Основи екологічного і земельного права

  Земельний кодекс також передбачає  право користування, оренди, сервітуту  та інші права відносно землі.

 Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною  ділянкою із земель державної та комунальної  власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної  власності.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

 Оренда земельної ділянки  може бути короткостроковою - не  більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

 Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійного господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських  та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

в) використовування у встановленому  порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні  властивості землі;

г) на відшкодування збитків у  випадках, передбачених законом;

д) спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд.

Землекористувачі зобов'язані:

а) забезпечувати використання землі  за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства  про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

д) підвищувати родючість ґрунтів  та зберігати інші корисні властивості  землі;

е) своєчасно надавати відповідним  органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

є) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням  земельних сервітутів та охоронних зон;

ж) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене  платне або безоплатне користування земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення  власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Встановлюються такі земельні сервітути: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному  засобі по наявному шляху; право прокладання  та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, право прогону худоби по наявному шляху тощо.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність  громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б)одержання земельних ділянок  внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок  із земель державної і комунальної  власності в межах норм безоплатної  приватизації.

 

      Норми безоплатної  передачі земельних ділянок громадянам  із земель державної або комунальної   власності передбачені ст. 121 ЗК  України. 

Мета, з якою надається земля	Площа
Для ведення фермерського господарства	У розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарсь-ких підприємств на території сільської, селищної, міської ради, де розташоване фермерське господарство
Для ведення особистого селянського  господарства	Не більше 2,0 гектара
Для заняття садівництвом	Не більше 0,12 гектара
Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських  будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах	У селах не більше 0,25 гектара; в  селищах - не більше 0,15 гектара; в містах - не більше 0,10 гектара
Для індивідуального дачного будівництва	Не більше 0,10 гектара
Для будівництва індивідуальних гаражів	Не більше 0,01 гектара

   Держава забезпечує  охорону  земель та захист прав власності  на землю.

Охорона земель – це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

   Громадяни та юридичні  особи мають рівні умови захисту  прав власності на землю.  Власник  земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних  осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної  ділянки, який існував до порушення  прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють  небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

д) відшкодування заподіяних збитків;

е) застосування інших, передбачених законом, способів.

 Земельні спори вирішуються  судами, органами місцевого самоврядування  та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

 Органи місцевого самоврядування  вирішують земельні спори у  межах населених пунктів щодо  меж земельних ділянок, які  перебувають у власності і  користуванні громадян, та додержання  громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

 

3 Юридична відповідальність  за порушення земельного та  екологічного права.

Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. Спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів       зобов'язані надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів. Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку .

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення екологічних вимог тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність. Підстави, умови і порядок застосування відповідного виду юридичної відповідальності передбачаються і регламентуються трудовим, адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Залежно від умов і порядку застосування цих санкцій застосовуються різні види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини передбачена в розділі    Кримінального кодексу України - “Злочини проти довкілля”. До  кримінальних правопорушень в цій сфері належать злочини,  об’єктивною стороною яких є діяння щодо     порушення правил екологічної безпеки; невживання заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення; приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення; забруднення або псування земель; порушення правил охорони надр; забруднення атмосферного повітря; порушення правил охорони вод знищення або пошкодження лісових масивів; порушення законодавства про захист рослин; незаконне полювання тощо.

Особливостями накладання мір кримінальної відповідальності за порушення екологічного законодавства є те, що вони застосовуються тільки в судовому порядку судами загальної юрисдикції на підставі розгляду матеріалів розслідуваної кримінальної справи. Позасудова кримінальна відповідальність, в тому числі і за екологічні правопорушення, застосовуватися не може.

Визначення складу адміністративних правопорушень і кримінальних злочинів за їхнє скоєння встановлюється Кодексом України про адміністративні правопорушення і Кримінальним кодексом. Критерієм розмежування кримінальних злочинів від адміністративних провин у цих галузях законодавства є ступінь суспільної небезпеки правопорушення і конкретні обставини його вчинення. Додатковими критеріями можуть бути розміри заподіяної природному середовищу шкоди, тяжкість наслідків економічного характеру, що настали, та інші обставини.

Адміністративна відповідальність за порушення екологічного законодавства передбачена у  главі 7 КпАП - "Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії і культури", де визначені конкретні склади адміністративних правопорушень у цій галузі.

Адміністративна відповідальність за такі види правопорушення є і в інших главах КпАП. До них слід віднести склади адміністративних правопорушень про охорону здоров'я населення (глава 5), адміністративні правопорушення, що посягають на право власності, про природні ресурси (глава 6), адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві і в галузі використання електричної та теплової енергії (глава 8) та деякі інші. До  об’єктів охорони належать екологічна безпека,  сільськогосподарські та інші землі,  надра, водні ресурси, ліси та землі державного лісового фонду, атмосферне повітря, рослинний та тваринний світ тощо.

Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення в галузі використання й охорони природних ресурсів, тобто протиправна, винна  дія або  бездіяльність, за що законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Залежно від характеру і виду екологічного правопорушення можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення: попередження; накладення штрафу; конфіскація знарядь і засобів вчинення правопорушення; позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з використанням природних ресурсів та об'єктів природи.

Міри адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення можуть застосовуватися адміністративними комісіями, створеними при виконкомах міських, селищних і сільських рад, виконкомами сільських і селищних рад народних депутатів, районними (міськими) судами або суддями. Справи про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища можуть розглядатися колегіально або одноосібно відповідно до складених протоколів зазначеними органами або уповноваженими особами.

Цивільна відповідальність за порушення екологічного законодавства й особливості її застосування передбачена Законом "Про охорону навколишнього природного середовища”. Правову основу застосування цивільної відповідальності за вчинення екологічних правопорушень становлять також відповідні норми природноресурсових кодексів та інших законів. Шкода, заподіяна внаслідок порушень законодавства про використання природних ресурсів охороні навколишнього середовища, підлягає відшкодуванню, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру відшкодування і незалежно від внесення плати за забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів. Цивільна відповідальність за екологічні правопорушення має переважно компенсаційний характер, тобто спрямована на відшкодування шкоди, заподіяної природному середовищу. Вона полягає в покладанні на того, хто спричинив шкоду природним ресурсам або природному навколишньому середовищу, негативних наслідків майнового характеру у формі цивільно-правових санкцій.