Рух робочої сили за правом ЄС

     Але нині ці держави підходять до цієї проблеми дуже обережно. З одного боку вони заохочують в'їзд в країну певної категорії мігрантів, так званої інтелектуальної еліти: науковців, менеджерів, висококваліфікованих робітників, а також певної кількості некваліфікованої робочої сили, яка виконує непрестижну для корінного населення роботу, про це я вже зазначав. З іншого боку в таких державах всіляко обмежується в'їзд в країну іммігрантів, які з погляду внутрішньої економічної ситуації вважаються небажаними [59, C. 51].

     Розвиток  в таких країнах імміграції був  обумовлений історією, тобто я хочу сказати те, що ці держави і виникли заздалегідь мігрантам і міграційні служби в цих країнах вже існували багато років тому. Тому на сучасному етапі ці міграційні служби працюють на високому рівні, а держави мають відповідну правову базу, яка чітко регулює міграційні процеси. Державна політика базується на тих засадах, щоб спочатку забезпечити своїх громадян всіма благами, а якщо такові ще залишаються, то вони приймають громадян інших держав. На цьому прикладі я хочу пояснити вищевикладене: при наявності вільних робочих місць або при неможливості виконувати цю роботу в такі держави заволікається іноземна робоча сила, і встановлюються відповідні квоти на в'їзд іноземців [76].

     Що  ж стосується нашої держави, то її геополітичне становище робить її об'єктом домагання мігрантів. Їх потік - це не тимчасове явище, а закономірний розвиток суспільних відносин. Тому треба виробляти свою власну вдосконалену систему регулювання робочої міграції. А виробити таку політику за короткий період неможливо, тому низка практичних питань, пов'язаних з регулюванням імміграційних процесів в Україну залишається не вирішеною. Як слід кожен день в нашу державу прибувають громадяни інших держав з різними цілями: на навчання, працю, просити притулку. Особливо гостро постає проблема регулювання перебування цих осіб на законних підставах в Україні. Звідси і випливає таке поняття як нелегальна міграція [34, C. 91].

     На  сучасному етапі розвинені країни приділяють дуже велику увагу нелегальній  міграції. Саме нелегальна міграція сприяє розвитку бандитизму, розповсюдженню наркотиків та зброї, є причиною спалаху різноманітних інфекцій (малярії, СНІДу та ін.). Україна таким чином поступово стає державою накопичувачем нелегальних іммігрантів. А який орган держави повинен слідкувати за цим? Чому маса потенційних мігрантів не проходить реєстрацію? Хто повинен відповідати за порушення нормативних документів, встановлюючи регламент прийняття на навчання? Важко відповісти. Як засвідчує кореспондент Правди України: " Компетентными органами во время проверок установлено что 60% иностранцев, которым отечественными учебными заведениями выданы приглашения на учёбу, в них не прибыли, и местонахождение их не известно. Свыше же 50% слушателей - иностранцев, утративших связь с учебными заведениями, в розыск не поданы ". Як бачимо виникає більше запитань ніж відповідей, а держава не приймає ніяких дій для вирішення цієї надто важливої проблеми, яка прямо впливає на безпеку в державі [73].

     Іншою категорією іммігрантів в Україну  є - біженці. Єдиний існуючий документ, який регулює становище цієї категорії  є закон "Про біженців", але  як слід цього єдиного документу  надто мало, щоб врегулювати це питання. Але біженці складають  лише не великий відсоток від загальної  кількості іммігрантів [44, C. 65].

     У зв'язку з прибуттям в країну іноземців  та біженців виникає питання про  їх працевлаштування. Стаття 1 Закону "Про  правовий статус іноземців" визначає правовий статус іноземних громадян, які проживають чи тимчасово перебувають  в Україні. Відповідно до ст. 3 цього  закону, іноземці мають такий статус перебування в Україні, як такі, що перебувають тимчасово(відрядження); іммігранти, тобто такі, що перебувають  в Україні з метою постійного проживання, або тимчасового працевлаштування; крім того відповідно до Закону "Про  біженців", встановлюється ще й статус біженця, як я вже зазначав. Як слід із закону випливає дві категорії  легальних мігрантів: особи, які  іммігрують в Україну на постійне проживання та особи, які іммігрують в Україну для працевлаштування на визначений термін [14].

     Порядок в'їзду в Україну, виїзду з неї, транзитного  проїзду через її територію іноземних  громадян, оформлення документів на право  перебування в Україні, пересування  по її території тощо регламентується  Правилами в'їзду іноземців в  Україну, виїзду з України і транзитного  проїзду через її територію [38, C. 157].

     Якщо  ж особа саме приїздить в Україну  з метою працевлаштування, то щодо таких осіб Закон "Про правовий статус іноземців", закріплює, що іноземцями визнаються особи, які належать до громадянства іншої держави і не є громадянами України. Трудова діяльність іноземних громадян допускається на підставі трудового договору або контракту. Стаття 8 того ж закону передбачає наступні основні положення щодо трудової діяльності. Перше проголошує, що іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України (ч.1ст.8) [44, C. 61].

     Друге положення передбачає, що іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або  займатися іншою трудовою діяльністю на підставі і в порядку, встановленому  для громадян України (ч.2 ст.8). Третє  полягає в тому, що іноземці, які  іммігрували в Україну для  працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому  порядку дозволу на працевлаштування [11].

     Іноземні  громадяни, які мають намір займатися  трудовою діяльністю, повинні одержати дозвіл на працевлаштування. Згідно з  п.1 Тимчасового положення про  умови і порядок оформлення іноземними громадянами дозволів на працевлаштування в Україні, затвердженого наказом  Мінпраці України від 5 травня 1993 року №27 дозвіл на працевлаштування оформляється іноземним громадянам, якщо в країні відсутні працівники, котрі спроможні  виконувати цей вид роботи, або  є достатні обґрунтування доцільності  використання праці іноземних робітників [12].

     Підприємства, установи, організації, незалежно від  форм власності і господарювання, та іноземні суб'єкти господарської  діяльності, що діють на території  України, можуть використовувати працю  іноземних громадян лише за наявності  у них названого дозволу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Також необхідно відмітити, що в пункті 3 тимчасового положення  міститься перелік груп іноземних  громадян, яким дозвіл на працевлаштування не потрібен. До них належать: іноземні громадяни, які мають посвідку на проживання в Україні; представники іноземного морського (річкового) флоту  і зарубіжних авіакомпаній, котрі  обслуговують їх на території України; працівники зарубіжних органів масової  інформації, акредитовані для роботи в Україні за фахом; працівники аварійно-рятувальних  служб для виконання термінових робіт [59, C. 61].

     Дозвіл  видається на строк, як правило, до одного року, але не повинен перевищувати чотирьох років. Він оформляється і  видається Республіканським центром  зайнятості Міністерства праці і  соціальної політики України для  роботи на зазначеному підприємстві, в установі, організації на певній посаді. Також слід відмітити, що особи, які прибули в Україну в  приватних справах з тимчасовим перебуванням, права на роботу в  Україні не мають і дозвіл вони не можуть отримати. Також дозвіл не видається, якщо: у поданих документах для видачі дозволів містяться положення, що суперечать нормам чинного законодавства  та міжнародним договорам України; контрактом передбачені умови праці громадян інших держав гіршими, ніж громадян України, які працюють за аналогічним фахом; повідомлені завідомо неправдиві відомості [75].

     Названий  дозвіл є підставою для видачі іноземному громадянину візи на в'їзд в Україну. Хочу сказати, що процес отримання української візи і права на працевлаштування набагато слабше розвинений ніж в країнах ЄС. Також треба зазначити, що дуже важко майже практично неможливо отримати візу та дозвіл на працевлаштування громадянину України наприклад в посольстві Великобританії чи Франції, тому, що в цих державах існує чіткий контроль за такими особами. А якщо громадяни зазначених країн захочуть отримати візу та дозвіл на працю в Україні, то багато зусиль ця процедура не забере, хоча якщо розглянути цю проблему з іншого боку - ви знаєте як працюють наші державні органи, надто повільно [44, C. 68].

     А що може бути, якщо іноземець не отримавши  дозволу почне працювати? В статті 8 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1993 року зазначено, що у разі використання праці іноземців  або осіб без громадянства без  дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у 50-тикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходу громадян. Законодавець таким чином встановив санкцію за порушення зазначених правил використання іноземної робочої сили. А громадянин, який оформився без належного дозволу на працевлаштування, підлягає негайному виселенню з країни [43, C. 120].

     Якщо  звернути увагу на працевлаштування громадян Росії в Україні, слід відмітити, що цей порядок передбачений в  Угоді між урядом України і  Росії про трудову діяльність та соціальний захист громадян України  і РФ, які працюють за межами своїх  держав, про яку я вже згадував. Для них встановлена спрощена процедура працевлаштування. Відповідно до Угоди трудова діяльність працівника оформляється трудовим договором (контрактом), укладеним з працедавцем згідно з законодавством країни працевлаштування. Працедавець реєструє укладені договори в відповідних установах, якими  є - Центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, а також міст Києва  і Севастополя. Реєстрація контракту  в регіональному центрі зайнятості є достатньою підставою для оформлення працевлаштування російських громадян [38, C. 173].

     І на останок хотілося б зазначити, що з кожним днем посилюється процес інтернаціоналізації виробництва, зростає число працівників-мігрантів, які працюють на території України, але існуючих нормативно-правових документів не вистачає, щоб врегулювати всі  недоліки. О. Ярошенко пропонує доповнити КЗпП новою главою "Правовий статус іноземних громадян, які працюють в Україні". З цим твердженням мені здається треба погодитися і зробити відповідні висновки. А щодо обмеження небажаної міграції, Україна повинна запровадити квоти на в'їзд іноземних громадян, тому що в першу чергу потрібно забезпечити роботою вітчизняних спеціалістів, а вже потім залучати до праці в Україні працівників-мігрантів. 
 
 
 
 
 

Висновки

     Результати  моєї роботи надали змогу сформулювати теоретичні положення та історію  розвитку міграційних процесів у  світі і на Україні, а також  сучасне регулювання механізму  управління процесами трудової міграції в Україні.

     Поширення еміграційних та імміграційних процесів переконує, що Україна вибрала і  впевнено йде шляхом інтеграції у  світовий економічний простір, де обмін  робочою силою повинен стати  одним із напрямів міждержавного  співробітництва. Інтеграція України  у міжнародний ринок праці - це не далека перспектива, це актуальна  реальність сьогодення, що відіграє надто  важливу роль для держави, але  дуже мало уваги приділяється цим  проблемам сьогодні.

     Сучасний  стан економіки України значною  мірою обумовлений змінами, що відбулися  в політичному та економічному житті  країни в кінці 80-х на початку 90-х  років. За соціалістичного ладу Україна  повністю була інтегрована в радянську  економіку на залежній основі. Після  здобуття незалежності деформована  внаслідок нераціонально організованої  спеціалізації виробництва структура  економіки стала серйозною перешкодою на шляху економічних перетворень, а розрив господарських зв'язків  сприяв значному спаду обсягів виробництва. Дослідження сучасного стану  трудової міграції демонструє наявність  серйозних проблем функціонування міграційної політики в державі. Враховуючи кризову ситуацію в економіці України, неможливість повної та ефективної зайнятості населення, наявність високого рівня безробіття слід чекати, що еміграційні настрої у суспільстві будуть поширюватись і надалі.

     Виїзди  українців за кордон швидко стали  звичним і розповсюдженим явищем. Наші співвітчизники працюють у Сполучених Штатах, Великобританії, Німеччині, Франції, Ізраїлі, Туреччині, Греції, на Кіпрі  та у багатьох інших країнах. Паралельно з еміграційними набувають силу імміграційні процеси - понад шість тисяч іноземних громадян офіційно працевлаштувались в Україні упродовж трьох останніх років. Динамізм та масштабність розвитку зовнішньої зайнятості, існуючи недоліки діючої системи управління трудовою міграцією обумовили необхідність розробки шляхів вдосконалення державної міграційної політики в Україні.

     Інтеграція  України у світову економічну систему передбачає розробку продуманої і збалансованої державної політики у сфері міграції. Від рівня  регулювання процесів трудової міграції залежить налагодження стосунків між  Україною та іншими державами світу, визнання та престиж нашої країни на міжнародному ринку праці. Для  подальшого вдосконалення та підвищення ефективності механізму міждержавного  обміну робочою силою на мій погляд необхідно: