Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій

Членами Міжнародної фінансової корпорації, МВФ, Міжнародної асоціації розвитку можуть бути тільки держави-члени МБРР.

3. Права та обов'язки  членів організації. Аналіз установчих актів та діяльності міжнародних організацій показує, що права і обов'язки держав-членів можна об'єднати у дві категорії: індивідуальні та колективні.

Будь-який член організації може володіти індивідуальними  правами та обов'язками як партнер  такої організації (наприклад, в  якості учасника угоди про штаб-квартирі, угоди про співпрацю) або член організації. Членство в міжнародній організації носить двоякий характер: з одного боку, держави функціонують як окремі частини механізму організації, з другого – є її важливими партнерами. Таким чином, організація працює на своїх членів і зі своїми членамі.

Як правило, індивідуальні права і обов'язки закріплюються в установчих актах  або рішеннях міжнародної організації. Наприклад, часто організація є  депозитарієм угоди. До таких обов'язків  відноситься обов'язок кожного члена  регулярно платити членські внески, у визначений термін надавати звіти  про виконання конвенцій або установчого акта.

Колективні  права і обов'язки держав-членів закріплені в установчому акті або  резолюціях міжнародних організацій. Такого роду права і обов'язки мають  спільних адресатів. [18; 216 c]

Права і  обов'язки держав-членів можна об'єднати в три групи:

І. права й обов'язки, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права:

ІІ. права та обов'язки, що безпосередньо стосуються участі держав у внутрішній поточної діяльності організації;

ІІІ. права та обов'язки, пов'язані з дотриманням основних положень установчого акта організації.

4. Припинення членства. Проблема виходу з міжнародної організації безпосередньо пов'язана з більш загальним питанням – порядком денонсацію міжнародного договору, що є так званим інституціональним документом.

В установчих актах організацій закріплені в  основному п'ять способів припинення членства:

1) добровільний вихід;

2) автоматичний вихід;

3) виключення;

4) припинення існування держави;

5) ліквідація організації.

Статути практично всіх організацій передбачають можливість добровільного припинення членства. Втім, з правової точки зору не має значення, чи показують статути міжнародних організацій конкретні положення про добровільний вихід. Відсутність у статутах застережень про вихід не може бути перешкодою добровільного припинення членства. Підставою одностороннього виходу з організації є принцип суверенної рівності держав, відповідно до якого будь-яка держава має право вільно визначати доцільність перебування в тій чи іншій організації.

Вихід з  організації пов'язаний з виконанням ряду обов'язкових умов:

• необхідністю письмової заяви про денонсацію установчого акта;
• встановленням певного періоду, після закінчення якої заяву про вихід набуває чинності;
• встановленням періоду, починаючи з дня вступу установчого акта в силу, після закінчення якого держава-член може порушити клопотання про вихід з організації;
• виконанням перед виходом низки зобов'язань;
• узгодженням умов виходу з організаціями більш загальної компетенції.

Автоматичний вихід є різновидом добровільного виходу. Його сутність полягає в тому, що держава ipsofacto з огляду на обставини зобов'язана припинити членство в організації. Наприклад, будь-яка держава, що перестав бути членом Міжнародного валютного фонду, через три місяці автоматично вибуває з числа членів Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

Виняток як вид припинення членства застосовується як санкції і з метою захисту  інтересів самої організації. Держава, систематично порушує статутні положення  організації, може бути виключена з організації, якщо навіть статут організації прямо не передбачає таку можливість. Наприклад, згідно зі ст. 8 Статуту Ради Європи будь-якому члену, серйозно порушує норми про захист прав людини, може бути запропоновано вийти з Ради. Асамблея Інмарсат може прийняти рішення про припинення членства держави, якщо знайде, що факт невиконання зобов'язання мав місце і що це зашкодило ефективної діяльності Організації.

Під припиненням існування держави-члена мається на увазі правонаступництво держав, тобто зміна однієї держави іншою. Проблема правонаступництва в організації може виникнути у разі виникнення нової незалежної держави, об'єднання або відділення території держави. Відповідно до міжнародного права нова незалежна держава не зобов'язана автоматично ставати членом організації в силу виключно того факту, що в момент правонаступництва держав установчий акт організації охоплював територію, що є об'єктом правонаступництва. Нова незалежна держава має право шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус (тобто бути повним членом або спостерігачем) відносно будь-якої організації. У разі об'єднання двох або кількох держав, як правило, держава-наступник вирішує, яке держава повинна залишити організацію і хто буде представляти таке співтовариство в організації.

Ліквідація організації означає ipsofacto припинення членства; функціонують нині організації можуть бути ліквідовані різними способами. Найбільш реальним є вихід з неї певної кількості держав. Наприклад, у статуті Генеральної ради з рибальства в Середземному морі вказано, що ця організація припиняє свою діяльність, якщо число залишилися в ній держав буде менше п'яти.

Від припинення членства слід відрізняти призупинення членства, хоча вони і мають ряд загальних рис:

• по-перше, обидва є результатом вольових дій.
• по-друге, при здійсненні цих дій держава-член фактично не бере участі в роботі організації.
• по-третє, припинення та призупинення членства можуть оцінюватися як санкції за протиправну поведінку.

 Разом  з тим вони мають і особливості.  Припинення членства є процесом  завершеним, призупинення – триваючим. Після припинення членства держава може відновити своє постійне участь в організації тільки шляхом виконання всіх вимог, пов'язаних зі вступом до організації. Призупинення не вимагає виконання істотних процедурних заходів. Припинення членства набирає чинності тільки тоді, коли держава-член виконає свої зобов'язання перед організацією (наприклад, фінансові, майнові). При призупинення членства ці зобов'язання як би заморожуються на встановлений термін.

Призупинення членства можливо двома способами: добровільно і примусово. Будь-яка держава має право припинити членство в організації, на певний час. Такий крок може бути продиктований, наприклад, прийняттям організацією рішення, які ущемляють права Члена; ситуацією, що склалася всередині країни, що перешкоджає повною мірою участвованію у роботі організації, і т. д. Даний спосіб призупинення членства можливий шляхом повідомлення державою виконавчого секретаря (у ряді організацій голови) організації про це. При цьому не потрібно згоди інших держав на призупинення членства. [21; 280 c]

Членство  може бути припинено і примусовим шляхом як санкції за невиконання  державою своїх зобов'язань або  порушення основних принципів, що містяться  в установчому акті. Так, якщо який-небудь член не виконує своїх зобов'язань  перед ЄБРР, то Банк може призупинити його членство рішенням більшості не менше двох третин керуючих. У період призупинення член втрачає всі права, крім права на вихід, але за ним зберігаються всі його зобов'язання (ст. 38 Угоди про заснування ЄБРР).

Призупинення  членства може бути повним або частковим (неповним). При повному призупинення держава позбавляється права  брати участь у роботі головних чи допоміжних органів, одержувати офіційні та інші документи організації і  т. д. Часткове призупинення членства носить більш м'який характер. Наприклад, держава  хоча й допускається для участі в  сесіях головних органів, але позбавляється  права голосу.

 

 

 

РОЗДІЛ  2

ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ

 

2.1 Поняття та види суб’єктів  міжнародного права

 

Поняття суб'єкта міжнародного права тісно  пов'язане з поняттям предмета міжнародно-правового  регулювання. Тільки у процесі міжнародних (міждержавних) відносин у широкому розумінні створюються норми  поведінки для учасників цих  відносин. Таким чином, тільки учасникам  цих відносин надавався статус міжнародної  правосуб'єктності.

Суб'єкти міжнародного права – це сторони, наділені юридичними правами й обов'язками в суспільних відносинах, урегульованих міжнародним правом. Якщо максимально спростити це визначення, то отримаємо таке: суб'єктом міжнародного права є той, хто має права і несе обов'язки відповідно до норм міжнародного права.

Трохи інакше формулюють поняття суб'єкта міжнародного права Ігнатенко і Фельдман, які вказують, що "суб'єкти міжнародного права можуть бути визначені як утворення, незалежні один від одного, не підпорядковані в сфері міжнародних відносин будь-якій політичній владі, які мають юридичну здатність до самостійного здійснення прав і обов'язків, встановлених міжнародним правом". [18; 216 c]

Спроможність  брати участь у відносинах, що регулюються  міжнародно-правовими нормами, є  передумовою, але не головною рисою  суб'єкта. Основна властивість суб'єкта – юридична здатність до самостійних міжнародних дій, включаючи створення погоджених міжнародно-правових норм, до незалежного здійснення прав та обов'язків установлених цими нормами.

 

 

 

Загальновизнаними суб'єктами сучасного міжнародного права є:

- держави;

- народи (нації), що борються за незалежність;

- міжнародні (міжурядові) організації;

- державоподібні  утворення;

- юридичні  та фізичні особи.

Усіх  суб'єктів міжнародного права прийнято поділяти на дві категорії: первинні (основні) та похідні (вторинні).

До первинних суб'єктів відносяться держави, що володіють державним суверенітетом і набувають на підставі свого виникнення (утворення) міжнародної правосуб'єктності. Деякі вчені сюди також відносять і нації" що борються за своє самовизначення. Загалом нації і народи, які борються проти колоніалізму, іноземного панування за створення власної держави на основі національного суверенітету, характеризуються особливим становищем серед суб'єктів міжнародного права. Прикладом цього є Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 3236 1974 р. стосовно Палестини.

До похідних суб'єктів міжнародного права належать міжнародні організації і державоподібні утворення, юридичні та фізичні особи. Основна їх відмінність полягає в тому, що вони створюються первинними суб'єктами в процесі міжнародного спілкування.

У теорії міжнародного права розглядається  питання про статус і види деяких нетрадиційних суб'єктів міжнародного права. Можна назвати кілька таких  суб'єктів. Це міжнародні неурядові  організації, міжнародні господарські об'єднання. З урахуванням повноважень, передбачених конституціями деяких, насамперед федеративних, держав, визначених міжнародно-правовим статусом, характеризуються і суб'єкти федерацій (Російська  Федерація, Німеччина).

 

 

2.2 Міжнародна правосуб’єктність міжнародних  організацій

 

На думку  багатьох учених-міжнародників, правосуб'єктність міжнародної організації включає  такі чотири елементи:

 а)  правоздатність, тобто здатність  мати права й обов'язки;

 б)  дієздатність, тобто здатність організації  своїми діями здійснювати права  й обов'язки;

 в)  здатність брати участь у процесі  міжнародної правотворчості;

 г)  здатність нести юридичну відповідальність  за свої дії.

До найбільш важливих критеріїв правосуб'єктності міжнародних організацій можна віднести такі: [17; 638 c]

1. Визнання якості міжнародної особистості з бокусуб'єктів міжнародного права. Цей критерій полягає в тому, що держави-члени і відповідні міжнародні організації визнають і зобов'язуються шанувати права й обов'язки відповідної міжурядової організації, їхню компетенцію, коло повноважень, наділяти організацію та її співробітників привілеями й імунітетами і т.д. Крім того, відповідно до установчого акту всі міжурядові організації є юридичними особами: держави-члени наділяють їх правами й обов'язками в такому обсязі, у якому це необхідно для виконання їхніх функцій.
2. Наявність відособлених прав і обов'язків. Сенс цього критерію правосуб'єктності ММУО означає їхню специфічну особливість: ММУО мають такі права й обов'язки, що відрізняються від прав і обов'язків держав і можуть бути здійснені тільки на міжнародному рівні.
3. Право на вільне виконання своїх функцій. Сутність даного критерію полягає в тому, що кожна ММУО має свій установчий акт (у формі статутів, конвенцій або резолюцій інших організацій із загальними повноваженнями), правила процедури, фінансові правила й інші документи, що у своїй сукупності складають внутрішнє право організації.
4. Право на укладання договорів. Таке право, як відзначалося раніше, належить до числа головних критеріїв міжнародної правосуб'єктності – однією з характерних рис суб'єкта міжнародного права є його здатність до вироблення норм міжнародного права.