Соціальне страхування розвинутих країн світу: досвід для України

МІНІСТЕРСТВО  ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА  АКАДЕМІЯ

Кафедра міжнародної економіки і теорії фінансів 
 
 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з курсу «Соціальне страхування»

на тему:

«Соціальне страхування розвинутих країн світу: досвід для України» 
 
 

     Виконала:

     Студентка 5-ф гр. 
 
 

     Львів-2010

З м і с т

     Вступ……..……………………………………………………………….….3

1. Система соціального страхування у Франції………….….….4
2. Організація соціального страхування в Україні……………10

     Висновки  ……………………………………………………………...…19

     Список  використаних джерел…………………………………………..21

     Вступ

     У країнах із розвинутою ринковою економікою досягнення високого рівня зайнятості – одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Система заходів щодо регулювання зайнятості базується на державній концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості.

     Необхідність  соціального страхування обумовлена потребою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати  їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або  втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов'язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхування.

     Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах: солідарності; обов'язковості ; рівноправності всіх застрахованих осіб ; державних гарантій щодо виплат із соціального страхування; контролю за формуванням і використанням фондів соціального страхування.

     Метою даної роботи є визначення основних моментів соціального захисту населення  як в зарубіжній країні,так і в  Україні.

     Завданням є порівняти систему соціального  страхування Франції та України (в розрізі видів соціального  страхування) та на основі проведеного аналізу запропонувати моменти, які можна застосувати в Україні.

     Актуальність  роботи зумовлена незадовільним  станом соціального захисту населення в Україні.

1. Система соціального страхування у Франції

     У Франції система соціального  захисту населення відноситься до одного з варіантів моделі соціального страхування Бісмарка, яка переважає в Європі. Вона передбачає перерозподіл поточних доходів бюджету соціального забезпечення, формується за рахунок внесків найманих працівників і підприємців на користь пенсіонерів та потребуючих.

     На  початку 90-х років ХХ століття в  більшості країн ця система була піддана серйозним змінам. Їх мета - виправлення незбалансованість  бюджету соціального забезпечення, що виникли, а також вирішити проблеми, пов'язані з демографічною ситуацією, яка радикально змінилася. Спочатку ретельно аналізувався найбільш вдалий досвід таких реформ у всіх країнах, особливо у вирішенні фінансових проблем. Відбувалося зближення моделей соціального захисту країн Європи, введення єдиних принципів її організації. Проте в той час йшлося не про створення уніфікованої європейської моделі соціального забезпечення, а лише про об’єднання основних базових принципів, які насамперед були б адекватні певному історичному процесу, який відбувався в даній країні, а також які б знаходились в руслі політики, яку проводять країни Європи, що підписали Соціальну Хартію.

     Система соціального захисту громадян у  Франції сформувалася в перших три  післявоєнні десятиліття при  великій участі держави в цьому  процесі. Керівництвом цією системою і її фінансуванням повинно були здійснюватися на паритетних засадах представниками профспілок і об’єднаннями підприємців за участю уряду. Успішний розвиток економіки Франції створював матеріальну базу для існування системи соціального захисту і сприяв збереженню стабільності в суспільстві. Енергетична криза 70-х років і структурна перебудова економіки виявили слабкі сторони і дорогий характер системи соціального забезпечення, яка тоді функціонувала.

     Саме  тоді виявилась необхідність реформування системи соціального захисту, який став непосильним тягарем для державного бюджету. З 1993 р. французький уряд приступив до здійснення реформ в даному напрямку, а у 1997 році він було вимушений скоротити витрати на соціальне забезпечення, які все ж склали більше чверті ВВП. За цим наступили і інші заходи.

     Необхідно сказати, що у Франції реформування структур соціальних захисту населення  супроводжувалось посиленням впливу державної  влади в управлінні всією системою соціального захисту. Такий крок різко виділив її серед інших провідних країн Європи, так як тоді в цей період в європейській суспільній думці була тенденція про скорочення надмірної регулюючої ролі держави, і все більша кількість французьких вчених і громадських діячів підтримувало її.

     Для французької моделі соціального забезпечення характерні деякі особливості: по-перше, дуже складна організаційна структура, по-друге, висока доля витрат на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по Європейському Союзу, по-третє, існування розгалуженої системи професійно-галузевих схем соціального страхування, наявність розвиненої системи сімейних допомог, по-четверте, велика роль додаткових систем соціального забезпечення, особливо в сфері пенсійного і медичного страхування. По-п’яте, великою відмінністю французької системи соціального захисту від інших європейських є її фінансування переважно за рахунок внесків соціального страхування. По-шосте – існування різноманітних страхових фондів, які реалізують окремі соціальні програми, які доповнюють обов’язкові соціальні послуги в межах загальних обов’язкових схем соціального захисту.

     Державна  пенсійна система Франції охоплює  основну частину пенсіонерів  країни за віком, являє собою складну, багатоелементну структуру. країні діє більше 100 основних і понад 300 додаткових видів пенсійного забезпечення. В цілому пенсійна система складається з п'яти компонентів: 1) основні - для найманих працівників; 2) додаткові; 3) спеціальні - для окремих категорій зайнятих; 4) базові - для офіційно непрацюючих працівників; 5) факультативні режими. Кожна з цих підсистем має свою специфіку, яка проявляється у особливостях фінансування, віці виходу на пенсію, тривалості страхового стажу для здобуття повної пенсії, а також методиці розрахунку розміру пенсії.

     В основній схемі пенсійного забезпечення можливий достроковий вихід на пенсію, а також діє система надбавок подружжю, що мають не менше трьох дітей, і одному з подружжя, на утриманні якого знаходиться інший, що не має власної пенсії. Крім того, існує можливість спадкування пенсій, а також працевлаштування після виходу на пенсію. В межах даної підсистеми також можливе отримання пенсії при продовженні трудової діяльності. В даному випадку, якщо пенсіонер продовжує працювати, він повинен сплачувати зі свого заробітку так званий «внесок солідарності» до фонду страхування по безробіттю, 10-15 % якого сплачує та особа, що працює, і 5 % — її роботодавець. Проте такі внески не сплачуються, якщо розмір отримуваної пенсії і заробітку менший гарантованого мінімуму заробітної плати. 
Окрім основних у Франції існують обов'язкові додаткові системи соціального страхування, що функціонують на основі міжпрофесійних національних угод. Велика частина обов'язкових додаткових систем страхування у зв’язку зі старості зосереджена в рамках двох фондів. Перший охоплює всіх найманих працівників і фінансується за рахунок обов'язкових внесків підприємців (4 % фонду заробітної плати) і найманих працівників, що сплачують 2 % із заробітної плати. Другий фонд здійснює обов'язкове пенсійне страхування керівних службовців і управлінських працівників.

     Окрім системи трудових пенсій у Франції  існує система соціальних пенсій. Виплата останніх гарантується державою всім людям похилого віку незалежно  від характеру і тривалості професійної  діяльності. В останнє десятиліття динаміка зростання соціальних пенсій випереджала темпи підвищення доходів працівників. Так, у 2006 р. гарантований мінімум доходу для самотніх осіб старших 65 років складав 3 600 франків у місяць, а для родинної пари – 4 945 франків. Дана категорія пенсіонерів має ряд соціальних пільг: безкоштовне телефонне обслуговування, безкоштовну юридичну допомогу, звільнення від податку на житло, земельного податку і деякі інші пільги. Фінансове забезпечення системи соціальних пенсій для людей старших 65 років здійснюється через фонд солідарності у зв’язку зі старістю. Його діяльність керується декретами Державної ради, а пряме управління здійснюється адміністративною радою і наглядовим комітетом до складу якого входять депутати парламенту. Доходи фонду формуються із засобів, отриманих від загального соціального внеску та частини акцизів і мит на алкогольні і безалкогольні напої. Дефіцит фонду може усуватися по відповідному рішенню парламенту із коштів державного бюджету.

     Нещодавно відбулись переміни у пенсійній  системі: Конституційна рада Франції прийняла проект реформи пенсійної системи, що проклало шлях для її остаточного затвердження президентом Ніколя Саркозі.

     27 жовтня 2010 року Конституційна рада Франції опублікувала заяву, згідно з якою зміна віку виходу на пенсію з 60 років на 62 року, віку, з якого можливе отримання повної суми пенсії, з 65 років на 67 років та інші ключові пункти законопроекту відповідають нормам французької конституції.

     Опубліковані  урядом Франції дані свідчать, що разом  зі старінням населення безперервно зростає дефіцит французького пенсійного бюджету, тому просування реформи пенсійної системи Ніколя Саркозі зробив знаковим завданням свого президентського терміну, після успішної реалізації якої очікується реорганізація уряду.

     Оскільки  реформа пенсійної системи стосується основних народних інтересів, вона безперервно стикалася із запеклим опором опозиційних партій і профспілкових організацій, що призвело до великої кількості загальнонаціональних міжгалузевих страйків і демонстрацій і навіть частково до сутичок із поліцією.

     Після ухвалення законопроекту в парламенті опозиційні партії і профспілкові організації  покладали надії на Конституційну  раду, чекаючи, що цей орган зможе  перешкодити реалізації реформи.

     Французька  система медичного страхування поділяється на декілька окремих підсистем, що розрізняються за професійною ознакою. Найбільш великою, яка охоплює більше 80 % населення, є спільна система медичного страхування. Поряд з нею існують інші дрібніші страхові режими для працівників окремих професійних груп і галузей. Такими є система страхування для державних службовців і працівників сільського господарства (близько 9 % населення), страхування для самостійно зайнятих працівників (6 %), а також дрібніші системи медичного страхування найманих працівників різних професійних груп (гірників, залізничників, моряків і ін.). Медичне страхування включає медичні, стоматологічні, фармацевтичні, а також лікарняні витрати. При цьому маються на увазі не лише витрати самого застрахованого, але і інших осіб: дружини або чоловіка застрахованого, а також згідно закону і співмешканки, якщо вона повністю залежить від застрахованої особи. Крім цього, правом на медичне обслуговування користуються також діти застрахованого до досягнення ними 20 років, а також інші родичі, які спільно з ним проживають та ведуть домашнє господарство.

     Окрім цього, Франція має розвинуту  сітку приватних страхових компаній. У випадку отримання страхового поліса у приватній страховій  компанії остання, як і будь-яка страхова каса, оплачує госпітальні затрати та рахунки пацієнта за прийом лікарями. Шкала додаткових послуг варіює та являється предметом конкуренції приватних страхових компаній.

   Французька  система страхування по безробіттю базується на колективних угодах між організаціями працедавців і найнятих робітників. У Франції існують два великі фонди страхування по безробіттю, керовані на паритетних засадах представниками трудящих і підприємців: Національний союз сприяння зайнятості в промисловості і торгівлі (Union national pour l`emploi dans l`industrie et le commerce) UNEDIC і Асоціація сприяння зайнятості в промисловості і торгівлі (Association pour l`emploi dans l`industrie et le commerce) ASSEDIC. Перша організація відповідає за фінансові питання і функціонування всієї системи страхування по безробіттю. Крім того, в її компетенції знаходяться заходи щодо професійної реабілітації безробітних, а також професійне навчання і перекваліфікація. Друга організація керує страховими рахунками, відповідає за надходження внесків, а також за виплату допомоги по безробіттю. Разом з цими двома установами у французькій системі страхування по безробіттю діє також ще одна організація - Національне агентство зайнятості (Agence Nationale pour l`Emploi), в коло обов’язків якого входить сприяння в пошуку роботи, інформування про стан ситуації на ринку праці і надання послуг з професійної орієнтації. З 1 січня 2009 року ANPE і ASSEDIC реорганізувалися в одну єдину структуру - POLE-EMPLOI. У системі забезпечення по безробіттю у Франції виділяються два основні види допомоги, виплата якої залежить від певних передумов. Перший вид - це допомога, виплата якої пов'язана з такими обставинами, як наявність страхового стажу і виплата страхових внесків протягом певного часу. Ця частина системи будується на загальних страхових принципах. Другий вид - так звана допомога солідарності (допомога по безробіттю), призначена для безробітних, що не мають права на страхову допомогу.