Стан і структура національного багатства

духовні потреби, які передбачають нагромадження передових досягнень  науки та техніки;

соціальні потреби суспільства, пов'язані з управлінням виробництвом, а також внутрішніми та зовнішніми умовами розвитку суспільства (оборона, охорона прав та свобод громадян, дипломатична діяльність тощо). Задоволення кожної з цих потреб вимагає постійного збільшення ресурсів матеріалізованої праці - примноження суспільного багатства.

Джерелами суспільного багатства  є праця і природа. Природне багатство  містить як засоби життя (родючість  ґрунту, наявність риби у водоймах, ягід, грибів, лікарських рослин, диких  звірів), так і засоби праці (водоспади, річки, придатні для судноплавства, деревина, корисні копалини тощо). Перший вид природного багатства мав вирішальне значення під час зародження цивілізації, другий - на більш високих ступенях розвитку суспільства.

Значною частиною багатства  суспільства є речове багатство, тобто сукупність нагромаджених  матеріальних цінностей. Його доцільно розглядати з різних сторін. По-перше, слід аналізувати   місце речових елементів багатства в процесі суспільного виробництва. З цією метою виділяються засоби виробництва і в складі їх засоби і предмети праці, а також предмети споживання. По-друге, важливо дослідити можливість просторового переміщення речових елементів багатства. Тут розрізняють матеріально закріплену частину багатства (поліпшення родючості ґрунту, виробничі будівлі, канали, мости, трубо- і газопроводи, залізниці тощо) і рухомі об'єкти (транспортні засоби та ін.). По-третє, доцільно розрізняти специфічну особливість існування речових елементів суспільного багатства у формі капіталу.

Поняття "суспільне багатство" суперечливе - суспільне за своїм характером багатство може бути приватним і належати окремим власникам. Лише за допомогою грошей в обміні різними споживними вартостями багатство окремої особи проявляється як суспільне багатство. Гроші - абсолютна суспільна форма багатства, яка відрізняється від самого багатства та існує поза ним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Структура і використання  національного багатства

Національне багатство складається  з двох частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені людиною  матеріальні фонди, що поділяються  на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціальній сфері; природні ресурси; до другої - духовні цінності, що знаходяться у розпорядженні суспільства.

Облік національного багатства України відбувається за методом прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерська та статистична звітність). Враховуються такі чинники: основні та оборотні виробничі фонди, тобто фонди матеріального виробництва, що складаються із засобів праці (машин, устаткування, транспортних механізмів, будівель виробничого призначення тощо) і предметів праці, які пройшли обробку (сировина, паливо, матеріали); невиробничі фонди суспільства, тобто основні фонди соціальної сфери, до яких належать житловий фонд та фонди культурно-побутового призначення, що є власністю державних, колективних та громадських організацій; особисте (споживче) майно населення (в тому числі й житловий фонд) та засоби виробництва, що перебувають у його власності. Крім того, до цих чинників належать товарні запаси виробничого призначення на підприємствах сфери матеріального та   нематеріального виробництва; державні резерви, в тому числі й страхові; золотий та валютний запаси; матеріальні запаси для потреб оборони; природні ресурси, наявні у виробничому процесі, - сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні копалини, гідроенергетичні ресурси. Зміст складових частин національного багатства та частка їх не залишаються незмінними.

Значних зрушень зазнає структура  національного багатства в умовах високих темпів науково-технічного прогресу - посилюється потреба в  оновленні основних виробничих фондів, швидко зростає в складі оборотних  фондів частка штучних матеріалів (синтетичні волокна, каучук, пластмаси, смоли тощо). В структурі невиробничих фондів все більшу частку займає майно наукових організацій, закладів освіти та охорони здоров'я. Постійно прискорюються темпи залучення в господарське використання природних багатств, що в той же час нерідко негативно впливає на природне навколишнє середовище, зумовлює різке підвищення витрат суспільства на екологічні заходи.

Національне багатство є  одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

Нематеріальне багатство  включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички; освітній, культурний і  морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління, науково-управлінський потенціал; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей. Інтелектуальні здібності особистості набувають особливого значення в зв'язку з розвитком недержавних форм власності та переходом до ринкової економіки.

Науково-технічна революція  поглиблює зв'язок науки з продуктивними  силами. По-перше, наукові знання, високий  рівень освіченості стають обов'язковими для сучасних робітників. По-друге, змінюється характер зв'язків "виробництво - техніка - наука", "виробництво - робоча сила - освіта". Виробництво досягає рівня, відповідно до якого наукова діяльність стає елементом, що опосередковує створення, вдосконалення та використання засобів виробництва. Проявом цього процесу є включення у виробництво прикладної науки. Ефективне функціонування виробництва вимагає підготовки робочої сили відповідної кваліфікації, яка володіє навичками управління сучасними технічними засобами і має високий інтелектуальний рівень.

Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами,   що включені у виробництво. Разом з тим необхідно розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні, третинні. Хоч наука, освіта, культура в системі взаємодії з засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах науково-технічного прогресу як продуктивні сили, проте на природні елементи безпосередньо впливають речові та особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від духовного багатства суспільства.

Нагромаджені витрати  праці на формування духовного багатства  суспільства доцільно згрупувати так:

витрати праці індивіда на набуття знань і навичок (через  середню та вищу освіту, підвищення кваліфікації тощо) і на підвищення свого культурного рівня;

витрати праці членів сім'ї на виховання та навчання індивіда до досягнення ним працездатного віку;

витрати праці тих, хто  зайнятий у сфері освіти, науки  та культури і забезпечує підготовку індивідів до участі в суспільному виробництві.

Це свідчить про комплексний характер джерел формування духовного багатства суспільства, серед яких вирішальна роль належить кожному окремому індивіду. На сучасному рівні економічних досліджень і статистичних розробок неможливо кількісно виразити всі елементи формування духовного багатства. Величину освітнього потенціалу осіб, зайнятих у народному господарстві, можна визначити як нагромаджену кількість років загального навчання і за окремими галузями. При цьому слід враховувати певні особливості.

По-перше, величина освітнього та професійно-кваліфікаційного потенціалу зайнятих враховується як елемент сукупного  суспільного багатства.

По-друге, цей компонент  сукупного суспільного багатства  визначається за даними про освітній потенціал не тільки зайнятого населення, а й тих осіб, що працюють у  сфері середньої та вищої освіти, професійної перепідготовки і перекваліфікації, підготовки наукових кадрів тощо.

По-третє, доцільно враховувати співвідношення між робочим і поза робочим часом, зростання в останньому частки часу, що йде на навчання, самоосвіту, творчість тощо.

Відтворення і оновлення  суспільного багатства, в тому числі й виробничих фондів, здійснюються в процесі його взаємодії з суспільним продуктом. Взаємозв'язки останнього з багатством мають двосторонній характер.

В умовах структурних зрушень  в економіці,   переведення  її на ринкові відносини повніше  виявляється єдність двох частин національного багатства - природного та суспільного. Це не випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочергових напрямів інтенсифікації виробництва.

Нагромаджені продуктивні  сили, втілені в суспільному багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального та ефективного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко-економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил та виробничих відносин. Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою визначаються не лише продуктивними силами, а й виробничими відносинами, відносинами управління господарським процесом.

Стратегічними цілями держави  у сфері охорони навколишнього  середовища і раціонального використання природних ресурсів є:

підтримання найсприятливішого для здоров'я екологічно безпечного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального благополуччя населення;

забезпечення раціонального  природокористування в інтересах  ефективного і стійкого соціально-економічного розвитку;

збалансованість процесів відтворення і використання відтворюваних ресурсів з широким залученням у господарський обіг відходів виробництва;

збереження біосферної рівноваги на локальному, регіональному та глобальному рівнях;

збереження генетичного  фонду, видової та ландшафтної різноманітності природи, ландшафтно-архітектурних особливостей сільської місцевості та міст як безцінного здобутку народу, основи національних культур і духовного життя всіх членів суспільства.

Для досягнення поставлених  цілей слід:

розробити і реалізувати  послідовні заходи щодо ресурсозбереження та обліку екологічних вимог у всіх ланках суспільного виробництва і споживання;

створити єдину систему  природоохоронного законодавства, стандартів і нормативних вимог  до господарської діяльності;

забезпечити екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил, використання і відтворення природних ресурсів з урахуванням критеріїв допустимих антропогенних навантажень на природне навколишнє середовище;

розробити і ввести в дію  новий господарський механізм раціонального  природокористування;

розробити заходи щодо попередження виробничих аварій на небезпечних в  екологічному відношенні об'єктах, зменшення  надходження в навколишнє середовище газоподібних, рідких та твердих шкідливих речовин до допустимих величин, проведення ефективної екологічної експертизи   програм і проектів усіх видів господарської діяльності, ліквідації негативних впливів забруднення навколишнього середовища на людину, тваринний та рослинний світ, озонову оболонку Землі;

створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю і  спостережень за станом і забрудненням природного навколишнього середовища;

проводити дослідження з найважливіших наукових проблем природокористування;

підвищувати рівень екологічної освіти і виховання людей, масової пропаганди природоохоронних знань.

Реалізація цих заходів створить необхідні умови для ефективного використання і збільшення національного багатства України.

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Основні фонди

Основні фонди (основні засоби, основний капітал) - частина національного  багатства; створені в процесі виробництва, використовуються в економіці тривалий час неодноразово або постійно в  незмінній натурально-речовинній формі, поступово в міру зносу, переносячи свою вартість на утворювані продукти і послуги.

У обліковій і статистичній практиці до основних фондів відносять об'єкти з терміном служби не менше одного року і вартістю вище визначеного розміру, встановлюваної в залежності від динаміки цін на продукцію галузей, що фондостворюють.

До основних фондів відносяться також нематеріальні зроблені активи, що включають вартість витрат на розвідку корисних копалин, програмного забезпечення, не загальнодоступної інформації, літератури і мистецтва й ін.

Основні фонди різняться по натурально-речовинній формі і їхньому призначенні, що обумовлює необхідність їхньої централізованої класифікації.

В даний час в Україні  діє така типова класифікація матеріальних фондів:

1. Будинки

2. Спорудження

3. Передатні устрої

4. Машини й устаткування

5. Транспортні засоби

6. Інструменти загального  призначення

7. Виробничий і господарський  інвентар

8. Робоча і продуктивна  худоба

9. Багаторічні насадження

10. Інші основні фонди

У залежності від ролі у  виробничому процесі основні  фонди діляться на активні і пасивні. До активної частини відносяться  засоби праці, що безпосередньо впливають  на предмет праці або контролюючого  процес виробництва: робітники і  силові машини й устаткування, виробничий інструмент, вимірювальні і регулюючі  прилади й устрої, транспортні  засоби й окремі види споруджень. До пасивної частини відносяться засоби праці, що створюють нормальні умови процесу виробництва: будинки, спорудження, виробничий і   господарський інвентар та інші основні фонди.

У аналізі застосовуються угруповання основних фондів по регіонах, по секторах економічної діяльності і галузям, по формах власності.

Для урахування основних фондів у грошовому вираженні застосовують такі види їхньої оцінки:

1) Повна початкова вартість - фактична вартість запровадження  в дію об'єктів основних фондів. Виражає фактичні грошові витрати  на зведення будинків, споруджень  і на придбання, доставку до  місця призначення, установку  (включаючи устрій фундаментів,  опор) і монтаж машин, устаткування  й інших видів основних фондів  у цінах, що діяли в період будівництва або на момент придбання цих об'єктів.

2) Повна відбудовна вартість  визначається витратами на відтворення  нових основних фондів і враховується  при їхній переоцінці, виходячи  з реально сформованих умов  відтворення основних фондів: договірних  цін і кошторисних розцінок  на проведення будівельно-монтажних  робіт, оптових цін на будівельні  матеріали, паливо, енергію, машини, устаткування і т.п., транспортних тарифів і т.д.

3) Залишкова початкова  вартість основних фондів - це  вартість основних фондів на  даний момент за відрахуванням суми зносу, що утворилася до цього моменту. Залишкова початкова вартість змінюється в міру зносу об'єктів основних фондів, а також у зв'язку з їхнім розширенням, модернізацією, реконструкцією.