Контрольна робота з "Страхові послуги"

"Зелена картка" — система міжнародних договорів про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів. Основним елементом системи "Зелена картка" є національні транспортні страхові бюро. Національні бюро об'єднані у Міжнародне бюро, штаб-квартира якого знаходиться в Лондоні. Нині членами цієї міжнародної системи є 44 країни Європи, Азії (Іран, Ірак, Ізраїль, Туреччина), Африки (Туніс, Марокко) та деякі країни ЄНД.

Розрізняють такі страхові сертифікати:

— "Зелена картка — вся Європа";

— "Зелена картка — Східна Європа".

З 1 червня 1998 р. асоційовані члени М(Т)СБУ (11 страхових компаній) почали продаж української "Зеленої картки". Україна з 1 січня 2005 р. стала повноправним членом системи "Зелена картка", до цього вона перебувала у статусі перехідного члена. Нині М(Т)СБУ укладено Єдині угоди про взаємне визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди з такими країнами: Австрією, Албанією, Андоррою, Бельгією, Болгарією, Боснією та Герцеговиною, Швейцарією, Кіпром, Чеською Республікою, Німеччиною, Данією, Іспанією, Естонією, Францією, Фінляндією, Великою Британією, Грецією, Угорщиною, Хорватією, Італією, Ізраїлем, Іраном, Ірландією, Ісландією, Люксембургом, Мальтою, Македонією, Норвегією, Нідерландами, Португалією, Польщею, Румунією, Швецією, Словацькою Республікою, Словенією, Туреччиною тощо). У тексті Єдиної угоди наведено випадки, за якими здійснюється відшкодування страховиком — членом М(Т)СБУ або безпосередньо М(Т)СБУ.

За внутрішнім договором ОСЦПВВТЗ відшкодуванню страховиком підлягає пряма шкода, заподіяна третій особі  під час руху транспортного засобу, якщо має місце причинний зв'язок між рухом транспортного засобу та заподіяною ним шкодою.

Страхова сума за договором  ОСЦПВВТЗ — це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування має здійснити страхову виплату третій особі або третім особам (у випадку, коли потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах кілька) після настання страхового випадку. Максимальний розмір встановлює законодавство. Вона ще називається обов'язковим лімітом відповідальності страховика. В Україні згідно з чинним страховим законодавством за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, обов'язковий ліміт відповідальності становить 51 000 грн на одного потерпілого; за шкоду, заподіяну майну, — 25 500 грн на одного потерпілого. Розміри страхових платежів за таким страхуванням встановлюються страховиками самостійно шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів, які затверджені Кабінетом Міністрів України і наведені у базовому законі.

Страхувальник має право вибору страховика для укладення договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Страховик має право зменшувати розмір страхових платежів із метою заохочення власників транспортних засобів, які постійно забезпечують безаварійну експлуатацію своїх транспортних засобів, а також підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів, із вини яких сталися страхові випадки (на умовах, що встановлюються М(Т)СБУ.

Виплата страхового відшкодування  третій особі здійснюється страховиком  на підставі таких документів: заяви про виплату страхового відшкодування, складеної заявником, та страхового акта (аварійного сертифіката), складеного страховиком за формою, що встановлюється М(Т)СБУ.

Страховик виплачує визначені законодавством страхові суми кожній потерпілій (третій) особі, але загалом не більше встановленого сумарного ліміту відповідальності страховика — 76 500 грн. У випадку, коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує сумарний ліміт, відшкодування кожній потерпілій особі пропорційно зменшується.

У разі заподіяння шкоди майну третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди для виплати страхового відшкодування може вимагатися висновок експертизи, яка проводиться за рахунок страховика, а додаткова експертиза — за рахунок страхувальника.

Розмір франшизи під час відшкодування збитків, завданих майну третіх осіб, встановлюється до 2 % страхової суми.

Страховик не компенсує шкоду:

— у разі заподіяння шкоди життю  та здоров'ю власника транспортного засобу, винного у виникненні дорожньо-транспортної пригоди;

— за пошкоджене або знищене будь-яке майно (вантаж), що містилось у транспортному засобі страхувальника, винного у дорожньо-транспортній пригоді;

— за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власникові, винному у виникненні дорожньо-транспортної пригоди;

— за забруднення або пошкодження  внаслідок дорожньо-транспортної пригоди  об'єктів навколишнього природного середовища;

— за наслідки пожежі, яка виникла  внаслідок дорожньо-транспортної пригоди  поза краєм проїзної частини та на прилеглій до неї території;

— за пошкодження або знищення внаслідок дорожньо-транспортної пригоди  антикварних речей, виробів із дорогоцінних металів, коштовного та напівкоштовного  каміння, предметів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;

— якщо дорожньо-транспортна пригода  виникла внаслідок навмисних  дій або грубої необережності  третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;

— якщо дорожньо-транспортна пригода  виникла внаслідок масових безпорядків  і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.

Страховик та М(Т)СБУ мають право в межах, визначених законодавством України, вимагати компенсації здійснених страхових виплат від третьої особи, страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом, у разі: навмисного заподіяння шкоди третій особі; керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, під впливом наркотичних чи токсичних речовин; відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; коли винуватець залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, порушивши встановлені правила; коли страховий випадок стався через невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам чинних Правил дорожнього руху України; коли після виплати страхового відшкодування з'ясовується, що страхувальник або третя особа надали неточні відомості, які призвели до підвищення суми страхового відшкодування або безпідставної його виплати.

Якщо в судовому порядку встановлено, що дорожньо-транспортна пригода  сталася через незадовільне експлуатаційне утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів  або інші перешкоди у здійсненні руху, страховик виплачує третій особі страхове відшкодування та має право одержати відповідну компенсацію від юридичних та фізичних осіб, винних у створенні таких умов.

Договір ОСЦПВВНТЗ укладається на основі заяви страхувальника, в якій зазначається тип, марка й державний номерний знак та місце реєстрації транспортного засобу, строк страхування і розмір страхової суми. У разі укладання такого договору страхувальником — юридичною особою дія договору поширюється на водія, який керує цим транспортним засобом.

Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від страховика страховий поліс ОСЦПВВНТЗ, який засвідчує факт укладання внутрішнього договору за цим страхуванням. Крім того, страховик повинен надати страхувальнику спеціальний знак державного зразка, який затверджується уповноваженим органом за поданням М(Т)СБУ.

Страховий поліс складається за такою формою: назва та адреса страховика (страхової організації), тип, марка транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника — юридичної особи — її найменування та адреса, для страхувальника — фізичної особи — прізвище, ім'я та по батькові власника транспортного засобу, домашня адреса, підписи сторін.

Страховий поліс може мати додаткові  розділи, що передбачають можливість добровільного  страхування транспортного засобу, життя та здоров'я водія та пасажирів.

У разі в'їзду на територію України  власник (водій) транспортного засобу повинен укласти внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, крім випадків, коли власник застрахував цивільну відповідальність у державі, із чиєю уповноваженою організацією зі страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів М(Т)СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Особи, що експлуатують транспортний засіб без страхового поліса, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Контроль за наявністю страхового поліса ОСЦПВВНТЗ у власника (водія) транспортного засобу під час його експлуатації здійснюється органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.

Власники інших видів транспорту (авіаційного, морського, залізничного) також мають можливість застрахувати свою відповідальність.

В Україні набуває розвитку страхування:

— відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

— відповідальності експлуатациї повітряного  судна збитки, які можуть бути завдані  ним при виконанні авіаційних робіт;

— відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

— відповідальності залізничного перевізника;

— відповідальності власників повітряного  транспорту.

Страхування відповідальності власників  інших видів транспорту здійснюється на добровільних засадах.

 

 

 

                               Тестові завдання

 

1. Залучення клієнтів до укладення нових договорів страхування називається:

а) активізацією;

          б ) перестрахуванням;

в) агітацією;

г) андеррайтингом.

       2. Максимальну кількість об`єктів, які потенційно можна застрахувати на добровільних засадах, називають:

             а) страховим портфелем;

             б) страховою премією;

             в) цедентом;

             г) страховим полем.

3. Страхування  життя – це:

            а) підгалузь особистого страхування  , в якій об`єктом страхування є майно застрахованого;

            б) підгалузь особистого страхування  , в якій об`єктом страхування  є життя страховика;

            в) підгалузь страхування відповідальності;

             г) підгалузь особистого страхування , в якій об`єктом страхування  є життя застрахованого.

4. За договором  якого особистого страхування  розрізняють строк страхування  і вичікувальний період:

            а)  весільного страхування ;

            б) страхування від нещасних  випадків;

            в) страхування відповідальності;

            г) медичного страхування.

5. Асистанс –це:

           а)  це допомога в вирішенні проблем, що виникли в результаті настання страхового випадку;

           б) це організація, яка на  високому професійному рівні  здійснює цілодобову координацію  надання допомоги застрахованим  особам;

          в) розслідування питань щодо  страхового випадку в медичному  страхуванні.

6. Майно підприємства  загальною вартістю 20 млн. грн.. застраховане  на 10 млн. грн.. У разі пожежі  знищено майно на 8 млн. грн.. Яку  суму страхового відшкодування  отримає страхувальник за пропорційною  системою відшкодування :

           а)  8 млн. грн..;

           б) 4 млн. грн..;

          в) 20 млн. грн..;

          г) 10 млн. грн..

7. Майнове страхування  є:

         а) ризиковим видом страхування;

         б) накопичувальним видом страхування;

         в) особистим страхуванням;

         г) взаємним страхуванням.

8. У разі призначення потерпілій особі від нещасного випадку на транспорті другої групи інвалідності страхова виплата становить:

         а) 475 неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян;

         б) 75% страхової суми;

         в) 50% страхової суми.

9. Дія договору  страхування домашнього майна  обмежена:

        а) місцем страхування;

        б)  розміром страхової премії;

        в)  розміром страхового відшкодування;

        г)  розміром страхової суми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     Висновок

 

У світовій практиці найчастіше застосовуються такі два  основних типи систем страхування від  нещасних випадків: 
 
—системи страхування, що використовують єдиний фонд страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань; 

—системи страхування, які використовують різні форми  приватного страхування, що регулюються  законодавчими нормами.

Обов'язок відшкодувати шкоду працівникам у разі виробничого  травматизму покладається на підприємців. Працівники при цьому мають право на добровільній основі страхувати себе на випадок втрати здоров'я від нещасних випадків на виробництві. 
Страхування від нещасних випадків здійснюється з метою забезпечення страхувальникам (застрахованим) страхового захисту на випадок втрати здоров'я або смерті внаслідок нещасного випадку. 
Об'єктом страхування від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованого, пов'язані зі зниженням доходу і (або) додатковими витратами у зв'язку з втратою працездатності, а також його смертю внаслідок нещасного випадку.