Економічне призначення та джерела формування різних страхових фондів

Економічне  призначення та джерела формування різних страхових фондів 
 
 
 
 

ЗМІСТ 
 
 

вступ            3

1. Теорія страхового фонду         5

2. Загальнодержавні фонди цільового призначення     9

3. Комерційні страхові організації               16

Висновки                  22

список  використаних джерел              24 

Вступ 

     Теоретичне  осмислення поняття «Страховий фонд»  має велике практичне значення, оскільки в багатьох раніше даних визначеннях  поняття «страхування» його єством якраз і виступає страховий фонд. У свою чергу, неоднозначність розуміння страхового фонду — серйозна перешкода розвитку страхування в Україні. Правильне визначення єства страхового фонду страховика не лише дозволить чітко представити інтереси його засновників, але і зробить його розвиток об'єктом активної державної політики.

     Якщо  прийняти структуру страхового фонду  як сукупність запасних, резервних  і інших фондів, то всяке державне рішення по такій складній структурі  зажадає значно більшої обережності  і часу, що серйозно уповільнює процес ухвалення рішень. Крім того, виникає також плутанина як в понятті «страхуванні» і похідних від нього слів, так і в поняттях «Резервний фонд» або «запасний фонд». Останні фонди все частіше стали іменуватися страховими фондами, підміняючи тим самим можливості самих резервів і запасів страхуванням. Резервні і запасні фонди існують самі по собі і виконують властиві лише ним функції. Крім того, резервні і запасні фонди можуть виступати і незрідка виступають в натуральній формі, тоді як страховий фонд – в грошовій формі.

     Спроба  розширювального розуміння страхового фонду, в який вкладають всі необхідні  державні і суспільні витрати, наводить до розпливчатого розуміння цієї важливої категорії страхування. Наприклад, поняття «запас» характеризує кількість  товарної і грошової маси, призначених для забезпечення безперервності виробництва і збуту. Тут не йдеться про серйозні збої, втрати на виробництві. Запаси формуються для забезпечення нормального перебігу процесу виробництва і збуту, що передбачає як збільшення, так і зменшення останніх: при зміні кон'юнктури ринку продавці вкидають додаткові товари на ринок або їх вилучають для підтримки відповідної ціни.

     Поняття «резерв» характеризує кількість товарної і грошової маси, призначених для  її використання в непередбачених випадках, для додаткових витрат, які не передбачали використання запасів. Тут йдеться якраз про можливі серйозні збої у виробництві, при яких резервів може виявитися навіть недостатньо, аби швидко компенсувати втрати. Проте вони мають бути в наявності, як мовиться, «на всяк випадок». Наприклад, при стихійних лихах необхідне відшкодування втрат, засоби на яких беруться з відповідних резервів держави і господарюючих суб'єктів.

     Поняття страхового фонду в сучасній ринковій економіці використовується в різних значеннях: (1) як сукупність державних резервів на випадок надзвичайних ситуацій, страхових фондів страхових організацій в національній економіці, фондів соціального страхування і пенсійного страхування, індивідуальні резерви суб'єктів господарської діяльності і громадян на випадок непередбачених, несприятливих ситуацій; (2) як сукупність страхових фондів, що формуються з використанням методу страхування, комерційними страховими організаціями, суспільствами взаємного страхування, позабюджетними державними фондами соціального страхування і, нарешті, (3) страховий фонд приватної комерційної організації.

     Використання  одного і того ж поняття для  позначення трьох різних по своїй структурі, масштабам і цілям економічних явищ багато на підміну єства кожного з них і можливістю помилок і помилок при виборі форм управління кожним з них окремо. 
 
 

1. Теорія страхового фонду 

     Теорія  страхового фонду — засаднича  категорія сучасної теорії страхування. Необхідність формування суспільного  страхового фонду обґрунтована К.Марксом: «...постійний капітал (основні засоби виробництва) піддається під час процесу виробництва, в речовому відношенні, випадковостям і небезпекам, які можуть його зменшити... Внаслідок цього частина прибутку ... служить страховим фондом. При цьому справа не змінюється від того, чи управляється цей страховий фонд страховим суспільством як окреме підприємство або ні», і, стосуючись розподілу сукупного суспільного продукту, як економічно необхідну складову він виділяв «резервний, або страховий фонд, для страхування від нещасних випадків, стихійних лих і пр.».

     Надалі  радянські економісти, зокрема Ф.В.Коньшин, вказували: «Можливі три основні  форми організації страхового фонду: самострахування, централізована форма і страхування». Одночасно як основний критерій виділення страхування як самостійній економічній категорії виділялася участь у формуванні централізованого страхового фонду: «Страхування є одним з методів формування централізованого страхового фонду для відшкодування за рахунок страхових внесків втрат в народному господарстві від стихійних лих і нещасних випадків, а також для виплат відповідних сум у зв'язку з настанням певних подій, пов'язаних з життям і працездатністю застрахованних».

     Визначення  страхового фонду в підручнику «Страхова  справа» під редакцією професора Л.І. Рейтмана можна вважати загальновизнаним: «... економічна категорія страхового захисту суспільного виробництва знаходить своє матеріальне втілення в страховому фонді, який є сукупністю різних страхових натуральних запасів і грошових страхових фондів». Або: «... у сучасному суспільстві формування страхового фонду пов'язане із страховим захистом не лише підприємств і їх діяльності, але і широких мас трудящих. Тому до страхового фонду закономірно потрапляє і частина необхідного продукту за рахунок вирахувань із заробітної плати робітників».

     Профессор В.В. Шахів відзначає: «Страховий фонд створюється у формі резерву  матеріальних і грошових засобів  для покриття надзвичайного збитку, заподіяного суспільству стихійними лихами, техногенними чинниками і різного роду випадковостями». Страхові фонди можуть мати різні організаційні форми: фонди соціального страхування (державні); фонди самострахування; фонди страхових компаній.

     У тій же мірі поняття «Страхового  фонду» як основного для визначення стосунків по страхуванню використано і юридичною наукою: «...існує певна група суспільних стосунків, які виникають в процесі виконання страхової діяльності, пов'язаної з організацією страхової справи і безпосереднім здійсненням страхової охорони продуктивних сил суспільства і захистом майнових прав фізичних і юридичних осіб від різного роду несприятливих подій (і деяких інших чинників) за рахунок спеціального фонду, створюваної методом участі в його формуванні (сплата страхових внесків, премій) безлічі зацікавлених осіб».

     Страхування, будучи частиною фінансової системи  національної економіки, повинне було повторювати і ознаки економічної  категорії «фінанси», що виділялися радянськими економістами. Зокрема, фінанси розглядалися як цільові  грошові фонди, що формуються державою, підприємствами і організаціями. Фінанси виконують в соціалістичному господарстві дві основні функції: розподільну і контрольну. Природно, що ознаки і функції страхування, як частини фінансової системи, повторювали загальні ознаки і функції фінансів, одночасно функції страхування були доповнені попереджувальною функцією, пов'язаною з вживанням заходів по попередженню настання страхових випадків і мінімізаціції їх руйнівних наслідків.

     Загальне  для даних поглядів те, що страховий  фонд виступає як деякий величезний суспільний склад засобів і послуг: резерви, і запаси, і заощадження, і соціальне забезпечення, і страхування. Всі форми і види натуральної і грошової допомоги народному господарству і населенню акумулюються в такого роду «страхових» фондах. Такий підхід, можливо, і мав пояснення, але лише в умовах загальнодержавної власності, при якій всі збитки і ущерби відшкодовувалися згідно рішенням, що носили директивний характер, тобто витікаючим з єдиного економічного і політичного центру.

     В умовах багатоукладної економіки, основу якої складає підприємницька діяльність господарюючих суб'єктів різних форм власності, управлінські функції держави у сфері страхування і організації страхового захисту обмежені і виявляються в управлінні соціальними суспільними ризиками, визначенні порядку, форм і умов регулювання діяльності страхового ринку. В разі управління ризиками, властивими і пов'язаними з майновими інтересами з приводу державної (федеральною і муніципальною) власності і інших схожих майнових інтересів, держава виступає як господарюючий суб'єкт. Тому в національній економіці, заснованій на ринкових методах управління, виділенні приватній власності і відособленості самостійних суб'єктів господарювання, проблема управління ризиками, відшкодування збитків стає справою самостійних суб'єктів господарювання.

     Поняття загальнонаціонального страхового фонду може мати два тлумачення. По-перше, як сукупність всіх страхових  фондів і резервів, сформованих в  суспільстві; по-друге, як сукупність засобів, що формуються в цілях забезпечення страхового захисту методом страхування.

     Ознаки  страхування як методу управління ризиками і методу формування страхового фонду  детально розглянуті нами в другій главі справжнього підручника. Такими економічними ознаками є: (1) передача ризику іншій особі; (2) відшкодування, що передбачає сплату страхових внесків за прийняття ризику; (3) обмежений перелік ризику, що підкоряються статистично вірогідним розподілам збитків; (4) замкнутий характер розподілу збитків; (5) еквівалентність в часі і в просторі між страховими внесками і страховими виплатами; (6) сплата страхових премій і виплата страхових компенсацій в грошовій формі; (7) наявність спеціалізованої організації, створеної в цілях страхування.

     Як  спеціалізована організація в страхуванні можуть виступати позадержавні страхові фонди (фонди соціального і пенсійного страхування), комерційні страхові організації і суспільства взаємного страхування, діяльність яких заснована на дотриманні принципам страхування. Фінансові основи діяльності перерахованих вище організацій істотно різні. Фінансова відповідальність за виконання зобов'язань по страхових виплатах позадержавних страхових фондів забезпечена державою. У основу діяльності суспільств взаємного страхування покладений принцип солідарної відповідальності за результати проведення страхування між учасниками суспільства взаємного страхування: при недоліку зібраних коштів для виплати страхового відшкодування або страхових сум учасники суспільства взаємного страхування зобов'язані внести додаткові засоби для покриття недоліку засобів страхового фонду для повної оплати збитків, що настали, або сума виплачуваної компенсації знижується пропорційно серед всіх потерпілих в межах наявних засобів страхового фонду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2. Загальнодержавні фонди цільового призначення 

     Основною  метою системи соціального страхування  та пенсійної реформи є забезпечення достойного рівня життя громадянам, які протягом свого трудового  життя сплачували страхові внески, не приховуючи своїх трудових доходів.

     Зміст реформи соціального забезпечення населення України шляхом запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального страхування полягав у:

     - створенні стійкої фінансової  системи для економічного захисту  людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб.

     - створенні ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства (держави, профспілок та роботодавців).

     - встановленні дієвого контролю  за цільовим використанням коштів  цільових страхових фондів.

     Відповідно  до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

     Це  право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків  громадян, підприємств, установ і  організацій, а також бюджетних  та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними особами.

     Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

     З урахуванням положень Конституції  України Верховною Радою України  було прийнято Основи законодавства  України про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування (1998 р.). Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної організації праці № 67 (1944 р.).