Економічне призначення та джерела формування різних страхових фондів

     З'єднання  об'єктивних фактів і суб'єктивних вистав служить основою для ухвалення  рішення про страхування. Аби  людина або підприємець стала страхувальником, страховик повинен вирішити завдання, в якому об'єктивні результати виміру ризику і його суб'єктивні оцінки виявилися б важливі для клієнта і не розглядалися ним у відриві один від одного. В результаті рішення даної задачі виникає інтерес до страхування в обмін на обіцянку страховика виконати свої зобов'язання.

     Проте основний інтерес страхувальника – забезпечення себе надійним страховим захистом — не може стати основним інтересом страховика, хоча і породжує відповідний інтерес останнього. Не слід забувати, що страхова організація – це комерційне підприємство, а страхування – це вигляд підприємництва, суть якого (тобто бізнесу взагалі) полягає в тому, як відзначав П. Самуельсон, «що ви вкладаєте гроші зараз, аби отримати більше надалі. Тут ви — заручник невизначеного майбутнього. Але, аби виграти, потрібно уміти ризикнути».

     Ризикувати  ради прибутку: цей важливий аспект страхування не знайшов віддзеркалення в приведених визначеннях страхового фонду і страхування. Адже бажання  ризикувати, інвестувати капітал в страхову організацію, проводити операції по страхуванню виникає тоді, коли власник страхового капіталу упевнений, що можна отримати прибуток від проведення страхової діяльності. Саме у здобутті прибутку в результаті проведення страхових операцій - основний інтерес страховика.

     Виникає протиріччя між основними учасниками страхових стосунків: страхувальник  сплачує внесок в обмін на обіцянку отримати виплату в разі настання страхової події, страховик акумулює грошові кошти в статутному капіталі компанії з розрахунком на його подальше примноження.

     Іншими  словами, страхувальник розраховує на гроші страховика, закумульовані  в статутному капіталі, передбачає достатній рівень професіоналізму  для управління ними і сподівається (за плату) на виконання обіцянки про страхову виплату при настанні страхових випадків. Страховик же розраховує на гроші страхувальників, складових важливу частину його активів, передбачає мінімізацію рисок і втрат при проведенні страхування і сподівається на приріст керованого ним капіталу.

     Протиріччя  між основними інтересами страхувальника і страховика вирішується утворенням страхового фонду. Страхова компанія не виділяє в страховому фонді долі кожного із страхувальників на випадок  настання застрахованої риски. Страховий фонд служить всім страхувальникам даної компанії: його метою є виплата по будь-якому застрахованому ризику, що настав.

     Інша  мета створення страхового фонду  — прагнення учасників до його збільшення. Дисбаланс цілей основних учасників страхових стосунків може привести до зниження або навіть втрати інтересу до страхування як до важливої форми компенсації збитку, так і до виду підприємницької діяльності. Тому потрібна збалансована політика відносно освіти і використання страхового фонду на основі розуміння і обліку інтересів основних його учасників.

     Джерелами страхового фонду комерційної страхової  організації є:

     — статутний капітал страхової  організації, що складається з вкладів  засновників (акціонерів) страхової  компанії;

     — вступи страхових внесків по договорах страхування і перестраховки;

     — доходи від інвестицій страхових  резервів і вільних власних засобів;

     — інші доходи від діяльності страховика, не забороненої законодавством.

     Страховий фонд страховика формується за рахунок  грошових вкладів як самого страховика, так і страхувальників; тому і ті та інші зацікавлені в ефективному його використанні. Але для страхувальників страховий фонд – це перш за все гарантія виконання зобов'язань страховиком по виплаті при страхових випадках, і це по-перше; і лише по-друге, формується інтерес з приводу кількісного зростання самого страхового фонду. Навпаки, для страховика страховий фонд – це, по-перше, капітал, за допомогою якого він може здійснити його приріст і отримати прибуток; і лише по-друге, це — засіб для виконання зобов'язань перед страхувальниками. Інтерес обох сторін страхових стосунків урівноважений: одні дістають можливість за порівняно невеликі гроші компенсувати передбачувані втрати, інші - запрацювати на притягнених грошових коштах.

     Відмінність пріоритетів, безумовно, свідчить про наявність протиріч в процесі функціонування страхового фонду. Проте дане протиріччя вирішується вживанням основного діалектичного закону єдності і боротьби протилежностей. Аби страховий фонд служив інтересам основних його учасників в рівній мірі, останні мають бути зацікавлені і в його примноженні, і у виконанні страхових зобов'язань.

     Насправді, розуміння страхувальником інтересу страховика в примноженні страхового фонду бачиться в створенні ним  системи управління застрахованим  ризиком, при якій вірогідність настання страхового випадку істотно знижується. У свою чергу, страховик прагне щонайшвидше виконати вимоги страхувальника, аби або не допустити скільки-небудь довгої перерви у виробництві із-за страхового випадку, що настав, або своєчасно і в повному об'ємі отримати компенсацію за заподіяного ушкодження або збиток. Одночасно і та, і інша сторона об'єктивно зацікавлені в найбільш ефективному інвестуванні своїх активів в економіку. Тим самим обоє сторони мають позитивний результат: з одного боку, знижуються частота і розміри страхових виплат в результаті заходів щодо управління застрахованим ризиком, з іншого боку, знижуються збитки із-за скорочення перерви виробництва в результаті кваліфікованих дій страховика, а також зростають доходи від інвестицій.

     Таким чином, вирішення протиріч між інтересами страховика і страхувальника придбає  раціональну форму, якщо вони усвідомлюють, що задоволення, що отримується від  кожного подальшого приросту страхового фонду, менше, ніж від першого, то збиток від застрахованої риски, що настала, завжди перевищуватиме корисність від рівного по розмірах доходу від інвестицій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ 

     Отже, страхові фонди — це некомерційні самоврядні організації, які не можуть займатися іншими видами діяльності, окрім тієї, заради якої їх створено, та не мають права використовувати свої кошти для цілей, відмінних від тих, що визначають їхню страхову діяльність. З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідно до нього створено фонди соціальних страхувань: Пенсійний фонд, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

     Поняття загальнонаціонального страхового фонду можна використовувати  при аналізі макроекономічних показників, побудови прогнозів економічного розвитку, визначення джерел покриття несприятливих  подій різної природи для забезпечення безперервності суспільного відтворення в цілому і у відповідних пропорціях.

     Єдиний  підхід до оцінки сукупного страхового фонду, що формується методом; страхування, дозволяє оцінити ефективність і  перспективи управління відповідними ризиками суб'єктами організації страхових стосунків. Оскільки різні суб'єкти застосовують один і той же метод управління ризиками — страхування, можливо на основі оцінки ефективності діяльності прийняти рішення про вибір суб'єкта управління ризиком. Так, при необхідності управління невеликими однорідними ризиками зацікавлені суб'єкти можуть заснувати суспільство взаємного страхування, аналогічне рішення може бути прийнято і при виборі моделі управління ризиками, природа яких і наслідки настання роблять їх непривабливими для комерційних страхових організацій.

     Держава на основі аналізу результатів проведення певних видів обов'язкового державного соціального страхування може прийняти рішення про передачу управління певними ризиками комерційним страховим  організаціям — приклад того активні дії із зміни системи пенсійного страхування як в Україні, так і в багатьох зарубіжних країнах.

     Поняття «Страхового фонду» комерційній  страховій організації нове для  російської економіки страхування. У його трактуванні знаходить  віддзеркалення діалектика розвитку економічної категорії «страхового фонду» в нових економічних умовах, коли, по-перше, державою дозволена участь в діяльності по страхуванню комерційних страхових організацій; по-друге, вимога про фінансову стійкість страхових операцій вимагає інвестування засобів в статутний капітал страхових організацій. Нарешті, вузькі рамки розуміння того, що засоби страхового фонду формуються виключно за рахунок страхових внесків страхувальників, наводять до спотворення дійсних стосунків але управлінню ризиком і оцінки ролі комерційних страхових організацій в найважливішому економічно об'єктивному процесі збереження безперервності суспільного відтворення. 

     список  використаних джерел 
 

     1. Залєтов О. Страхування: Навч. посіб. – К.: Міжнар. агенція «BeeZone», 2003.

     2. К.В.Шелехов, В.Д.Бигдаш. Страхование.  Киев, МАУП, 1998 г.

     3. Страхування: Підручник/ За ред.  С.С. Осадця. – К.: КНЕУ, 2002. 

     4. Теорія страхового фонду - http://elise.com.ua/ru/content/64-zagalnoderzhavni-fondi-tsilovogo-priznachennya

     5. Шумелда Я.П. Страхування: Навч. посіб. – Т.: Джура, 2004.