Поняття і види джерел види міжнародного права

 

Поняття і види джерел види міжнародного права

 

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми . Міжнародні відносини не обмежуються тільки міждержавними, міжвладними контактами основних суб'єктів міжнародного права. Відбуваються постійні контакти між фізичними і юридичними особами різноманітних держав, на рівні міжнародних неурядових організацій, вони регулюються або національним правом відповідної держави, або нормами міжнародного приватного права. Наука  міжнародного  права  здійснює  правове  регулювання  процесів  розвитку  світового  співтовариства  на  основі  відповідних  критеріїв встановлення  стабільності  на міжнародній  арені. Як  відомо,  процес  не може  бути  стабільним  без  урахування  комплексу  факторів  розвитку явища,  і  власне  міжнародне  право  розглядає  питання,  пов’язані  з розвитком  міжнародних  явищ,  що  зумовлюють  зміни  в  суспільному житті, розвитку міжнародного правопорядку.

Наука міжнародного права вивчає сутність і закономірності розвитку міжнародного права у цілому та його окремих галузей.

Міжнародне право — це система  юридичних принципів і норм договірного  і звичаєвого характеру, що виникають  у результаті угод між державами  й іншими суб'єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування. Виходячи з особливої значимості міжнародного права для становлення, розвитку й існування людського співтовариства і світового об'єднання держав, воно має різноманітні трактування, що даються як ученими-міжнародниками, так і різними міжнародними органами

Міжнародне право, це правова система, яка складається з принципів  і норм, якими регулюються відносини  між її суб’єктами, державами, міжнародними організаціями.

Історично виникнення міжнародного права пов’язане з процесом становлення людства це право не тільки розвивалося під впливом постійно змінюваних економічних та інших міжнародних відносин, а й відповідним чином впливало на дані відносини. При цьому роль міжнародного права постійно зростає.

Об’єктом дослідження є сучасні напрямки науки міжнародного права.

Предмет дослідження наука міжнародного права.

Таким чином, метою даної роботи є дослідження сучасних напрямків розвитку науки міжнародного права.

Для досягнення поставленої  мети у роботі були поставлені та вирішені такі завдання:

• досліджено історію розвитку наукових поглядів;
• визначено науку МП як систему ідей, поглядів, концепцій;
• проаналізовано сучасні школи науки міжнародного права;
• розкрито діяльність вчених України у сфері розвитку науки міжнародного публічного права;

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та переліку використаних джерел та додатків. У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, мета та об’єкт дослідження, основна частина роботи містить теоретичні та практичні аспекти дослідження у висновках сформульовані результати дослідження.

 

1. Сутність сучасної науки міжнародного права

1.1. Поняття міжнародного права

Вироблення поняття «Міжнародне  право», тобто сутнісного вмісту цього явища, - одне із завдань науки права взагалі і того її розділу, який іменується теорією права, зокрема, а також науки (доктрини) міжнародного права і її розділу - теорії міжнародного права [12].

Проте, на жаль, вітчизняна теорія права, як правило, спирається на аналіз явищ, властивих внутрідержавному (національному) праву, а теорія міжнародного права стосується головним чином явищ, властивих міждержавним або, ширше, міжнародним відносинам.

Відбувається це, зокрема, тому, що в реальній дійсності існують дві системи права - право внутрідержавне (сукупність національних прав окремих держав) і право міжнародне - зі своїми специфічними об'єктами і суб'єктами правового регулювання. Об'єктом внутрідержавного правового регулювання є суспільні стосунки, держави, що складаються в рамках, тобто в рамках організованого в дану державу суспільства, а об'єктом міжнародно-правового регулювання - суспільні стосунки, що виникають в рамках міжнародного співтовариства держав, тобто головним чином взаємини між державами.

Дуалістичне розуміння права як утворюваного двома хоча і взаємозв'язаними, але самостійними правовими системами (внутрідержавним і міжнародним  правом), загальновизнано в доктрині як національного, так і міжнародного права. Проте, не вдаючись до подробиць, відзначимо, що в доктрині права висувалися схоластичні моністичні теорії права (теорії єдиного права). Одні автори за єдине право вважають міжнародне право, яке може нібито регулювати і внутрідержавні стосунки. При цьому вони допускають тимчасове існування і внутрідержавного правового регулювання, яке діє через недостатню розвиненість міжнародного права, але зникне в майбутньому у міру розвитку міжнародного права. Інші автори моністичних концепцій вважають, що міжнародне право допустиме лише в межах, передбачених внутрідержавним правом даної держави, тобто що воно є внутрідержавним правом.

Тим часом взаємозв'язок внутрідержавного і міжнародного права полягає  в тому, що міжнародне право вимушене зважати на суспільно-політичний пристрій держав, зокрема з наявністю органів державної влади, правомочних виражати волю даної держави в його взаєминах з іншими державами і іншими суб'єктами міжнародних відносин, а також з наявністю суспільних стосунків, що входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави і, як правило, не підлягають міжнародно-правовому регулюванню. Міжнародне право посилає в таких випадках до правил національного права.

У свою чергу, національне право  вимушене зважати на наявність міжнародно-правових зобов'язань даної держави, що підлягають реалізації у внутрідержавному праві, і, коли це можливо, посилати до таких зобов'язань або, частіше, трансформувати їх в норми свого національного права.

Взаємозв'язок між національним і  міжнародним правом обумовлюється, таким чином, головну роллю держави  у встановленні як національного, так і міжнародного правопорядку[12].

На основі підходу до права, згідно якому існують дві самостійні, але взаємозв'язані системи права - право внутрідержавне і право  міжнародне, - у вітчизняній доктрині запропоновані визначення міжнародного права, що істотно розрізняються між собою. Приведемо деякі з них.

Так, в шеститомному «Курсі міжнародного права» мовиться, що міжнародне право  можна охарактеризувати «як створену і таку, що розвивається на основі узгодження волі держав систему юридичних норм, покликаних регулювати міжнародні відносини в цілях забезпечення мирного співіснування держав, рівноправ'я і самовизначення народів».

У семитомному «Курсі міжнародного права» міжнародне право визначається як «система юридичних норм, регулюючих стосунки між державами і іншими суб'єктами цієї системи права».

Згідно підручнику «Міжнародне  право» міжнародним правом є «сукупність  юридичних норм, що створюються спільно  державами з метою регулювання  їх взаємних стосунків і інших  стосунків у сфері їх спільних інтересів».

Недоліком цих і багатьох інших  визначень є, на наш погляд, те, що вони містять зайві елементи і  чітко не виявляють сутнісного вмісту терміну «міжнародне право».

Можна тому запропонувати інше визначення, а саме: міжнародне право - це сукупність і система норм, регулюючих міжнародні відносини.

Таким чином, суть міжнародного права  полягає в тому, що воно регулює  міжнародні (суспільні) відносини за допомогою міжнародно-правових норм, які нерозривно зв'язані між собою як елементи єдиної правової системи.

Далі належить розгледіти і визначити, які саме міжнародні відносини регулюються  сучасним міжнародним правом, як встановлюються норми міжнародного права і в  чому їх суть, яким чином міжнародно-правові  норми нерозривно зв'язані між  собою в щодо автономній правовій системі, яка як єдине ціле регулює певні міжнародні відносини. Цьому, зокрема, і присвячений подальший виклад[12].

На завершення ж справжнього  параграфа слід звернути увагу на те, що термін-поняття «міжнародне  право» має на увазі «публічне міжнародне право» як регулювальник певних публічних міжнародних відносин, що складаються в рамках міжнародного співтовариства держав.

В той же час існують інші юридичні норми, сукупність яких складає частка внутрідержавного права тієї або  іншої держави і термінологічно позначається як «міжнародне приватне право».

У правовій доктрині можна зустріти самі різні думки з питання про співвідношення міжнародного публічного права і міжнародного приватного права.

Автор дотримується тієї точки зору, що міжнародне приватне право є особливою часткою внутрідержавного права.

Приватне воно тому, що регулює  приватноправові, або цивільно-правові, стосунки фізичних і юридичних осіб. А слово «міжнародне» в даному випадку відображає те, що сторони цих стосунків мають різне громадянство або національну приналежність. Іншими словами, мова йде про цивільно-правових стосунках з «іноземним елементом». Норми міжнародного приватного права, як частка внутрідержавного права даної держави, встановлюють, яке саме національне право - даної або іноземної держави - повинне застосовуватися в конкретних випадках для регулювання вказаних стосунків. Втім, необхідно мати на увазі, що поняття «Міжнародне право» і «міжнародне приватне право» - це абсолютно різнопланові явища.

 

 

1.2. Історія розвитку наукових поглядів

Міжнародне право почало складатися і розвиватися разом з виникненням  держав і зародженням системи  стосунків між ними. Зв'язки між  древніми державами значною мірою  випробовували на собі вплив їх суспільно-економічної  основи - рабовласництво. Про систематичні міжнародні відносини рабовласницьких держав можна говорити стосовно кінця III - початку II тисячоліття до нашої ери.

Особливістю цих стосунків був  їх осередковий характер, тобто спочатку міжнародні відносини і регулюючі  їх норми розвивалися в тих районах земної кулі, де зароджувалася цивілізація і виникали центри міжнародного життя держав. Це насамперед долини Тигра і Євфрату, Нілу, райони Китаю і Індії, Егейського і Середземного морів.

Міжнародні норми, що застосовувалися  між державами в цих районах, спочатку мали релігійний і загальноправовий характер. Ці особливості знайшли віддзеркалення в інститутах міжнародного права, що зароджувалися, торкалися: законів і звичаїв війни; висновки, дії, забезпечення і припинення міжнародних договорів; обміну послами; встановлення правового режиму іноземців; утворення міждержавних союзів.

Практика виробила певних типів  договорів: про світ; союзні; про  взаємну допомогу; кордонах; арбітражі; торгівлі; нейтралітеті і ін.

Чималий вплив на вміст міжнародно-правових норм стародавнього світу зробила система регулювання міжнародних відносин Римської імперії з іноземними державами, а також з підвладними нею провінціями[6].

Від падіння Римської імперії до Вестфальського миру.Цей період пов'язаний з розвитком міжнародних відносин феодальних держав в процесі їх освіти, подолання роздробленості, виникнення крупних феодальних станових монархій, а також з початком формування абсолютистських держав. Особливістю регулювання міжнародних відносин феодальних держав з'явилася спадкоємність ними багатьох міжнародно-правових правил рабовласницького періоду. В той же час ці норми збагачувалися і отримували подальший розвиток.

Одній з особливостей феодального  міжнародного права в Західній Європі з'явився вплив на нього католицької церкви. Римські тата здійснювали такий вплив, спираючись на канонічне право, що формувалося ухвалами церковних соборів і папських указів.

Помітний вплив на міжнародне право  у відносинах між арабськими державами  надавав іслам.

У цей період ще не було спільного для всіх держав міжнародного права. Вживання міжнародно-правових норм зв'язувалося з існуванням декількох регіонів в Західній Європі, Візантії, арабських халіфатів на території Індії і Китаю, Київською, а пізніше - Московській Русі.

У сфері посольського права слід виділити появу з XV ст.. постійних посольств. Порушення недоторканості послів піддавалося суворому покаранню. Почала складатися думка, що підставою їх прав і привілеїв є суверенітет государя, від імені якого вони діяли [12,  c. 43-44].

Військові звичаї в середньовічний період залишалися вельми жорстокими. Відмінностей між  військами, що б'ються, і мирним населенням не проводилося. Захоплені що воюють населені пункти піддавалися розграбуванню, поранені кидалися напризволяще.

В ході військових дій застосовувалося «право здобичі» сторони, що захопила її.

Мирні засоби вирішення міжнародних суперечок  почали збагачуватися у зв'язку з  досить широким зверненням до третейських  судів і арбітражу.

Істотний  вплив на розвиток міжнародного права зробив Вестфальський трактат від 24 жовтня 1648 р. Цим договором встановлювалася система європейських держав, їх кордони, принцип політичної рівноваги. Вестфальський договір учасником міжнародного спілкування того часу визнав Московську Русь.

Договір передбачив для всіх його учасників «право на територію і верховенство» і рівноправ'я європейських держав. Він виходив з ідеї узгоджених дій європейських держав, які були покликані вирішувати спільні проблеми не на релігійній, а на світській основі.

Від Вестфальського миру до Гаазьких конференцій миру.Цей період історії міжнародного права пов'язаний з розвитком ідеї суверенної рівності держав і із затвердженням нових принципів і норм міжнародного права, заснованих на концепціях природного права. Спонукальним мотивом цього з'явилося проголошення природно-правових ідей в актах французької революції кінця XVIII ст.. У них абсолютистським для феодала поглядам на державу і на положення в нім людини протиставили ідеї, властиві взаєминам між людьми. Народи знаходяться між собою в природному стані, їх зв'язує загальна мораль. Народи по відношенню один до одного незалежні і суверенні, які б не були чисельність населення і розміри території, яку вони займають, свідчила Декларація Грегуара. У ній також проголошувалися принципи невтручання в справи іншої держави, територіального верховенства, дотримання міжнародних договорів [4].