Особисте страхування

Страхова сума за обов’язковим страхуванням на транспорті встановлюється на рівні 1000 неоподаткованих мінімумів.

Повна страхова сума сплачується вразі смерті застрахованої особи, вразі першої групи інвалідності – 90%, 2-ї – 80%, 3-ї – 75%.

Уразі тимчасової непрацездатності сплачується 0,02 від страхової суми за кожен день перебування застрахованої особи на лікарняному.

Для отримання страхового відшкодування застрахована особа, або вигодонабувачі  повинні подати заяву страховикові про настання страхового випадку та проїзний квиток, та довідку медичного закладу про стан здоров’я.

4.При добровільному страхуванні, в більшій частині, страхувальник є фізичною особою, але договори страхування можуть бути укладені із страхувальником – юридичною особою.  

Страховим випадком вважається:

      Смерть

      Тимчасова та постійна втрата працездатності.

При добровільному страхуванні від нещасного випадку  на виробництві, виокремлюють три групи ризикових професій.

1 – адміністративний апарат управління, працівники навчальних закладів, банків, медичних установ, бібліотекарі.

2 – наземні працівники горно добувної промисловості, працівники міліції, транспортних підприємств.

3 – шахтарі, працівники карного розшуку, даїшники.

Місячний тариф, який застосовується для 1 групи – 0,01, 2 – 0,02, 3 – 0,03.

Якщо укладається договір колективного страхування до нього надається списочний склад працівників.

Договір страхування укладається у двох екземплярах, один надається страховикові.

При настанні страхового випадку, застрахована особа надає письмову заяву в установленій формі, страховий поліс та довідки з медичного закладу.

Страховий випадок повинен бути підтверджений страховим актом.

При смерті застрахованої особи, страхова сума сплачується в повному обсязі.

При набутті інвалідності страхова сума сплачується в залежності від ступеня втрати здоров’я. 

Добровільними видами страхування є:

-         страхування на виробництві.

-         Туристичне страхування.

-         Страхування дітей.

1.4. Медичне страхування

1.      Поняття медичного страхування

2.      Добровільне медичне страхування

3.      Обов’язкове медичне страхування

1.      Медичне страхування об’єднує як короткострокові договори так і довгострокові.

Об’єктом МС вважається здоровя та працездатність застрахованої особи.

Відповідальність страховика настає вразі захворювання, звернення до медичного закладу, наявність потреби в профілактичних заходах.

МС може проводитися як в добровільній так і в обов’язковій формі.

2. Обов’язкове медичне страхування розповсюджується на всі верстви населення та не залежить від віку, стану здоров’я застрахованої особи та роду її зайнятості.

Страхувальником для працюючих осіб є роботодавці, а для непрацюючих – держава.

Обсяги відповідальності обов’язкового страхування передбачають відшкодування витрат застрахованій особі при гострих захворюваннях та випадках, які передбачають необхідність швидкої медичної допомоги.

Обов’язкове страхування регулюється законодавством України. Також один із суб’єктів обов’язкового страхування є фонд охорони здоров’я,  який здійснює контроль за діяльністю медичних закладів та страхових компаній, які здійснюють обов’язкове страхування.

Суб'єктами добровільного медичного страху­вання є:

      страхувальники — окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;

      страховики — страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;

      медичні установи, що надають допомогу на засоби медичного страхування і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.

      Страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок:

      добровільних страхових внесків підприємств та організацій;

      добровільних страхових внесків різних груп населення;

      добровільних внесків окремих громадян 

Добровільне страхування може здійснюватися як індивідуально так і колективно.

Колективне в більшій частині здійснюється на підприємстві за рахунок його коштів.

Індивідуальне страхування здійснюється за рахунок коштів застрахованої особи.

Добровільне страхування здійснюється на підставі правил страхування , якими визначається програма медичного страхування.

Програмами медичного страхування визначається обсяг відповідальності страховика; перелік хвороб внаслідок яких страхова компанія повинна сплачувати відшкодування; умови проведення лікування; обсяги послуг, яки можуть надаватися медичним закладом.

У відповідності до власних потреб застрахована особа визначає програму страхування. При укладанні договору страхування застрахована особа повинна надати відомості про стан здоров’я. При визначенні плати за страхування враховується вік застрахованої особи та стан здоров’я та програма страхування.

Програми страхування страхова компанія складає самостійно, в якій визначається перелік послуг, які надаються страховиком та медичним закладом, перелік захворювань при яких здійснюються виплати.

Програмами страхування передбачаються обсяги відповідальності страховика.

Взаємодії між страховими компаніями та медичними установами здійснюються на підставі угоди про сумісну діяльність.

В залежності від умов договору страхування страхувальники можуть отримувати страховий захист у вигляді медичних послуг в медичних закладах, які зазначені договором, або в будь-якому закладі, який задовольняє потреби страхувальника.

Тарифи на медичні та інші послуги з добровільно­го медичного страхування встановлюються за договором страховика і медичної установи, що обслуговує застрахованих.

Розміри страхових внесків встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв'язку з віком, професією, станом здоров'я тощо.

Головні завдання ДМС:

      забезпеченні, охорони здоров'я населення;

      забезпечення відтворення населення;

      розвиток медичного обслуговування;

      фінансування системи охорони здоров'я;

      перерозподіл коштів, що використовуються на оплату медичних послуг, між різними верствами населення.

Особливості ДМС визначаються його місцем в системі соціально-економічних гарантій громадян і полягають у такому:

      ДМС є однією із форм особистого страхування;

      воно є важливим ринковим компонентом, що доповнює системи обов'язкового загальнодержавного медичного страхування і соціального забезпечення;

      програми ДМС обираються за бажанням страхувальника і залежать від його платоспроможності;

      ДМС ґрунтується на принципі страхової солідарності, зміст якої полягає в тому, що застрахована особа отримує медичну допомогу у випадках та обсягах, що визначаються страховим договором згідно зі сплаченим страховим платежем. Перевищення вартості медичних послуг над внесками страхувальника є можливим завдяки тому, що частина застрахованих, які внесли премії до страхової компанії, не потрапляють у страхову ситуацію і не користуються послугами медичних закладів.

Особливості договорів ДМС:

1.              Предметом договору ДМС є зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхової суми (або її частини) страхувальнику (застрахованому) на оплату вартості медичної допомоги (медичних послуг) певного переліку та якості в обсязі обраної страхувальником програми медичного страхування. Ці виплати здійснюються страховиком незалежно від суми, яку має отримати застрахована особа за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, сум за договорами добровільного медичного страхування, укладеними з іншими страховиками, а також суми, що має бути сплачена як відшкодування заподіяної їй шкоди з боку третіх осіб згідно цивільного законодавства України.

2.              Одержувачем страхової виплати може бути не тільки застрахована особа, а й лікувальний заклад або асістанська компанія, яка забезпечує отримання допомоги (медичних послуг).

3. Договори ДМС передбачають обов'язковість конкретної застрахованої особи, майнові інтереси котрої застраховано.

4. Договори мають трьохсторонній, а подекуди багатосторонній характер.

5.              Територія дії договору ДМС не обмежується місцезнаходженням страховика.

РОЗДІЛ II

АНАЛІЗ ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ  В УКРАЇНІ

2.1 Динаміка розвитку особистого страхування в Україні

Особисте страхування посідає важливе місце серед інших видів страхування,

що пов’язано саме з його сутністю, адже найважливішим є життя людини.

Розвиток ринку страхування залежить як від певних чинників, що

безпосередньо впливають на діяльність страхових компаній та населення,

так і від загальних темпів і тенденцій становлення ринку страхових

послуг загалом.

   Нажаль, страхування життя на національному ринку страхових послуг

становить найменшу частку ( 0,5%), тоді як у західноєвропейських країнах

цей показник досягає 40%

   Негативним залишається той факт, що питома вага чистих премій по

страхуванню життя до загальних валових премій по ринку залишається на

досить низькому рівні, близько 5%, у той час коли на інші види

страхування припадає 95% чистих премій. Рівень страхових виплат

становить лише 3%, тоді як за іншими видами страхування за останні три

роки він становив 21% у 2005 році, 27,8% -2006 році, 33,4% - 2007році.

   Проведений короткий аналіз ринку страхових послуг показує, що

страхування життя в Україні знаходиться на дуже низькому рівні, навіть

порівняно з іншими видами страхування,але  як свідчить статистика, страхування — чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг.
За 2008 рік страховики України зібрали 3031 млн грн страхових премій з добровільних і обов’язкових видів страхування, що у 1,4 раза перевищує показники 2007 року. З урахуванням офіційного рівня інфляції обсяги ринку страхових послуг зросли цілком реально. Проте питома вага страхових платежів у всьому ВВП ще невелика (1,3 %), що значно менше не лише, ніж у розвинених країнах Європи, а й у Росії, Польщі, Угорщині.
Із загальної суми страхових премій, отриманих українськими страховиками протягом 2008 року, на добровільні види страхування припадало 88,4 %, а питома вага, %, страхових надходжень за окремими галузями страхування розподілилася так: майнове страхування — 73,3; страхування відповідальності — 8,0; особисте страхування — 7,1, зокрема 0,5 зі страхування  життя.

   Основною причиною стримування розвитку страхування життя є саме недовіра

населення до страхових компаній. Український страховий ринок зазнав

провал державної системи соціального страхового забезпечення, масового

банкрутства підприємств, гіперінфляції, яка з’їдає вкладені кошти людей.

Після розвалу радянського Держстраху та Ощадбанку, громадяни України

втратили величезні гроші, які були заощаджені ними в карбованцях через

банківську систему та систему страхування. Як наслідок, у суспільстві

сформувався досить значний рівень недовіри до страховиків.

   Важливим чинником для розвитку страхування життя є рівень життя і

заробітної плати населення. Формування добровільного ринку страхування

життя в розвинутих країнах почався із заробітної платні на рівні $500 на

місяць. Якщо середньомісячна зарплата громадян становить менше

зазначеної суми, то масового страхування життя не відбуватиметься. В

Україні цей показник не досяг навіть $200.

   Отже,Україна за роки незалежності в Україні було зроблено чимало кроків для відновлення довіри населення до ринку страхування та його розвитку. Такими заходами були: прийняття закону „Про страхування”, який одразу визначав

страхування життя як окрему галузь і була створена нормативна база.

У 2001 році Закон було викладено у новій редакції та максимально наближено до норм європейської практики. У 2003 році великим поштовхом стало прийняття податкових пільги по груповому страхуванню життя за рахунок коштів працедавця, з віднесенням таких сум на валові витрати, а у 2004 році подібні податкові пільги були встановлені для фізичних осіб. Також важливим кроком у розвитку страхування життя став старт пенсійної реформи, в якій страхуванню життя відводиться солідна роль. А у 2011 був прийнятий  «НОВИЙ ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС» у якому продовжено реформування операцій із довгострокового страхування життя та надання більш широких податкових привілеїв. Крім того, що збережено нульовий податок за довгостроковими договорами страхування життя і пенсійного страхування, суттєво змінено термін "договір довгострокового страхування життя". Згідно з діючим законодавством, договір вважається довгостроковим, якщо його укладено на 10 років і більше, за ним не передбачено часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що провадяться у разі настання страхових випадків, пов'язаних зі смертю застрахованої особи, нещасним випадком, хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності І групи.
   Податковим кодексом передбачено, що договір довгострокового страхування життя вважається таким, якщо його укладено на 5 років і більше і він не передбачає виплат протягом 5 років його дії, крім тих, що провадяться у разі настання страхових випадків, пов'язаних зі смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності І або II груп чи встановлення інвалідності особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку.
   Отже, податкову пільгу значно розширено як для лайфових страхових компаній, так і для роботодавців-страхувальників.
   Водночас вказаний термін з метою недопущення під час виплати страхової суми будь-яких зловживань з боку роботодавця-страхувальника по відношенню до застрахованих працівників доповнено забороною для роботодавця мати статус вигодонабувача за довгостроковим договором страхування життя в цілях збереження податкової пільги.