Сутність і функції страхування,витрати страхової компанії

    Закони вавилонського царя Хаммурапі  (1792-1750 pp. до н. е.) вимагали укладання угоди між учасниками торговельного каравану.

    Очевидно, що така практика була  виправданою і тому передавалася з покоління в покоління.

    Багато свідчень дійшло до  нас про відносно поширене  взаємне страхування ритуальних  витрат в Стародавньому Римі. Римляни нагромаджували потрібні  кошти на похоронні процесії  і спорудження пам'ятників у  професійних колегіях і спілках. Лише особа, зазначена в заповіті, могла отримати такі кошти і витратити їх тільки на ритуальні заходи. На страхові суми не поширювалися претензії будь-яких кредиторів. Навіть рабовласник (якщо він не значився в заповіті) не мав права на страхову суму раба, хоча мав право не видавати тіло рабів для поховання. Тоді проводились символічні похорони за рахунок страхової суми. У середньовіччі страхування поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями, з'явилися й захисні гільдії, що мали завданням охорону особи й майна від різних зазіхань. Принцип взаємодопомоги закріплювався у статуті гільдії. Поступово формувався перелік страхових подій та уточнювався розмір внесків і виплат.

  Існують різні версії з приводу заснування першого страхового товариства. В  одних джерелах є посилання на те, що це сталося в XIII віці в Ісландії у формі об'єднання селян від втрат на випадок вогню або загибелі худоби.

    Більш переконливим є твердження  про те, що поява страхових  товариств пов'язана із зародженням  капіталістичних відносин, і насамперед  на морському транспорті та  в торгівлі.

    Тут початковий період страхування  будувався на договорі бодмєреї—  кредитор виплачував страхову суму наперед, і коли нічого не траплялося, то ця сума поверталася, плюс премія за бодмерею. Це було «страхування навпаки».

  Збільшення  попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових  полісів з подальшим відшкодуванням збитків. Перший морський поліс був виданий у 1347 році. Через 121 рік після цього з'явився Венеціанський кодекс морського страхування. Далі ініціатива в морському страховому законодавстві переходить до Англії. Прийнятий ще у 1774 році закон про страхування життя лишається в складі чинного законодавства Англії й досі. У 1779 році члени асоціації «Лондонський Ллойд» прийняли «підписаний формуляр Ллойда» (формуляр договору морського страхування), ряд положень якого донині застосовуються у міжнародній практиці.

    У XVII столітті в багатьох європейських країнах виникли акціонерні страхові компанії. У 1602 році створене голландське Ост-Індське товариство. Страхові компанії Англії, Німеччини, Франції займались морським страхуванням, страхуванням на випадок пожежі, у сільській місцевості -— страхуванням посівів від знищення або пошкодження. Особливо активно страхування починає розвиватися в період капіталістичної економіки.

    У XIX столітті у страховій справі з'являються картелі і концерни. Один із великих концернів був створений у Берліні в 1874 році. Він діяв як міжнародний і складався з 16 страхових товариств, а через 50 років концерн об'єднував уже 230 товариств.

    Одночасно з майновим розвивалось  й особисте страхування, а саме: на випадок каліцтва, хвороби,  втрати годувальника, іншого нещастя.

    Особливо інтенсивно розвиваються  всі форми і види страхування  в XX столітті. Страхування в сучасному капіталістичному світі стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки. За даними міжнародної статистики, протягом 1995 року до страхових компаній надійшло в доларовому (СІЛА) еквіваленті 2143 млрд. страхових премій. Понад 58 % усіх страхових надходжень припадає майже порівну на дві країни — СІЛА та Японію, ще 29 % — на держави Європейського союзу, на решту країн світу — 13 %, в тому числі на Україну припадає лише 0,01 %.

    Розвиток страхування в Україні  відбувався згідно з економічними, соціальними та правовими умовами,  що існували у відповідний  період у Київській Русі, царській  Росії, а згодом — у колишньому  СРСР.

  Відомо, що, починаючи з ХШ століття і до появи залізниці, на теренах сучасної України вантажі на далекі відстані перевозились чумаками, які зусиллями всього гурту відшкодовували збитки (загибель чи поломку візка, смерть вола чи втрату вантажу) потерпілому. Тут ще не завжди вдавалися до попередньої сплати регулярних внесків на створення і поповнення резервного фонду, але це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.

    До Росії епохи капіталізму  класичне страхування прийшло  із Західної Європи ще в  XVIII столітті. На той час у Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. Але вже у 1786 році була встановлена державна монополія на страхову діяльність. Маніфест «Про заснування державного позичкового банку» дозволяв операції зі своїми клієнтами. З цією метою при банках створювалися страхові економії.

    Найбільш поширеним страховим  ризиком за тих часів була  пожежа. У 1827 році було створено  Перше російське страхове товариство  від вогню, а до і 913 року  вже понад 300 страховиків, у  тому числі 13 акціонерних товариств здійснювали такий захист. З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. Створюється система земського страхування. Воно поділялося на обов'язкове, додаткове і добровільне.

    Товариство взаємного страхування від вогню діяло у Полтаві з 1863 року. Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з'явилися також у Києві, Одесі та Харкові.

    У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг уже був досить широким, приймались на страхування будівлі, тварини, посіви, меблі, одежа, засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.

    У дореволюційні часи одним  із важливих центрів страхування  Росії була Одеса. Тут існували  самостійні страхові товариства, а також контори філій провідних страхових компаній Петербурга й Москви, іноземних страховиків.

    У Києві за прикладом Ліфляндського  товариства було організовано  товариство взаємного страхування землевласників.

  Особисте  страхування виникло в 30-х роках  минулого сторіччя. У 1906 році був прийнятий закон про проведення страхування життя державними ощадними касами.

    У 1894 році було установлено  державний нагляд за діяльністю  акціонерних страхових товариств,  серед них були американські, англійські, німецькі, французькі. У  1895 році створено перше спеціалізоване „Товариство російського перестрахування".

    Отже, у дореволюційній Росії  існували майже всі відомі  на ті часи види страхування  та форми страховиків.

    Події 1917 року внесли багато  змін і у страхову справу. Уже  через рік вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювались органами Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів.

    Початок 90-х років ознаменувався в Україні великими політичними та економічними змінами, переходом до ринкової економіки, де складовою частиною нового господарського механізму, як і у цивілізованих державах ринкової орієнтації, стає ефективна система страхування, яку треба ще приводити у відповідність до світових стандартів. 

                  1. 3. Функції страхування.

     Страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. Згідно закону України "Про страхування" (редакція від 04.10.2001) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

    Мета страхування — захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб.

    Зміст страхування розкривається  в його функціях: ризиковій, створення  і використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, превентивній, інвестиційній.

    Ризикова функція полягає в переданні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором зі страхувальником.

    Функція створення і використання страхових резервів — накопичення страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією.

    Формування страхових резервів — основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них.

  Функція заощадження коштів — накопичення коштів страхувальника його внесками, частками певного значення, обумовлених у договорі страхування, і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненню заощаджуваних коштів страхувальнику (особисте страхування) чи інше за умов страхування (як правило — майнові види). При цьому страховик покриває ризик в повному об'ємі страхової суми протягом всього терміну дії договору страхування, починаючи з моменту одержання страховиком першою внеску страхової премії. При правильному розрахунку тарифів страхування, достатньому зборі коштів страхових премій заощаджуються значні об'єми коштів, котрі направляються на інвестиційні програми вирішення соціальних програм суспільства. Населенню також вигідніше заощаджувати кошти таким чином у страховій системі, ніж у банках.

    Превентивна функція — фінансування заходів для запобігання страхової події, обумовленої договором страхування (обладнання протипожежними устаткуваннями об'єктів страхування, придбання медикаментів, фінансування заходів із запобігання ДТП та ін.).

    Інвестиційна функція — поліпшення стану грошового обігу, підвищення купівельної спроможності національної валюти, збільшення інвестиційних можливостей країни.

    Зазначені функції страхування є специфічними. Проте у сфері страхової діяльності виявляються й інші функції, а саме: контрольна функція (притаманна фінансам у цілому); ціноутворення (вартісна категорія). 
 
 
 

                 2. Витрати страховика.

                  2. 1. Характеристика витрат страховика.  

     Будь-яке підприємство у своїй діяльності здійснює витрати та отримує доходи.

    Взагалі під "витратами"  розуміють гроші, кошти, використані  на що-небудь. А "доходи" означають  гроші, матеріальні цінності, одержувані  внаслідок якої-небудь діяльності.

    Порядок і послідовність витрачання  та отримання доходу в різних  галузях встановлюється по-різному.  Так, у сфері виробництва спочатку  здійснюються витрати, тобто використовуються  відповідні ресурси на виготовлення  продукції чи здійснення послуг, а потім відшкодовуються з виручки в результаті її розподілу за певними принципами та у відповідності до прийнятої фінансової політики на підприємстві. У страхуванні все відбувається навпаки: спочатку страховик акумулює кошти за рахунок отримання страхових премій, формує необхідний страховий фонд, запасний фонд, а потім їх використовує, тобто витрачає на компенсацію збитків у разі настання страхового випадку у страхувальників в межах взятих на себе зобов'язань.

  Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов'язані процеси:

• виконання зобов'язань перед страхувальниками;
• фінансування діяльності страхової компанії.

    Витрати страховика поділяються  за економічним змістом на  наступні великі групи (рис.1):