Міжнародні інвестиційні організації та їх роль у розвитку економік країн

Автор: Пользователь скрыл имя, 24 Декабря 2012 в 20:09, курсовая работа

Описание работы

Глобальні макроекономічні та регулятивні умови стимулювання міжнародної інвестиційної діяльності здійснюють міжнародні економічні організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який входить до групи Світового банку. До цієї групи входить також Багатостороння агенція гарантій інвестицій, що надає гарантії для фінансування міжнародних інвестиційних проектів, та Міжнародна фінансова корпорація, яка безпосередньо фінансує міжнародні та національні інвестиційні проекти.

Содержание

ВСТУП 3
1 Місце міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій у системі міжнародних організацій 6
1.1 Цілі та функції міжнародних економічних організацій групи Світового банку. 8
1.2 Міжнародний валютний фонд 16
1.3 Банк міжнародних розрахунків 21
1.4 Європейський банк реконструкції та розвитку 22
2 Вплив міжнародних інвестицій на економіку України. 24
ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 40

Работа содержит 1 файл

Никол Инвестирование.doc

— 189.00 Кб (Скачать)

Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному  ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже, конкурентоспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні. Крім того, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і завдання своїх українських партнерів.

Все ж аналіз розвитку інвестиційної діяльності за останні  роки показує її певну позитивну динаміку, розширення масштабів, видів і сфер. Сьогодні в економіку України вкладено понад 2 млрд. $ прямих іноземних інвестицій, що майже в 10 разів більше порівняно з 1994 р. За 1994 р. темпи їх приросту (порівняно з базовим 1993 р.) склали 1,7, за 1995 р. -3,4, за 1996 р. -6,4 і за 1997 р. -9,4 рази. Водночас є зовсім мізерним обсяг іноземних капітальних вкладень — по 5 млн. грн. на рік. Певна річ, капітальні вкладення становлять лише частину інвестицій, однак є підстави твердити, що статистика явно занижує величину іноземних капітальних вкладень.

За даними НБУ, у 1998 р. найбільш вагомими були капіталовкладення  в українську економіку із Сполучених Штатів Америки - 509,7 млн. $ (18,3% від загального обсягу інвестицій), Нідерландів - 264,1 млн. $ (8,3%), Великобританії -209,2 млн. $ (7,5%), Росії - 186,9 млн. $ (6,7%). Відповідні вкладення в 1998 р. були здійснені інвесторами з Південної Кореї за проектом спільного підприємства між компанією «Daewoo» та заводом «АвтоЗАЗ» (обсяг інвестицій з цієї країни станом на 1 січня 1999 р. досяг 186,2 млн. $, тобто 6,7%).

Формування галузевої  структури іноземних інвестицій пов'язана з особливостями інвестиційного клімату України. Зацікавленість інвесторів викликають проекти, розраховані на короткострокову перспективу, з віддачею найближчим часом (харчова промисловість, внутрішня торгівля), а також на стратегічне завоювання ринків машинобудування і хімічної промисловості.

З огляду на динамізм розвитку, статистичні дані інвестиційного процесу  швидко «старіють». Тому повноцінний економічний аналіз інвестиційної діяльності є утрудненим. Але можна відзначити формування певних тенденцій, що якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україну:

  • переважання за розмірами інвестицій партнерів з промислово розвинутих країн і за кількістю – з країн, які розвиваються, а також поступове збільшення частки країн СНД;
  • орієнтація спільних підприємств на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені, та на сферу послуг;
  • реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;
  • обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, зумовлена відсутністю надійних гарантій щодо їх захисту, не розробленістю стратегії та тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок;
  • активність малих іноземних фірм, орієнтованих на швидке обертання невеликого капіталу або на вигоду від разових операцій (нерідко суто посередницьких);
  • нерівномірність розподілу інвестицій за галузями і регіонами України, їх зосередження у промислових центрах України;
  • велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.

Основними формами залучення  інвестицій протягом 1990-х років являються  вкладення у формі рухомого та нерухомого майна (близько 65%) та грошові вкладення (близько 25%). Склад іноземних інвесторів в Україні формується за рахунок:

  • транснаціональних корпорацій;
  • компаній-аутсайдерів, які не витримали конкуренції в свої країнах;
  • компанії з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидкий успіх.

Географічна структура  іноземного інвестування в економіку  України формується під впливом  двох взаємопов’язаних груп факторів. З одного боку, її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв’язків з традиційними партнерами (країни СНД, де домінує Росія, окремі східноєвропейські та західні країни), з другого – потрібність диверсифікації, в першу чергу міжнародної інвестиційної діяльності. В цьому контексті характерними рисами є:

  • переважання двосторонніх міждержавних договорів, в яких практично не пропрацьовано механізми участі в багатосторонніх міждержавних структурах (ГАТТ/ВТО, МАГАТЕ, конвенції по передачі передових технологій, авторських прав тощо);
  • вузька орієнтація в міжнародних фінансових відношеннях (в основному МВФ та Всесвітній банк);
  • орієнтація на незрілі інтеграційні регіональні та субрегіональні групування, наприклад Чорноморське економічне співтовариство.

Для географічної структури  прямого іноземного інвестування характерне збереження провідної ролі США, Німеччини, Великобританії, Кіпру, Швейцарії, Росії.

Галузева структура  іноземних інвестицій формується в  основному за рахунок внутрішньої  торгівлі, харчової промисловості, машинобудування, металообробки та фінансових послуг. Серед інших галузей відносне значення мають наука, охорона здоров’я, побутове обслуговування, зовнішня торгівля, будівництво, хімічна промисловість.

Структура іноземного інвестування по регіонам України характеризується традиційним залученням іноземних  інвестицій в економіки Києва, Одеської, Дніпропетровської, Донецької, Львівської областей, Автономної Республіки Крим.

Взагалі ж аналіз прямого  іноземного інвестування в європейські  країни з перехідною економікою дозволяє зробити головний висновок про те, що реально ПІІ мають значний вплив на національні економіки таких країн, як Польща, Чехія, Словаччина, а також Естонія та Латвія. Стосовно ж інших країн з перехідною економікою, в тому числі й України, цей вплив є більш психологічним, тому що питома вага прямих іноземних інвестицій дуже мала у порівнянні з їх потребою в капітальних вкладеннях.

 

ВИСНОВКИ

 

 

 Державна інвестиційна політика в  Україні консервувала неефективну, здеформовану структуру економіки, що є однією з головних причин погіршення економічної ситуації. При структурній перебудові національної економіки неможливо уникнути того, що неефективні виробництва, нежиттєздатні види економічної діяльності, засновані на державному замовленні, державному постачанні й державному фінансуванні, опиняться за бортом, збанкрутують. Страх перед такою перспективою для багатьох державних підприємств важкої індустрії є одним з головних чинників, які гальмують структурну перебудову економіки, консервують її нинішню деформовану структуру.

Панування протягом багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних господарських структур позбавило економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит, сприйняття інновацій, а відтак – і ефективності. Відмова від галузевого, вузьковідомчого державного управління економікою на користь функціонального, ефективного поєднання ринкового й державного регулювання, демонополізація відбуваються надто повільно, мляво; механізм банкрутства не діє. Це й гальмує позитивні структурні зрушення в економіці та перехід від економічного спаду до економічного зростання.

Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного  нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності  і результатів праці призвела до того, що попит на інвестиції, як правило перевищує можливість його задоволення.

У стратегії інвестиційної  діяльності важливу роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність  державним інтересам, програмним цілям  національного відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного господарства. Саме на пріоритетні напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну й інноваційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти, культури, організації управління та трудової дисципліни.

В економіці України  у цьому відношенні склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Аналіз надходження  іноземних інвестицій в Україну  свідчить, що на сьогодні ця молода незалежна  держава ще не створила належної бази для залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами  залучення ПІІ є стабілізація макроекономічного середовища, а також удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання не можуть бути розв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в країні.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним. Ускладнює ситуацію і практика коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління до нижніх. Це пов'язано з тим, що закони і постанови мають нерідко декларативний характер. Тому органи управління нижчих рівнів трактують їх на свій розсуд.

До головних факторів, що стримують формування економічного середовища, сприятливого для залучення  ПІІ, можна віднести також і невизначеність пріоритетів ринкового трансформування  економіки та повільність процесів приватизації.

Проблеми соціально-психологічного характеру в залученні ПІІ  пов'язані з відсутністю ринкового  менталітету у вітчизняних бізнесменів, що проявляється у їх нездатності  самостійно приймати відповідальні  рішення, швидко орієнтуватись у мінливому економічному середовищі.

Залученню ПІІ перешкоджають  нерозвинутість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційною інформацією.

Тому для стимулювання залучення ПІІ та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи:

  • стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування;
  • диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів – з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також пріоритетів у розвитку економіки України;
  • надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій.

Політика України як молодої незалежної держави щодо активізації процесу залучення ПІІ, перш за все, пов'язана з ринковим соціально-економічним трансформуванням суспільства. Отже, створення загальнополітичних, правових та інституціональних умов, сприятливих для інвестування, є одночасно як передумовою, так і результатом успішних реформ у нашій державі.

Говорячи про іноземні інвестиції треба враховувати світовий досвід, який показує, що найбільших успіхів  у залученні іноземних інвестицій досягають ті країни, які, по-перше, ставлять таку мету, як пріоритетну в своїй економіці, по-друге, використовують при цьому можливо більший набір заходів. Головне тут:

  • створення привабливого інвестиційного клімату;
  • створення міжнародного образу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніж інші країни, можливості.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом інвестиційно-підприємницький клімат України є складним. Залучаючи до країни іноземний капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи Україну виведуть лише власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті у тій же сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід майже не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств з формальною іноземною участю, які претендують на пільгове оподаткування.

Необхідно намагатися створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб надати їм гроші  на здійснення інвестицій. Українському приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових капіталовкладень.

Нинішня ситуація в Україні підтверджує ту відому істину, що коли назріла потреба у загальних змінах, тоді часткові перетворення зовсім нічого не дають, а то й ведуть до негативних результатів. Пожвавлення економічної, у тому числі інвестиційної та інноваційної, діяльності і поліпшення на цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комплексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які (як показує досвід інших країн, що реально здійснюють такі реформи) вивільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й нададуть економіці стимули ефективного розвитку.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

 

  1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» (1991р.).
  2. В. П. Савчук, С. И. Прилипко Е. Г. Величко Анализ и разработка инвестиционных проектов – К., 1999.
  3. І. М. Бойчик, П. С. Харів, М. І. Хопчан Економіка підприємств – Львів, 1998.
  4. Б. В. Губський Інвестиційні процеси в глобальному середовищі – К., 1998, с. 116.
  5. А. В. Омельченко Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні – К., 1996.
  6. Теорії мікро-макроекономіки під редакцією Ю. В. Ніколенко, М. М. Діденко, К., 1999.
  7. Х.А. Шреплер. Міжнародні економічні організації. 1998.
  8. Світова економіка під ред. Булатова. 1999.
  9. Кругман, Обстфельд. Міжнародна економіка, теорія і політика. 1997.
  10. Ломакин В.К. Світова економіка. Підручник для Вузов. 1998.
  11. Положення міжнародного валютного фонду.

Информация о работе Міжнародні інвестиційні організації та їх роль у розвитку економік країн