Напрямки впливу страхового ринку на макроекономічну систему

 

Враховуючи світовий та вітчизняний досвід, можна виділити три форми здійснення державного нагляду за діяльністю страхових організацій в Україні: 1) ліцензійна; 2) контрольна; 3) статистична.

Мета ліцензування - формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України  стандарту підприємницької діяльності.

Ціллю контрольної форми  державного нагляду є дотримування інтересів суб'єктів страхової  діяльності. Предмет зазначеного  контролю - ведення страховиком фінансових операцій, пов'язаних з формуванням  страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів в розмірах не менше встановленого нормативу, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.

Статистична форма державного нагляду здійснюється на основі перевірки  фінансової звітності, що надається  страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерського обліку та план рахунків затверджується відповідними нормативними документами. Страховики зобов'язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність, бухгалтерський баланс та фінансові результати діяльності за підсумком фінансового року.

Аналіз розвитку страхової  діяльності в багатьох країнах дозволяє вітчизняним дослідникам дійти  до висновку про те, що практично  у всіх них діє система державного регулювання, хоча форми та методи, рівень розповсюдження такого регулювання різняться в залежності від особливостей конкретного ринку. Окрім того, кожна країна має свою систему страхового нагляду. У Великобританії, наприклад, функції страхового нагляду виконує з 1998 р. Державне казначейство (тривалий час функцію нагляду виконував Департамент торгівлі та промисловості), в Австрії - Міністерство фінансів, у Франції - комісія з контролю за страхуванням; в Італії - Державний інститут контролю за діяльністю страхових компаній; в Нідерландах - Палата страхових справ; в Китаї - Китайський комітет по страховому регулюванню, в Росії - Федеральна служба з нагляду за страховою діяльністю, в Латвії - Державна страхова Інспекція та інше.

Узагальнюючи та систематизуючи світовий історичний досвід з організації національного страхового нагляду, у відповідності до типів державного регулювання страхової діяльності, можна виділити його основні моделі:

- самостійний орган  державної виконавчої влади (Португалія, Німеччина, Франція, Азербайджан);

- орган нагляду, як підрозділ більш великого органу державної виконавчої влади (Україна, Росія, Великобританія);

- орган державної влади,  що виконує інші наглядові  функції (Південне-Африканська Республіка, Росія та Україна до 1917 року).

В сучасних умовах Україна, як і кожна держава, має орган з нагляду за страховою діяльністю. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 166 від 14.03.93 р. був створений Укрстрахнагляд, який підпорядковувався Кабінету Міністрів і забезпечував реалізацію державної страхової політики. До 01.03.2000 р. з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

В Законі України про  страхування від 04.10.01 р. передбачено  здійснення державного нагляду за страховою  діяльністю в Україні Уповноваженим органом та його органами на місцях.

Сьогодні в нашій  країні органом, який регулює страхову діяльність, є Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України. До складу цього Департаменту входять наступні Управління:

- кредитних і небанківських фінансових установ;

- страхової діяльності;

- контролю фінансових  ринків, ліцензування та нагляду.

Кожне Управління складається  з відділів. Відповідно, до Управління страхової діяльності входять такі відділи, як:

- розвитку страхової  справи та законодавчого забезпечення;

- методології, обліку  та аналізу страхування;

- накопичувального страхування;

- нагляду за страховою  діяльністю;

- ліцензування та ведення  справ страховиків.

В багатьох країнах світу  створюються спеціальні органи по захисту  прав страхувальників. Так, наприклад, в Данії створено Комітет по захисту прав страхувальників, який розглядає претензії, скарги в галузі страхування, іпотечного кредитування, банківської справи, туризму. В Україні в 2001 році низкою міністерств та відомств (наприклад, Міністерством транспорту, фінансів, охорони здоров'я) була активно підтримана можливість створення Міжвідомчої Координаційної Ради з питань страхування при Кабінеті Міністрів України.

Роль держави в регулюванні  страхової діяльності досить значна і, на мій погляд, повинна зводитись до наступного:

- встановлення норм  та вимог до функціонування  страхових компаній;

- використання фінансового  механізму в регулюванні страхової  справи;

- контролю за виконанням  суб'єктами страхового ринку чинного  законодавства України;

- визначенню обов'язкових  видів страхування.

Головними „регулювальниками" компромісу інтересів суб'єктів  страхових відносин в Україні  є органи трьох гілок влади, що побудовані за ієрархічною ознакою, а також Національний банк України. Законотворча влада представлена Кабінетом Міністрів України, де вирішальну роль відіграють комітети, підкомітети, комісії з економічних питань. Саме тут досягається компроміс між групами економічних інтересів, узгоджуються регіональні програми розвитку страхової галузі з іншими програмами економічної діяльності. Судова влада покликана слідкувати за суворим дотриманням законів, постанов, положень тощо. До органів, які відповідальні за економічну ситуацію відносяться Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Національний банк.

Досить важливими є  питання регулювання фінансово-господарської  діяльності страховика: встановлення мінімального розміру статутного капіталу, визначення правил формування та розміщення страхових резервів, затвердження правил страхування та розрахунку страхових тарифів, страхових виплат тощо. Однак є ще одна проблема регулювання страхової діяльності. Оскільки суспільство довіряє страховим компаніям великі грошові ресурси, то гарантувати виконання своїх зобов'язань без підготовлених професіоналів неможливо. Частково це знайшло відгук у вимогах для отримання ліцензії на той чи інший вид страхування необхідність мати диплом про вищу освіту (економічну чи юридичну) директора страхової компанії або його першого заступника, а також головному бухгалтеру (спеціальну економічну). Проте немає законодавче закріплених вимог до кваліфікації актуаріїв, андерайтерів, інших спеціалістів, що є дуже важливим в сучасних умовах.

Поступово в Україні  створюється достатнє правове поле страхової діяльності, яке базується на законодавчій базі та раціональному державному регулюванні, контролі в цій галузі економіки. Хоча говорити про розвиток страхового ринку та страхової справи в Україні ще досить рано.

Отже, здорова макроекономічна  і структурна державна політика є  суттєвою передумовою стабільності системи страхування й запобігання серйозним викривленням страхового ринку.

Як відомо, страхування  є процесом економічних відносин, який передбачає наявність двох сторін - страхувальника та страховика. Страховика в Україні можна розглядати з двох позицій:

- установа, яка згідно  з отриманою ліцензією бере  на себе зобов'язання відшкодувати  страхувальнику завданий страховий  збиток або здійснити виплату  страхових сум;

- структура певної  організаційної форми, передбаченої  законодавством даної країни.

Страхові організації  розрізняються за різними ознаками:

- за належністю (урядові,  державні, колективні, взаємні, приватні);

- за територією діяльності (місцеві, регіональні, національні,  транснаціональні або міжнародні);

- за спеціалізацією (спеціалізовані - здійснюють певний вид страхування, універсальні - здійснюють різні види страхування, перестрахувальні);

- здійснюють перестрахування  найбільш великих та небезпечних  ризиків);

- за організаційною  формою (акціонерні, товариства взаємного  страхування, кооперативні тощо).

На вітчизняному страховому ринку переважно діють дві  форми акціонерних страхових  компаній:

- закриті акціонерні  страхові компанії, акції яких  розповсюджуються серед засновників;

- відкриті страхові  компанії, акції яких вільно продаються  та купуються на фондовому ринку країни. Крім того, в Україні існують страхові організації у вигляді товариств з додатковою відповідальністю, які є господарськими товариствами, статутний фонд яких поділено на частки, визначені статутними документами. В свою чергу зазначені товариства можуть утворюватись у вигляді:

- товариств з повною  відповідальністю (кожний з учасників  товариства несе повну відповідальність  за зобов'язаннями страхової компанії  усім своїм майном);

- командитних товариств  (одні учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями страхової компанії усім своїм майном, а інші - відповідають тільки своїм вкладом).

Серед вітчизняних страхових  компаній можна виділити й таку організаційну  форму, як кептивні страхові компанії, які створюються потужними корпораціями, фінансовими групами, та діяльність яких обмежується інтересами засновників.

Мінімальний розмір статутного капіталу встановлюється в сумі еквівалентній 1 млн. ЄВРО для страховиків, що займаються ризиковими видами страхування, та 1,5 млн. ЄВРО для страховиків, що здійснюють операції по страхуванню життя.

Статутний капітал страховика має бути сплачений виключно у  грошовій формі. Граничний розмір внесків  до статутного капіталу інших страховиків  не може бути більшим за 30 % власного статутного капіталу, а розмір внеску до статутного капіталу окремого страховика не може перевищувати 10 % власного статутного капіталу.

Крім того, статутний  капітал страхових компаній не може формуватися за рахунок:

- кредитів;

- коштів, що отримані  під заставу;

- страхових резервів;

- векселів.

Слід підкреслити, що на відміну від інших господарських  товариств, внески засновників до статутного капіталу не можуть здійснюватись у  формі нематеріальних активів.

Отже, в Україні організація  діяльності страховика досить жорстко  регламентується з боку держави законодавчими та нормативними актами, Уповноваженим органом державного нагляду за страховою діяльністю, внутрішніми документами страхової організації (установчими документами та правилами страхування), вимогами ліцензування.

В світовій практиці інститут страхування розвивається як органічний елемент соціальне-економічної системи, де активи страхових компаній та пенсійних фондів перевищують активи банків. Проте в Україні розвиток страхування відбувався в значній мірі спонтанно. Тому сьогодні існує необхідність розробки сталої концепції та комплексної програми розвитку українського страхового ринку. А відтак, з метою регулювання страхового ринку в Україні страхова діяльність підлягає ліцензуванню.

Ліцензування того чи іншого виду господарської діяльності відноситься до методів впливу держави на економічний розвиток країни, є засобом втручання держави в суспільно-економічні відносини. Тому ліцензування має відкритий характер адміністративного втручання та є особливим режимом дозволу.

В Україні під страховою  діяльністю, котра ліцензується, розуміють  діяльність страхових організацій, що пов'язана з формуванням спеціалізованих  грошових фондів (страхових резервів), які необхідні для майбутніх  страхових виплат.

 

3. Рекомендації щодо розвитку страхового ринку України

 

3.1 Вдосконалення  інноваційної політики страхових  компаній

 

Страхові компанії освоюють Інтернет. Страховики переконані, що такий  спосіб продажів рятує компанії від  безлічі турбот, а клієнтам допомагає  заощадити гроші. На Заході покупка страхових послуг через Інтернет стає усе більш популярною. Однак в Україні всі спроби компаній налагодити інтернет-продажу поки терплять фіаско. Просуванню страхових продуктів через мережу заважають технічна відсталість і страхова "безграмотність". За останні кілька років Інтернет досить серйозно змінив страховий бізнес у багатьох країнах. Сьогодні страхові премії, зібрані через мережу, досягають декількох десятків відсотків від сумарної страхової премії, одержуваної страховиками в розвитих країнах. Пропоновані через Інтернет продукти залучають споживачів низькими цінами (як правило, вони на 10-15% дешевше) і швидкістю висновку угоди. Інтернет-продаж допомагає знизити накладні витрати компаній, зв'язані з орендною платою, комісійною винагородою посереднику, агенту і т.д., тому клієнт платить за послугу по "собівартості", що для нього більш вигідно. На Заході продаж через інтернет-магазини конкуруює зі страховими агентами і брокерами, що традиційно є основними продавцями страхових послуг. Найбільше масово через мережу продаються такі продукти, як автомобільне страхування, страхування особистого майна і життя. Наприклад, у сусідній Польщі, за словами експертів, через Інтернет активно продаються поліси цивільної автовідповідальності, страховки від нещасливого випадку, поліси туристичного страхування, накопичувального страхування життя. КАСКО також може продаватися через Інтернет, але при цьому страхові компанії перед висновком договору воліють зробити експертизу автомобіля, для чого надсилають свого співробітника для експертної оцінки. Утім, як показує практика, інтернет-продажі прижилися не у всіх країнах. Наприклад, у Великобританії, де дух традицій надзвичайно сильний, такий спосіб продажу полісів не одержав широкого поширення. Для англійців важлива особиста зустріч зі страховим агентом, що запропонує потрібний продукт, приділить увагу, реалізує "індивідуальний підхід". Це не виходить, що нові технології там не використовуються: агент може, наприклад, у режимі on-lіne одержати моментальне підтвердження страховки, роздрукувати поліс, підписати його і вручити клієнту. Але особистий контакт для британців дуже важливий. Захоплені прикладом закордонних колег, практику продажів продуктів через мережу починають впроваджувати і вітчизняні страховики. З одного боку, поповнювати перелік нових послуг компанії змушує зростаюча конкуренція. З іншого боку - СК сподіваються, що в такий спосіб зможуть знизити витрати на пошук і обслуговування клієнтів. Ще одна причина, що підштовхує страховиків до впровадження нових технологій - бажання більш активне працювати на ринку фізичних осіб, збільшивши відсоток останніх у своїх клієнтських портфелях. Але, незважаючи на старання компаній, продажу через мережу поки приносять їм скоріше моральне задоволення від упровадження ноу-хау. Пільги не передбачені Справедливості заради варто відзначити, що сайти більшості страхових компаній як і раніше виконують лише інформаційні функції. Там головним чином розміщається тільки загальна інформація про компанії, опис діяльності і пропонованих продуктів страхування. Однак деякі страховики не полінувалися організувати і дійсні інтернет-магазини. Правда, їхні комп'ютерні крапки продажів поки ще далекі від класичного варіанта. Наприклад, у США процедура покупки страхового поліса полягає в тім, що клієнт заходить на сайт, вибирає необхідну йому програму, оплачує її карткою й одержує по e-maіl страховий поліс з цифровим підписом, якім можна просто роздрукувати на принтері - і ти вже застрахований. В українських інтернет-магазинах клієнту надається в основному лише можливість прорахувати вартість необхідного поліса й оформити попередню заявку. Але для підписання договору йому все рівно необхідно відвідати офіс СК чи ж запросити страхового агента. При цьому купити поліс клієнту прийдеться по повній вартості. Одна з головних причин низького рівня розвитку Інтернет-продаж в Україні - досить низька інформованість громадян про страхові послуги як таких. Сьогодні фізичні особи прибігають до послуг СК в основному лише тоді, коли них до цього змушують банки (при видачі авто- чи іпотечного кредиту) чи законодавство (як, наприклад, у випадку з автовідповідальністю). Ще один камінь спотикання - нерозвиненість у країні засобів дистанційних платежів. В Україні поки ще недостатньо поширені навіть пластикові карти, не говорячи вже про интернет-банкінг для приватних осіб. До того ж навіть найбільше "просунуті" в інтернет-технологіях громадяни відносяться до електронних платежів з великою обережністю. Адже ризики, зв'язані з інтернет-розрахунками, усе ще залишаються досить високими. Та й електронним цифровим підписом у нас поки користаються лише одиниці. А тому компанії просто змушені для остаточного оформлення договору прибігати до послуг страхових агентів. Є й інші обмежники, що лімітують обсяги інтернет-продажу. Так, страхова компанія може продати через мережу далеко не кожен продукт. Щоб СК могла автоматизувати процес обробки заявок, прийняті на страхування ризики повинні бути типовими для широкого кола користувачів, а тарифи - фіксованими. Як об'єкти страхування придатні лише ті, котрі не мають потребу в безпосередньому огляді страховиком. Досить багато компаній відкрило свої інтернет-магазини саме після вступу в силу закону про автовідповідальність. Найчастіше в "інтернет-набір" страховиків також входять поліси експрес-страхування майна (недорогі договори, що найбільше підходять для страхування недорогого майна і полягають без його огляду) і автокаско. Страховики розраховували на масовий попит з боку водіїв, однак останні не виправдали їхнього чекання. Тим часом продажу через мережу розраховані на розширення клієнтського кола саме за рахунок фізичних осіб. Організації і підприємства, що купують в основному комерційні страхові продукти і пакети страхових пільг для працівників компаній, бажають особисто спілкуватися зі страховиком і вимагають спеціальної адаптації страхових продуктів. У Польщі 12 компаній продають страхові поліси (як non-lіfe, так і lіfe) у режимі on- lіne. Цікавий той факт, що компанії продають страхові поліси не тільки через свої веб-сайты, але і через веб-сайты банків-партнерів. Що стосується України, то тут, скоріше, більш актуальне питання "інтернетізації". Адже не секрет, що сьогодні Інтернетом користаються лише 5-7% українців. І хоча ця цифра незмінно росте, до рівня активного споживання страхових послуг за допомогою мережі нам ще далеко. Незважаючи на те що послугами e-bankіng користаються вже багато українців, вони ще не готові купувати страховки через Інтернет. Також необхідний розвиток мережних платіжних систем і їхнє активне використання. Але, з огляду на розвиток інтернет-технологій, можливість використання електронного підпису, розвиток e-bankіng, ми, безумовно, прийдемо до розвитку інтернет-страхування. Продаж страхових полісів через Інтернет - це порівняно нові технології. Такий підхід до збуту страхових послуг припускає відносно стандартизовані продукти і високий ступінь розвитку страхової культури на ринку. Клієнт повинний мати достатню компетенцію, щоб при виборі придатного продукту обійтися без підтримки професійних консультантів в особистій бесіді. В Україні продаж полісів через Інтернет розвита надзвичайно слабко, але має, на мій погляд, шанси на швидкий розвиток. У першу чергу це буде стосуватися ризикового страхування, що користається в населення активним попитом. У даному випадку відіграє роль те, що клієнт усвідомлено відчуває потребу до страхування й активно шукає страховика. У той же час для страхування життя, що є об'єктом дуже пасивного попиту, продажу через Інтернет не стануть ефективним каналом збуту найближчим часом. Сьогодні на Заході продукти страхування життя також продаються переважно класичним шляхом, тобто через страхових чи посередників агентів страховика. Тут важливий прямий контакт страхувальника з представником компанії. Майже завжди придбанню поліса по страхуванню життя передує інтенсивна консультація з професіоналом.