Стан і структура національного багатства

ПЛАН

1. Сутність суспільного багатства
2. Структура і використання національного багатства
1. Основні фонди

     2.2. Природні ресурси як складова зростання національного багатства

3. Висновок
4. Використана література

 

 

 

Вступ

Розгорнуте визначення національного  багатства: «Національне багатство - це сукупність накопичених матеріальних і нематеріальних активів, створених  працею всіх попередніх поколінь, що належать країні або її резидентам і тим, хто  знаходиться в даній країні, що на економічній території, і за її межами (національне майно), а також  розвіданих і притягнутих в економічний  оборот природних і інших ресурсів».

Частина національного багатства, що знаходиться у власності населення  і яка призначена для задоволення  його потреб, складає домашнє майно.

Оцінка національного  майна провадиться в грошовому вираженні, природних ресурсів - у натуральному вираженні.

Національне багатство характеризує майнове положення країни, потенційні можливості подальшого її розвитку.

Актуальність теми курсової роботи полягає у необхідності притягувати  кожного громадянина до процесу накопичення національного багатства, і перед усім надавати йому повне розуміння важливості даного аспекти життя держави.

Мета курсової роботи - дати теоретичний опис національного  багатства країни, його структури  та джерел зростання.

Для досягнення поставленої  мети автор ставить перед собою  такі завдання:

детально розглянути сутність національного багатства та підходи до його визначення різних науковців;

визначити складові структури  національного багатства, методи розрахунку та джерела зростання.

Структурно робота складається  з вступу, двох розділів, висновків та використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність суспільного  багатства

Показник суспільного  багатства як національного вперше був визначений у XVII ст. У. Петті як сума нагромаджених матеріальних цінностей. Подальші спроби статистичного дослідження національного багатства належать до XIX ст., а з 1853 р. його виміри стають темою міжнародних статистичних конгресів.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. представники історичної школи  заперечували дію об'єктивних економічних  законів, оскільки, на їхню думку, існує  багатство лише окремих осіб (економісти - російський А. Шторх, німецькі А. Амонн, Р. Ліфман, П. Хермберг). Інші вчені підходили до визначення і обчислення   національного багатства з точки зору можливості використання його з метою оподаткування. В трактуванні французького економіста Е. Роговського національне - це багатство, що приносить прибуток його власнику, а в масштабі суспільства - це сума багатств приватних осіб, визначена в діючих цінах, тобто вона не включає майно держави, церкви та об'єкти громадського користування (парки, вулиці, канали тощо). Англійський економіст Р. Гіффен обчислював національне багатство на основі інформації про прибутковий податок. Інші дослідники визначали його виходячи з даних про май-но, що одержувалося в спадщину або в дарунок, та іншими способами.

У першій половині XX ст. було поширене трактування національного багатства як сукупності "економічних" благ, що мають ціну, та "вільних" благ - дарів природи тощо. Крім того, національне багатство визначалось як благо, що його можна оцінити грошима. Наприклад, ціна житлового будинку повинна включати клімат і ландшафт, де будинок розміщений. Оскільки в практичних розрахунках виявити дійсну вартість "вільних" благ не вдалося, то величину національного багатства визначали як суму "економічних" благ. Окремі західні економісти включали в національне багатство рівень професійної підготовки працівників, тривалість життя населення та інші елементи, що пов'язані з особистістю учасника виробництва, визначаючи їх як живе національне багатство. Його величина визначалась як "вартість виробництва людей", тобто витрати на виховання, освіту та підтримання здоров'я. Відомі зіставлення "живого" та речового багатства (у 1891 р. у Великобританії 5 : 1), обчислення "середньої вартості людини" (в 1911 р. в США - 23,6 тис. франків, в європейській частині Росії - 10,1 тис. франків) та ін.

Сучасна західна статистика визначає національне багатство  як сукупну вартість усіх матеріальних активів, наявних на території країни, плюс сальдо міжнародної заборгованості та капіталовкладень. Розрізняють невідтворювані (земля і корисні копалини) та відтворювані активи. Людські ресурси  і природні блага (вода, повітря, клімат тощо) в   склад національного  багатства не включаються, оскільки не мають ринкової ціни. Для розрахунку відтворюваних активів застосовують метод безперервної інвентаризації, відповідно до якого визначають запас кожної категорії активів підсумовуванням витрат на ці активи за весь період їх експлуатації, і з цієї суми виключають амортизацію, розраховану відповідно до середньої тривалості функціонування даної категорії активів. Метод безперервної інвентаризації був поширений і в 40-50-х роках XX ст. На його основі американський економіст Р. Голдсміт розрахував елементи національного багатства в США за 1898-1948, 1905-1950, 1945-1958 рр., а англійський економіст П. Редферн - у Великобританії за 1938-1953 рр. У 30-х роках радянський статистик А. Вайнштейн використав цей метод для оцінки майна суспільного господарства в національному багатстві дореволюційної Росії. Невідтворювані активи розраховувались за даними цензів або різними наближеними способами, наприклад застосуванням середнього співвідношення між вартістю будівель і ціною землі.

У 1947 р. було створено Міжнародну асоціацію досліджень проблем національного доходу та багатства.

Багатство - загальна категорія, що об'єктивно властива всім економічним системам. Воно є необхідною умовою підтримання та розширення суспільного виробництва і споживання на основі створення необхідних для цього запасів - засобів і предметів праці та споживання, а також трудових навичок у розвитку особистого фактора виробництва.

Національне багатство є  сукупністю всіх благ, що знаходяться  у розпорядженні суспільства, країни.

Суспільне багатство як економічна категорія зумовлено розвитком продуктивних сил, кількісним зростанням і якісним ускладненням потреб виробництва та споживання. Вплив на конкретно-історичні закономірності відтворення суспільного багатства (темпи і пропорції суспільного виробництва, матеріальні носії багатства і принципи його розподілу між окремими індивідами, трудовими колективами, державою, іншими суб'єктами в умовах кардинальних змін у відносинах власності на засоби виробництва) чинять соціальні форми його руху, що зумовлюються передусім системою пануючих виробничих відносин. В історичному процесі неминучі переходи від однієї соціальної форми руху суспільного багатства   до іншої, що ведуть до суттєвих зрушень у внутрішньому змісті і зовнішньому прояві багатства, в цілях і закономірностях нагромадження і розподілу матеріальних і духовних благ у суспільстві. У зв'язку з цим можна обґрунтувати певні критерії - ознаки, що визначають об'єктивні межі суспільного багатства як соціально-економічної категорії, незалежно від конкретних форм його існування.

Найважливішою ознакою суспільного  багатства є застосування при  його створенні суспільної праці. Остання  є не лише джерелом усіх створюваних  матеріально-речових та духовних благ, а й необхідною умовою розвитку самої людини, поза творчою діяльністю якої блага втрачають якості соціального або суспільного багатства.

Суспільна праця як економічна категорія багатства є універсальною  мірою цього багатства, що може кількісно  виразити сукупність його елементів, незалежно  від специфіки їх матеріального  змісту і соціальної форми руху. Разом з тим, як основне джерело багатства (поряд з матеріальними об'єктами і силами природи) праця не є його безпосередньою складовою частиною.

Іншою ознакою матеріальних і духовних благ, що входять у  суспільне багатство, є така особливість їх, як нагромаджуваність. Економічний зміст останньої полягає в здатності матеріальних і духовних благ реалізувати свою споживну вартість (тобто здатність задовольняти певні потреби як виробництва, так і споживання) не в результаті одиничного акту, а протягом певного часу. Період для визначення критерію використання у часі для кожного елемента матеріальних і духовних благ приймається як умовний. У статистиці України, наприклад, до основних фондів відносять засоби праці зі строком функціонування понад один рік. Подібні критерії існують у статистиці капітальних вкладень США та інших розвинутих країн.

Досить умовними є і  критерії "довгостроковості користування" для елементів споживчого багатства, особливо для різних видів домашнього майна. При цьому в статистичній практиці ці критерії суттєво розрізняються. Так, статистика США в складі споживчого майна населення враховує лише матеріальні блага, що мають строк служби три   роки і більше. В статистиці України цю категорію матеріальних благ враховують повніше: в неї включають і так звані товари середньострокового користування (передусім одяг і взуття), в тому числі і з строком служби від одного до трьох років.

Категорія суспільного багатства  передбачає також урахування взаємозв'язку і взаємопроникнення природи  і суспільства. Рух основних матеріальних елементів суспільного багатства  регулюється законами суспільного  виробництва, а розвиток елементів  природи - законами останньої. Однак  відтворення певної частини елементів  суспільного багатства, на які впливають  і природа, і суспільство, регулюється  законами як соціального, так і природного розвитку, що є однією з найважливіших особливостей багатства. Такими елементами є природні ресурси - предмети живої та неживої природи.

Суспільне багатство як економічну категорію не слід розуміти примітивно - як антипод бідності та синонім  розкоші. Суспільне багатство є  сукупністю результатів праці, матеріалізованих у різних сферах діяльності і об'єктивно необхідних даному суспільству для нормального проходження процесу відтворення в конкретних соціально-економічних і природно-історичних умовах. Останні визначають структуру багатства, тобто можливість і необхідність вкладення суспільством живої та уречевленої праці в ті чи інші матеріальні передумови процесу відтворення. Без врахування останніх неправомірно проводити загальні чи порівняльні оцінки ефективності такої структури.

Так, населення північних регіонів змушене внаслідок природнокліматичних умов вкладати більше праці в капітальне житло, системи теплопостачання та інші подібні блага, витрачати значну частину споживчого бюджету на закупівлю теплого одягу, взуття тощо. В інших умовах (тропічний чи субтропічний клімат) всі ці елементи багатства недоцільні. Аналогічно країни, що володіють важкодоступними корисними копалинами, змушені нагромаджувати значні маси сукупної праці у використанні цих ресурсів для підтримання нормального процесу відтворення. В той самий час більша частка цієї сфери нагромадження скорочує можливості використання інших природних багатств.

Важливе завдання економічної  теорії суспільного багатства полягає  в тому, щоб чітко визначити ті сфери, в яких   реально відбувається нагромадження суспільної праці.

У теоретичному плані слід розрізняти натурально-речовий зміст багатства і економічні функції, які виконують споживання вартості, що входять до його складу. Так, сировина і матеріали є предметом праці і в той же час відіграють іншу економічну роль як запаси. Одна й та сама споживна вартість може бути і засобом праці, і предметом її, і предметом споживання (залежно від виконуваної нею функції в процесі відтворення). Елементи суспільного продукту, становлячи речовий зміст нагромаджуваного багатства, від цього не стають його частинами. Вони виражають натурально-речовий зміст багатства, але не є його економічними чинниками.

Суспільне багатство в процесі відтворення відособлюється від продукту як постійної умови забезпечення безперервності відтворювального процесу. Елементи продукту становлять лише натурально-речовий зміст багатства, а саме воно виконує в процесі відтворення специфічні функції. Отже, до його складу можуть входити інші споживні вартості, крім створених у процесі виробництва. Йдеться про такі постійно включені в процес виробництва умови безперервності відтворення, як природні ресурси, що не є продуктом праці, проте постійно беруть у ньому участь.

Отже, природне багатство  слід розглядати в складі національного  багатства як таке, що у відтворювальному процесі (поряд з нагромадженими працею ресурсами) є умовою постійної відтворюваності та невіддільною частиною економічного багатства, оскільки воно включене в процес виробництва.

Елементи багатства класифікуються за ознаками праці, відтворюваності, нагромаджуваності. Так, існують природні ресурси, які  не створені працею (наприклад, ліс), але  можуть бути відтворені. В той же час деякі види природних ресурсів (природні копалини) в своїй основній частині невідтворювані. В деяких галузях (тваринництво, розведення риби у водоймах) процес праці здійснюється в єдності з природними процесами. Однак, незалежно від особливостей різних споживних вартостей чи галузей виробництва, можна виділити частину національного багатства, що функціонує в процесі відтворення і створена працею, і частину його, яка не   є результатом праці. Відтворювана працею частина національного багатства відособлюється як суспільне багатство у протилежність невідтворюваному працею багатству - природному, що використовується для задоволення деяких потреб людини і суспільства.

Природні ресурси - це певна  сукупність різних форм матерії, яка втілена у взаємодіючих на нашій планеті різних речовинах і силах природи, що створюють умови і засоби існування людини. Для задоволення своїх потреб у продуктах харчування, сировині, енергії, інших матеріальних ресурсах, а також у відпочинку людина постійно звертається до використання різноманітних природних ресурсів. Витрати значних обсягів живої та уречевленої праці на розвідування корисних копалин, культивування лісів, збереження і поліпшення земель, вод, повітря ведуть не тільки до постійного залучення в господарський обіг всезростаючої частини природних ресурсів, а й до нагромадження в них певних обсягів суспільної праці. Тим самим ця частина природних ресурсів перетворюється в елемент суспільного багатства.

Сукупні суспільні потреби  можна розглядати як:

матеріальні потреби, пов'язані з необхідністю відтворення матеріально-речових елементів суспільного виробництва та суб'єктивного фактора його - людини;