«Особистий закон» подружжя

2

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародного права

Курсова робота з дисципліни

«Міжнародне приватне право»

«Особистий закон» подружжя

м. Київ 2010

План

Вступ…………………………………………………………………………....С.3

1. Місце особистого закону у шлюбно-сімейних відносинах з іноземним елементом……………………………………………………………………....С.5

1.1. Поняття особистого закону фізичної особи………………………..С.5

1.2. Важливість особистого закону серед різноманітності матеріально-правових норм держав…………………………………………………………С.7

1.3. Розуміння і застосування особистого закону в різних державах...С.10

2. Міжнародні угоди про правову допомогу з вирішення колізійних питань

регулювання сімейних відносин, що стосуються особистого закону……..С.12

Висновки…………………………………………………………………….…С.21

Список використаної літератури……………………………………………..С.23

Вступ

Дослідження є надзвичайно актуальним, оскільки, процеси міграції населення, розвитку ділових, культурних, наукових, а також звичайних людських контактів між народами в цілому та їх окремими представниками та організаціями породили в сучасну епоху особливе поняття - «іноземні шлюби», до яких відносять не тільки так звані змішані шлюби, тобто шлюби, укладені особами, які є іноземцями по відношенню один до одного, але і шлюби між громадянами однієї і тієї ж держави, однак укладені за кордоном. У свою чергу зазначені обставини зумовили появу, а іноді й загострення колізій між законами багатьох держав, внаслідок чого далеко не завжди шлюби або розлучення, оформлені за кордоном, визнаються в третіх державах. Для урегулювання таких проблем використовується колізійний принцип особистого закону у міжнародному приватному праві, згідно з яким визначається правопорядок, компетентний регулювати правовідносини подружжя.

Об’єктом дослідження є колізійні питання, що виникають у шлюбно-сімейних відносинах з іноземним елементом.

Предмет дослідження – особистий закон подружжя.

Метою дослідження є повний аналіз особистого закону подружжя, розкриваючи проблеми його розуміння та застосування різними країнами та визначаючи різні варіації уніфікацій даного принципу.

До завдань курсової роботи входить: розкриття поняття «особистого закону фізичної особи»; визначення ролі та місця особистого закону, як елементу колізійного регулювання; аналіз уніфікації та гармонізації норм сімейного права, акцентуючи увагу на особистому законі подружжя.

У дослідженні використовувалися як загальні, так і спеціальні методи. Одним з таких є історико-системний метод, що дозволяє дослідити і систематизувати вже існуючий досвід використання особистого закону, як основного принципу у шлюбно-сімейних відносинах. Також мав місце порівняльний метод, що дав змогу дати незалежну оцінку важливості даної колізійної прив’язки. Статистичний метод був залучений до дослідження для збирання, обробки та аналізу інформації. Формально-юридичний використовувався для дослідження нормативних текстів. Використовуються і деякі інші методи, що суттєво допомогли належним чином зібрати та оцінити матеріал.

У роботі використана переважно новітня література, видання таких авторів як М.М Богуславский, Л. Раапе, Л.П. Ануфриева, В.Л. Чубарєв і багато інших.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг курсової роботи – 24 сторінки друкованого тексту.

1. Місце особистого закону у шлюбно-сімейних відносинах з іноземним елементом

1.1. Поняття особистого закону фізичної особи

Особистий закон фізичної особи (lex personalis) — колізійний принцип у міжнародному приватному праві, згідно з яким визначається правопорядок, що компетентний регулювати правовідносини, пов'язані з питаннями особистого статусу фізичної особи: її дієздатність, виникнення та припинення правоздатності, визнання безвісно відсутнюю або оголошення померлою, питання опіки та піклування.

Колізійні питання, що вирішуються шляхом прикріплення до особистого закону, слід відрізняти від матеріальних питань правоздатності, яка надається іноземцям за так званим національним режимом. За Особистим законом фізичної особи визначаються не права та обов'язки особи, а компетентний закон, який повинен застосовуватися до тієї чи іншої групи питань, пов'язаних з фізичними особами, що беруть участь у приватних (цивільних, сімейних, трудових) правовідносинах, ускладнених іноземним елементом.

Особистий закон фізичної особи традиційно визначається за допомогою двох типів колізійних прив'язок: до закону громадянства (lex patria) та до закону місця проживання (lex domicilii) фізичної особи.

Встановлення у законодавстві того чи іншого критерію залежить від загальної політики держави щодо визначення прав та обов'язків власних громадянн та іноземців. Критерій lex patria запроваджується з метою поширення дії національних законів на власних громадян, що перебувають за кордоном. Критерій lex domicilii має за мету підпорядкування законам даної держави іноземців, які перебувають на її території. У деяких країнах діє «змішана» система коліз. прив'язок — lex patria та lex domicilii. Застосування колізійної прив'язки lex patria притаманне передусім країнам континентальної Європи. В Україні цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є. Прив'язка lex domicilii, яка застосовується переважно у країнах англо-американської сім'ї права, дедалі частіше дістає відображення у законодавстві й інших країн: держав з федеративним устроєм (Швейцарія) та множинністю правових систем (Китай) [6, с.382].

Особистий закон особи без громадянства (апатрида) визначається здебільшого як право країни, в якій особа має постійне, місце проживання або звичайне місце перебування; особистий закон біженця — як право країни, в якій він має звичайне місце перебування. За наявності в особи двох і більше громадянств її особистим законом може вважатися право країни, в якій ця особа постійно проживає або з якою вона має тісніший зв'язок.

З принципу особистого закону в міжнародному приватному праві існує кілька вийнятків. Так, діє правило, згідно з яким особа не може посилатися на свою недієздатність за законом країни громадянства для обгрунтування недійсності угоди, укладеної нею за кордоном, якщо ця особа є дієздатною за законом місця укладення угоди. Дане правило має сприяти збереженню чинності угод. З цією ж метою законодавство деяких держав дає можливість відступати від принципу особистого закону та застосовувати закон суду. Крім того, в багатьох сучасних кодифікаційних актах з питань міжнародного приватного права проведено принцип, відповідно до якого компетентний закон, визначений згідно з місцевими колізійними нормами (в тому числі Особистий закон фізичної особи), як вийняток, не повинен застосовуватися, якщо за всіма обставинами справи очевидно, що вона перебуває у більш тісному зв'язку з іншим правопорядком.

1.2. Важливість особистого закону серед різноманітності матеріально-правових норм держав.

Матеріально-правові норми, що врегульовують шлюбно-сімейні питання, містяться у внутрішньому законодавстві країн, які різняться своєю різноманітністю у тлумаченні та регулюванні тих чи інших питань, оскільки, сімейні відносини формувались під впливом поглядів, які склалися історично і тісно пов’язані з традиціями, релігією, культурою того чи іншого народу.

Не існує, навіть, і однакового розуміння шлюбу. У доктрині, шлюби умовно класифікують на три види: шлюб-договір, шлюб-статус, шлюб-партнерство. Перша концепція означає, що за законодавством встановлюються певні вимоги щодо реєстрації шлюбу, умов його дійсності, можливості відшкодування збитків, що виникли внаслідок розірвання шлюбу, встановлення договірного режиму майна. Друга концепція базується на тому, що основною метою шлюбу є створення сім'ї, народження і виховання дітей, тому шлюб — це особливий статус, який набувається суб'єктом на основі закону і включає певні права і обов'язки, які сторони за власною волею не можуть змінити. Третя концепція характери­зується рівністю сторін у шлюбі з відсутністю суворої фіксації прав і обов'язків сторін

Усі правові системи встановлюють певні вимоги до шлюбу, з відсутністю яких пов'язують його недійсність або заперечність. Такі умови найчастіше в законодавстві і доктрині розділяють на дві групи: матеріальні та формальні. Перші мають ще назви «умови вступу до шлюбу», «суттєві умови». Ними позначають такі позитивні й негативні умови, з наявністю або відсутністю яких закон пов'язує питання про дійсність шлюбу. Ними можуть бути: шлюбний вік, відсутність попереднього нерозірваного шлюбу, згода обох сторін на вступ до шлюбу, різностатевість, відповідний стан здоров'я, відсутність між сторонами родинних зв'язків до певного ступеня, відносин свояцтва, усиновлення, закінчення так званого «жалобного строку», згода батьків або інших осіб на шлюб неповнолітніх, відсутність заборони на вступ до шлюбу і т. ін.

Неоднаковими є умови вступу до шлюбу в різних країнах. У більшості країн шлюбний вік визначається у 18 років, хоча трапляється встановлення і нижчої межі (для жінок зазвичай нижче від чоловіків). Наприклад, у Франції для чоловіків — 18, для жінок — 15 років; в Англії — 16 років за згодою батьків і 18 без неї; у ФРН — 18 років; в Японії — відповідно 18 і 16 років; в Італії — 16 років для чоловіків і 14 для жінок (у виняткових випадках шлюбний вік може бути додатково знижений на два роки відповідно до постанови державного прокурора при суді); в Іспанії — 14 років для чоловіків і 12 років для жінок; у США в різних штатах шлюбний вік може бути від 15 до 21 року для чоловіків і від 14 до 18 років для жінок; у країнах Латинської Америки — 16—18 років для чоловіків і 14—15 років для жінок; для Колумбії та Еквадору — шлюбний вік чоловіків і жінок — відповідно 14 і 12 років; за законодавством Ємену здатність вступу до шлюбу визначається у кожному конкретному випадку окремо, причому якщо юнак досяг 10 років, а дівчина — 9, і заявили про те, що досягли статевої зрілості, — вони мають право вступити до шлюбу. Найчастіше для шлюбів неповнолітніх необхідно отримати згоду осіб, які здійснюють батьківську владу, опіку тощо[12].

Інша умова — моногамія, що визнається як умова шлюбу в країнах Європи, США, Латинської Америки, Японії і багатьох інших країнах. Мусульманські шлюби залишаються полігамними (найчастіше від двох до чотирьох жінок); у країнах тропічної Африки полігамія не обмежується.

Згода обох сторін на вступ до шлюбу фіксується в нормативних актах шлюбно-сімейного права США, Франції, Англії та інших європейських країн. У країнах Азії та Арабського Сходу, Африки вільний союз найчастіше поступається вибору сім'ї нареченого або договору між сім'ями нареченого й нареченої. Так, в Ємені згода нареченого або нареченої не тільки не обов'язкова, а й не вимагається взагалі.

Різностатевість сторін до недавнього часу була традиційною умовою вступу до шлюбу. Винятками були лише випадки фізичних аномалій, при наявності яких суд (в Англії) або прокуратура (в Італії) вирішували питання про вступ до шлюбу на основі даних медичного обстеження. Відповідно до сучасних законодавств, у Швеції, Голландії, Франції та деяких інших країнах одностатеві шлюби є дозволеними.

У деяких країнах за законом є неможливими шлюби з особами, що страждають на венеричне захворювання або ВІЛ, імпотентами, душевнохворими, особами, які мають заразні чи успадковані захворювання, фізичні недоліки, глухонімими, сліпоглухими, сліпонімими; іноді для вступу до шлюбу сторони повинні пройти медичне обстеження. Так, відповідно до ст. 56 ЦК Іспанії, якщо особа має психічні відхилення, для її вступу до шлюбу необхідно, щоб у медичній довідці було сказано про те, що дана особа є здатною дати згоду на вступ до шлюбу.

З огляду на таку різнобічність правопорядків, в МПрП з’явилося поняття “кульгаючих відносин”, яке найчастіше зустрічається у шлюбно-сімейній сфері. Воно означає ситуацію, коли правовідносини, які отримують правовий захист на території однієї країни, позбавлені такого захисту на території іншої. Колізійна прив’язка lex personalis, допомогає урегулювати невизначеність з приводу застосування закону тієї чи іншої країни у шлюбно-сімейних відносинах з іноземним елементом.

1.3. Розуміння і застосування особистого закону в різних державах

Я вже зазначалося, у міжнародному приватному праві існує проблема вибору закону, що визначає ті попередні юридичні умови, при яких шлюб може бути укладений і визнаний дійсним в державах обох членів подружжя. Для вирішення цього питання існує ряд спеціальних колізійних прив'язок. Особистий закон є основним у даному питанні, який у різних країнах розуміється і застосовується по-різному. Зокрема, закон громадянства - lex patriae (lex nationalis) - діє, наприклад, для громадян Італії, ФРН, Іспанії, Греції, Австрії, Бельгії, Єгипту, Швеції; закон місця проживання - lex domicilii, використовується в Австралії, Новій Зеландії, Великобританії. Зауважимо, однак, що відносно Великобританії необхідно враховувати таку особливість, що англійський доміцилій означає зв'язок не з місцем, а з областю дії певного права. Дж. Чешир у своїй праці «Міжнародне приватне право» наголошує, що англійська концепція доміцілія ближче до концепції громадянства, ніж до концепції доміцілія, панівної на континенті[6, с.383]. Таку ж точку зору висловлює і Л. Раапе: «Принцип доміцілія, як його розуміє Англія, дійсно дуже наближається до принципу громадянства». «Свій доміцилий змінює лише той, хто з області дії одного права переходить в область дії іншого права з наміром ніколи не повертатися назад » [10, с.223].

Виділяють також змішану форму прив'язок, коли об'єднуються закон громадянства і закон доміцілія, або, нарешті, комбінація одного з цих законів та закону місця укладення шлюбу (lex loci Celebrationis).

Яскравим прикладом застосування цієї системи є так звана шкала Кегеля, що запроваджена в німецькому цивільному законодавстві і яка замінила традиційну для цієї системи права колізійну прив'язку до громадянства чи місцезнаходження чоловіка. Ця шкала передбачає прив'язки в такій послідовності: спільне дійсне громадянство подружжя; за його відсутності - останнє спільне громадянство, якщо один з подружжя його зберіг; за відсутності такого - останнє сумісне місце проживання, якщо один з подружжя мешкає там і зараз; за відсутності всіх цих елементів - найтісніший зв'язок із правом певної держави. Таким чином, створюється реальна можливість вибору прив'язок, а отже, і можливість легального та ефективного вирішення колізійної проблеми[4, с.407].