Право міжнародних договорів

 Парафування  – скріплення ініціалами уповноважених  осіб кожної сторінки договору на знак згоди з текстом. Така форма попереднього прийняття тексту договору використовується при укладанні договорів з обмеженою кількістю учасників. Парафований договір підлягає остаточному прийняттю.       

 Підписання ad referendum – умовне підписання, яке вимагає наступного підтвердження відповідною державою або міжнародною організацією;        

4) остаточне прийняття тексту договору тягне за собою певні юридичні наслідки для його учасників, зокрема, дає право стороні договору затвердити його та зобов’язує сторону не змінювати цілі та об’єкт договору. Основною формою остаточного прийняття тексту договору є його підписання сторонами. При підписанні двостороннього договору держави додержуються правила альтернату, тобто чергування підписів. В автентичному екземплярі двостороннього договору, призначеному для однієї сторони, назва держави і підписи уповноважених осіб розміщуються на почесному місці – зліва, а назва держави-контрагента і підписи її представників – праворуч. На екземплярі, призначеному для другої сторони, підписи розташовуються навпаки. В багатосторонніх угодах назви сторін і підписи розташовуються зверху вниз у алфавітному порядку. Як правило, підписання багатосторонніх договорів відкрите до певної дати або до набрання договором сили.       

5) надання згоди на обов’язковість договору, тобто визнання державою або міжнародною організацією норм міжнародного договору обов’язковими для себе. Ст. 11 Віденської конвенції 1969 р. встановлює, що згоду держави на обов’язковість для неї договору може бути виражено підписанням договору, обміном документами, затвердженням, приєднанням або будь-яким іншим способом, про який домовились сторони.        

Підписання – це форма надання згоди на обов’язковість договору, при якій підписання договору є одночасно як підтвердженням прийняття тексту договору, так і вираженням згоди на його обов’язковість. Найчастіше така форма надання згоди на обов’язковість договору застосовується стосовно міжвідомчих міжнародних договорів.        

Обмін документами – це спрощена процедура укладення міжнародного договору, змістом якої направлення однією стороною іншій стороні (сторонам) листа або ноти з пропозицією щодо врегулювання певного питання і направлення останньою листа (ноти) у відповідь з повідомленням про прийняття пропозиції.        

Ратифікація (прийняття, затвердження) – це надання згоди на обов’язковість договору одним з вищих органів державної влади (як правило, парламентом або головою держави) у відповідності до процедури, встановленої національним законодавством. У міжнародному праві та законодавстві більшості держав світу склався підхід, згідно з яким ратифікація здійснюється парламентом, а прийняття та затвердження – главою держави або урядом. Такий механізм закладено і у Законі України “Про міжнародні договори України”.       

 Відповідно  до ст. 9 цього Закону ратифікація  міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору. На підставі підписаного та офіційно оприлюдненого Президентом України закону Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України, якщо договором передбачено обмін такими грамотами.       

 Ратифікації  підлягають міжнародні договори України:        

 а) політичні  (про дружбу, взаємну допомогу  і співробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються  державних кордонів, розмежування  виключної (морської) економічної  зони і континентального шельфу України, мирні;       

 б) що  стосуються прав, свобод та обов’язків  людини і громадянина;       

 в) загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України;       

 г) про  участь України у міждержавних  союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;       

 ґ) про  військову допомогу та направлення  підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань;       

 д) що  стосуються питань передачі історичних  та культурних цінностей Українського  народу, а також об’єктів права  державної власності України;       

 е) виконання  яких зумовлює зміну законів  України або прийняття нових  законів України;       

 є) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним договором або законом України.         

 Затвердженню  згідно зі ст. 12 Закону України  “Про міжнародні договори України”  підлягають такі міжнародні договори, які не потребують ратифікації і передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Міністрів України. Міжнародні договори, що укладаються від імені України, а також міжнародні договори, що укладаються від імені Уряду України, але встановлюють інші правила, ніж ті, що містять акти Президента, затверджуються Президентом України. Кабінетом Міністрів України затверджуються міжнародні договори, що укладаються від імені Уряду України (крім тих, що мають затверджуватися Президентом), а також міжвідомчі договори, які встановлюють інші правила, ніж ті, що містять акти Кабінету Міністрів України.         

Приєднання (accession) – це акт надання згоди державою на обов’язковість міжнародного договору, у підготовці та прийнятті якого вона не брала участі. Порядок і умови приєднання зазначаються у самому міжнародному договорі. Як правило, держави приєднуються до тих міжнародних договорів, що вже вступили в силу шляхом ратифікації (затвердження), надіслання ноти про приєднання, підписання протоколу про приєднання тощо. Майже завжди приєднання здійснюється щодо договору в цілому; приєднання лише до частини договору можливе лише за умови, що це передбачено договором або з цим погоджуються інші сторони договору (ст. 17 Віденських конвенцій).        

 На будь-якій стадії укладення міжнародного договору держава або міжнародна організація може зробити застереження до нього.         

Застереження  – це одностороння заява, шляхом якої держава-учасниця (або  міжнародна організація) особисто для себе скасовує або змінює окремі положення  договору.  

          Застереження може бути зроблене при підписанні, ратифікації або іншому акті надання     згоди на обов’язковість договору.           

 Держава  може зробити застереження за таких умов:

· воно не повинне  суперечити цілям і об’єкту договору;

· договір не повинен забороняти застережень;

· застереження не повинно виходити за рамки дозволених договором застережень;

· застереження повинне бути зроблене в письмовій  формі і доведене до відома інших учасників договору;

· застереження не повинно змінювати правовідносини щодо інших учасників договору.        

 Якщо договір двосторонній, то застереження повинно прийматися обома сторонами. Учасник договору, який зробив застереження, має право зняти його в будь-який момент дії договору.        

 Застереження  до міжнародного договору не  допускаються, коли вони заборонені  міжнародним договором, коли договір передбачає лише окремі види застережень, до яких дане застереження не належить, коли застереження суперечить об’єкту і цілям договору.        

 Правові  наслідки застереження можуть  бути різними залежно від того, чи визнали інші сторони договору заявлене стороною застереження. У відносинах з державами, які визнали застереження, застосовуються відповідні норми договору з урахуванням застережень, а у відносинах з державами, які такого застереження не визнали, не застосовуються ні норми застереження, ні відповідні норми договору.        

 Крім застережень,  сторони на будь-якій стадії укладення міжнародного договору можуть робити інтерпретаційні заяви, що розкривають їхню позицію щодо того чи іншого положення договору. Такі заяви носять політичний характер і не тягнуть юридичних наслідків.         

 Укладені  примірники двосторонніх договорів  передаються на зберігання сторонам. Укладення ж багатосторонніх  договорів вимагає призначення  депозитарію, який здійснює обслуговування  укладеного договору, зокрема, зберігає  оригінал договору та пов’язані з ним документи (ратифікаційні грамоти, акти застережень, заперечення проти застережень тощо). Депозитарієм може бути одна або кілька держав, міжнародна організація або її посадова особа.        

 Функції  депозитарію:

· збереження оригіналу договору, а також таких документів як повноваження, ратифікаційні грамоти, документи про приєднання;

· підготовка і розсилка завірених копій учасникам договору та іншим державам і міжнародним організаціям; 

· інформування учасників договору та інших суб’єктів міжнародного права з питань, пов’язаних з договором;

· реєстрація договору та ін.             

4. Набрання чинності  міжнародним договором,  його реєстрація, опублікування та  тлумачення      

 Набрання  чинності міжнародним договором  означає, що його сторони набувають права та несуть обов’язки, передбачені цим договором. Лише міжнародний договір, який набрав чинності, має юридичні наслідки.       

 Відповідно  до ст. 24 Віденської конвенції про право міжнародних договорів порядок та дата набуття договором чинності визначається у самому договорі або погоджується його сторонами.       

Порядок набрання договором  чинності, як правило, залежить від особливостей самого договору.      

 Договори, що не підлягають ратифікації, можуть набувати чинності з моменту підписання (напр., Угода між СРСР та США про взаємне попередження ядерної війни 1973 р. або Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору 1997 р.); після закінчення певного строку після підписання або з дати, вказаної у договорі (напр., в Угоді про співробітництво між Угорським Національним банком та Національним банком України 1992 р. спеціально вказано, що вона набуває чинності 22.05.1992 р.).      

 Порядок  набрання чинності міжнародними  договорами, які підлягають ратифікації дещо складніший. Двосторонні договори, що підлягають ратифікації, можуть набувати чинності з дня обміну ратифікаційними грамотами (напр., Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 р.), по закінченню певного строку після обміну ратифікаційними грамотами (напр., ст. 20 Договору між Україною та Грузією про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання 1997 р. передбачає, що цей договір набуває чинності через 30 днів після обміну сторонами ратифікаційними грамотами), або з іншого прийнятного для сторін моменту (так, Договором між Україною та Словацькою Республікою про соціальне забезпечення 2000 р. передбачено, що він набуває чинності в перший день першого календарного місяця після місяця, в якому відбувся обмін ратифікаційними грамотами). Багатосторонні договори, що підлягають ратифікації, можуть набувати чинності в день передачі на зберігання депозитарію визначеної кількості ратифікаційних грамот (так, Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами 1972 р. набула чинності після здачі на зберігання 5-ї ратифікаційної грамоти), по закінченню певного строку після здачі на зберігання визначеної кількості ратифікаційних грамот (напр., Конвенція ООН з морського права 1982 р. набула чинності через 12 місяців після здачі на зберігання 60-ї ратифікаційної грамоти).      

 Відповідно  до ст. 102 Статуту ООН та резолюції  Генеральної Асамблеї ООН від  14.12.1946 р. міжнародні договори, які набули чинності, мають бути зареєстровані у Секретаріаті ООН. Реєстрація може бути проведена однією або кількома сторонами договору чи самою ООН, якщо вона є стороною чи депозитарієм договору. Крім Секретаріату ООН, міжнародні договори часто реєструються і в інших міжнародних організаціях – МОП, ІКАО, МАГАТЕ, ВПС тощо. Реєстрація договору в одній з міжнародних організацій не позбавляє його сторін обов’язку зареєструвати договір також і у Секретаріаті ООН.      

 Реєстрація  договору не впливає на його  юридичну силу, проте на договір, не зареєстрований у встановленому порядку, сторони не можуть посилатися в установах системи ООН.      

 Крім міжнародної  реєстрації договорів законодавством  держави може передбачатися і  їх національна реєстрація. Так,  відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону  України „Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України реєструються у Міністерстві закордонних справ України.