Право міжнародних договорів

 За строком  дії договори можуть бути строковими (тобто певний строк їх дії  фіксується у самому тексті) або безстроковими, що або також визначається у тексті, або випливає із суті договору. Наприклад, двосторонні договори про державний кордон завжди є безстроковими, хоча часто у договорі про це й не зазначається. Крім того, існують договори, дія яких у часі яких обмежується виконанням певних дій чи досягненням певної мети. Зокрема, у рамках СНД часто приймалися договори, дія яких розрахована на “перехідний період” (Угода про Об’єднані збройні сили на перехідний період 1993 р., Угода між Україною та Російською Федерацією про Об’єднане командування Чорноморським флотом на перехідний період 1993 р. і т.п.).       

 За об’єктом  регулювання договори можуть  бути політичними, економічними, науково-технічними, науково-культурними  тощо.      

 За порядком  виконання сторонами взятих на  себе зобов’язань міжнародні  договори поділяються на самовиконувані  та несамовиконувані1. Самовиконуваними  договори міжнародного права – це договори міжнародного права, які не вимагають прийняття додаткового імплементаційного законодавства для свого ефективного застосування в національній правовій системі. Міжнародні договори, що вимагають прийняття стороною додаткоаих актів внутрішнього законодавства називаються несамовиконуваними.      

 У внутрішньому  законодавстві держав, як правило,  містяться класифікації міжнародних договорів залежно від органів чи посадових осіб, від імені яких договори укладаються. За цією ознакою ст. 3 Закону України “Про міжнародні договори України” виділяє такі їх види:

· міждержавні, які укладаються від імені  України Президентом України або за його дорученням;

· міжурядові, які укладаються від імені  Уряду України Кабінетом Міністрів України або за його дорученням;

· міжвідомчі, які укладаються від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів цими міністерствами (органами).      

 Такий  поділ має виключно внутрішньодержавне  значення, тому будь-які з цих  договорів у міжнародних відносинах розглядаються як договори України.      

 Від імені  України укладаються міжнародні  договори України:      

 а) політичні,  мирні, територіальні і такі, що  стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України;      

 б) що  стосуються прав, свобод та обов’язків  людини і громадянина;      

 в) про  участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;      

 г) про  військову допомогу та направлення  підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебування, включаючи терміни виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації;       

 ґ) про  використання території та природних  ресурсів України;      

 д) яким  за згодою сторін надається  міждержавний характер.      

 Від імені  Уряду України укладаються міжнародні  договори України з економічних,  торговельних, науково-технічних, гуманітарних  та інших питань, віднесених до  відання Кабінету Міністрів України.       

 Міжвідомчими  договори України укладаються  з питань, віднесених до відання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.       

Форма міжнародного договору – це сукупність способів та засобів, за допомогою яких виражається воля договірних сторін (держав та міжнародних організацій).      

 Щодо форми  міжнародного договору у міжнародному  праві та практиці міжнародних  відносин склалися два загальновизнані  принципи: по-перше, при підготовці договору сторони вправі обрати будь-яку прийнятну для них форму, а по-друге, питання форми не впливають на дійсність та юридичну силу договору.       

 Міжнародні  договори можуть укладатися у  письмовій формі (у формі єдиного  документа чи кількох пов’язаних документів), формі обміну нотами або листами, усній чи будь-якій іншій зручній для сторін формі.       

 До структури  міжнародного договору, як правило,  входять такі його складові  частини:

· назва. Назви  договорів можуть бути різноманітні (угода, конвенція, договір, пакт статут, хартія, протокол тощо). Самостійного юридичного значення конкретне найменування не має, угода під будь-якою назвою створює взаємні права і обов’язки для сторін;

· преамбула, в якій зазначається мета укладання  договору, а іноді окреслюється і коло відносин, на які поширюється дія конкретного договору. Крім того, преамбула часто використовується для тлумачення змісту договору;

· основна  частина, що містить відповідні міжнародно-правові норми і складається зі статей (артикулів, параграфів тощо). Останні можуть об’єднуватися у розділи, глави, частини, книги тощо;

· заключна частина, в якій часто викладаються умови  набуття договором чинності та припинення його дії, визначається мова, на якій укладено договір, місце та порядок зберігання його автентичних примірників і т.п.;

· додатки. У  випадку, коли в тексті договору має  місце безпосереднє посилання на додатки як невід’ємну частину договору, його положення мають таку ж саму силу, як і положення самого договору, а у випадку, коли такого посилання  договір не містить, додатки до нього носять рекомендаційний характер, зокрема можуть використовуватися для тлумачення норм міжнародного договору.       

 Мова, якою  складається договір, обирається його сторонами. Двосторонні угоди, звичайно, укладаються на двох мовах, а іноді – й на третій (нейтральній) мові. При цьому для тлумачення подібних договорів найчастіше застосовується саме примірник договору, укладений на нейтральній мові. Багатосторонні договори укладаються на одній чи більше мовах, обраних сторонами. Договори, що укладаються під егідою ООН та інших міжнародних організацій, складаються на офіційних мовах цих організацій. Наприклад, офіційними мовами ООН є китайська, французька, російська, англійська, арабська та іспанська, а офіційними мовами Міжнародного суду ООН – англійська та французька мови, тому більшість багатосторонніх міжнародних договорів укладаються саме цими мовами.       

 Тексти  договорів, укладених на різних мовах є автентичними і мають однакову юридичну силу.                                    

3. Укладення міжнародних  договорів       

Процес  укладення міжнародного договору – це сукупність стадій і дій, спрямованих  на встановлення та закріплення взаємних прав і обов’язків суб’єктів міжнародно-правових відносин.      

 Дії, спрямовані  на укладення міжнародних договорів,  можуть вчинятися лише повноважними  представниками сторін (держав і  міжнародних організацій). Такі повноваження  можуть видаватися компетентними  органами держави як на всі стадії укладення договору, так і на вчинення яких-небудь окремих дій.      

 Відповідно  до ст. 7 Віденської конвенції  1969 р. право приймати участь  у веденні переговорів та підписувати міжнародні договори без пред’явлення спеціальних повноважень мають:

· глави держав, урядів та міністри закордонних справ  – щодо вчинення всіх договорів;

· глави дипломатичних  представництв – щодо вчинення договорів  між акредитуючою державою та державою, яка їх акредитувала;

· представники держав при міжнародних організаціях, їх органах та на міжнародних конференціях – щодо вчинення договорів на конференції, в організації чи її органі.      

 Такий  же перелік посадових осіб, які  не потребують спеціальних повноважень  на ведення переговорів та  підписання міжнародного договору закріплено і у ст. 6 Закону України “Про міжнародні договори України”. Усі інші особи повинні отримати повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів, що видаються: щодо договорів, які укладаються від імені України, – Президентом України; щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, – Кабінетом Міністрів України або за його дорученням Міністерством закордонних справ України, щодо міжвідомчих договорів – відповідним міністерством (відомством) спільно з Міністерством закордонних справ України.      

 Міжнародну  організацію представляє особа,  що має таке право згідно  з засновницькими документами,  або якій видані спеціальні повноваження.       

 Виділяються  два основні способи підтвердження повноважень: якщо договір двосторонній – відбувається обмін повноваженнями, якщо договір багатосторонній – повноваження подаються депозитарію договору або до виконавчого органу міжнародної конференції, або міжнародної організації, в рамках якої укладається договір.      

 Процес  укладення міжнародного договору  охоплює такі стадії:      

1) договірна ініціатива зацікавленої сторони – це попередня стадія, пов’язана з висуненням пропозиції однієї чи кількох держав, або міжнародної організації укласти договір з наданням проекту тексту майбутнього договору. Порядок реалізації цієї стадії, як правило, визначається внутрішнім законодавством держави або установчими документами міжнародної організації.      

 Відповідно  до ст. 4, 5 Закону України “Про  міжнародні договори України” пропозиції щодо укладення міждержавних та міжнародних договорів подаються Міністерством закордонних справ

України Президентові України (щодо міждержавних договорів) або Кабінету Міністрів України (щодо міжурядових договорів). Інші органи державної влади подають такі пропозиції  Президентові або Уряду через Міністерство закордонних справ. Пропозиції про укладення міжнародного договору підлягають обов’язковій експертизі, яка проводиться міністерством юстиції України щодо відповідності проекту договору Конституції та законам України.      

 Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України приймаються відповідно Президентом України(щодо міждержавних договорів), Кабінетом Міністрів України (щодо міжурядових договорів), чи іншими органами виконавчої влади за погодженням з МЗС України (щодо міжвідомчих договорів). Про прийняте рішення дипломатичними каналами повідомляється інша сторона (сторони) майбутнього міжнародного договору;    

    2) підготовка тексту договору – тобто погодження волі та інтересів договірних сторін щодо встановлення тих чи інших правил поведінки.       

 Підготовка тексту договору може проходити в трьох формах: шляхом ведення переговорів, на міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях.      

 Переговори  як форма підготовки тексту договору, як правило, застосовується при укладенні договорів з незначною кількістю сторін. Такі переговори проводяться або безпосередньо, або через дипломатичні канали. При цьому сторони пропонують контрагентам свої пропозиції щодо майбутнього договору чи представляють конкретні його проекти та шляхом взаємних поступок і компромісів виробляють прийнятний для усіх сторін варіант договору.      

 Міжнародні  конференції, так само як і  міжнародні організації, використовуються  державами для підготовки багатосторонніх договорів. Часто певна проблема, що потребує міжнародного врегулювання, розбивається на окремі питання, які розглядаються спеціалізованими комітетами (комісіями), після чого узгоджений проект договору розглядається на загальних пленарних засіданнях конференції (організації);       

3) встановлення автентичності тексту договору (попереднє прийняття тексту договору) – це визнання розробленого тексту договору таким, що відповідає справжньому волевиявленню сторін та є остаточним. Відповідно до ст. 10 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. після встановлення автентичності тексту договору внесення змін до нього не допускається.      

 Попереднє  прийняття тексту міжнародного  договору може здійснюватися  шляхом голосування, парафування,  підписання ad referendum чи у будь-якій іншій прийнятній для сторін формі.      

 Шляхом  голосування, як правило, приймається  текст договору на міжнародній  конференції або в міжнародній  організації. Це рішення оформляється резолюцією, яка приймається більшістю голосів (простою або кваліфікованою в залежності від правил, встановлених конференцією або прийнятих в організації). Часто замість голосування для прийняття рішень використовується метод консенсусу – загальної згоди при відсутності заперечень з боку будь-якої держави.