Основи екологічного і земельного права

Контроль у сфері  природокористування та охорони навколишнього природного середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію та експертизи. Він може здійснюватися як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль покладається на виконавчі комітети місцевих рад, державні адміністрації, Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях.

2 Земельне  законодавство України 

Конституція України  проголошує землю  основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, гарантує право власності кожного громадянина, юридичної особи, держави на землю.

Земельне  право — це комплексна галузь права України, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.  Об'єкти -  землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

 Земельні відносини  регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, законами України “Про оренду”, “Про плату за землю”, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря. Новий Земельний кодекс України прийнято 25 жовтня 2001 р., який набрав чинності 
з 1 січня 2002 р. Він складається з 10 розділів, 37 глав та 212 статей. Земельний кодекс (ст. 18) визначає, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

 

  Категорії земель  України (відповідно до цільового призначення )

 

Категорія землі	Території, що входять до складу
Землі сільськогосподарського призначення	Сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами тощо)
Землі житлової та громадської забудови	Земельні ділянки в межах  населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування
Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення	Природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва)
Землі оздоровчого призначення	Землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей
Землі рекреаційного призначення	Землі, які використовуються для  організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень населених пунктів, об’єктів спорту та ін.)
землі історико-культурного призначення	Належать землі, на яких розташовані:  історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі тощо
Землі лісового фонду	Землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства
Землі водного фонду	Зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами  вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами
Землі промисло-вості, транспорту, зв'язку, енергети-ки, оборони,  ін.  призначення	Земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності

 Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Завданням земельного законодавства  є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

.  Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю  набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного  кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

 Земля в Україні може перебувати  у приватній, комунальній та державній власності.

 Особам (їх спадкоємцям), які  мали у власності земельні  ділянки до 15 травня 1992 року (з дня  набрання чинності Земельним  кодексом України), земельні ділянки  не повертаються.

 

 

 

 

 

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.  Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, і розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

 Суб'єктами права  власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через  органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право  через відповідні органи державної  влади, - на землі державної власності.

  Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки нарізних підставах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

 Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими  угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини; землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами  без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

 Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими  угодами;

б) внесення земельних ділянок  її засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

 Іноземні юридичні  особи можуть набувати право  власності на земельні ділянки  несільськогосподарського призначення: 

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів  у разі придбання об'єктів нерухомого майна; Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Відповідно до перехідних положень  Земельного кодексу на період до 1 січня 2010 року  громадяни і юридичні особи  можуть набувати право власності  на землі  сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів.

 Землі, які належать на  праві власності територіальним  громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.  У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і  трубопровідного транспорту;

в) землі під об'єктами природно-заповідного  фонду, історико-культурного та оздоровчого  призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну  цінність, якщо інше не передбачено  законом;

г) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів  місцевого самоврядування.

 У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.  До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі оборони, крім земельних  ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

в) землі під об'єктами природно-заповідного  фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної  Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів  державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих  академій наук;

е) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

 До земель державної власності,  які не можуть передаватися  у приватну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності  повітряного і трубопровідного  транспорту;

в) землі оборони;

г) землі під об'єктами природно-заповідного  фонду, історико-культурного та оздоровчого  призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

д) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

е) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

є) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної  Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів  державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих  академій наук;

ж) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

 Держава набуває права власності  на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок  у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими  угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

д) конфіскації земельної ділянки.

                                                                                                                                                                               

                      Законом  встановлені права  й обов’язки власників земельних ділянок.

Права

Обов’язки

- продавати або іншим шляхом  відчужувати земельну ділянку,  передавати її в оренду, заставу,  спадщину;   - самостійно господарювати на землі;   - власності на посіви і  насадження сільськогосподарських  та інших культур, на вироблену  сільськогосподарську продукцію;    - використовувати у встановленому  порядку для власних потреб  наявні на земельній ділянці  загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;   - на відшкодування збитків  у випадках, передбачених законом;    - споруджувати жилі будинки,  виробничі та інші будівлі  і споруди

- забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;   - додержуватися вимог законодавства  про охорону довкілля;   - своєчасно сплачувати земельний  податок;    - не порушувати прав власників  суміжних земельних ділянок та  землекористувачів;    - підвищувати родючість ґрунтів  та зберігати інші корисні властивості землі;   - своєчасно надавати відповідним  органам виконавчої влади та  органам місцевого самоврядування  дані про стан і використання  земель та інших природних  ресурсів у порядку, встановленому  законом;    - дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;   - зберігати геодезичні знаки,  протиерозійні споруди, мережі  зрошувальних і осушувальних  систем

 Можуть бути встановлені  інші обов'язки власників земельних ділянок.