Рух робочої сили за правом ЄС

     Недостатній рівень дослідження розвитку зовнішньої трудової міграції в Україні, відсутність  чіткого та ефективного механізму  управління міграційними процесами, необхідність вдосконалення державної політики в сфері міждержавного обміну трудовими ресурсами - це на мій погляд та низка питань, яка повинна бути врегульована в найкоротші строки [43, C. 92].

     Переходячи  саме до проблеми трудової еміграції  громадян України за кордон по - перше  треба з'ясувати - які ж саме наслідки має ця проблема для України? [44, C. 30].

     Дослідження впливу зовнішньої трудової міграції, показало, що вона поєднує у собі і закономірні і вимушені наслідки для України. Міжнародна трудова  міграція - складне явище, яке потребує комплексного підходу до оцінки впливу названих процесів на розвиток суспільства. Серед позитивних результатів трудової міграції для України можна назвати:

     1) сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою;

     2) послаблення тиску безробіття на національному ринку праці, зниження соціальної напруги у суспільстві;

     3) надання можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, ознайомитись з світовим досвідом, покращити матеріальне становища, як самих емігрантів так і членів їх родин;

     4) надходження в Україну додаткової  іноземної валюти, шляхом грошових  переказів трудових емігрантів  та інвестування коштів в економіку  через створення спільних підприємств  з іноземними засновниками;

     5) стимулювання до більш продуктивної  діяльності українських працівників  через створення конкуренції  з закордонними фахівцями; 

     6) підвищення світового рейтингу  України, як демократичної, вільної  та відкритої держави [34, C. 69].

     В той же час вплив міграційних  поїздок на розвиток трудового потенціалу та економіки України не можна  вважати однозначно позитивним. Серед  негативних наслідків трудової еміграції  для України назвемо наступні:

     1) втрата країною найконкурентоздатнішої частини власних трудових ресурсів;

     2) підвищення тиску на національний  ринок праці внаслідок створення  іноземними громадянами конкуренції  місцевій робочий силі;

     3) уповільнення темпів розвитку  науково-технічного прогресу, в зв'язку  з чисельною інтелектуальною  еміграцією українських вчених за кордон;

     4) втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться емігрантами в  якості власних заощаджень;

     5) поширення випадків зловживань  та ошукувань громадян приватними  агентствами з працевлаштування;

     6) виникнення політичних та економічних  претензій до нашої країни, в  зв'язку з збільшенням нелегальної  трудової еміграції українців;

      7) використання наших громадян  за кордоном на низько кваліфікованих, важких роботах з шкідливими  умовами праці, наявність випадків  їх дискримінації та експлуатації  з боку місцевих роботодавців;

     8) тривала відірваність трудових  емігрантів від родини, існування  можливостей потрапити у воєнні  конфлікти і навіть загинути;

     9) підвищення злочинності та соціальної  напруги у суспільстві через  міжнаціональні конфлікти, чисельні  порушення правил оформлення  документів на перебування та  проживання іноземцями, використання  України, в якості транзитної  територій, для подальшої еміграції  у розвинуті західні країни [59, C. 40].

     Причини негативної ситуації з регулюванням трудової міграції в Україні, на наш  погляд, полягають в наступному: Україною досі не ратифіковані Конвенцій  Міжнародної організації праці  присвячені проблемам регулювання  трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення національної законодавчої бази, яка б відповідала  вимогам міжнародних правових норм; не розроблений механізм взаємодії  відповідних державних органів  влади, які регулюють в'їзд, виїзд, перебування та працевлаштування власних  працівників за кордоном; не створена єдина організаційна структура, яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських працівників  за кордоном; не існує чітко визначеної процедури притягнення до відповідальності приватних агентств (фірм), що займаються працевлаштуванням за кордоном, за зловживання та ошукування громадян, що на мій погляд є дуже великим мінусом в розвитку проблем трудової міграції. А саме сьогодні багато наших співвітчизників стають жертвами обіцянок таких фірм про стовідсоткове легальне працевлаштування, а правова безграмотність громадян не перешкоджає цьому [34, C. 61].

     В які ж саме держави мігрують громадяни  України? Перш за все це країни з  якими Україна має спільні кордони, це Росія, Чехія, Словакія, Угорщина, також до цього переліку можна додати і такі, як Англія, Данія, Франція та інші. Саме для поліпшення свого матеріального добробуту, громадяни виїжджають до цих та інших країн. Опиняючись за кордоном деякі з них прагнуть знати, законодавством якої держави регулюватиметься їх трудо-правовий статус та локальний захист. Однозначно це не вирішується через ряд причин, тому що по різному регулюється питання праці та соціального захисту в залежності від того постійно чи тимчасово особа проживає за кордоном. Якщо громадянин України постійно проживає на території іноземної держави, то він звичайно користується законодавством останньої [38, C. 91].

     А якщо громадянин тимчасово перебуває  за кордоном? В таких випадках проблема працевлаштування може мати місце, якщо це не суперечить законодавству України  та країни перебування. Українці можуть працювати за кордоном внаслідок  направлення в іншу державу з  метою виконання певної роботи, або  укладення трудового контракту  з конкретним працедавцем на виконання  конкретної роботи на визначений термін та за обумовлену платню [43, C. 105].

     Слід  відмітити, що при працевлаштуванні громадяни України за кордоном повинні  керуватися нормами міжнародно - правових договорів, зокрема: Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р; угодою між урядом України та Росії про трудову діяльність та соціальний захист громадян, працюючих за межами своїх держав від 14.01.1993р; угодою про порядок переказу та виплати пенсій від 30.07.1996 між урядами України і Росії; угодою про переказ грошових коштів, укладеною між державами - членами СНД від 9.09.1996 р. та іншими угодами [72, C. 78].

     Взагалі як було зазначено про конвенції міжнародної організації праці (МОП), то в Україні вони не ратифіковані, а майже в усіх європейських країнах вони застосовуються і як я важаю є основною правовою базою для трудящих - мігрантів. Тобто українці, які працюють за кордоном також користуються даними конвенціями і повинні знати їх зміст (це стосується тільки тих робітників, які працюють легально) [38, C. 143].

     Також, важливо ознайомитися з Конвенцією про трудящих - мігрантів, яка була прийнята в 1949 році. В преамбулі цієї конвенції йдеться про те, що кожен член Організації Праці повинен ратифікувати її і привести у відповідність до цієї конвенції свої норми права. Дана конвенція встановила порядок працевлаштування громадян за кордоном своєї країни, також питання які стосуються надання житла, медичного забезпечення трудящому-мігранту. Також в статті 6 говориться " Каждый член Организации, для которого настоящая конвенция находится в силе, обязуется предоставлять, без дискриминации по признаку национальности, расы, религии или пола, имигрантам, законно пребывающим на их територии, условия не менее благоприятные, чем те, которыми пользуются его собственные граждане ", ця стаття таким чином встановила рівність трудових мігрантів з громадянами країн, в яких вони працюють. Також цією Конвенцією було встановлено ряд інших питань, які стосуються прав трудящих-мігрантів. І на мій погляд громадяни, які виїжджають працювати за кордон на законних підставах, повинні знайомитися зі змістом цієї Конвенції [6].

     Сьогодні  українці, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування не звертають  увагу на міжнародні правові норми  тому, що майже 85% працюючих за кордоном працюють незаконно, тобто нелегально. Це можна пояснити тим, що багато країн Європи встановлює квоти на іноземну робочу силу і приймає до себе тільки працівників розвинених країн, як слід працівникам України практично неможливо получити легальне робоче місце за кордоном в розвиненій країні. Тому українці намагаються попасти до таких країн будь-якими шляхами, в складі вболівальників на змаганнях, які проходять за кордоном; їдуть ніби то на навчання, а самі рискають у пошуках роботи [44, C. 47].

     Як  слід не маючи дозволу на працевлаштування наші співвітчизники виконують ту роботу, яку іноземці за відповідну платню, яку одержують наші, не виконували б. Звідси і випливають проблеми, маємо на увазі те, що з ними обходяться, не як з людьми, не платять гроші, не надають житла, а нічого не поробиш тому, що вони нелегали. Тому такого роду працівники ідуть на все, щоб виїхати за кордон і термін їх перебування як слід великий. Це можна пояснити тим, що неможливо продляти їм візу і вони залишаються перебувати за кордоном як нелегали, що таким чином впливає на міжнародні відносини України з іншими державами, підриваючи авторитет України на світовому рівні, а точніше опускаючи його все нижче [43, C. 110].

     Наприкінці  розгляду питання, ми хочемо все ж таки встановити таку проблему - до якої країни найбільша маса українців виїздить для працевлаштування? На мій погляд - це Росія. Для декого це може показатися дивним, але я спробую відстояти таку точку зору. По-перше між Україною і Росією немає мовного бар'єру, а основна маса трудящих-мігрантів не володіє іноземними мовами і це є фактом. По-друге немає проблеми пересування в рамках СНД. По-третє у багатьох наших співвітчизників в Росії є родичі, знайомі та інші зв’язки. І ці причини є на мій погляд передумовами мігрування працівників до Росії. Також однією з важливих причин є той факт, що заробітна платня набагато вище в деяких регіонах. Основні напрямки куди виїжджають українці - це Москва, Пітер, Західний Сибір та Дальній Схід [72, C. 82].

     Головною  привілегією мігрування до Росії є те, що між нашими державами укладено ряд договорів(14.01.1993 Угода "Про трудову діяльність і соціальний  захист  громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн", Угода між Міністерством РФ по справам національностей та Держкомітетом  України  в справах національностей та міграції, яка була укладена 24.10.1997 року) [44, C. 54].

     Для отримання роботи в Росії громадянин України може звернутися до дипломатичного представництва чи консульської установи цієї держави, куди Федеральна міграційна служба Росії надсилає інформацію про  видані російським роботодавцям дозволи на залучення іноземної робочої сили. Ці дозволи є підставою отримання дозволу на працевлаштування. При прийнятті на роботу головне є наявність контракту (угода про трудову діяльність), це дає право на оформлення запису в трудовій книжці (згідно угоди між Україною і Росією про яку я вже розповідав, яка дозволяє робити відповідні записи). Також при такій формі працевлаштування трудовий стаж не розривається (ст. 6 угоди між Україною і Росією про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами своїх країн від 14.02.1993р.). Також в цій угоді йде мова про соціальний захист працівників, працюючих за межами своєї країни, також відмічено, що Сторонами угоди визнаються дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані компетентними органами Сторін [34, C. 85].

     На  мою думку відносини між нашою країною та Росією біль менш впорядковані і це дає змогу в дев'яти випадках із десяти працювати громадянам України на території Росії легально. Це є дуже великим кроком в розвитку міграційних процесів наших держав, що дає змогу нашим громадянам звертатися до відповідних органів при порушенні прав.

     Виходячи  з вищевикладеного, хочу зазначити, що еміграція громадян за кордон все ж таки позитивно впливає на розвиток України, тому що працівники-мігранти їдуть за кордон з метою заробити гроші і повернутися назад, що позитивно впливає на розвиток економіки завдяки валюті, яка ввозиться. Але, якщо глобально подивитися на цю проблему необхідно відмітити, що ці процеси де що нові для України, тому їхнє регулювання не вдосконалене, та не вистачає нормативної бази, існуючої в державі для її регулювання. 

     3.2 Робоча імміграція іноземних громадян та осіб без громадянства та їх працевлаштування в Україні

     Імміграція - процес не однозначний, він має  як позитивні моменти, так і негативні  наслідки. Це залежить від конкретних історичних та соціально - економічних  умов розвитку країни. В світі існують цілі держави , які сформулювалися виключно за рахунок іммігрантів - США, Канада, країни Латинської Америки. На певному етапі свого розвитку вони максимально стимулювали імміграцію, тому що наплив людей сприяв розвитку держави в усіх напрямках [38, C. 151].