Формування резервів для покриття можливих втрат банку від активних операцій та їх роль у забезпеченні фінансової стійкості банку

     Банк  під час здійснення оцінки фінансового  стану позичальника має також право встановлювати додаткові (суб'єктивні) показники.

     Оцінку  фінансового стану позичальника/контрагента  банку з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником/контрагентом кредитної заборгованості банк здійснює кожного разу під час укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі для: банків - не рідше ніж один раз на місяць; інших юридичних осіб - не рідше ніж один раз на три місяці.

     Важливою  процесуальною особливістю є необхідність класифікації комерційним банком груп своїх позичальників-фізичних осіб, що розуміє класифікацію рівня їхньої кредитоспроможності та здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями. Так розрізняють 5 класів даної класифікації:

     Клас  «А» - сукупний чистий дохід позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій за ним, високою є ймовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди.

     Клас  «Б» - основні характеристики аналогічні або близькі до класу "А", однак імовірність їх підтримування на такому самому рівні є достатньо низькою.

     Клас  «В» - сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної межі в забезпеченні погашення боргу, зміну місця роботи (з погіршенням умов), зростання обсягу зобов'язань позичальника та інше.

     Клас  «Г» - фінансовий стан позичальника є нестабільним.

     Клас  «Д» - фінансовий стан позичальника незадовільний. Практично немає змоги сплатити борг за кредитом та відсотки/комісії за ним.

     Таким чином значно спрощується процес визначення групи кредитної операції, що має місце у конкретний момент часу. Виокремлюють кредитні операції, що за станом погашення боргу є добрими, слабкими та незадовільними. Особливість тут полягає лише у кількості днів прострочки платежів за кредитними відсотками та основною сумою боргу.

     Як  було зазначено вище, наступним етапом є класифікація кредитного портфелю.

     Згідно  з Постановою НБУ до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать: строкові депозити, які розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними, кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними, вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб'єктами господарювання, і сумнівна заборгованість за ними, кредити, що надані за операціями репо суб'єктам господарювання, кредити суб'єктам господарювання в поточну діяльність, в інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними, іпотечні кредити, що надані суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними, кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними та інші.

     Не  здійснюється формування резерву: за бюджетними кредитами; за кредитними операціями між установами в системі одного банку; за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно; за коштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; за позабалансовими зобов'язаннями з кредитування (крім зобов'язань, наданих банкам), за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента (тобто за якими банк не несе ризику).

     Важливим кроком формування резерву на даному етапі стає класифікація кредитної операції. Згідно класифікації НБУ, реалізовані кредитні операції поділяються на наступні категорії (Таблиця 1): 

Таблиця 1 

 

     До  особливостей тут слід віднести те, що, наприклад, клас однорідних споживчих кредитів визначається банком щомісяця залежно від кількості днів прострочення основного боргу та/або відсотків/комісій за ним (Таблиця 2):

     Таблиця 2 

 

     Під час визначення чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику окремо за кожною кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятного  забезпечення, що зазначене в цьому  пункті, або об'єкта фінансового  лізингу (рухомого майна).

     Слід  сказати, що при розрахунку резерву за заборгованістю, що сформувалась за портфелем однорідних споживчих кредитів, забезпечення за цими кредитами до уваги не береться.

     Розрізняють безумовні (забезпечення «вищого ґатунку», за якого враховується його повна вартість, окрім випадків, коли кредитна операція класифікована як «Субстандартна» (гарантії КМУ) «Сумнівна» або «Безнадійна») гарантії та забезпечення та такі, що враховують спеціальний коефіцієнт врахування приведеного забезпечення («Коефіцієнти врахування за різними видами забезпечення», Додаток 1).

     До  особливостей тут слід віднести також те, що вартість предмета застави визначається банком при кредитуванні за ринковою вартістю, а загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань.

     За  умов, коли кредит класифікований як «безнадійний», банк формує резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави.

     Отже, загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

     Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення (Формула 1).

     Формула 1 

     Чистий  кредитний ризик = Валовий кредитний ризик – Вартість забезпечення * Коефіцієнт врахування

 

     Банки зобов'язані створювати та формувати  резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого  на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах (У Таблиці 3 наведені коефіцієнти резервування за кожною категорією кредитної операції).

 

     Таблиця 3

 
 

     Формування  резерву під кредитні ризики за операціями в іноземній валюті, що проводяться на міжбанківському ринку, здійснюється за коефіцієнтами резервування 1 %, 5 %, 20 %, 50 %, 100 % відповідно до категорії кожної окремої операції без додаткової оцінки надходжень позичальника в іноземній валюті.

     Треба відмітити, що під час формування резервів за кредитними операціями, що здійснюються на міжнародному ринку, банки мають ураховувати ризик країни, який виникає у зв'язку з кредитуванням позичальників інших країн і залежить від нестабільної політичної ситуації, економічної кризи, обмежувальної політики уряду щодо іноземних кредитів, інвестицій, переказів тощо.

     Під час розрахунку резерву з урахуванням  ризику країни чистий кредитний ризик  зважується на один з двох коефіцієнтів резервування, що є більшим: коефіцієнт резервування за ступенем ризику залежно від категорії кредитної операції або коефіцієнт резервування за ризиком країни позичальника (Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення  про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків №279»). Якщо гарантом повернення боргу за такою кредитною операцією є резидент країни, ризик якої належить до вищої групи, ніж ризик країни позичальника, то для порівняння береться коефіцієнт, що встановлений для країни цього гаранта.

     Головну роль у формуванні резерву під  дебіторську заборгованість відіграють такі поняття: «Класифікація дебіторської заборгованості», «Група ризику», «Кількість днів з часу виникнення дебіторської заборгованості на балансі», «Кількість днів прострочення», «Коефіцієнт резервування».

     Для   визначення   розміру  резерву  сума  дебіторської заборгованості,  класифікованої  за  групами ризику, зважується на відповідний коефіцієнт резервування (варіюється в залежності від строку затримки платежу дебітора).

     На  даний момент показник сформованих  та віднесених на валові витрати резервів під дебіторську заборгованість становить менше 3% від загальної  суми резервів.

     Формування  резерву під операції банків України з цінними паперами також має свої особливості, що значно відрізняються від попередніх видів. По-перше, це вимоги щодо розрахунку визначеної кількості спеціальних показників (показник ризику цінного папера, поточна ринкова ставка дохідності, сума очікуваного відшкодування, оцінена величина майбутнього грошового потоку за цінним папером). А визначаючими поняттями тут є: «Відкориговане значення показника ризику цінного папера», «Уточнене значення показника ризику цінного паперу», «Залишковий строк дії цінного папера».

     Показник  сформованих та віднесених на валові витрати резервів під знецінення цінних паперів на сьогодні становить біля 1% (у 2009 році - 2%) від загальної суми резервів (Додатки 2 та 3).

     Визначаючи  роль формування резервів під активні операції комерційних банків, особливу увагу слід звернути на категорію обслуговування таких резервів.

     Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість протягом місяця, у якому здійснено операцію (або укладено угоду на її здійснення).

     Такий розрахунок відбувається шляхом нарахування або списання резерву з певного клієнту банку. І в залежності від стану забезпечення на момент розрахунку резерву, відбувається збільшення або зменшення значень сформованих резервів за окремими статтями активів балансу комерційного банку.

     Формування  резервів банки зобов'язані здійснювати  щомісяця в повному обсязі незалежно  від розміру їх доходів за групами  ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі  наданих зобов'язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісяця).