, ринкової метою. Для практичних цілей концепції широкої диверсифікації та пасивного управління не використовувалися [13].

Прихильники активного управління, виправдовуючи пошук невірно  оцінених паперів, стверджують, що ринки  капіталу не є ефективними. Їхні думки можуть відрізнятися тільки в ступені оцінки неефективності ринків. Наприклад, фахівці з технічного аналізу припускають, що кон'юнктуру ринку визначають передбачувані та рухомі емоціями інвестори. Це створює численні можливості отримання доходів для творчих і дисциплінованих інвесторів. Навпаки, менеджери, що використовують переважно кількісні інструменти інвестиційного аналізу, часто виявляють більш вузькі і менш очевидні можливості для отримання доходів. Тим не менш, активні менеджери вважають, що можна постійно використовувати ситуацію невірної оцінки вартості паперів. В якості підтвердження вони часто вказують на видатні результати особливо щасливих менеджерів і різні дослідження, в яких йдеться про неефективність ринку.

Деякі прихильники активного управління привносять в дискусію про активний і пасивному управлінні моральний аспект. Вони стверджують, що в кінцевому підсумку інвестори зобов'язані займатися пошуком невірно оцінених паперів, оскільки їх дії ведуть до більш ефективного розміщення капіталу. Крім того, деякі захисники іронічно стверджують, що пасивне управління передбачає бесталантную і посередню діяльність.

Прихильники пасивного управління не заперечують, що існують можливості отримання додаткових доходів або, що деякі менеджери показали вражаючі результати. Вони, однак, стверджують, що ринки капіталу є достатньо ефективними, щоб дозволити постійно отримувати надвисокі доходи лише окремим особам, які мають внутрішньофірмової інформацією. Вони стверджують, що приклади минулих успіхів, швидше за все, є результатом удачі, а не майстерності. Якщо 1000 осіб підкинуть монету 10 разів, то існує ймовірність того, що в одного з них монета буде постійно падати «орлом» вгору. В індустрії інвестицій такої людини назвуть блискучим фінансовим менеджером.