Поняття страхового ринку та страхування

Національний страховий ринок покликаний задовольняти економічні потреби та реалізувати економічні інтереси страховиків та страхувальників у межах національної економіки. Він характеризує досягнутий рівень розвитку страхування тієї чи іншої країни.

 

Ринок особистого страхування в Україні поділяється на такі сегменти:

-страхування життя;

-страхування від нещасних  випадків;

-страхування додаткової пенсії;

-медичне страхування.

Ринок майнового страхування включає:

-страхування майна  підприємств;

-страхування врожаю  сільськогосподарських культур;

-страхування домашнього  майна громадян;

-страхування транспортних  засобів та ін.    

 Особливість галузевої структури страхового ринку виявляється в тому, що кожен із цих ринків має свою внутрішню структуру, елементи якої формують сегменти страхового ринку в цілому, визначають специфіку взаємодії страховиків та страхувальників у процесі купівлі-продажу страхової послуги та під час задоволення потреби у страховому захисті.

Ціна страхової послуги  виражається у страховому тарифі і складається на конкурентній основі під впливом попиту і пропонування.

Страхові організації  в процесі розвитку страхового ринку  повинні прагнути до розширення асортименту видів страхування, поліпшення кількості та якості страхових послуг, до стабілізації страхових тарифів. Цьому сприятиме не тільки конкуренція, а й співробітництво між страховиками в різноманітних формах, включаючи участь у перестрахуванні і формуванні гарантійних фондів на випадок банкрутства окремих страховиків.

За останні роки у  страхуванні спостерігається зростання  основних показників. Водночас не всі  резерви вичерпано. У державі  застраховано лише близько 10 % ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн цей показник досягає 90—95 %.

На думку спеціалістів, існуюча структура страхового ринку  України не сприяє зміцненню соціального  захисту громадян та забезпеченню внутрішніх інвестицій. Українські компанії передають  іноземним до 90 % страхової премії під час страхування авіаційних і морських ризиків, ризиків здоров'я осіб, які від'їжджають за кордон, до 50 % — під час страхування великих майнових ризиків.Очікується, що в результаті виконання програми у разі позитивної тенденції розвитку економіки обсяги надходження страхових платежів збільшуватимуться щорічно на 70—80 %.

Інфраструктура страхового ринку - це система посередників, які прямо або побічно здійснюють на ринку роботу, спрямовану на обслуговування продавців і покупців страхових послуг.

З розвитком страхового ринку України роль посередників буде постійно зростати, оскільки при  цьому буде забезпечуватися відповідне поліпшення якості страхових продуктів  за рахунок налагодження тісного  взаємозв'язку між споживачами і виробниками.

 

 

1.3 Місце і роль страхового ринку в фінансовій системі.

 

Страхування — обов'язковий елемент виробничих відносин, зумовлений потребою забезпечення безперервності та стабільності від-творювальних процесів навіть у разі непередбачуваних ускладнень природного або техногенного походження. Своєчасне відшкодування в максимально повному обсязі заподіяних збитків гарантує безперервність виробництва, оскільки запобігає згортанню діяльності через втрати основного або оборотного капіталу. Стабільність відтворювальних процесів підвищується завдяки додатковому інвестуванню страхових ресурсів і, що важливо, посиленню економічної та соціально-психологічної впевненості підприємців у сфері підприємництва, що стабілізує соціально-економічний стан суспільства загалом.

Історичний розвиток продуктивних сил свідчить, що страхування  як особливі відносини виникло з  метою захисту діяльності людини від руйнівних природних сил. Але в міру розвитку товарного  виробництва ризики дедалі більше пов'язувалися  з виробничими відносинами людей, розширенням виробництва і техногенними факторами. Розвиток ринкових відносин посилив зазначені тенденції.

З ускладненням політичної організації світу збільшилася  ймовірність виникнення соціальних, міжнаціональних і міждержавних конфліктів, внаслідок яких зазнають втрат як окремі підприємства, так і суспільство загалом. Імовірність таких конфліктів набуває все більшого значення з огляду на поглиблення міжнародних інтеграційних процесів. Розвиток міжнародних фінансових відносин, пов'язаних з міждержавним торговельним оборотом та міждержавним переливанням капіталів, супроводжується збільшенням міждержавних фінансових потоків, які потребують страхового захисту.

Страхові відносини виникли в суспільстві у процесі його історичного розвитку, оскільки суспільство завжди було змушене вживати запобіжних заходів забезпечення достатніх умов відтворення робочої сили та розширення виробництва, а якщо втратам запобігти не вдалося, то різними шляхами відшкодовувати заподіяні збитки. Так виникли економічна категорія страхового захисту від різних ризиків людини й суспільного виробництва і поняття страхового фонду.

Економічною сутністю категорії  страхового захисту є страховий  ризик і запобіжні заходи проти  нього. Оскільки суспільне виробництво  охоплює відтворення матеріальних благ і робочої сили, економічна категорія страхового захисту включає страховий захист власності підприємств і доходів населення.

 Основними ознаками  економічної категорії страхового  захисту є такі:

-імовірнісний характер виникнення стихійного лиха або іншого прояву негативного впливу;

-вираження втрат у натуральній або грошовій формі;

-об'єктивна необхідність компенсації втрат;

-реалізація заходів попередження та пом'якшення наслідків конкретної страхової події.

Страховий ризик має об'єктивний, закономірний характер, що зумовлюється періодичністю настання негативних проявів стихійних сил природи або суперечностей економічних відносин чи проблем техногенного характеру, тобто умовами виробництва. Проте випадковий характер негативних явищ не є перешкодою до застосування методів їх прогнозування та реалізації заходів максимального згладжування негативних наслідків, які є науковою базою категорії страхового захисту.

Матеріальним відтворенням економічної категорії страхового захисту є запаси матеріальних цінностей і грошові запаси, що створюють систему страхових фондів, які в сукупності становлять страховий фонд суспільства.

У процесі історичного  розвитку форма страхового фонду  змінювалася від натуральної  до грошової. Саме грошова форма  страхового фонду дає змогу відшкодовувати збитки будь-якого виду та розміру і забезпечує умови для страхування ризиків незалежно від їх галузевого походження, не створюючи для цього суто галузеві резерви матеріальних ресурсів.

Цільове формування окремих  страхових фондів як за способом, так і за використанням дає підстави вважати страхування фінансовими відносинами. Джерелом формування страхових фондів, як і інших грошових фондів, є перерозподіл національного доходу. Якщо страховий фонд формується за рахунок чистого прибутку виробника, то його джерелом є додатковий продукт, а якщо за рахунок валових витрат чи внесків на соціальне страхування або заробітної плати, то його джерелом є необхідний продукт. У першому випадку спостерігається страховий захист виробника, у другому — страховий захист виробника і населення.

Валовий внутрішній продукт  у результаті використання розпадається на фонди споживання і нагромадження. Страхові фонди в частині страхових виплат на відшкодування збитків належать до фондів споживання, а невикористана в поточному році частина страхових фондів надходить до фонду нагромадження і включається в національне багатство держави.

Основними принципами функціонування страхових фондів є такі:

-наукова обґрунтованість на основі оцінювання ризику;

-комплексність відшкодування різних видів ризиків ресурсами одного фонду;

-урахування галузевих особливостей власності, що страхується;

-урахування особливостей суб'єктів власності, яким вона належить і які її страхують;

-різноманітність організаційних форм страхового фонду для забезпечення різнобічності страхування;

-державне регулювання страхової діяльності як специфічного виду діяльності на ринку страхових послуг.

Особливість страхового фонду полягає у неможливості точно визначити розмір фонду  за окремий період, оскільки всі чинники втрат мають імовірнісний характер і їх можна лише передбачити. При цьому неможливо визначити матеріальний склад втрат: це можуть бути як засоби виробництва, так і готовий продукт, призначений для споживання. Однак превентивні заходи запобігання страховому випадку знижують імовірність як настання негативного явища, так і втрат від нього. Тим самим оптимізуються ресурси страхового фонду і створюються умови для використання його як джерела нагромадження фінансових ресурсів.

Мобілізація ресурсів у  страховому фонді сприяє економічному прогресу суспільства. Швидке відшкодування збитків виробника в межах цільового страхового використання створює умови для безперервності виробництва та збільшення ВВП. Залишок страхового фонду є суттєвим джерелом інвестицій в економіку.

Страховий захист підприємництва і окремої людини шляхом створення  страхового фонду здійснюється в  межах специфічних відносин —  страхових.

Страхування  — це сукупність замкнених пере-розподільних відносин щодо захисту всіх форм майнових інтересів юридичних і фізичних осіб при настанні певних подій за рахунок грошових фондів, що формуються з їх страхових внесків.

Сутність страхування  як економічної категорії виявляється  в особливих інтересах та взаємодії  учасників страхових відносин —  суб'єктів таких відносин.

Економічний інтерес  організаторів страхування полягає  в отриманні прибутку від функціонування страхового фонду. Іншими словами, усі  учасники страхового фонду вступають  між собою в економічні відносини: вони внесками формують фонд і в  разі потреби одержують з нього гроші, а організатори страхування розпоряджаються прибутком. Відповідно економічний зміст категорії страхування полягає в солідарному відшкодуванні збитків, що дає змогу пом'якшувати наслідки негативних явищ, а страхові відносини мають фінансовий характер.

Об'єктивна економічна необхідність застосування категорії  страхування в суспільному виробництві  найповніше виявляється в ринкових умовах господарювання, яким притаманна майнова відокремленість виробників. Якщо держава не має важелів адміністративного впливу на кожний суб'єкт господарювання і не може маневрувати всіма фінансовими ресурсами на рівні галузей і територій, страхування стає сферою діяльності окремих юридичних і фізичних осіб.

У міждержавних економічних  відносинах страховий захист суверенних партнерів і партнерів з відокремленим майном можливий лише методами страхування.

Об'єктивні специфічні ознаки економічної категорії страхування  полягають у такому:

-страхуванню, як і категорії фінансів, властиві перерозподільні відносини при формуванні й використанні страхового фонду;

-страховий ризик має ймовірнісний характер, що обґрунтовує необхідність страхового захисту за допомогою спеціального страхового фонду;

-страховий фонд і страхова спільнота формуються спільними діями страховика і страхувальників;

-імовірний розмір втрат, що різниться за роками, спричинює потребу резервування частини страхових внесків у запасному страховому фонді, що використовується при відхиленні страхових виплат від середньорічного рівня;

-індивідуальні та групові страхові інтереси формуються як при створенні, так і при використанні страхового фонду;

-відповідальність усіх страхувальників за втрати має солідарний характер;

-розподіл відшкодування лише на страхувальників цього фонду і за видами страхування замкнений;

-перерозподіл втрат у просторі й часі означає відшкодування там і тоді, де реалізувався ризик і виник страховий випадок;

-повернення мобілізованих страхових внесків у масштабі одного фонду: сума нетто-платежів за певний період дорівнює розміру страхових виплат за той самий період;

-страховій діяльності за рахунок страхових внесків страхувальників властива самоокупність, тобто за характером функціонування страховий фонд комерційний.

Оскільки страхування  є однією з форм фінансових відносин, то ця економічна категорія має спільні риси з категорією фінансів, проте між ними існують і відмінності. Найголовнішою спільною ознакою для них є грошові відносини щодо формування і використання цільового грошового фонду на основі певних принципів, законодавчо закріплених відповідними документами.

Від категорії фінансів категорія страхування відрізняється  тим, що є підпорядкованою, а тому більш обмеженою в економічних  відносинах. Це виявляється переважно  в перерозподільних відносинах страхування  і фінансів. Страхуванню притаманні замкнені перерозподільні відносини між його учасниками, що зумовлено солідарною відповідальністю за ризик. Замкненість перерозподіль-них відносин означає, що використання страхового фонду обмежене сукупністю суб'єктів, які його сформували, тоді як фінансові відносини не мають такої чіткої визначеності між сукупністю тих, хто формує грошові фонди, і тих, хто бере участь у їх розподілі. Наприклад, у формуванні фінансів бюджету бере участь усе населення, а виплати з бюджету отримують окремі категорії громадян.