Правові засади зовнішньоекономічних контрактів

Поставка товару з однієї країни в іншу пов'язана з витратами, ризиком і здійсненням ряду технічних  та адміністративних функцій. Ці питання  торгові партнери погоджують в зовнішньоекономічному  договорі (контракті) шляхом застосування "базисних умов". Під базисними  умовами розуміється встановлення в договорі обов'язків партнерів, які зводять до мінімуму непорозуміння  та спори по відношенню до таких  трьох аспектів угоди:

• хто, від якого і до якого пункту доставки здійснює поставку товару та несе витрати, відповідає за можливі ризики;

• в який момент поставки ризик втрати товару переходить від  продавця до покупця;

• хто здійснює митне  оформлення (митну чистку) товару. Таким  чином, базисні умови визначають обсяг послуг по поставці товару та вартість транспортних і митних витрат, які враховуються у ціні товару. Зупиняючись на тій чи іншій умові поставки, необхідно визначити співвідношення між витратами на підготовку товару до транспортування, навантаження митну частку, перевезення, оплата транспорту тощо та використати ці розрахунки при визначені ціни товару.

Для того, щоб ефективно  здійснити зовнішньоекономічну  операцію, необхідно відпрацювати динаміку руху всіх складових договору з урахуванням  ризиків і невизначеностей. Найбільш розповсюджена помилка, яка зустрічається  на цьому етапі, - неточність в розподілі  переходу ризиків при транспортуванні  товару. Наприклад, постачальник, експортуючи  товар за умовою поставки закордон, передає товар не в погодженому пункті на кордоні, а в кінцевому пункті прибуття вантажу. В результаті, передаючи вантаж партнеру і не маючи на нього вже ніяких прав, постачальник несе відповідальність за зберігання вантажу протягом усього періоду його транспортування до кінцевого пункту.

Часто виникає ризик від  того, що неможливо здійснити зовнішньоекономічну  операцію за визначеним видом поставки, що пов'язане з наступними причинами:

• неможливістю проведення необхідних етапів здійснення зовнішньоекономічної операції, визначених вибраними умовами  поставки. Наприклад, недостатнє знання законодавства та митних процедур створює  неможливі умови проведення експортної операції на умовах DDP;

• наявність ризику збільшення собівартості товару в залежності від  вибраного коду поставки.

Ступінь виникнення ризиків, пов'язаних з умовами поставки, досить висока, і може призвести до великих  збитків.

У даному розділі договору (контракту) слід також відображати  терміни і дату поставки товару. Термін поставки означає тимчасовий період або календарну дату, протягом якої або до якої товар повинен  бути поставлений продавцем в  обумовлений договором географічний пункт тощо.

Ціна та загальна вартість договору (контракту). Визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних  робіт (наданих послуг), валюта контракту. Якщо згідно з договором (контрактом) поставляються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) зазначається його загальна вартість. У цьому випадку цінові показники зазначаються в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору (контракту).

При розрахунках ціни договору (контракту) за формулою зазначають орієнтовну вартість договору (контракту) на дату його укладення. У договорі (контракті) про переробку давальницької  сировини також зазначається її заставна вартість, ціна та загальна вартість готової  продукції, загальна вартість переробки. У бартерному договорі (контракті) зазначається загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що імпортуються, з обов'язковим вираженням в іноземній  валюті, віднесеній до першої групи Класифікатора іноземних валют[8,№29].

Валютою контракту може будь-яка  іноземна валюта, віднесена до першої групи Класифікатора іноземних  валют. Згідно Класифікатора іноземних  валют, затвердженого Державною  митною службою України, всі іноземні валюти поділяються на 3 групи: 1 група - вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу; 2 група - вільно конвертовані валюти, які не використовуються широко для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу; З група - неконвертовані валюти (Додаток В).

Умови платежів. Визначається валюта платежу, спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних  зобов'язань. Залежно від обраних  сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначаються: умови  банківського переказу до (авансового платежу) або після відвантаження  товару або умови документарного акредитива, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є або  коли вона необхідна (вид гарантії: на вимогу, умовна); умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміни гарантій.

Слід розрізняти валюту ціни та валюту платежу.

Валютою ціни є грошова  одиниця, у якій виражається ціна товару. При виборі валюти ціни до уваги  беруться міжнародні звичаї (наприклад, ціна на метали та вугілля виражається  у фунтах стерлінгів, на нафтопродукти - у доларах США).

Валюта платежу - це валюта, у якій відбувається фактична оплата товару або погашення міжнародного кредиту. Зі зміною курсу валюти змінюється реальна вартість платежу.

Умови здавання-приймання  товару (робіт, послуг). Визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів. Здавання-приймання товару проводиться  за кількістю згідно з товаросупровідними документами (накладна, пакувальний  лист, відвантажу вальна специфікація тощо), за якістю - згідно з документами, що засвідчують якість товару (сертифікат якості, сертифікат відповідності).

Під час здавання-приймання  товару відбувається його передача покупцю  та перевірка відповідності показників кількості та якості товару, вказаного  в документах та в натурі.

Упаковка та маркування. Містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і  транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.

Товар не відповідає договору, якщо він не тарований або не упакований звичайним способом або способом, який є неналежним для збереження та захисту відповідного товару. Упакувати  товар відповідно до умов транспортування  е обов'язком продавця, але тільки тією мірою, якою йому до укладення  договору купівлі-продажу були відомі обставини, пов'язані з транспортуванням.

Маркування товару - умовне позначення, яке наноситься на упаковку вантажного місця та включає необхідні  відомості для належного перевезення  та здавання вантажу одержувачу. Маркування - це засіб, за допомогою якого відбувається ідентифікація товару. В договорі необхідно обумовлювати: текст маркування, якою мовою і де воно має бути нанесене. Якщо покупець не вимагає  нанесення спеціального маркування, то воно має здійснюватися згідно з загальноприйнятими міжнародними нормами, а саме:

• давати товаросупровідну інформацію (назва одержувача вантажу, пункту і країни призначення вантажу; номер контракту; маса брутто і нетто; розміри вантажного місця, його номер; назва відправника; назва країни походження товару);

• давати вказівки транспортним організаціям щодо поводження з вантажем;

• попереджати про небезпеку, яку може спричинити товар (вантаж) у випадку неналежного поводження з ним.

Знаки відповідності та екологічного маркування є найбільш важливими  знаками маркування. Вони призначені для інформування про те, що товар  пройшов сертифікацію, в результаті якої гарантується його якість та безпека. Таку гарантію дають незалежні компетентні  організації, які володіють власними засобами контролю відповідності стандартам товару або послуги. Після проведення необхідних випробувань незалежна  компетентна організація видає  на товар або послугу сертифікат відповідності.

Форс-мажорні обставини  містять відомості про те, за яких випадків умови договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання  з боку влади та інші). При цьому  сторони звільняються від виконання  зобов'язань на строк дії цих  обставин або можуть відмовитися  від виконання договору (контракту) частково або в цілому без додаткової фінансової відповідальності. Строк  дії форс-мажорних обставин підтверджується  торгово-промисловою палатою відповідної країни [12,с.267].

Для позначення обставин, які  звільняють від відповідальності за невиконання зовнішньоекономічного  договору (контракту), використовується декілька суміжних за змістом понять -"непереборна сила", "форс-мажор", "обставини, що ускладнюють виконання зовнішньоекономічного договору (контракту)".

Непереборна сила - надзвичайні  і невідворотні обставини, які мають  прояв у вигляді стихійного лиха, що не залежить від волі людей: війна, блокада, пожежа, аварія, паводок, замерзання моря, закриття морських проток між  портами відправлення та призначення  вантажу тощо. Непереборна сила є  обставиною, що звільняє від відповідальності як у договірних, так і у позадоговірних зобов'язаннях.

Форс-мажорні обставини  – непередбачені, надзвичайні та невідворотні події, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця, які призводять до порушення умов укладених контрактів. До них віднесені обмеження, прийняті державою або відповідним державним органом: заборона експорту (імпорту), валютні обмеження або обмеження прав власності на сировину чи готову продукцію. Причиною форс-мажорних обставин є цілеспрямовані дії конкретних осіб. Форс-мажорні обставини звільняють лише від договірної відповідальності.

Обставини, що ускладнюють  виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) – події, які суттєво змінюють рівновагу договірних зобов'язань в силу збільшення вартості виконання або зменшення цінності отримуваного стороною виконання договору (контракту) або зменшення очікуваного доходу (прибутку).

До умов виникнення обставин, що ускладнюють виконання договору, належать:

• події, що виникають або  стають відомі потерпілій стороні після  укладення договору;

• події, що не могли бути враховані потерпілою стороною при  укладенні договору;

• події, що перебувають  поза контролем потерпілої сторони;

• ризик виникнення цих  подій не був прийнятий на себе потерпілою стороною.

Головною кваліфікуючою  ознакою ускладнень виконання зовнішньоекономічного  договору (контракту) є суттєва зміна  рівноваги договору: обставини змінилися  настільки, що, якби сторони могли  це передбачити, вони не уклали б договір  або уклали б його на інших умовах. У випадку зміни обставин, якими  сторони керувались при укладанні  договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором.

1.2.Організація укладання та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) 

Підготовка до укладання  зовнішньоекономічного договору (контракту) складається з трьох етапів:

• вибір ринку та його вивчення;

• вибір контрагента;

• проведення попередніх переговорів.

Вибір ринку та його вивчення залежить від виду господарювання суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності та здійснюється за програмою маркетингу. Найважливішими факторами, які вивчаються під час  підготовки до здійснення зовнішньоекономічної операції, є політичні та торговельно-економічні відносини з іноземною країною, де може знаходитись потенційний  контрагент, ємкість та кон'юнктура  товарного ринку; транспортні умови (умови перевезень впливають на ціну товару); умови платежу та кредиту; джерела правового регулювання (міжнародні та національні); специфічні вимоги ринку (особливі вимоги щодо номенклатури, асортименту  та якості товару); наявність каналів  та специфіка методів збуту. Методами вивчення потенційного ринку купівлі-продажу  товарів (робіт, послуг) можуть бути: обробка  даних з різноманітних інформаційних  джерел; замовлення в спеціальних  інформаційних агентствах (ця інформація коштує достатньо дорого); пробний  продаж, який полягає у вивезенні  на незнайомий ринок невеликої партії товару й отримання в процесі  його реалізації необхідної інформації про кон'юнктуру ринку [15,с.318].

Вибір контрагента полягає  у встановленні юридичного статусу  суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, його права щодо укладення договорів (контрактів) та визначені межі повноважень. Практика показує, що 85% договорів (контрактів) підписують суб'єкти господарювання, 15% — органи державної влади та організації (об'єднання) координаційного типу. Органи державної влади, як правило, не переслідують комерційних цілей  і здійснюють свою торговельну діяльність зі стратегічних міркувань. Так, Управління державного майна США займається торгівлею товарами стратегічного  призначення і сріблом, Товарно-кредитна корпорація при Міністерстві сільського господарства США скуповує надлишки сільськогосподарської продукції  у країні і продає за кордон як продовольчу  допомогу; в Скандинавських країнах  Спілка підприємців здійснює продаж лісу тощо. В країнах Заходу суб'єкти господарювання в обов'язковому порядку  реєструються у торговельному реєстрі. Це здійснюється з метою стягнення  державою відповідних податків. Паралельно власник отримує виняткове право  на фірму та її найменування.

За видом господарської  діяльності фірми класифікують на промислові, сільськогосподарські, торговельні, транспортні, страхові тощо. За правовим становищем всі суб'єкти господарювання класифікуються на одноосібницькі й об'єднання. Найпоширенішим є поділ об'єднаних підприємств  залежно від осіб і капіталів  і від ступеня відповідальності, що необхідно враховувати при  визначені ступеня відповідальності за зобов'язаннями (усім своїм майном чи тільки вкладом учасників).