Соціальне страхування в сучасній економічній системі України

В економіці модель застосовується як ефективний засіб дослідження  економічних процесів відповідно до умов, що складаєтся. Що ж стосуєтся  моделювання процесів у соціалному страхування то, відбражаючи об'єктивні закономірності розвитку економічних і соціальних процесів і враховуючи вплив найважливіших чинників, модель має забезпечити шляхом відтворення основних елементів фінансового механізму, збалансовану взаємодію цих її чинників.

Модель має включати принаймні чотири основні складові: теоретико- методологічні засади соціального страхування, систему фінансових регуляторів, нормативно – правову базу фінансового механізму соціального страхування та організаційну систему регулювання соціальних доходів і виплат. Кожна із зазначених складових моделі включає набір елементів фінансового механізму соціального страхування, що тісно взаємодіють між собою. Разом з тим в середині кожної складової модель має забезпечити взаємозв’язок окремих елементів фінансового механізму. З огляду на це побудова моделі здійснюється за таким алгоритмом:

- окреслення базових  елементів фінансового механізму  : принципів і функцій соціального  страхування та орієнтирів і  критеріїв соціальної ефективності;

- формування фінансових  регуляторів соціального страхування як основних узагальнюючих елементів;

- обґрунтування нормативно  – правового поля як гаранту  стабільності та надійності реалізації  складових фінансового механізму  соціального механізму;

- організація регулювання  системи соціального страхування шляхом забезпечення ефективного функціонування чинних соціальних фондів;

- визначення кінцевих  показників оптимізаційної моделі  показників ефективності соціального  страхування.

Відповідно то теоретико  – методологічних засад в основу розробки оптимізаційної моделі фінансового механізму соціального страхування покладено такі базові принципи : гарантованість, стабільність, безризиковість,  солідарність та паритетність. Це означає, що соціальне страхування має бути постійно функціонуючою і гарантованою системою, яка забезпечує страховий захист певних верств населення. Зазначені принципи соціального страхування мають реалізуватися через сукупність функцій – захисту, попереджувальну, відтворювальну, перерозподільну, контролюючу, стимулюючу, акумулюючи, інвестиційну, стабілізуючу, які забезпечують його економіко – фінансове спрямування, а певне узгодження цих функцій здійснюється за допомогою оптимізаційної моделі.

Саме комплексна взаємодія  зазначених принципів і функцій  створює необхідну основу для  ефективного функціонування системи соціального страхування в сучасних економічних умовах. Водночас реалізація окремих функцій спрямовується на орієнтири соціальної ефективності вітчизняної системи соціального страхування – зменшення навантаження на фонд оплати праці, спрощення порядку нарахувань і диференціацію ставок нарахувань, адресність соціальних виплат, прозорість грошових потоків пов’язаних із страховими виплатами тощо.

Це означає, що соціальне страхування не може розглядатися у відриві від стану економіки, рівня доходів, середньої та мінімальної заробітної плати працівників. Так, за даними Міжнародної організації праці мінімальна заробітна плата у більшості країн світу складає 40 – 60% середньої зарплати і в декілька разів перевищує фізіологічний прожитковий мінімум, в Україні ситуація дещо інша.

З огляду на проведене  дослідження побудови оптимізаційної моделі фінансового механізму соціального  страхування в Україні логічно  розглядати таку модель, як невід’ємний регулюючий метод впливу при формуванні соціальних доходів і видатків та реалізації заходів щодо соціальної політики держави на відповідний період.

Отже, запропонована оптимізаційна  модель фінансового механізму соціального  страхування – це сукупність взаємопов’язаних провідних складових, що об'єднує елементи фінансового механізму : принципи та функції соціального страхування, орієнтири ті узагальнюючі критерії, які проявляються через систему фінансових регуляторів, що законодавчо забезпечуються нормативно – правовим полем та врегульовуються системою організаційних заходів. Наскільки ефективно працює модель – настільки результативними будуть показники ефективності соціальності страхування як вихідного блоку моделі і як засобу державного впливу на соціальна доходи і соціальні виплати населенню, а відтак – і на розвиток заходів соціальної політики держави в цілому[20].

2. СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ РИНКОВИХ ВІДНОСИН
1. Характеристика системи соціального страхування в Україні

     У сучасних умовах України соціальне страхування здійснюється лише за одним із видів – державним. В Україні функціонують чотири державні позабюджетні фонди та велика кількість недержавних і доброчинних фондів соціального призначення. Пріоритетний розвиток соціальних фондів пов'язаний з тривалим переходом до ринкової економіки, значним зниженням рівня матеріального забезпечення громадян, зростанням безробіття, демографічною ситуацією, дефіцитом бюджетних ресурсів [8]. Такий соціально-економічний стан нашого суспільства вказав на необхідність виокремлення надзвичайно важливих соціальних видатків в особливу групу із забезпеченням їх самостійними джерелами доходів.

Лише із повним запровадженням третього рівня системи пенсійного забезпечення, передбаченого Законом  України "Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування" та Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення", в Україні створено недержавні корпоративні та професійні пенсійні фонди. До певної міри діяльність цих фондів базується на принципах взаємного та комерційного видів страхування.

Відповідно до чинного  законодавства України суб’єктами соціального страхування є страховики, застраховані особи і страхувальники. Слід узяти до уваги, що законодавець не відносить до кола суб’єктів  соціального страхування ані  наглядові ради, що здійснюють нагляд за діяльністю цільових страхових фондів, ані органи державного нагляду у сфері соціального страхування. У розумінні законодавця не є суб’єктами соціального страхування і сторони соціального партнерства, які беруть участь у формуванні правлінь цільових страхових фондів і наглядових рад.

Протягом майже усього періоду свого розвитку інститут соціального страхування поділявся  на окремі види соціального страхування. Підставою і критерієм такого поділу завжди були і залишаються  соціальні ризики – об’єктивні соціальні обставини, настання яких має наслідком утрату заробітку або інші випадки матеріального обтяження застрахованої особи.

Якщо уважно проаналізувати еволюцію цих видів соціальних ризиків, можна побачити, що незважаючи на певні  відхилення, їхнє коло завжди було досить сталим. Суспільство ніби визначило для себе групу тих негативних соціальних факторів, які є найбільш розповсюдженими, пов’язані з найбільшим матеріальним обтяженням і тому призводять до найбільших соціальних негараздів, і запровадило систему соціального страхування для пом’якшення цих соціальних ризиків.

Можна з упевненістю  стверджувати, що перелік тих видів  соціальних ризиків, на подолання і  матеріальну компенсацію яких спрямований  інститут соціального страхування, зберігся майже незмінним до нашого часу. Сьогодні обставини, унаслідок яких застраховані особи можуть втратити засоби до існування і потребуватимуть матеріальної підтримки або соціальних послуг у межах системи соціального страхування, іменуються страховими ризиками.

Саме ці страхові ризики і покладені в основу класифікації видів соціального страхування, які вже запроваджені або запровадження яких передбачене національним законодавством. Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування такими видами соціального страхування є:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття.

Сьогодні в Україні  відносини у сфері соціального  страхування регулюються декількома нормативно-правовими актами вищої  юридичної сили. Власне існування інституту соціального страхування в Україні та його основні завдання передбачені ст. 46 Конституції України.

Загальні засади функціонування системи соціального страхування  у цілому, організації управління нею, види соціального страхування та їхні пріоритетні завдання визначаються Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

        Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Розмір страхових тарифів для роботодавців та найманих працівників на загальнообов’язкове державне соціальне страхування протягом 2005-2010 років відображено у таблиці 2.1 [12].

Таблиця 2.1.

Продовження таблиці 2.1